Повна нагорода

«Менї розказано про все, що ти зробила ... покинувши батька твого і матїр твою, і отчину твою та прийшла до народа, котрого ти не знала нї позавчора нї вчора. Бог прийми це твоє дїло! І нехай тобі буде повна нагорода від Господа, Бога Ізрайлевого, до котрого ти прийшла, щоб під його крилами захистити себе!» (Рути 2:11, 12).

У цій цікавій розповіді маємо ще один приклад того, як Святий Дух навчає через прообразні життя. Ми вже спинялися на деяких дорогоцінних уроках, які дає нам про нашого Царя розповідь про прихід цариці Савської до царя Соломона. Там нас особливо навчено, як розв’язуються наші важкі питання і як наші серця можуть бути цілком задоволені. Тут нам дано ще вищий урок: як служити так, щоб одержати «повну нагороду»; а щодо самої природи цієї повної нагороди нам дано тут чимало світла.

Для нас ці уроки мають особливий інтерес, бо стосуються місій серед чужих народів; і, можливо, вони певною мірою пояснюють, чому Той, Хто радо благословляє і може благословити слухняну душу, так наполегливо сказав: «Ійдїть же навчайте всї народи»; «Ійдїть по всьому сьвіту». Служіння Богові — радісний привілей будь-де. Однак ті, хто лишається вдома, мусять стати там чужинцями й мандрівниками. У наші дні це не завжди легко; і багато хто не встоює і забуває своє справжнє становище. Для тих, кому дано працювати в чужих краях, ця небезпека менша; тому багато хто з них зазнає в теперішньому служінні повнішої радості й чекає згодом повнішої нагороди, ніж сподівалися, коли покидали все задля Ісуса.

Рут була з природи «відчужена від громади Ізраїлевої», але шлюбом з ізраїльтянином була введена до того народу. Після смерті чоловіка вона й далі горнулася до своєї свекрухи і до її Бога, Бога Ізраїлевого. Вона так цінувала своє привілейоване становище, що задля нього покинула рідний край і всі його втіхи; покинула батьків, родичів і друзів, і все те принадне, що спонукало Орфу повернутися до Моаву. Для неї краще було бути супутницею своєї свекрухи, хоч яка та була бідна й самотня, ніж на якийсь час тішитися тим, що могло б належати їй у Моаві.

Ця жертва була така справжня, що Ноемі, хоч як любила невістку і хоч яка самотня була б без неї, відчувала, що не може бажати цього тільки задля себе; але коли Рут сказала: «твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом», — у неї вже не лишилося жодного сумніву, щоб висловити, і жодної перешкоди, щоб поставити їй на дорозі. Якщо товариство одного з бідних Божих слуг таке дорогоцінне, то що скажемо про Того, Хто закликає нас: «Ійдїть! ... і ось я з вами»? Хіба Він не каже: Добрий Пастир мусить шукати заблуканих овець, аж поки знайде їх. Ідіть і ви, шукайте їх, і так ви матимете певне Моє товариство? Невже ми відмовимося від цього спілкування з Ним і залишимо Його, наскільки це залежить від нас, шукати їх самого?

Далі ми бачимо Рут, що трудиться під палючим сонцем, збираючи колоски, і там вона вперше зустрічає господаря жнив. Краса розповіді про те, як Бооз вітає своїх женців словами: «Господь при вас!» — і як вони відповідають: «Благослови й тебе Господь!» — мусить тішити кожного читача. І бідну Рут, хоч вона й не жниця, а лише збирачка колосків, щиро приймають і заохочують лишатися на полях Бооза, аж поки скінчаться всі жнива. Зі зворушливою простотою і смиренням вдячна збирачка відповідає: «Чим я запобігла ласку в очах твоїх, що ти приймаєш мене, хоч я й чужоземка?» Тоді господар жнив відповідає словами, які ми навели на початку цієї статті: «Менї розказано про все, що ти зробила» і т. д.

Звернімося ж від Бооза до справжнього Господа жнив. Чи зустрічає Він нас там, як ми трудимося в спеку літнього сонця? Знаючи цілком усе, що зробили ми, чи приносить це знання радість Його серцю? І чи радісно нам знати, що Він знає все? Наш воскреслий і славний Господь, так дивовижно описаний в Одкритті 1, і досі ходить посеред золотих свічників. Чи може Він сказати нам: «Знаю дїла твої», — без жодного слова докору? Чи, може, ми відчуваємо рум’янець сорому, коли на нас спочиває око, що «як поломінь огняна»? «Так, дїточки, пробувайте в Ньому, щоб, коли явить ся, була у нас одвага, і не осоромились перед Ним при Його приходї.»

Покиньмо ж усі батьківщину цього світу і станьмо в ньому принаймні чужинцями й мандрівниками. Трудімося всі так чи інакше на великому полі жнив, і, якщо можемо законно це зробити, не барімося виконати наказ: «ійдїть же навчайте всї народи». Там, де потреба найбільша, нехай нас знайдуть, як ми радо виконуємо наказ Владики. Бо саме на полі жнив, саме серед женців ми знайдемо Його.

Немає такого християнського служіння, в якому віра не мусила б живо діяти. Удома чи на чужині, у тій чи іншій галузі Божої праці — без віри неможливо догодити Йому. Павло може садити, Аполлос поливати; але зростання дає тільки Бог. Кожен справжній служитель Божий, кожен справжній місіонер, кожен справжній учитель недільної школи і християнський працівник — це працівник віри. Але на чужині працівники особливо покладені на Бога. Там є особливі небезпеки й труднощі, особливі слабкості й потреби, що наближають Бога дуже близько — ближче, ніж більшість працівників відчували Його, поки лишалися вдома. А для тих, хто вирушив без людської гарантії утримання, хто не знає, коли надійде наступна допомога і якою вона буде, є ще один зв’язок із великим люблячим серцем нашого Отця і нашого Бога, невимовно дорогоцінний і бажаний.

Хіба не можемо ми сказати, що в будь-якому становищі життя, коли ми слабкі в собі, у своїх друзях, у своїх обставинах, тоді ми найсильніші в Ньому? І коли в наших великих потребах, за себе чи за душі довкола нас, ми хапаємося за Бога і кажемо: «На одного Бога вповай, душе моя! Бо на него надїя моя», — який спокій, і яка безпека, і яка певність входять у душу, що чекає! І ах! коли трудимося в такому дусі, як глибоко в серце западають слова нашого небесного Бооза: «Бог прийми це твоє дїло! І нехай тобі буде повна нагорода від Господа, Бога Ізрайлевого, до котрого ти прийшла, щоб під його крилами захистити себе!» Щасливий трудівнику в Китаї! Щасливий трудівнику вдома! Якщо часом і темно, то ця тінь — лише тінь Його крила, під яким ти перебуваєш, під яке ти прийшов шукати захисту.

Не будемо продовжувати цих роздумів. Той, Хто втішав і благословляв самотню збирачку, поки тривали жнива, став її чоловіком, коли жнивна праця минула. Ось так Господь віддав за її діло. Ізраїль не був благословенний окремо від неї, бо Давид-визволитель і Соломон — слава Ізраїлю — народилися з насіння, яке Бооз мав від неї. Скоро настане славний день заручин Христа і Його Церкви. З нею Він прийде визволити Ізраїль і судити світ і навіть ангелів. Рут мало знала, яка честь і щастя чекають на неї, коли вона покидала все задля Бога і Його народу. Ми знаємо задуми Божої благодаті й славу, що зберігається для нас. Якими ж нам тоді слід бути; і якими ревними та вірними в той короткий час, що лишився нам, поки нас покличуть до нагороди і на зустріч із Ним на воздусі? Коли Він каже: Іди! — невже ми відповімо: Ні? Коли Він просить нас лишатися на Його жнивах, аж поки скінчиться жатва, невже ми скажемо Йому: Не хочу?