Благословенна недоля

У наших роздумах над першою псальмою ми спинялись на «Благословенному добробутї». Але всї Божі дїла повні благословення: Він є добрий, і творить добро, саме тільки добро, і безнастанно. Віруючий, що взяв Господа за свого Пастиря, може напевно сказати словами двайцять третьої псальми: «Так, милосердє і благодать будуть провожати мене по всї днї життя мого; і жити му в домі Господнїм по всї днї»; або, за читаннєм на полях Переглянутого Видання: «Тільки милосердє і благодать будуть провожати мене». Отже, ми можемо бути певні, що днї недолї так само лишаються днями добробуту й повні благословення.

Віруючому не треба чекати, аж поки він побачить причину скорботних Божих дїл із ним, щоб заспокоїтись; він знає, що люблячим Бога усе допомагає до доброго; що всї Божі дїла — се дїла люблячого Отця, який попускає тільки те, що на якийсь час прикре, щоб осягнути наслїдки, яких не можна досягти нїяким менш болючим робом. Мудра й довірлива дитина Божа радїє в горю, «знаючи, що горе робить терпіннє», досьвід, надїю — надїю, що «не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам».

Історія Йова повна повчання й повинна навчити нас багатьох уроків глибокого зацїкавлення й великої користи. Заслона здіймається з невидимого сьвіту, і ми довідуємось багато про силу нашого великого противника; але й про його безсилість без попущення Бога, Отця нашого.

У 8-му вірші 1-го роздїлу Сам Бог свідчить про слугу свого: «що нема такого на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб цурався так усього лихого; а в 2-му роздїлї, 3-му вірші Він повторює те саме свідоцтво, додаючи: «все ще держить ся твердо в своїй праведностї, хоч ти й підмовив мене проти його, щоб занапастити його без причини». Дужчого свідоцтва про життє, яке Божа благодать дала Йовові прожити, годї й уявити. Про кару, що впала на його, сказано, що була вона без причини, оскільки йшлося про його життє й дух. Подякуймо Богу, що та сама благодать, яка так давно дала Йовові прожити життє, що вподобалось Богові й дістало не раз Його похвалу, лишається незмінна; і що нею й ми можемо прожити життє, любе Тому, з ким маємо дїло.

Сатана дуже часто турбує віруючого в часи смутку й проби, наводячи його на думку, що Бог гнївається на його — що се кара за якусь невідому провину, і через те багато потїх та розрад, якими инакше можна було б тїшитись, тьмариться. Хиба ж не бачимо радше зі Слова Божого, що Він, мов радісний батько, залюбки підбадьорює дужого, здорового сина взятись за якийсь атлетичний подвиг, що вимагатиме тяжкого зусилля й пильної вправи, або спонукує його готуватись до трудного письменського іспиту довгою й мозольною наукою, знаючи, що син здобуде почести й тривку користь зі своїх осягів? Так само наш Небесний Отець залюбки звіряє надійній дитинї пробу, в якій вона може принести велику славу Богові й через яку дістане тривке розширення серця та благословення собі й иншим.

Візьмім случай Авраама: Бог так цїлковито довіряв йому, що не побоявся закликати слугу свого принести в жертву свого улюбленого сина. І тут, у случаю Йова, не Сатана кинув Богові виклик про Йова, а Бог кинув виклик заклятому ворогові, обвинувачеві братів, — знайти яку хибу в його вдачі чи упадок у його життю. В кожному случаю благодать перемогла, і в кожному случаю терпіннє й вірність були рясно винагороджені; та про се згодом.

Відповідь Сатани прикметна. Йому не треба питати: «Котрого Йова?» чи: «Де він живе?» Він звернув увагу на слугу Божого й, очевидно, знав про його все. Як же сталося, що він так добре знав сього вірного мужа Божого? Могло се статись так: тї підвладні духи зла, що явно під владою Сатани, надармо пробували на патріярхові звичайні способи спокуси. Певно, доповівши про свою невдачу декотрим із начальств та властей зла, і тї так само взялися до своїх диявольських штук, та не здолали навести Йова збочити зі своєї правоти. Наостанок і сам великий заклятий ворог побачив, що всї його власні зусилля даремні, щоб турбувати й збивати з дороги улюбленого слугу Божого. Він знайшов загороду навколо його, і навколо його слуг, і навколо його дому, і навколо всього, що він мав, з усїх боків — окіп такий міцний, що не здолав крізь його продертись, такий високий, що, ходячи, мов рикаючий лев, не здолав його перескочити чи навести лихо в Богом захищене коло.

Яке ж то було благословення — перебувати під таким захистом! Праця рук Йовових мала поводженнє — його статок ширився в країнї, і став він найбільшим, а також найкращим з усїх мужів Сходу, бо в ту пору Бог виявляв Свою вподобу здебільша, хоч і не самим тільки, дарованнєм дочасних благословень.

Чи нема нинї подібного духовного благословення, яким можна тїшитись? Дякувати Богу, є. Кожен віруючий може бути так само безпечно збережений і так само повно благословенний — хоч, може, й не тим самим робом — як Йов; може бути визволений з-під сили ворога й захований у зачарованому колї досконалого миру. Умови прості, і дав їх нам апостол Павел у 4-му роздїлї Филипян, вв. 4-7: «Радуйте ся завсїди в Господї ... Тихість вашу [вашу лагідність, чи поступливість] нехай зрозуміють усї люде. Господь близько.» Не твоя сила опору злу й «обстоюваннє своїх прав», а твій дух поступливости, з вірою, що Господь оборонить тобі все, що справдї на твоє добро; і що Він у кожному разї близько й скоро рясно винагородить вірність Його заповіді. І наостанок: «Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї.»

Як же так, що віруючі так часто не тїшаться сим обіцяним благословеннєм? Чи не тому, що ми не вміємо не журитись нїчим і не приносимо усього молитвою й благаннєм з подякою перед Бога? Ми можемо принести Йому девять труднощів із десяти, а десятою пробуємо впоратись самі, і та одна маленька трудність, мов невеличкий протік, що спорожнює судно, згубна для цїлости; мов маленький пролім у міській стїнї, вона дає ввійти силї ворога. Але як сповнимо умови, Він певно вірний, і замість того, щоб самим берегти свої серця й мислї — свої почуття й думки — ми знайдемо їх збереженими за нас. Мир, якого ми нї сотворити, нї вдержати не можемо, сам, мов залога, стерегти й боронити нас буде, а клопоти й турботи даремно силкуватимуться ввійти.

Вертаючись до історії Йова: великий обвинувач, не знайшовши жадної хиби в його вдачі чи життю, натякає, що се все наслїдок себелюбства. «Чи то ж Йов дармо такий богобоязливий?» Справдї, не дармо, як Сатана добре знав! Нїхто нї перед тим, нї опісля не боявся Бога дармо. Нема служби, яка б так добре платила, як служба нашому Небесному Владицї; нема так по-царськи винагородженої. Сатана висловив правдиве твердженнє, та натяк, який він до його прив’язав, — що Йов служив Богові задля сеї нагороди, — не був правдивий.

Щоб оправдати вдачу самого Йова в очах ангелів Божих, а також злих духів, Сатанї дозволено випробувати Йова й забрати всї тї скарби, задля яких тільки й уявляв собі Сатана, чи вдавав, нїби Йов служить Богові. «Все, що його, — сказав Бог, — у руцї твоїй; тільки на його самого не простягай руки твоєї.»

І скоро Сатана виявив злобу своєї вдачі, наводячи нещастє за нещастєм на відданого мужа. Через своїх посланцїв він підбурив Савеїв, і вони напали на волів та ослиць, що паслися при них, повбивавши слуг вістрєм меча й давши втекти одному тільки — і то не з жалю чи спочуття, а щоб той принїс вість своєму нещасному панові, звістивши про знищеннє його майна й слуг. Здається, лукавий мав також силу звести з неба блискавку, якою погублено овець і слуг, що їх доглядали. І тут знов лишився один тільки слуга, щоб вістю своєю побільшити тугу враженого мужа Божого.

Дїючи з иншого боку, Халдеїв підведено прийти трьома ватагами й забрати верблюди Йовові, повбивавши всїх слуг вістрєм меча, окрім одного, лишеного, щоб принести лиху вість. І, нїби сього було мало, навіть самі дїти Йовові, семеро синів його й три дочки — дїти стількох молитов — були змітені одним ударом страшною бурею з пустинї, що наперла на всї чотири угли будинку, так що він завалився на них, лишивши тільки одного слугу засвідчити нещастє. Одна тільки з усеї родини його — жона його — здається, лишилась Йовові. Та далеко від того, щоб бути йому духовною підмогою в сю годину смутку й проби, вона втратила віру в Бога; і коли впало на його дальше нещастє, і був він у тяжкому тїлесному стражданню й недузї, до його проби додалися слова його зневіреної жони: «Занехай Бога й умри.» Бачимо з сього, що й вона лишилась Йовові не з якогось милосердя великого ворога, а просто щоб виповнити чашу недолї по вінця в годину його крайности.

Але Той, хто послав пробу, дав також потрібну благодать, і словами, які ми вже наводили, Йов відповів: «Господь дав, Господь і взяв; нехай буде імя Господнє благословенне!»

Чи ж не помилявся Йов? Чи не мав би він сказати: «Господь дав, а Сатана взяв»? Нї, помилки не було. Та сама благодать, яка дала йому непошкодженому приймати благословеннє з руки Божої, дала йому також розпізнати руку Божу в нещастях, що спали на його. Навіть сам Сатана не смів просити в Бога, щоб йому дозволено було самому вразити Йова. У 1-му роздїлї, 11-му вірші він каже: «Простягни тільки руку твою й торкнись до всього, що він має, — чи буде він благословити Тебе?»; а в 2-му роздїлї, 5-му вірші: «Просьтягни тільки руку твою й торкнись костей його й тїла його, — чи благословити ме він тебе?» Сатана знав, що нїхто, крім Бога, не міг торкнутись Йова; і коли Сатанї було дозволено вразити його, Йов цїлком справедливо визнав Самого Господа за справника сих речей, які Він допустив учинити.

Часто нам стане помочи й благословення, як держати мемо се в думцї — що Сатана є слуга, а не пан, і що йому та злим людям, ним підбурюваним, дозволено чинити лише те, що Бог за Своєю певною радою й передбаченнєм наперед постановив, щоб сталося. Чи прийде радість, чи прийде смуток, ми завсїди можемо приймати се з руки Божої.

Юда зрадив свого Вчителя цїлунком. Господь наш не спинився на Юдї, анї спинився навіть на великому ворогові, що сповнив серце Юди вчинити се дїло; а сказав: «Чашу, що дав менї Отець, хиба не пити її?» Як же відпала б схильність до образи й хибного почуття, коли б ми могли приймати кривду з руки люблячого Отця, замість того, щоб дивитись передусїм на посередника, через якого вона до нас приходить! Байдуже, хто листоноша, — нам ідеться про того, хто написав листа; байдуже, хто посланець, — дїтям Божим ідеться про Бога.

Отже, робимо висновок, що Йов не помилявся і що ми не помилимось, коли підемо за його прикладом, приймаючи всї Божі провидїннєві дїла як від Нього Самого. Ми можемо бути певні, що вони скінчаться остаточним благословеннєм; бо Бог є Бог, а тому «усе допомагає до доброго» тим, що люблять Його.

Одначе проба Йовова не скінчилась, як ми бачили, коли забрано його майно. Коли Господь удруге кинув Сатанї виклик: «А звернув ти ввагу на раба мого Йова ...?», Сатана не мав нї слова похвали, а лиш дальший натяк: «Шкуру за шкуру, а за свою душу оддасть чоловік усе, що має ... торкнись костей його й тїла його, — чи благословити ме він тебе?» Діставши дальший дозвіл вразити його тїлесно, та з наказом заразом зберегти йому життє, Сатана вийшов зперед лиця Господнього й ударив Йова лютою проказою від підошов ноги його аж до тїмя.

Біль його недуги, огидність його вигляду мусїли бути дуже великі; коли приятелї його прийшли навідати його, вони не познали його. Шкура його потріскалась і зробилась огидна; тїло його вкрилося червяками й грудками пороху. Днї марноти й томливі ночі йшли сумною чергою; спочинок його вночі жахали сни й страшили видива; так що, без полегші й перепочинку, задушеннє було б йому полегкістю, а смерть милїшою за життє. Та смерти не було небезпеки, бо Сатанї заказано торкатись його життя.

Рідня його завела його, а близькі приятелї, здається, забули його. Тї, що жили в його домі, мали його за чужинця, а слуга його не давав відповіди на поклик його, коли він благав у його помочи. Нї, гірше над усе, власна жона його відвернулась від його, і в горю своїм він викликнув: «Жінка гидує диханнєм моїм, і менї треба вмоляти її згадкою на дїти від тїла мого.» Не диво, що тї, хто дивився збоку, гадали, нїби Сам Бог зробився його ворогом.

Одначе се було не так. Нїжною батьківською любов’ю Бог увесь час пильнував; і коли випробуваннє тривало доволї довго, щоб оправдати силу Божої благодати й приготувати самого Йова до повнїшого благословення, тодї недуги було знято; і на місце дочасної проби даровано йому пісень визволення.

І благословеннє, яке Бог дав слузї Своєму, було не мале. За сей час недолї, що, може, тривав не дуже довго, Йов навчився уроків, яких усе його життє в добробутї не здолало його навчити. Помилки, яких він допустився в поспіху духа свого, були виправлені; його пізнаннє Бога поглибилось і зросло; він навчився знати Його краще, нїж міг би яким иншим робом. Він викликнув, що перше чув про Нього, слуханнєм уха, і знав Бога лиш із чутки; але що тепер око його бачить Його, і що знайомість його з Богом стала така, що є плодом особистого пізнання, а не самої тільки чутки. Уся його самоправедність зникла: він гидував собою в поросї й попелї.

Тодї, коли він помолився за приятелїв своїх, Господь відняв смуток, вернув йому любов і приязнь тих, що перше на час відчужились, і благословив послїдок Йовів більш нїж початок. Його вівцї, його верблюди, його воли й ослицї подвоїлись. Знов семеро синів і три дочки дано йому, і так число дїтей його теж подвоїлось; бо тї, що померли, не пропали, вони тільки пійшли наперед. І по всьому сьому жив Йов ще 140 років, і бачив дїтей своїх і внуків до четвертого роду; і наостанок умер старим і нажившись на віку.

Чи не сказати нам справедливо, що коли Йовів добробут був благословенним добробутом, то й недоля його так само була благословенною недолею? «Посилає на ніч сльози, а досьвіта радість»; і ніч плачу вродить плід багатший і тривкійший, нїж міг би дати будь-який день радощів. «І був вечір, і був ранок; день первий.» Сьвітло з темряви — се Божий лад, і коли часом наш Небесний Отець може звірити нам пробу, се певна ознака, що, як благодаттю пробу прийнято, Він незабаром звірить нам благословеннє.

У сей час, коли на матеріяльних причинах спиняються так багато, що є небезпека забути про невидимі сили, не спускаймо з ока існування й дїйсність наших невидимих духовних ворогів. Не одна дитина Божа знає, що то — тяжка боротьба з тїлом і кровю; а проте, як каже апостол: «наша боротьба не з тїлом і кровю, а з ... піднебесними духами злоби» (на полях). Було б відносно легко впоратись із нашими видимими ворогами, коли б за ними не стояли невидимі. З ворогами такими могутнїми й, окрім Божого захисного піклування, такими цїлком нездоланними, ми були б справдї безпорадні, коли б лишились незахищені й незброєні.

Нам треба зодягтись у всю зброю Божу й не бути в невіданнї про підступи Сатани. З другого ж боку, не спускаймо з ока дорогоцїнної правди, що Бог один Всемогутнїй; що Бог — наш Помічник, наш Оборонець і наш Щит, а також наша вельми велика Нагорода. «Коли Бог за нас, хто на нас?» Будьмо завсїди на Його боцї, шукаючи сповнити Його намір; тодї сила Божа завсїди буде з нами, і ми будемо зроблені більш нїж переможцями через Того, хто полюбив нас.