Послання Ігнатія — це сім коротких листів, які близько 107 року по Р. Х. написав Ігнатій, єпископ Антіохійський, коли його під озброєною вартою везли через Малу Азію до Рима, щоб кинути на поталу диким звірам. Якщо ви прийшли по стислий підсумок в одному реченні, ось він: це листи засудженого, який останні тижні життя віддає не собі, а церквам, що залишаються після нього, — благає їх зберегти єдність, обстоює правдивість Христової плоті й виливає майже нестерпну тугу вірно померти за свого Господа. Це одні з найдавніших християнських листів, які ми маємо після Нового Заповіту, і всі їх можна безкоштовно прочитати на Ochorus у книзі Послання Ігнатія. Цей путівник допоможе вам читати їх уважно.
Що це за листи і яка дорога їх породила
Щоб відчути вагу цих листів, уявіть, де в часі стояв їхній автор. Ігнатій належав до покоління, що прийшло одразу після апостолів. Чоловіки й жінки, які ходили з Ісусом, помирали або вже відійшли, а засновані ними церкви вперше вчилися зберігати віру цілою, коли поруч уже не було апостола, щоб розв’язати суперечку. Ігнатій був єпископом сирійської Антіохії — великого міста на перехресті шляхів, де, як свідчить книга Діянь (Дїяння 11:26), Ісусових учнів уперше почали називати християнами. За давнім переданням, він був учнем апостола Івана, хоча це радше дорога серцю оповідь, ніж установлений факт.
Десь за правління імператора Траяна, найімовірніше близько 107 року по Р. Х., Ігнатія заарештували й засудили на смерть на арені в Римі. Кинути людину звірам було публічним видовищем, і засудженого провінціала могли відправити довгою дорогою до столиці, щоб він помер на очах натовпу. Саме цей жорстокий порядок і подарував церкві його листи. Якби Ігнатія тихо стратили в Антіохії, ми, можливо, не мали б від нього жодного рядка. Натомість у нього були тижні в дорозі, зупинки в місті за містом, куди християни виходили його привітати, — і в ці перерви він писав. Свою варту він описує з сухим гумором, який не втратив гостроти за дев’ятнадцять століть:
Від Сирії аж до Рима я борюся з дикими звірами — на суші й на морі, вночі й удень, прикутий серед десяти леопардів, тобто загону вояків, які від доброго поводження з ними стають тільки гіршими.
Ігнатій Антіохійський
Тут подано сім справжніх листів — так звану коротку редакцію — у перекладі Дж. Б. Лайтфута. Упродовж століть до імені Ігнатія причепилися й інші листи: розширені версії справжніх і відверті підробки. Відтоді дослідники відділили справжнє від фальшивого, тож коли Ігнатій говорить на цих сторінках, це справді він.
Сім листів і як вони розгортаються
Усю збірку написано під час двох коротких зупинок. У Смирні, на узбережжі Малої Азії, варта затрималася досить довго, щоб до Ігнатія встигли дістатися посланці сусідніх церков, і звідти він написав чотири листи: до ефесян, до магнезійців, до траллійців і — наперед, до міста, де мав померти, — до римлян. Далі в дорозі, у Троаді, він написав ще три: до філадельфійців, до смирнян і особистий лист до Полікарпа, молодого єпископа Смирни, який приходив його побачити і якого самого через пів століття спалять живцем.
Шість із семи — це пастирські листи про звичайні церковні клопоти, написані людиною, якій лишалося жити кілька тижнів: вони застерігають від розколів, дякують церквам за доброту, згадують людей на ім’я і передають вітання. Лише один випадає з цього ряду. Лист до римлян не схожий на жоден інший, бо Ігнатій почув, що впливові християни столиці збираються скористатися своїми зв’язками, щоб пом’якшити йому вирок, — і він пише, щоб благати їх цього не робити. Це найдивніший і найвідоміший із семи листів, і саме з нього багато читачів починають, бо в ньому відкрито лежить серце, з якого виростає все інше.
Я — Божа пшениця, і мене мелють зуби диких звірів, щоб я став чистим хлібом [Христовим].
Ігнатій Антіохійський
Кожен лист короткий і завершений сам у собі, тож читати можна з будь-якого місця. Але разом вони складаються в одну дугу: від церков, що вітали його в дорозі, через благання до Рима — до останніх листів, коли арена була вже зовсім близько.
Головні теми: єдність, істина і туга за Богом
Зважаючи на обставини, найдивовижніше в цих листах те, як мало в них ідеться про самого Ігнатія. Знову й знову повертаються три турботи.
Єдність довкола єпископа
Про єдність Ігнатій пише майже невідступно, бо громади розпадалися. Його ліки — зібрати все довкола єпископа, пресвітерів і дияконів і довкола одного столу: нічого не робити без єпископа, мати одну євхаристію, співати разом, як хор, одним голосом. Це найдавніші листи, у яких трирівневе служіння постає як усталений факт, і кожна церква відтоді сперечається про них. Та якщо читати їх як духовне читання, а не як церковний устав, глибинна турбота виявляється простішою — і її важче відкинути. Ігнатій зсередини бачив, який вигляд має розділена церква, і віддає останні сили, щоб цьому запобігти, — той самий тягар, який Ісус ніс у своїй молитві (Йоана 17:21), «щоб усї одно були», і на який Павло наголошував ефесянам (Єфесян 4:3), закликаючи зберігати «єдиненнє духа».
Нічого не робіть без єпископа; бережіть своє тіло як храм Божий; любіть єдність; уникайте розколів; будьте наслідувачами Ісуса Христа, як і Він — свого Отця.
Ігнатій Антіохійський
Захист від Христа, який нібито лише здавався стражденним
Ігнатій із справжнім запалом пише проти вчення, що вже ширилося за його днів: ніби Христос лише здавався тілесним і лише на позір страждав і помер. Ця рання помилка — згодом її назвали докетизмом, від грецького слова, що означає «здаватися», — позбавляла хрест його дійсності. Із вуст людини в кайданах його відповідь незаперечна: якщо Господь лише вдавав, що страждає, то й моє страждання — вдавання, і я ось-ось помру ні за що.
Бо якщо все це наш Господь учинив лише на позір, то й я в’язень лише на позір.
Ігнатій Антіохійський
Проти кожного такого «позору» він наполягає, що Христос справді народився, справді страждав і справді воскрес, — це та сама віра, яку апостол Іван зробив мірилом правдивого духа (1 Йоана 4:2) і від заперечення якої застерігав (2 Йоана 1:7). Це визнання з Євангелія від Івана (Йоана 1:14) — «Слово тїлом стало ся», — яке тримає людина, що от-от віддасть власну плоть на розтерзання, обстоюючи його. Для Ігнатія Господня вечеря нерозривно пов’язана з цією дійсністю; один ламаний хліб він називає «ліками безсмертя» — слова, що відлунюють хліб живий (Йоана 6:51) і один хліб та одне тіло (1 Коринтян 10:17).
Ламаючи один хліб, що є ліками безсмертя і протиотрутою, щоб нам не вмерти, а жити повік в Ісусі Христі.
Ігнатій Антіохійський
Туга за мучеництвом
Під усім цим тече вражаюча спрага Ігнатія померти за Христа. Він не закоханий у біль і нікому не радить іти його шляхом; церква згодом слушно наполягла, що ніхто не повинен шукати смерті. Він прагне самого Христа — з такою жагою, яку ледве може висловити, а арена — це просто двері, що відчинилися перед ним. Образ, до якого він тягнеться, — Павлів (1 Коринтян 15:37): голе зерно, що мусить упасти й бути розмеленим, перш ніж стане хлібом. Він боїться не звірів, а того, що його помилують і він житиме далі як половинчаста людина, — і це дзеркало Павлового визнання (Филипян 1:23), що він має бажання «маючи бажаннє розвязатись (із тїлом), та з Христом бути», і пожертви, що вже виливається (2 Тимотея 4:6).
Хай прийдуть вогонь, і хрест, і сутички з дикими звірами, [порізи й розтерзання,] вивертання кісток, рубання членів, розчавлення всього тіла, хай прийдуть на мене жорстокі муки диявола.
Ігнатій Антіохійський
Кому варто читати Послання Ігнатія
Читайте Ігнатія, якщо хочете почути християнську віру в найперші її години після Нового Заповіту — від людини, яка, можливо, знала апостола Івана. Читайте його, якщо історія церкви здається вам абстрактною і ви хочете зустріти справжню людину в справжніх кайданах на справжній дорозі. Кожен, хто втомився від зручного християнства, у якому нічого не поставлено на карту, знайде на цих сторінках віру, розпечену до білого. Ті, хто вивчає ранню церкву, знайдуть тут найдавніше ясне свідчення про служіння єпископа і про вигляд Господньої вечері. Пастори й старійшини впізнають своє покликання в Ігнатієвій ніжності: він велить Полікарпові «носити недуги всіх, як досконалий атлет», шукати важких людей і дбати, щоб удови не були забуті, — те пастирське серце, до якого закликав Петро (1 Петра 5:2). А кожен християнин, що стоїть перед втратою чи страхом, знайде супутника в людині, яка зустріла власну смерть, думаючи цілком про інших.
Як читати Ігнатія сьогодні
Приходьте до цих листів з історичним співчуттям. Ви зустрічаєте віру дуже ранню і дуже напружену, сформовану під тиском, якого ми не знаємо, і вона здаватиметься чужою, перш ніж стане знайомою. Допоможуть три застереження.
По-перше, читайте про церковний устрій прихильно. Ігнатієва вимога слухатися єпископа справді його власна: вона народилася з того, що він бачив, як громади роздирають самі себе, — і її не слід сплощувати до доказового вірша на користь пізнішої системи якоїсь однієї традиції. Помітьте пастирську потребу під цією структурою, перш ніж ставати на чийсь бік у суперечці, яку вона започаткувала.
По-друге, не перетворюйте його тугу за мучеництвом на правило. Це переконання однієї людини в її власну крайню годину, і та сама церква, що дорожила його листами, мудро вирішила, що жоден віруючий не повинен шукати смерті. Захоплюйтеся любов’ю, не наслідуючи методу: суть — у його відданості Христові, а не у звірах.
По-третє, читайте ці листи як молитву не менше, ніж як настанову. Зверніть увагу, як часто Ігнатій просто просить — благає майже кожну церкву молитися за нього і, що найзворушливіше, віддає свою покинуту громаду в Сирії в Божі руки. Коли в дорозі до нього дійшла звістка, що гоніння там ущухли, він написав, що церква в Сирії «має мир», і попросив інших радіти разом із отарою, якої він уже ніколи не побачить. Жити у Христі було для нього не доктриною, а домівкою — те «живе Христос у менї» з Послання до галатів (Галат 2:20), написане людиною, яка ось-ось доведе це своїм тілом. Читайте його повільно, по одному короткому листу, і нехай його невідкладність задає вам темп.
Для роздумів
- Останні тижні життя Ігнатій турбується про чужі церкви, а не про власну долю. Що це говорить про те, на чому зрештою тримається усталена віра, — і куди спрямовується ваша власна увага під тиском?
- Він доводить, що якби Христос лише здавався стражденним, то й його власне страждання не мало б сенсу. Чому дійсність Христової плоті й страстей так важить для того, як ми несемо власний біль?
- Ігнатій робить єдність церкви справою життя і смерті. Де ви бачили, як розкол ранить громаду, і чого коштувало б «уникати розколів» у вашій власній?
- Його прагнення бути «Божою пшеницею» бентежить сучасних читачів. Що в ньому варте захоплення, а де церква слушно тримається обережності?
- Коли ви читаєте голос приблизно 107 року по Р. Х., що здається вам найчужішим — а що вражаюче близьким до вашої власної віри?
Коли прочитаєте листи, дві сусідні книги на полиці Ochorus стануть природним наступним кроком. Перше послання Климента до коринтян, написане в Римі приблизно на десятиліття раніше, — другий великий голос апостольських отців і, як і Ігнатій, благання до розділеної церкви знову стати однією. А щоб побачити вчення, яке Ігнатій обстоює в мініатюрі, розгорнутим на повну силу через два століття, зверніться до праці Афанасія Про втілення Слова — класичного пояснення, чому так важливо, що Слово справді прийняло плоть. Більше про цю людину можна прочитати на сторінці автора Ігнатій Антіохійський.