Потреба світу
Catherine Booth

Проповідь · Маттея 21:28; Луки 14:23 · 17 хв читання

Потреба світу

Коротко:«Дитино, йди сьогоднї роби в винограднику моїм». Бут переходить від потреби світу до дивної неохоти Церкви цю потребу задовольнити й питає, чому так мало Христових людей справді йде. Біда, твердить вона, не в тому, що бракує робітників, а в тому, що охочі не навчені, а навчені не охочі, — і вона відсилає своїх слухачів додому роздумувати про потреби вмирущого світу.

МИ могли б перелічити й інші тексти, що навчають тих самих істин. Їх чимало, але загальний дух і спрямування Слова Божого, особливо Нового Завіту, важать навіть більше, ніж прямі й окремі тексти. Мені здається, що ніхто не може безсторонньо й неупереджено вивчати Новий Завіт і не дійти висновку, що в основі всього лежить одна засаднича правда: Його світло й благодать розширюються; тобто Бог ніколи й нікому не давав Свого світла, Своєї істини й Своєї благодаті, не покладаючи на ту душу відповідальности передати це світло й цю благодать іншим. Справжнє християнство за самою своєю природою і суттю наступальне. Цю засаду повністю показано й унаочнено в притчах Ісуса Христа. Якщо ви вивчите їх, то побачите, що Він не дав нам нічого такого, що мало б служити лише нам самим, а що кожен талант, який Він нам довірив, ми тримаємо й маємо для добра інших і для спасіння людей. Якщо я правильно це розумію, то кажу: це засаднича правда Нового Завіту.

Як дивовижно ця засада виявилася в житті апостолів і перших християн! Якими цілковито байдужими до всього, здавалося, були вони в порівнянні з цим — усюди це було для них найперше! Як Павло від самого порога не вважав нічого іншого вартим уваги, а охоче й радо зрікся всіх інших міркувань, щоб жити для цього; і як він говорить про інших апостолів і помічників у Євангелії, що були близько смерти й клали свою шию за діло; і ми знаємо, як він подорожував, трудився, молився, плакав і страждав, проливав кров і помер задля цієї єдиної мети. Так само й перші християни, розпорошені гоніннями, — як вони ходили всюди, проповідуючи Слово; а яку ревність і запал вони мали навіть після апостольської доби, ми дізнаємося з церковної історії: як вони проникали всюди; як навертали людей і здобували справжніх, самовідданих послідовників навіть при царських дворах; як їх не можна було ні відсторонити, ні придушити, ні спинити, ні змусити замовкнути. «Ці християни всюди», — казав один із найлютіших їхніх гонителів. Так, вони настоювали в час і не в час; вони здобували чоловіків і жінок на кожному кроці, на досаду й роздратування тих, хто їх ненавидів. Як і їхній Учитель, вони не могли сховатися; їх не можна було притлумити — такий наступальний, такий непереборний був той дух, що надихав їх і гнав уперед.

З кожним днем, стикаючись з окремими душами, я дедалі менше розумію, як люди читають свої Біблії! Вони, здається, не розуміють того, що читають. Цілком міг би прийти до них Филип або ангел і спитати: «Чи розумієш, що читаєш?» О, друзі, вивчіть свій Новий Завіт щодо цього питання, і ви жахнетеся, побачивши, якою мірою ви сторож брата свого, — якою страшною й тривожною мірою Бог робить вас відповідальними за спасіння тих, хто довкола вас.

Я хочу коротко поглянути, ПО-ПЕРШЕ, на наше покликання працювати для Бога; і, ПО-ДРУГЕ, на дві-три неодмінні умови успішної праці.

І, по-перше, як я щойно сказала, нас кличе Слово — не тільки в цих прямих місцях, а й тією засадою, що проходить крізь нього все і покладає на нас обов’язок спасати людей. Власне кажучи, світ покладено на нас: ми — єдині, хто МОЖЕ спасти ненавернених.

О, як би я хотіла, щоб ця думка глибоко ввійшла у ваш розум! Можливо, саме вона була однією з найсильніших у тому малому служінні, яке я виконала у винограднику, — думка, що Ісус Христос не має тут нікого іншого, хто представляв би Його, крім нас, християн, — Його справжнього народу: нікого іншого, хто працював би для Нього. Ці бідні люди світу, що перебувають у темряві й невіданні, не мають нікого іншого, хто показав би їм дорогу милосердя. Якщо ми не підемо до них з люблячою ревністю і рішучістю вирвати їх із рук великого ворога; якщо ми силою Святого Духа не зв’яжемо сильного і не заберемо його добра, то хто ж це зробить? Бог поклав це на нас. Кажу: це тривожна й страшна думка.

По-друге, нас кличе Дух. Найперше прагнення новонародженої душі, як я казала днями, звернене до якоїсь іншої душі. Найперше, що вона вимовляє після першого вибуху хвали Богові за визволення з неволі гріха й смерти, — це молитва, ледь видихнута до престолу, за якусь іншу душу, що ще в темряві. І хіба це не законний плід Духа? Хіба не цього ми мали б сподіватися? Кличу в свідки будь-кого з присутніх, хто справді спасенний: хіба перші пориви його душі після власного визволення не були за когось іншого — батька, матір, дитину, брата, сестру, друга? О так, дехто з вас не міг заснути, доки не написав далекому родичеві й не вилив своєї душі в тривожному прагненні його спасіння; ви не могли взяти до рота потрібної їжі, доки не поговорили чи не написали комусь, чия душа вас глибоко хвилювала. Дух одразу почав спонукати вас шукати душ; і так само це часто буває останнім криком Духа в душі віруючого, перш ніж вона покине тіло. Ви сиділи біля багатьох умирущих святих — і якою була остання молитва? Чи було в ній щось про себе, про гроші, про родину, про обставини? О, все те вже лишилося позаду, і остання висловлена тривога була за якусь блудну душу поза Царством Божим. Коли світло вічности струменить на душу, і її очі широко розплющуються на цінність душ. Вона нічого іншого не чує й не бачить! Вона відходить із часу у вічність, молячись, як молився Викупитель, за душі, які лишає позаду. Це перше й останнє слово Духа в душі віруючого на землі; і, о, якби християни тільки були вірні спонуканням цього благословенного Духа, воно було б панівним поривом, першим бажанням і зусиллям протягом усього життя. Не Божа вина, що це не так. В особистих розмовах з душами ніщо не виринає частіше, ніж оце: ні в чому ті, хто справді навернувся, а потім серцем відступив, не зізнаються й не каються частіше, ніж у своїй невірності напоумленням Духа щодо інших душ. Власне, у тисячах випадків відступництво починається саме тут. Сатана схиляє людей поступитися міркуванням вигоди, пристойности, недоречного часу, нерозважливости і таке інше; і вони втрачають нагоди звернутися до душ, і так Дух засмучується й засмучується. О, скільки людей зізнавалися мені в цьому!

Один чоловік похилого віку сказав: «Коли я був молодий і в першій своїй любові, ревність за дім Господній так поглинала мене, що я занедбував свої щоденні справи і ледве міг спати вночі; але, на жаль, це було багато років тому». «Хіба тоді вам не було краще, ніж тепер?» — спитала я; і сльози набігли йому на очі. О так! Господь каже про нього: «Я згадую про дружбу в молодощах твоїх, про любов твою, як ти ще була невістою, як пійшла єси за мною в пустиню, в землю незасїяну. Посьвячен був Ізраїль Господеві, як первоплід його». І, на жаль, таких сьогодні багато. Їм доводиться починати все наново; їм треба покаятися і перші діла робити; їм треба вернутися й дістати прощення, обмитися і спастися, якщо вони мають увійти до горішнього Царства, — і все через те, що вони не корилися систематично й рішуче спонуканням Святого Духа щодо своїх ближніх.

Дехто з вас останніми неділями чув про те, як засмучують Духа і як сповнюються Духом; і дехто з вас не знає, як слід чекати, — чи слід і далі займатися своїми законними справами й чекати. Кажу: друзі мої, я цілком могла б обґрунтувати те становище, яке зайняла минулої неділі, але не зупинятимуся на цьому, бо не дбаю про другорядне; та пам’ятайте, ось що головне: ви мусите так чекати, хоч би де це було, — так благати, і боротися, і вірити, — ЩОБ ВИ ЦЕ ОДЕРЖАЛИ. Тоді мені байдуже, чи то буде в Єрусалимі, у горниці, чи деінде, — тільки одержіть це. Не втрачаймо суті, сперечаючись про спосіб. Чекайте так, як відповідає вашим теперішнім обставинам; але, о, чекайте, доки не одержите, бо це життя ваших душ, а може, й життя багатьох інших душ, крім ваших. Вам потрібен цей дух — дух, що вболіває за душі ваших ближніх; щоб плакати над ними, дивлячись на них у їхньому гріху, безумстві та нещасті; дух, що не може вдовольнитися власними радощами чи почуттям, що ви в безпеці, ба навіть що ваші діти в безпеці, а вболіває за кожну живу душу, доки лишається хоч одна неспасенна, і ніколи не може заспокоїтися, доки її не приведено до Царства.

Такі спонукання Духа; і якби люди тільки корилися їм, вони ніколи не втратили б цих спонукань. Та яка ж це безглуздість! Хіба це видається розумним або схожим на Божі дії, щоб люди починали так сильно, як почувався той старий, коли був молодий, а замість того, щоб міцніти й щоб у них зростала ця свята ревність і це бажання, ставали дедалі слабшими, і їх ставало дедалі менше? Хіба це схоже на Божий спосіб діяти? О ні! Це затемнення походить від того, що Духа засмучують і гасять.

Отож, друже мій, тебе кличе до цієї праці Дух. Послухайся поклику — ЗРОБИ ЦЕ. Байдуже, хоч би це тобі й стало поперек горла, — зроби. Скажи: «Краще мені вмерти в послуху, ніж жити в непослуху». О, ці вічні «хочу» й «не хочу»! «Мені не хочеться говорити з тією людиною», «Мені так не хочеться писати того листа». О, ти не знаєш, які можуть бути наслідки. Не зважай на наслідки — зроби. Бог стане між тобою і наслідками; а якщо Він і допустить, щоб ти постраждав, — дарма, тоді страждай; але послухайся голосу Духа. Тисячі душ були б спасенні, якби всі, хто мав ці спонукання, послухалися їх. Скажи-но, звідки беруться ці спонукання? Чи з твого власного лихого серця? Тоді ти кращий за апостола. Відлучений від Духа, що живе в тобі, і роз’єднаний із Христом, твоєю живою Головою, ти самолюбний, диявольський. То звідки ж беруться ці спонукання? Чи від диявола? Тоді сатана справді був би поділений сам у собі. Звідки ж вони? Це Дух живого Бога спонукає тебе вийти й шукати, щоб спасти загиблих. Чи послухаєшся ти цих спонукань? Чи відмовишся від своїх міркувань? Чи відмовишся від своїх «хочу» й «не хочу» і ПОСЛУХАЄШСЯ? Якщо так, тоді Він приходитиме до тебе дедалі більше, аж поки ти, як Давид, не відчуєш, що справи Його Царства важать для тебе більше, ніж їжа чи питво, ніж срібло чи золото. Ба більше, ти станеш подібним до того, хто сказав: «Ревність дому твого зʼїла мене».

Але далі: нас кличе до цієї праці те, що Він зробив для нас. А що ж це? О, скажете ви, я не можу цього сказати. Ні, ні; спершу нам доведеться дістатися додому, і навіть тоді ми ніколи не зможемо цього сказати. Ми ніколи не зможемо підбити цю суму, навіть на втіху ангелам. Це назавжди лишиться недослідженою величиною — те, що Він зробив для нас!! Нам доведеться збагнути, що означало б бути загиблими! і що означає бути спасенними в усій повноті й вічності цього, — перш ніж ми зможемо сказати, що Він зробив для нас!!

Що Він зробив для нас? О, якби ми мали хоч десятину тієї любови до грішників, яку Він мав до нас, Його лагідного довготерпіння, Його невтомних зусиль, коли Він ішов за нами вдень і вночі, умовляв і умовляв нас, вабив і принаджував нас, — чого б ми не змогли зробити?

Пригадую, що десь читала історію про одного вельможу, який був (здається) відступником. Він зупинився в якомусь сільському заїзді й піднявся до кімнати, де над каміном висіла дуже добра картина розп’яття роботи доброго старого майстра, а під нею був напис: «Я витерпів це за тебе — а що ти зробив для Мене?» Це питання влучило в серце. Воно вразило глибоко. Він подумав: так, а справді — що? Він вийшов до стайні, до своїх коней, щоб позбутися цього неприємного враження, але не міг його забути. Здавалося, за ним іде тихий, зворушливий голос: «Я витерпів це за тебе, а що ти зробив для Мене!» Нарешті це зламало його, і він упав на коліна. Він сказав: «Правда, Господи, я ніколи нічого не зробив для Тебе, але тепер я віддаю Тобі себе і все своє, щоб усе це було витрачене на служіння Тобі».

А ви хіба ніколи не чули цього голосу у своїй душі, коли стояли на колінах біля Хреста? Чи дивилися ви коли-небудь на того славного Страждальця і чули Його голос, озираючись на своє мізерне минуле? Що ти зробив для Мене?

Отже, на цих зібраннях досі вийшло наперед щонайменше десь 350 людей, визнаючи, що наново й цілковито віддають себе Ісусові. Я певна, що здебільшого вони були щирі. Вони приходили по свідчення Духа про їхнє всиновлення і по силу для служіння. Тож, друзі, я хочу знати, до чого це дійде, — чим це скінчиться?

Що ви збираєтеся робити?

І ви, сестро, теж. Чи це згасне в почуттях? Чи випарується в зітханнях і бажаннях і скінчиться словами «Я НЕ МОЖУ»? Борони Боже! Що ви ЗБИРАЄТЕСЯ РОБИТИ? Що ви ЗРОБИЛИ для Нього за минулий тиждень? Спитайте себе. Ви кажете: «Ну, я більше читав Біблію». Дуже добре, наскільки це йде. А навіщо ви її читали? «Ну, — кажете ви, — щоб пізнати волю Господню і дістати науку й розраду». Атож, саме так, але ж це все для вас самих, бачите. «Я багато молився». Дуже добре. Хотіла б я, щоб усі молилися. Апостоли кажуть, що всі люди скрізь мають молитися. Але за що? «Я просив у Господа великого». Дуже добре, слава Господу; але це здебільшого для вас самих. Якщо вас вело до болісного благання за душі, дякуйте за це Богові й ідіть далі, як каже апостол: «в сьому пильнуйте в усякому терпінню», «в Духові сьвятому молїть ся»; але якщо це було тільки молитвою про те, щоб узяти для себе якомога більше, то яка з того користь Господеві? Але ви кажете: «Я виховую свою родину». Саме так; так само чинять і світські люди довкола вас, але задля чого? Для Бога чи для себе? О, погляньмо на ці речі, друзі. Боюся, що чимало релігійности — це просто перенесення самолюбства людського серця зі світу в релігію. Боюся, що чимало релігії нашого часу зводиться до того, щоб узяти якомога більше і зробити якомога менше, — як деякі ваші слуги. Ви знаєте таких, що не зроблять більше, ніж їх примусять, — аби тільки впоратися, бо їх найнято. Такого служіння нині чимало — і людям, і Богові.

Отож, друзі, що ви робили для Нього — для здійснення Його благословенних, славних, спасенних намірів у світі? У чому ви відмовляли собі заради Його Царства? Яку працю ви підняли — розуму, чи мозку, чи серця? Скільки листів ви написали? Зі скількома людьми поговорили? Скільки відвідин зробили? Яку самовіддану працю ви виконували для Того, Хто зробив (як ви кажете) так багато для вас? Що ви витерпіли для Нього? Чи намагалися ви хоч трохи доповнити те, чого бракує Його стражданням, «за тїло Його, котре єсть церква»? Чи носили ви на своєму серці перед Богом гріхи й скорботи винного світу, благаючи Його задля Його власного імені вилити Свого Духа на безбожні юрби назовні й оживити напівсонних визнавців усередині? Чи віддавали ви себе на ганьбу й зневагу — не тільки від світу, а й від половинчастих визнавців і фарисеїв, — несучи хрест, терплячи сором немилосердних докорів, живучи так і змагаючись, щоб спасти їх? О, що ж ви робили, брате й сестро?

Ну ж бо, друзі, я хочу практичного наслідку. Він витерпів те за вас. Він там, нагорі, заступається за вас. П’ять кровоточивих ран Він повсякчас носить перед Своїм Отцем за вас. Якби Він забув вас бодай на одну мить або перестав заступатися, що сталося б? Що ви робите для Нього? Він залишив вам приклад, щоб ви йшли Його слідами. Якими ж вони були? То були сліди, позначені кров’ю; то були сліди приниження. То були сліди, з яких світ насміхався. Його нехтували, і обмовляли, і відкидали люди. Він не мав де голови прихилити. Він носив у Своєму тілі й у Своїй душі скорботи й страждання всього нашого роду. Він був чоловіком скорбот — не Своїх власних. Він не мав причини сумувати. Він був улюбленим Отцевим, і знав це, але Він був чоловіком скорбот, що зазнав горя й болів. Скорботи цього бідного, загиблого, наполовину вже засудженого світу Він ніс, і часом вони були такі нестерпні, що вичавлювали кров із Його жил. Чи йшли ви хоч якоюсь мірою Його слідами? Він жив не для Себе. Він прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб служити, і прийняв вигляд слуги. Що ви робите? О, друзі мої, вставайте, вставайте й беріться до діла! Почніть, якщо ще не почали, — почніть сьогодні. Попросіть Його охрестити вас Своїм Духом і дати вам одразу почати йти за Ним у відродженні Духа. Вас кличе те, що Він зробив для вас!

Далі, вас кличуть потреби світу. Я так багато говорила про це іншим разом, що не казатиму більше тепер, — тільки, гадаю, це тема, яка ніколи не вичерпується і не вичерпається, доки є ще грішники, яких треба спасти. О, потреби світу! Для мене це приголомшлива, неосяжна думка — що Він пролив Свою кров за кожну людську душу і що, висячи там, Він бачив під усією мерзотою, і гріхом, і руїною гріхопадіння людську душу, спочатку створену на Його власний образ і здатну до безмежного й вічного розвитку та поступу. Душу, яку треба вирятувати, обмити, викупити, спасти, освятити й прославити, — Він бачив цей славний самоцвіт і віддав за нього СЕБЕ. Погляньте на ці душі. Немає жодної з них такої нікчемної, чи мерзенної, чи підлої, щоб її не можна було вирятувати силою Його Духа і Його живим, славним Євангелієм, зверненим до неї. Спаситель, цитуючи пророків, каже: «Я сказав, ви боги (і додає): не може поламатись писаннє». Він не мав такої дрібної, нікчемної, мізерної оцінки вартости людських душ, як мають нині деякі люди, що прирікають цілі покоління на пекло без жодного милосердя чи співчуття в серці. О, хай Господь сповнить нас жалістю Ісуса Христа, Який, побачивши юрби, плакав над ними. О, друзі, подумайте про одну таку душу! Що ваше золото, чи доми, чи землі — що ваша поважність, що ваша добра слава, що всі нагороди цього світу? Ми говоримо про це, але хто це усвідомлює — хто, ХТО? — вартість однієї дорогоцінної, безсмертної душі, спасенної, викупленої, освяченої? О, потреби світу! Вони вмирають, ВОНИ ВМИРАЮТЬ!! Коли люди приходять до мене зі своїми перебірливими запереченнями, я кажу: «Друже мій, я знаю тільки одне: душі вмирають, умирають».

Якби ваші домівки спустошувала холера, ви не дуже перебирали б засобами, щоб її спинити, і якби хтось прийшов із запереченнями проти грубости ваших заходів, ви сказали б: «Люди вмирають, вони вмирають», — і на цьому всякій суперечці був би кінець. Кажу: вони вмирають, і їх ТРЕБА спасти. Сатана забирає їх: я хочу, щоб їх мав Бог. Ісус Христос купив їх. Він став вблаганням за гріхи цілого світу. Вони належать Йому, і Він матиме кожного, до кого я можу дотягтися, і кожного, до кого я можу надихнути дотягтися й інших.

Світ умирає. Чи вірите ви в це? Вас кличуть потреби світу. Починайте ближче до дому, якщо хочете, — неодмінно; я мало вірю в служіння тих людей, які йдуть шукати інших далеко, тоді як їхні рідні гинуть біля власного вогнища. Починайте вдома, але не кінчайте там. «О так, — кажуть люди, — починати треба вдома», — але там вони й кінчають; більше ніде про них не почуєш, та й те, що вони роблять удома, зрештою, зводиться до дуже малого. Бог постановив, щоб одне йшло разом з іншим. Неодмінно подбайте, щоб ваші рідні спаслися, але подбайте, щоб спасся й хтось іще. Візьміться до праці для Бога. Ідіть до Нього й спитайте, як це робити. Ідіть до Нього по озброєння силою, а тоді починайте. Не зважайте на те, що тремтите. Насмілюся сказати, ваше тремтіння принесе більше добра, ніж якби ви були хтозна-які сміливі. Не зважайте на сльози. Хотіла б я, щоб християни вплакували Євангеліє в людей; воно часто проникало б глибше, ніж проникає. Не зважайте, якщо й заїкаєтеся. Вам повірять, коли це йде від серця. Скажуть: «Він говорив зі мною зовсім по-простому», — як сказав якийсь чоловік недавно, дивуючись, що з ним говорили про віру так природно; але пам’ятайте: жодного удаваного почуття, бо його розпізнають за хвилину. Ідіть до своєї комірчини, доки не сповнитеся Духом, а тоді йдіть і виливайте це на них.

Фінні каже: «Я пішов і вилив своє серце на людей». Наповніть своє серце живою водою, а тоді відчиніть ворота й дайте їй витікати. Дивіться людям в обличчя, візьміть їх із любов’ю за руку і скажіть: «Друже мій, ти вмираєш, ти йдеш до вічної смерти. Якщо ніхто досі тобі цього не казав, — я прийшов сказати тобі. Друже мій, у тебе дорогоцінна душа. Чи вона спасенна?» Це вони можуть зрозуміти! — не починаючи манівцями, а говорячи з ними прямо: «Чи думаєш ти коли-небудь про свою дорогоцінну душу? Чи вона спасенна? Чи прощені твої гріхи? Чи готовий ти вмерти?» Ваші багаті сусіди, і ваші служниці, і ваші конюхи — всі однаково можуть це зрозуміти.

Одна пані сказала моїй доньці: «Я почала говорити з людьми про їхні душі зовсім інакше, ніж раніше. Я починаю з того, що питаю, чи не знають вони, що вони грішники, і чи готові вмерти, — і це справляє зовсім інше враження». Однією з причин є те, що її власне серце сповнене Любови й Духа Божого, і це впалює її слова. Почніть так і подивіться, що Бог зробить через вас, бо, звісно, я визнаю вас лише знаряддям, яке Він обрав, а ті, хто ганить знаряддя, ганять Його мудрість. Ідіть, покладіть руку на рало, і Він дасть вам силу вести його вперед.

Хай Господь допоможе вам піти додому, роздумуючи про потреби світу, а наступної неділі ми розглянемо умови успішної праці.

Писання в цій проповіді Маттея 21:28; Луки 14:23

Суспільне надбання. Джерело тексту — оригінальне видання.

Цитувати цю проповідь

Скопіюйте посилання в потрібному стилі.

MLA
Booth, Catherine. “Потреба світу.” Sermon. Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/the-worlds-need/.
Chicago
Booth, Catherine. “Потреба світу.” Sermon. Ochorus. https://ochorus.com/uk/sermons/the-worlds-need/.
Chicago footnote
Catherine Booth, “Потреба світу,” sermon, Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/the-worlds-need/.
BibTeX
@misc{booth, author = {Booth, Catherine}, title = {{Потреба світу}}, howpublished = {Sermon}, publisher = {Ochorus}, url = {https://ochorus.com/uk/sermons/the-worlds-need/} }