«Серйозний заклик до побожного і святого життя» (1729) Вільяма Лоу ставить одне пряме запитання: якщо ми вже молимося Богові, то чому решту своїх годин не живемо так, ніби Бог справді існує? Відповідь Лоу така: справжня віра — це не окрема шухляда життя, а форма всього життя. Книжка — це його послідовний, теплий і часто дотепний доказ того, що звичайні християни, а не лише ченці чи духовенство, покликані віддати Богові кожну частину свого щоденного життя. Цей посібник пропонує простий огляд того, що каже книжка, як вона побудована і як добре прочитати її сьогодні. Повний текст можна безкоштовно прочитати тут, на Ochorus, тож сприймайте подане нижче як мапу для подорожі, а не як її заміну.

Що це за книжка і чому Лоу її написав

Лоу писав в Англії початку вісімнадцятого століття — у затишну добу, коли поважне відвідування церкви тихо відокремилося від щирого послуху. Люди проказували свої молитви, а потім жили точнісінько так, як їхні сусіди, — заради грошей, репутації, вигоди й розваг. Лоу вважав цей розрив нестерпним, і вся книжка — це спроба його подолати. Його перший крок — визначення, яке керує всім, що буде далі:

Побожність означає життя, віддане, або присвячене, Богові. Тож побожна людина — це та, що живе вже не за власною волею і не за звичаєм і духом світу, а лише за волею Божою; що зважає на Бога в усьому, служить Богові в усьому, робить усі частини свого звичайного життя частинами благочестя, усе чинячи в Ім’я Боже і за такими правилами, що згідні з Його славою.Вільям Лоу

Зверніть увагу, що зробив Лоу. Він переніс побожність із молитовної кімнати в усе звичайне життя — у те, як ми витрачаємо гроші, час, таланти й на що спрямовуємо свої бажання. Якщо Бог вартий того, щоб Йому молитися, міркує Лоу, то Він вартий і того, щоб Йому коритися в усьому, бо немає жодної причини робити Бога мірилом наших молитов, яка так само не робила б Його мірилом нашої поведінки. Це просто Новий Заповіт, доведений до логічного краю: Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що инше робите, все на славу Божу робіть. (1 Коринтян 10:31), і І все, що нї робите словом або дїлом, усе в імя Господа Ісуса (Колосян 3:17). Лоу не дозволяє цим віршам залишатися прикрасою.

Аргумент крок за кроком

Книжка розгортається як терплячий, наростаючий доказ, а не як збірка розрізнених роздумів. Лоу починає з визначення побожності, а потім ставить запитання, яке надає книжці гостроти: чому більшість християн так далеко не дотягує до святості, яку описує їхня власна віра? Його відповідь обеззброює. Справа не в тому, що їм бракує спроможності, і не в тому, що Божі заповіді незрозумілі. Справа в тому, що вони ніколи всерйоз не мають наміру догоджати Богові в усьому, що роблять. Де немає наміру, там немає й послуху; і Лоу присвячує кілька розділів тому, щоб показати: твердий намір догоджати Богові змінює все, чого торкається, — починаючи з того, як ми розпоряджаємося грошима і дозвіллям.

Звідти він переходить до свого найвідомішого прийому — галереї портретів. Замість абстрактних міркувань Лоу змальовує персонажів, яких ми впізнаємо. Флавія — модна жінка, яка у власних очах щиро релігійна, але витрачає весь свій статок на вбрання, розваги й показуху, не залишаючи нічого для бідних. Міранда, її сестра, має такий самий дохід і перетворює його на життя тихого милосердя, простого побуту й постійної молитви. Пізніше з’являються Патерн і Євсевія — портрети того, що справді християнське виховання могло б сформувати в сині й доньці. Ці персонажі — не карикатури, з яких можна глузувати; це дзеркала. Лоу хоче сказати, що кожен із нас уже є одним із них і що різниця між Флавією та Мірандою — не в обставинах, а в намірі.

Друга половина книжки звужується від усього життя до конкретного правила молитви. Лоу радить сталі години протягом дня — ранній ранок, потім третю, шосту і дев’яту години (дев’яту ранку, полудень і третю пополудні) і, нарешті, вечір, — кожну зі своєю темою: хвала, смирення, всеосяжна любов і заступництво, віддання себе на волю Божу і чесне самоіспитування. Він дбає про те, щоб це було риштуванням, а не кліткою. Години існують для того, щоб навчати серце окремих чеснот, аби побожність стала сталим складом душі, а не випадковим настроєм. Наприкінці книжка просто й без перебільшень звеличує велич і щастя життя, яким цілковито керує такий дух.

Головні теми

Через увесь твір проходять кілька переконань. Перше — цілісність християнського життя. Лоу відмовляється проводити будь-яку межу між священними і світськими годинами. Наші гроші, наш час і наша звичайна праця — це сировина святості, і саме тому він може присвячувати цілі розділи тому, як людина розпоряджається статком. Це той самий порив, що й у благанні Павла: представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє ваше. (Римлян 12:1).

Друге — намір. Лоу невтомно наголошує, що ми стаємо тим, ким маємо намір стати. Більшість людей зазнає поразки не від великих спокус, а через те, що ніколи всерйоз не постановили догоджати Богові в дрібних щоденних виборах. Ісус ясно визначив щоденні умови: Коли хто хоче за мною йти, нехай одречеть ся себе, й бере хрест свій що-дня, та й іде слїдом за мною. (Луки 9:23).

Третє — смирення, яке Лоу вважає основою всіх інших чеснот і найважчим, чого світ дозволить нам навчитися. Він показує, як виховання, мода й лестощі з дитинства відучують нас від нього. Четверте — розумність святості. Побожне життя, наполягає Лоу, — це зовсім не похмурий тягар, а єдина здорова відповідь на дійсність:

Побожна людина правдиво користується своїм розумом: вона бачить марноту світу, розпізнає зіпсутість своєї природи і сліпоту своєї пристрасті. Вона живе за законом, якого не бачать прості очі; вона входить у світ духів; вона порівнює найбільші речі, ставить вічність проти часу.Вільям Лоу

П’ята тема — молитва як ритм дня, а не прибудований обов’язок. Лоу сприймає Павлове Без перестану молїтесь. (1 Солунян 5:17) настільки серйозно, що будує довкола нього справжній розклад, і протиставляє його нашій звичці збирати скарби там, де Христос казав нам не збирати (Маттея 6:19). Під усіма п’ятьма темами лежить пріоритет Самого Христа: шукайте перш царства Божого та правди Його; се ж усе додасть ся вам. (Маттея 6:33).

Кому варто її прочитати

Це книжка для християнина, який підозрює, що між тим, у що він вірить, і тим, як він живе, є розрив, і який готовий почути, як цей розрив назвуть. Вона з незвичайною силою промовляла впродовж трьох століть: Джон Веслі, Джордж Вайтфілд, Вільям Вілберфорс і Семюел Джонсон — усі вони частково завдячували їй своєю ревністю. Веслі казав, що вона переконала його: бути напівхристиянином неможливо.

Вона особливо корисна читачам, яких книжки про благодать залишають у непевності, що ж насправді робити в понеділок зранку, бо Лоу конкретний аж до надмірності. Тут доречне й чесне застереження. Лоу пише ще до свого пізнішого містичного повороту, і його наголос падає переважно на зусилля, правило й самозречення; читач, вихований лише на цій книжці, міг би сплутати плід християнського життя з його коренем. Але якщо читати її разом з євангельською впевненістю в благодаті, її бадьора серйозність стає даром. Якщо ви колись відчували, що ваша віра стала м’якою і зручною, це та книжка, яка не дозволить вам у цьому залишитися.

Як читати її сьогодні

По-перше, читайте її повільно і по порядку. Книжка наростає; персонажі й години молитви набувають повної ваги лише після того, як Лоу збудував свій доказ про намір. Розділ на день — із часом на те, щоб він натиснув на ваші власні звички, — дасть більше, ніж поспішне читання від початку до кінця.

По-друге, дозвольте портретам іспитувати вас, а не вашого ближнього. Флавія і Міранда корисні лише тоді, коли ви запитаєте, на кого з них найбільше схожі ваш календар і ваша банківська виписка. Лоу тримає це дзеркало для вас.

По-третє, перекладіть його подробиці вісімнадцятого століття на свої. Мало хто з нас має маєток чи слуг, але всі ми щодня ухвалюємо рішення про гроші, час, телефони й увагу. Запитайте себе, що принцип Лоу — усе робити на славу Божу — означав би для конкретних виборів, які стоять перед вами сьогодні.

По-четверте, спробуйте одну з його годин, перш ніж відкидати весь задум. Не обов’язково запроваджувати всі п’ять сталих часів одразу. Почніть із ранньої ранкової молитви або з полуденної години, яку Лоу присвячує заступництву і всеосяжній любові, і подивіться, що одна стала звичка зробить з усім днем. Сам Лоу доходить висновку, що таке життя не вузьке, а широке й радісне, і просить нас перевірити це, а не вірити йому на слово:

Чому ж я, що так часто говорив про потребу правил, і способів, і старанності у світських справах, увесь цей час жодного разу не подумав про якісь правила, чи способи, чи порядок, що вели б мене в житті благочестя?Вільям Лоу

І нарешті, тримайте суворість Лоу разом з усім іншим Письмом. Його заклик до наміру має бути відповіддю в силі, яку дає Христос, а не в похмурій самовпевненості, на яку він часом схожий. Павло навчився бути вдоволеним за будь-яких обставин (Филипян 4:11); Ісус поставив високу планку — Оце ж бувайте звершені, як Отець ваш, що на небі, звершений. (Маттея 5:48) — саме для тих, кого вже люблять. Якщо читати так, «Серйозний заклик» стає не тягарем, а покликом до свободи.

Для роздумів

Поміркуйте над цими запитаннями під час читання. Вони добре підходять для щоденника або малої групи.

  1. Лоу каже, що побожна людина — це та, що зважає на Бога в усьому. Де у вашому звичайному дні ви найлегше забуваєте взагалі зважати на Бога?
  2. Якби хтось склав графік ваших витрат і вашого календаря, кого б він зустрів — Флавію чи Міранду? Яка одна зміна наблизила б вас до Міранди цього місяця?
  3. Лоу стверджує, що більшість із нас зазнає невдачі не через брак спроможності, а через брак серйозного наміру догоджати Богові. Чи є сфера, у якій ви тихо перестали мати намір коритися?
  4. Яка з годин Лоу — ранкова хвала, смирення, заступництво, віддання себе на Божу волю чи вечірнє самоіспитування — найбільше потрібна вашому життю, і чого коштувало б дотримуватися її впродовж тижня?
  5. Де наголос Лоу на зусиллі, можливо, потребує рівноваги з упевненістю, що вас уже люблять і прийняли в Христі?

Коли будете готові, почніть із повного тексту книжки «Серйозний заклик до побожного і святого життя» і дайте першому розділові Лоу зробити свою справу, перш ніж поспішати далі. Якщо він збудить у вас голод за давнішою традицією побожності, з якої черпав Лоу, природним супутником стане «Наслідування Христа» Томаса Кемпійського, а «Смирення» Ендрю Мюррея розглядає саме ту чесноту, яку Лоу ставить у центр побожного життя.