Більшість із нас колись молилися про щось і тихо запитували себе, чи хтось узагалі слухає. Джордж Мюллер шістдесят років відповідав на це запитання власним життям. Він опікувався понад десятьма тисячами сиріт у Бристолі, в Англії, збудував п’ять великих будинків, щоб їх прихистити, і заплатив за все це, жодного разу не звернувшись до жодної людини по кошти. Він просив Бога, записував, про що просив, а тоді занотовував відповідь, коли вона приходила. Наприкінці його життя щоденники містили десятки тисяч конкретних, датованих молитов, на які прийшла відповідь.

Він ніколи не стверджував, що був якось особливо святим. Він стверджував, що Бог особливо вірний і що звичайні віруючі рідко випробовують цю вірність. Якщо ви хочете молитися так, щоб Бог відповідав, звички Мюллера — добре місце для початку.

Він просив Бога — і нікого більше

Мюллер зробив одне правило стрижнем усього: він розповідатиме про свої потреби лише Богові. Коли треба було платити за молоко, а грошей не було, він не натякав заможним друзям і не оголошував про нестачу з кафедри. Він молився, і чекав, і знову й знову надходила саме потрібна сума — часом за кілька хвилин до того, як вона була потрібна. Він робив так навмисно, щоб ніхто не міг сказати, ніби сиріт годує спритний збір коштів, а не живий Бог.

Початок тривоги — кінець віри, а початок справжньої віри — кінець тривоги.Джордж Мюллер

Ця одна дисципліна по-новому висвітлює молитву. Вона перестає бути релігійним способом говорити про наші плани і стає справжнім проханням до справжнього Отця, Який може діяти.

Як насправді молився Мюллер

Коли читаєш його щоденники, кілька звичок повторюються так часто, що складаються в метод:

  • Він молився про конкретні речі. Не «благослови справу», а про певну суму грошей, певну потребу, названу на ім’я людину. Розмита молитва не має видимої відповіді; конкретна — має.
  • Він чекав відповіді й виглядав її. Мюллер молився так, наче Бог має намір відповісти, а потім пильнував, чи прийде відповідь, і записував її, коли вона приходила. Вдячність для нього була дисципліною уважності.
  • Він не переставав молитися, коли відповідь барилася. Він десятиліттями молився за навернення двох друзів; один прийшов до віри незадовго до смерті Мюллера, другий — невдовзі після неї. Зволікання для нього ніколи не означало відмови.
  • Він заспокоював своє серце, перш ніж молитися. Щоранку він прагнув, щоб його душа стала «щасливою в Господі», — зазвичай повільно читаючи Писання, доки якийсь вірш не переходив у молитву, — і лише тоді взагалі про щось просив.

З чого починається молитва

Саме цю останню звичку більшість із нас пропускає, а Мюллер вважав її найважливішою. Він дійшов переконання, що перша справа кожного дня — не молитися про речі, а втішитися Самим Богом, щоб прохання випливали з довіри, а не зі страху. Молитва, на яку приходить відповідь, з його досвіду зазвичай починається саме тут — не зі списку, а з Отця, Якому варто довіряти.

Ніщо з цього не робить молитву технікою, щоб отримати бажане. Мюллер поховав улюблену дружину й знав довгі пори злигоднів. Його життя показує дещо вужче й водночас обнадійливіше, ніж формула: що Богові можна довірити справжні потреби, що Він відповідає на справжні молитви і що життя, збудоване на проханнях до Нього, не наївне, а має міцну основу.