Основний тон життя

День другий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: Основний тон життя.

«На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже!» — 1 Мойсея 49:18.

НЕ легко сказати точно, у якому значенні Яків ужив ці слова серед своїх пророцтв про майбутнє синів. Але вони напевно вказують, що і для себе, і для них він сподівався від Бога одного. Це Божого спасіння він чекав; спасіння, яке Бог обіцяв і яке Сам Бог один міг звершити. Він знав, що і він, і сини його під Божою опікою. Господь, Вічний Бог, покаже в них, що є і що чинить Його спасенна сила. Ці слова вказують уперед на ту дивовижну історію викуплення, яка ще не скінчена, і на славне майбутнє у вічності. Вони підказують нам, що немає спасіння, крім Божого, і що чекати на Бога задля нього — чи то для нашого особистого досвіду, чи в ширших колах — є нашим першим обовʼязком, нашим правдивим блаженством.

Подумаймо про себе і про незбагненно славне спасіння, яке Бог звершив для нас у Христі і яке тепер має намір звершити й удосконалити в нас Своїм Духом. Роздумуймо, доки трохи не усвідомимо, що кожна участь у цьому великому спасінні, від хвилини до хвилини, мусить бути ділом Самого Бога. Бог не може відділити від Себе Свою благодать, чи доброту, чи силу як щось зовнішнє, що Він нам дає, як дає краплі дощу з неба. Ні; Він може дати її, і ми можемо тішитися нею лише так, як Він Сам чинить її безпосередньо й безнастанно. І єдина причина, чому Він не чинить її дійовіше й безперервніше, та, що ми Йому не даємо. Ми стаємо Йому на перешкоді або своєю байдужістю, або своїм власним зусиллям, так що Він не може зробити того, що зробив би. Те, чого Він просить від нас у розумінні віддачі, послуху, бажання й довіри, усе вміщається в одному слові: чекати на Нього, чекати Його спасіння. Воно поєднує глибоке чуття нашої цілковитої безпорадності самим звершити те, що божественно добре, і досконалу певність, що наш Бог звершить усе це Своєю Божественною силою.

Знову кажу: роздумуймо про божественну славу того спасіння, яке Бог має намір звершити в нас, доки не пізнаємо правди, яку воно містить. Наше серце — місце Божественного діяння, дивовижнішого за Створіння. Ми можемо зробити для цього діла так само мало, як для створення світу, — хіба що Бог чинить у нас хотіння й діяння. Бог просить від нас лише піддатися, погодитися, чекати на Нього, — і Він зробить усе. Роздумуймо й будьмо тихі, доки не побачимо, як доречно, і правильно, і блаженно, щоб Бог один робив усе, — і наша душа сама собою опуститься в глибокому смиренні, щоб сказати: «На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже.» І глибоким блаженним тлом усієї нашої молитви й праці буде: «Тілько на Бога вповає тихо душа моя.»

Прикласти цю правду до ширших кіл — до тих, серед кого ми працюємо чи за кого заступаємося, до Христової Церкви навколо нас або по всьому світі — неважко. Не може бути добра, крім того, яке чинить Бог; чекати на Бога, і мати серце, сповнене віри в Його діяння, і в тій вірі молитися, щоб зійшла Його могутня сила, — оце вся наша мудрість. О, якби очі нашого серця відкрилися бачити Бога, що діє в нас самих і в інших, і бачити, як блаженно поклонятися і просто чекати Його спасіння!

Наша приватна й прилюдна молитва — головний вияв нашого ставлення до Бога: саме в них передусім має вправлятися наше чекання на Бога. Якщо наше чекання починається з утихомирення діяльності природи і з тиші перед Богом; якщо воно схиляється й шукає бачити Бога в Його всесвітньому й всемогутньому діянні, який один здатен і завжди готовий чинити всяке добро; якщо воно віддає себе Йому в певності, що Він діє і діятиме в нас; якщо воно тримає місце смирення, тиші й віддачі, доки Дух Божий не оживить віри, що Він удосконалить Своє діло, — то воно справді стане силою й радістю душі. Життя стане одним глибоким блаженним криком: «На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже.»

«На одного Бога вповай, душе моя!»