Благословенний успіх

Роздуми над Першим псалмом.

ВСТУП.

Буває успіх, на якому немає благословення: він приходить не згори, а знизу, і веде не до неба, а геть від нього. Таке процвітання нечестивих часто тяжко бентежить слуг Божих; їм треба нагадувати застереження: «Не запалюйся гнївом на того, кому щаститься дорога, на чоловіка, що лихі задуми свої сповняє» Не один, окрім псалмоспівця, заздрив гордим, бачачи щасливу долю нечестивих, і спокушався запитати: «Чи є знаттє у Всевишнього?» Доки сатана лишається богом цього світу і має владу давати успіх своїм прихильникам, доти це джерело збентеження не зникне для тих, хто не входить у святиню й не роздумує над кінцем людини, що живе для світу.

І не лише безбожних спокушає пропозиція успіху, що приходить знизу. Самого нашого Спасителя запеклий ворог спокушав саме так. Христові було сказано, що все, чого Він прагнув досягти для царств цього світу, можна здійснити легшим шляхом, ніж хрест, — трохи поступитися тому, хто мав владу й міг дарувати царства, і все стане Його. Наш Господь одразу відкинув брехливі підступи спокусника; та для багатьох із Його людей такі підступи не такі вже й безсилі: трохи хитрощів замість шляху, якого вимагає сумління; трохи нечесності в ділових справах; трохи компромісу зі звичаями світу, а потім успіх, що не приносить благословення, — усе це часто доводить, що ворожі хитрощі й досі ті самі.

Але дякувати Богові! Є справжній успіх, який походить від Нього і веде до Нього. Він не лише сумісний із досконалою чесністю та безкомпромісною святістю серця й життя, а й без них недосяжний, а радість від нього ще поглиблює їх. Цей Божий успіх — Божий задум для кожного віруючого в усьому, за що він береться; у речах тимчасових і духовних, у всіх стосунках і справах цього життя, так само як і в усякій праці для Христа й для вічності, Божа воля для кожної Його дитини така: «що він творить, все удається йому».

Проте багато Його дітей, очевидно, не мають цього незмінного благословення; для одних правилом життя радше є невдача, ніж успіх, а інші, то щасливі, то знеохочені, живуть у непевності, де тривога й навіть страх — не рідкість. Чи не запитаймо ж кожен на самому початку: як воно в мене? Чи знаю я з досвіду цей благословенний успіх? Чи так веде мене Дух у моїх справах і чи так Бог дає їм успішне завершення, що я, як Його свідок, можу засвідчити Його вірність цій обітниці? Якщо ні, то в чім причина? Якої з необхідних умов я не виконав? Нехай наші роздуми над Першим псалмом зроблять ці умови яснішими для нашого розуму, і нехай віра зможе певно прийняти все, що містить ця дивовижна обітниця!

ЗАПЕРЕЧНІ УМОВИ БЛАГОСЛОВЕННЯ

«Блаженний чоловік, що не ходить на раду безбожних».

Дослівніше: о, благословення, о, многоразове щастя людини, чию вдачу описано тут, у першому й другому віршах цього псалма! Вона щаслива в тому, чого уникає й від чого втікає, і щаслива та успішна в тому, за що береться.

Перша подана нам риса: він не ходить на раду безбожних, нечестивих. Зауважте: тут не сказано просто, що він не ходить за лихою порадою, — Божа людина, певно, цього не робила б; сказано, що він «не ходить на раду безбожних». А безбожні часто мають багато світської мудрості й славляться своїм успіхом і розважністю, але дитя Боже має завжди остерігатися їхньої поради; хоч би якою доброю вона здавалася, вона сповнена небезпеки.

Одна з головних рис нечестивого та, що Бога немає в усіх його думках; він дивиться на все з погляду власного «я» або, щонайвище, з погляду людства. Його гасло: «Дбай про номер перший» — було б дуже добрим, якби під ним розумілося, що перший — Бог і що Його завжди слід ставити на перше місце; але він має на увазі інше: для безбожного номер перший — це його «я», а не Бог. Нечестиві часто радять бути чесними не тому, що чесність до вподоби Богові, а тому, що це найвигідніша політика; і якщо в якійсь окремій угоді вигідніший шлях здається цілком безпечним, ті, хто був чесним лише тому, що це найбільше окупається, дуже легко перестануть бути чесними.

Дитя Боже не потребує поради безбожних; якщо воно любить і досліджує Боже Слово, воно зробить його мудрішим за всіх таких порадників. Якщо воно шукає і зберігає всю Божу пораду під проводом Святого Духа, то не ходитиме в темряві навіть у світських справах. Настанови Божого Слова часто можуть здаватися дивними й непрактичними, але настільки, наскільки воно має віру коритися настановам, які знаходить у Писанні, не звертаючи ні праворуч, ні ліворуч, воно матиме успіх на своїй дорозі і діятиме розумно.

Історія перших квакерів в Америці, які не брали зброї, щоб захищатися від диких індіанських племен, показує, як безпечно йти за Словом Божим і не противитися злому. А їхній пізніший досвід під час недавньої Громадянської війни, коли ніхто з них не загинув, хоч вони й зазнали найбільших небезпек і злигоднів, бо не хотіли воювати, ще більше підтверджує мудрість і благословенність буквального послуху Писанню. Очі Господні й досі обіймають усю землю, щоб Він виявив Свою силу для тих, хто перед синами людськими покладає на Нього надію. Просвічений віруючий має настільки кращу пораду, що так само не потребує поради безбожних, як і не принизиться до того, щоб її прийняти.

Більше того, мудре дитя Боже уважно з’ясує, з якого погляду дивиться брат у вірі, перш ніж цінувати його пораду; бо з Писання й досвіду воно знає, що сатана нерідко робить знаряддям Божих людей, як, наприклад, у випадку з Петром. Мало знав здивований Петро, звідки прийшло його умовляння до Господа пожаліти Себе; «Геть від мене, сатано!» показало, що наш Господь простежив цю пораду, яка не шукала насамперед Царства Божого, до її справжнього джерела. На жаль, порада світських християн завдає набагато більше шкоди, ніж порада відверто нечестивих. Щоразу, коли на перше місце стають уявні інтереси себе, родини, країни чи навіть церкви або місії, ми можемо бути цілком певні щодо справжнього джерела такої поради: вона щонайменше земна чи тілесна, якщо не диявольська.

Далі, справді блаженний чоловік —

Не ступає слїдом за грішниками.

Птахи одного пір’я збираються разом; дорога грішника так само не пасує справжньому віруючому, як дорога віруючого не пасує грішникові. Як свідок свого Учителя, сподіваючись спасти загиблих, він може піти до них; але він не стане, як Лот, ставити свого намету аж до Содому, щоб не потрапити в пастку, як Лот, що врятувався сам, утративши всіх, кого найбільше любив, і все своє майно. Ах, скільки батьків, що пурхали, мов метелики, біля полум’я, бачили, як воно знищило їхніх дітей, а й самі не вийшли неушкодженими! Скільки церков і християнських установ, намагаючись привабити ненавернених світськими принадами чи розвагами, самі втратили Боже благословення і так позбулися духовної сили, що ті, кого вони так привабили, не мали з того жодної користі! Замість побачити, як мертві оживають, вони самі поринули в заціпеніння й смерть.

Немає потреби, ані місця для жодної іншої принади, окрім тієї, яку дав Сам Христос, коли сказав: «І я, як буду піднятий ... всїх притягну до себе.» Наш Учитель завжди був «відлучений від грішників», і Святий Дух недвозначно промовляє у 2 Кор. VI: «яке бо товаришуваннє праведности і беззаконня, і яка спільність сьвітла з темрявою? ... бо ви церква Бога живого, яко ж рече Бог: вселю ся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть менї люде. Тим же вийдїть із між них, і відлучіть ся, ... і до нечистого не приторкайтесь; і я прийму вас, і буду вам за отця, а ви будете менї за синів і дочок, глаголе Господь Вседержитель.»

«Анї засїдає на зборах злоріків».

Збори злоріків — одна з особливих небезпек нашого віку. Гордість, зухвалість і глузування тісно пов’язані між собою і дуже далекі від того думання, що було в Христі Ісусі. У наші дні цей дух часто виявляється у формі непобожної критики. Ті, хто духовно найменше до цього придатний, сидять на суддівському місці, замість зайняти місце того, хто питає й навчається. Давні верияни не відкидали з глузуванням дивного для них навчання апостола Павла, а щодня досліджували Писання, чи так воно є. А тепер, бач, піддають сумніву саме Писання, і самих основ християнської віри зрікаються люди, які хотіли б, щоб їх уважали апостолами сучасної думки. Нехай Бог збереже Свій народ від того, щоб зректися віри, раз назавжди переданої святим, заради безпідставних і скороминущих вигадок нашого часу!

ПОЗИТИВНІ УМОВИ БЛАГОСЛОВЕННЯ.

Ми розглянули те, чого уникає справді блаженний чоловік. О, які біди й утрати тих, хто не встерігся від цього! Тепер ми маємо зупинитися на особливих рисах Божої людини, тих, що водночас є джерелом її сили і щитом її захисту.

«Но в законї Господа любується
й розмишляє о законї його день і ніч!»

Невідроджені не можуть любуватися законом Господа. Вони можуть бути дуже релігійними й читати Біблію як один зі своїх релігійних обов’язків. Вони можуть захоплюватися багатьом, що є в Біблії, і гучно її хвалити, бо як звичайна книга вона найдивовижніша у світі. Ба більше, вони можуть піти значно далі й уявляти, як Савл-гонитель, що їхнє життя впорядковане її навчанням, хоч і досі далекі від Бога. Але коли такі навертаються, то виявляють, що були сліпі; серед «усього», що стає новим, вони знаходять, що мають нову Біблію; і, як новонароджені немовлята, прагнуть чистого молока Слова, щоб від нього зростати. Добре, коли молодих християн належно годують Словом Божим і їхнього смаку не зіпсовано, а духовного здоров’я не зруйновано поживою з людських вигадок замість Божих істин.

Неважко виявити, чим людина любується. «від переповнї серця уста промовляють.» Мати радо говорить про своє немовля, політик любить говорити про політику, учений — про свою улюблену науку, а спортсмен — про свій спорт. Так само ревний, щасливий християнин виявляє свою любов до Слова Божого; воно — його пожива й розрада, предмет його дослідження і його провідник; і коли Святий Дух проливає нове світло на його дорогоцінні істини, він знаходить у ньому радість і насолоду, з якими ніщо не зрівняється. Природно й невимушено він часто говоритиме про те, що таке дороге його серцю.

Ставши через відродження дитиною Божою, віруючий знаходить новий інтерес і науку в усіх Божих ділах. Його Отець задумав і створив їх, підтримує і вживає їх, і для Його слави вони існують. Але особливо це стосується Слова Божого. Маючи розум Христів, навчений Духом Христовим, він знаходить у кожній частині Божого Слова свідчення про особу й діло свого достойного поклоніння Учителя і Друга. Біблія тисячею способів стає йому дорогою, відкриваючи думки й дороги Божі, Його колишні стосунки з Його народом і Його дивовижні об’явлення майбутнього.

Так досліджуючи Боже Слово, віруючий усвідомлює нове джерело радості; дорогоцінне не лише те, що об’явлено, але й краса та досконалість самого об’явлення дедалі більше захоплює його. Тепер йому не потрібні зовнішні докази, щоб переконатися в його натхненності; воно всюди носить печать Божественності. І як мікроскоп, що виявляє грубість і вади людських творів, лише повніше показує досконалість Божих діл і відкриває нові, небачені красоти, так буває і зі Словом Божим, коли уважно його досліджувати.

Який разючий контраст становить ця Книга з творами людей! Учорашня наука сьогодні нічого не варта; але історія й відкриття нашого часу лише підтверджують достовірність цих давніх священних записів. Що міцніша наша віра в повне, дослівне натхнення святого Божого Слова, що повніше ми робимо його своїм провідником і що беззастережніше йдемо за його навчанням, то глибшим буде наш мир і плідніше наше служіння. «Великим спокоєм радуються ті, що люблять закон твій і нема для них спотикання.» Дедалі більше переконуючись у божественній мудрості настанов і заповідей Писання та в надійності обітниць, віруючий житиме дедалі більше в послусі й довірі; і так він сам пізнає, яка добра, угодна й досконала воля Божа і та Біблія, що її відкриває.

Слова «закон Господа», під якими ми розуміємо все Слово Боже, дуже промовисті. Вони вказують, що Біблія має навчити нас, що Бог хоче, щоб ми робили; що ми повинні не лише шукати обітниць і намагатися дістати від Бога якомога більше, а набагато ревніше прагнути пізнати, якими Він хоче, щоб ми були і що робили для Нього. Про Ездру записано, що він приготував своє серце шукати закону Господнього, щоб виконувати його і навчати в Ізраїлі постанов і законів. Наслідком було те, що добра рука його Бога була над ним, бажання його серця щедро сповнилися, і він став каналом благословення для всього свого народу. Кожен, хто досліджує Писання в тому самому дусі, прийме й передасть іншим Боже благословення: він знайде в ньому провід, потрібний для власного служіння, а часто й слово в час для тих, з ким він пов’язаний.

Але Біблія стане для нього законом Господа не лише тому, що навчає й показує, яким Бог хоче його бачити і що хоче, щоб він робив, а ще більше тому, що відкриває, хто є Сам Бог і що Він чинить. Як закон тяжіння дає нам знати, як сила, на яку ми завжди можемо покластися, діятиме за певних обставин, так закон Господа дає нам пізнати Його і засади Його правління, на які ми можемо покладатися з беззастережною довірою.

Божа людина також радітиме, простежуючи в Слові Бога як великого Діяча, і тішитиметься привілеєм бути Його співробітником — радісним, добровільним знаряддям у виконанні Божої волі, проте радіючи благодаті, що зробила його охочим, і могутній, божественній силі, що діє через нього. Біблія навчить його також бачити себе лише немовби атомом у великому Божому всесвіті, а велике Боже діло — величним цілим, що здійснюється десятьма тисячами знарядь, у всіх сферах, у всі часи і без жодної можливості остаточної невдачі, — славним виявом досконалостей великого Діяча! Сам він і тисяча інших його співслуг можуть відійти; але ця думка не паралізує його зусиль, бо він знає, що все, що зроблено в Бозі, залишиться, і що все незавершене, коли закінчиться його праця, великий Діяч у Свій час і Своїм способом доведе до кінця.

Він не сподівається зрозуміти все про те величне діло, в якому йому дано привілей брати благословенну, хоч і безмежно малу участь; він може спокійно чекати його завершення і вже тепер вірою радіти певності, що ціле виявиться в усьому гідним великого Задумника й Виконавця. Тож недарма він любується законом Господа, і недарма розмишляє про нього день і ніч.

ПЛІД БЛАГОСЛОВЕННЯ.

Далі розгляньмо дивовижні обітниці третього вірша цього псалма — одного з найдивовижніших і найповніших місць у Писанні:—

«І буде він як дерево посаджене над водистими потоками,
що приносить овочі свої у пору свою,
і котрого лист не вяне;
і що він творить, все удається йому.»

Якби ми могли запропонувати безбожним світський план, який забезпечив би їм успіх у всьому, за що вони беруться, як охоче вони б за нього вхопилися! А проте, коли Сам Бог відкриває Своєму народові дієвий план, як мало хто ним користується! Багато хто зазнає невдачі з заперечного боку і не виходить рішуче зі світу; багато хто — з позитивного боку і дозволяє іншим обов’язкам чи втіхам забирати час, який слід присвячувати читанню Божого Слова й роздумам над ним. Декому зовсім нелегко знайти час для ранкової сторожі, але ніщо не може відшкодувати її втрати. Але чи немає ще й третього роду християн, чия невдача полягає здебільшого в тому, що вони не приймають обітниці й не заявляють на неї права вірою? Кожним із цих трьох шляхів може прийти невдача і можуть бути втрачені благословення завіту.

Розгляньмо ж тепер, які це благословення, яке многоразове щастя має вимагати віра, коли умови виконано.

I. Стабільність.—Він буде як дерево (а не звичайна однорічна рослина), що росте рівно й неухильно і приносить дедалі більше плоду. Дерево посаджене, яке завжди можна знайти на своєму місці, не розкидане вітром, не іграшка обставин. Квіти можуть розцвісти й відцвісти, а дерево лишається.

II. Незалежні джерела.—Посаджене над водистими потоками. Звичайні дощ і роса можуть підвести; його глибокі й приховані джерела — ні. Він не журитиметься в рік посухи, а в дні голоду насититься. Його джерело — жива вода, Дух Божий, той самий учора, сьогодні й навіки: тому він не залежить від джерела, що пересихає.

III. Плідність у свою пору.—Уважний дослідник Писання помітить паралель між навчанням Першого псалма і навчанням нашого Господа в Євангелії від Івана, де в шостому розділі нас навчено, що той, хто живиться Христом, перебуває в Ньому, а в п’ятнадцятому — що той, хто перебуває, приносить багато плоду. Ми живимося Христом, втіленим Словом, через написане Слово. Так і в цьому псалмі той, хто любується законом Господа і розмишляє про нього день і ніч, приносить свій плід у свою пору.

Є в цьому щось прекрасне. Як добре слово, сказане вчасно; як навіть вчасний погляд може підбадьорити чи стримати, докорити чи втішити! Ця обітниця нагадує ті слова в Івана про живу воду: спраглі п’ють і не лише освіжаються, а й стають каналами, якими завжди течуть ріки живої води, щоб інші спраглі в годину потреби знайшли вчасне освіження. Але образ у псалмі — не вода, що тече крізь нас, як крізь канал, а плід, сам наслідок нашого власного переміненого життя — життя в єдності з Христом.

Як милостиво з боку нашого Бога, що Він діє через нас не просто механічно, а робить нас гілками Правдивої Виноградної Лози, тими самими органами, через які родить її плід. Отже, ми не самостійні працівники, бо між плодом і працею є докорінна різниця. Праця — наслідок зусилля; плід — наслідок життя. Погана людина може зробити добру працю, але погане дерево не може родити доброго плоду. Наслідок праці не відтворює себе, а плід має своє насіння в собі. Робітник мусить шукати свій матеріал і свої знаряддя і часто з болісною наполегливістю братися до свого завдання. Плід Виноградної Лози — радісний, вільний, невимушений вияв життя всередині; і він зав’язується, росте й достигає у свою пору.

А який же плід має приносити віруючий? Чи не можна висловити його одним словом — христоподібність? Цікаво зауважити, що Писання говорить не про плоди Духа, у множині, ніби ми могли вибирати собі з названих чеснот, а про плід, в однині, що є багатим гроном із любові, радості, миру, довготерпіння тощо. Яке блаженство приносити такий плід у свою пору!

IV. Незмінна сила.—«Лист його не вяне». У нашому кліматі багато дерев здатні зберегти життя впродовж зими, але не можуть утримати листя. Витривале вічнозелене дерево, однак, не лише живе, а й виявляє своє життя, і тим помітніше через голі гілки навколо. Життя всередині надто сильне, щоб боятися короткого дня, холодного вітру чи снігопаду. Так і з Божою людиною, чиє життя підтримує приховане спілкування через Слово: лихо лише виявляє силу й справжність життя всередині.

Лист дерева — не проста окраса. Якщо корінь нагадує нам про здатність приймати, бо тягне з ґрунту животворний сік, без якого життя не могло б тривати, то листя не менше нагадує нам про благодать давати й очищати. Вони віддають повітрю благодатну вологу; дають подорожньому освіжну тінь і очищають повітря, отруєне диханням живих створінь.

І добре винагороджене дерево за все, що воно віддає через листя. Рідкий животворний сік, що йде від кореня і сам собою не міг би збудувати дерева, густішає, віддаючи вологу, і через листя бере з повітря вуглець. Так збагачений, сік повертається деревом, будуючи його, аж поки найдрібніші корінці не живляться листям так само, як листя живиться корінням. Тримайте дерево без листя досить довго — і воно неминуче загине. Так і віруючий, якщо не дає, як і приймає, не очищає свого життя й впливу, не може ні зростати, ні належно підтримувати власної життєвої сили. Але той, хто любується законом Господа і розмишляє про нього день і ніч, — його лист не зів’яне.

V. Постійний успіх.—«Що він творить, все удається йому». Чи може якась обітниця сягнути далі? Привілей дитини Божої — бачити Божу руку в усіх своїх обставинах і оточенні й служити Богові в усіх своїх заняттях та обов’язках. Чи їсть він, чи п’є, працює чи відпочиває, говорить чи мовчить; в усіх своїх заняттях — духовних, домашніх чи світських — він однаково слуга Божий. Ніщо дозволене не є для нього надто малим, щоб дати нагоду прославити Бога; обов’язки самі по собі дрібні чи виснажливі стають піднесеними й прославленими, коли віруючий усвідомлює, що через них може звеселити й задовольнити любляче серце свого завжди уважного Учителя. І той, хто в усьому визнає себе слугою Божим, може розраховувати на достатнє забезпечення від Бога в усякій потребі й дивитися з упевненим очікуванням на Бога, що Він справді дасть йому успіх у всьому, що він робить.

Але цей успіх не завжди буде очевидним, хіба що для ока віри. Коли Хоразин і Витсаида відкинули вістку нашого Господа, потрібне було око віри, щоб зрадіти духом і сказати: «Так, Отче: бо так воно вподобалось перед Тобою.» Безперечно, легіони пекла раділи, коли бачили Господа слави прибитим до проклятого дерева; проте ми знаємо, що ніколи наш благословенний Господь не мав більшого успіху, ніж тоді, коли, як наш Первосвященик, приніс Себе в спокутну жертву за нас і поніс наші гріхи Своїм тілом на дереві. Як тоді, так і тепер, шлях справжнього успіху часто пролягатиме через найглибші страждання; послідовники Христа цілком можуть задовольнитися шляхом, яким ішов Він.

Та хоч цей успіх може не бути відразу видимим, він завжди буде справжнім, і його завжди слід вимагати вірою. Служитель у своїй церкві, місіонер серед язичників, купець за своїм столом, мати у своєму домі, робітник у своїй праці — кожен однаково може його вимагати. Недарма написано: «Що він творить, все удається йому».

VI. Нарешті, зауважмо, що всі ці обітниці стоять у дійсному способі і, за умови виконання умов, є безумовними. У них немає жодного «можливо». І ще: вони дані окремим віруючим. Якщо інші віруючі зазнають невдачі, той, хто їх приймає, — ні; бо сказано: «Що він творить, все удається йому».

ПРОТИЛЕЖНІСТЬ.

«Не так безбожні».

Немає потреби довго зупинятися на цій протилежності. Безбожні не можуть мати щастя дитини Божої, бо не можуть виконати умов. Вони не можуть і не хочуть уникати поради, товариства чи доріг собі подібних; і їм бракує того духовного прозріння, без якого неможливо любуватися Божим Словом. Замість бути сповненими життя, як ніжне збіжжя, вони стають твердими й сухими; і те саме сонце, що достиглює одне, готує інше на знищення. Замість бути «посадженими», їх розносить вітер; і Той, Хто любить дорогу Свого народу, робить так, що дорога безбожних щезне.