По потрібне

День четвертий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: По потрібне.

«Господь піддержує всїх падаючих,

і підносить всїх похилившихся.

Очі всїх на тебе споглядають,

і ти даєш їм свого часу поживу їх.»

— Псальма 145:14,15.

ПСАЛЬМА 104 — це псальма Створіння, і слова «Всї вони тебе дожидають,» ужито стосовно тваринного творива. Тут ми маємо псальму Царства, і «Очі всїх на тебе споглядають» вказує, здається, особливо на потреби Божих святих, усіх падаючих і похилених. Те, що всесвіт і тваринне твориво роблять несвідомо, Божі люди мають робити розумно й добровільно. Людина має бути тлумачем Природи. Вона має довести, що немає нічого шляхетнішого й блаженнішого у вправлянні нашої вільної волі, ніж ужити її на чекання на Бога.

Якщо військо вислано в похід у ворожий край і надходить звістка, що воно не посувається, одразу постає питання, що могло бути причиною затримки. Відповідь дуже часто буде: «Чекає на постачання.» Не прибули всі запаси харчів, чи одягу, чи набоїв; без них воно не сміє йти далі. Не інакше й у християнському житті: день по дні, на кожному кроці, нам потрібне наше постачання згори. І немає нічого такого потрібного, як плекати того духа залежності від Бога й довіри до Нього, який відмовляється йти далі без потрібного постачання благодаті й сили.

Якщо спитати, чи це щось відмінне від того, що ми робимо, коли молимося, то відповідь така: може бути багато молитви й дуже мало чекання на Бога. Молячись, ми часто зайняті собою, своїми потребами і своїми зусиллями їх викласти. У чеканні на Бога перша думка — про Бога, на якого ми чекаємо. Ми входимо в Його присутність і відчуваємо, що нам треба просто бути тихими, щоб Він, як Бог, міг отінити нас Собою. Бог прагне відкрити Себе, наповнити нас Собою. Чекання на Бога дає Йому час прийти до нас Його власним шляхом і Божественною силою.

Саме в часі молитви ми маємо особливо взятися плекати цього духа.

Перше ніж молитися, схилися тихо перед Богом, щоб лише згадати й усвідомити, хто Він, як Він близько, як певно Він може й хоче допомогти. Просто будь тихий перед Ним і дозволь Його Святому Духові збудити й розворушити у твоїй душі дитячу поставу цілковитої залежності й певного очікування. Чекай на Бога як на Живу Істоту, як на Живого Бога, який зважає на тебе і саме прагне наповнити тебе Своїм спасінням. Чекай на Бога, доки не знатимеш, що зустрів Його; молитва тоді стане зовсім іншою.

А коли молишся, нехай будуть проміжки мовчання, побожної тиші душі, у яких ти віддаєш себе Богові на випадок, якщо Він має щось, чого хотів би тебе навчити або що хотів би в тобі вчинити. Чекання на Нього стане найблаженнішою частиною молитви, і благословення, так здобуте, буде подвійно дорогоцінним як плід такого спілкування зі Святим. Бог так постановив, у згоді зі Своєю святою природою і з нашою, щоб чекання на Нього було честю, яку ми Йому віддаємо. Принесімо Йому цю службу радо й правдиво; Він винагородить її щедро.

«Очі всїх на тебе споглядають, і ти даєш їм свого часу поживу їх.» Люба душе, Бог постачає в Природі створінням, які Він сотворив: наскільки ж більше Він постачатиме в Благодаті тим, кого викупив. Навчися казати про всяку нестачу, і всяку поразку, і всякий брак потрібної благодаті: я замало чекав на Бога, інакше Він дав би мені свого часу все, чого я потребував. І кажи тоді також —

«На одного Бога вповай, душе моя!»