По викуплення

День двадцять сьомий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: По викуплення.

«Симеон праведний та побожний сподївавсь потїхи Ізраїлеві; й Дух сьвятий був на йому. Анна пророчиця, . . . говорила про Него всїм, що сподївали ся збавлення в Єрусалимі.» — Луки 2:25,38.

ТУТ ми маємо ознаку віруючого, що чекає. Праведний, справедливий в усьому своєму поводженні; побожний, відданий Богові, що завжди ходить ніби в Його присутності; сподївавсь потїхи Ізраїлеві, виглядаючи сповнення Божих обітниць: й Дух сьвятий був на йому. У побожному чеканні він був приготований до благословення. І Симеон був не один. Анна говорила всім, що сподівалися збавлення в Єрусалимі. Це була одна ознака серед навколишньої обрядовості й світськості — ознака побожного гурту чоловіків і жінок у Єрусалимі. Вони чекали на Бога, виглядаючи Його обіцяного відкуплення.

А тепер, коли Потіха Ізраїлева прийшла і відкуплення звершене, чи треба нам іще чекати? Таки треба. Але хіба наше чекання — тих, хто озирається на нього як на те, що вже прийшло, — не різнитиметься вельми від чекання тих, хто виглядав його як те, що має прийти? Різнитиметься, і особливо у двох сторонах. Ми тепер чекаємо на Бога в повній силі відкуплення і чекаємо на його повне об’явлення.

Наше чекання тепер у повній силі відкуплення. Христос сказав: «Того дня знати мете, що я в Отцї моїм, і ви в менї. Пробувайте в менї.» Послання навчають нас віддавати себе Богові «ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім», «благословив нас усяким благословеннєм духовним на небесах у Христї.» Наше чекання на Бога може тепер бути в дивовижній свідомості, витвореній і підтримуваній Духом Святим у нас, що ми прийняті в Улюбленому, що любов, яка спочиває на Ньому, спочиває й на нас, що ми живемо в тій любові, у самій близькості, присутності й видноті Божій. Давні святі ставали на слово Боже і чекали, надіючись на те слово; ми теж спочиваємо на слові — але, о, під якими незрівнянно більшими привілеями, як одно з Христом Ісусом! У нашому чеканні на Бога нехай це буде нашою певністю: у Христі ми маємо доступ до Отця; якими ж певними можемо бути, що наше чекання не може бути марне.

Наше чекання різниться ще й тим, що, тоді як вони чекали відкуплення, яке мало прийти, ми бачимо його звершеним і тепер чекаємо його об’явлення у нас. Христос не тільки сказав: Пробувайте в Мені, — а й Я у вас. Послання говорять не тільки про нас у Христі, а й про Христа в нас, як про найвищу тайну відкупної любові. У міру того, як ми день за днем утримуємо своє місце в Христі, Бог чекає, щоб відкрити Христа в нас так, щоб Він вобразився в нас, щоб Його розум, і настрій, і подоба набули в нас форми й сутності, — так, щоб про кожного можна було правдиво сказати: «живе Христос у менї.»

Моє життя в Христі там угорі на небі і Христове життя в мені тут унизу на землі — ці двоє доповнюють одне одного. І чим більше моє чекання на Бога позначене живою вірою я в Христі, тим більше серце прагне й привласнює ХРИСТА В МЕНІ. І чекання на Бога, яке почалося з особливих потреб і молитви, чимраз більше зосереджуватиметься, наскільки йдеться про наше особисте життя, на одному: Господи, відкрий Своє відкуплення повно в мені; нехай Христос живе в мені.

Наше чекання різниться від чекання давніх святих місцем, яке ми займаємо, і сподіваннями, які плекаємо. Але в корені воно те саме: чекання на Бога, від Якого одного наше очікування.

Навчися від Симеона й Анни одного уроку. Як цілком неможливо було їм зробити щось для великого відкуплення — для народження Христа чи Його смерті. Це було діло Боже. Вони не могли нічого, крім чекати. Чи ми так само цілковито безпорадні щодо об’явлення Христа в нас? Таки так. Бог не звершив великого відкуплення в Христі як цілість, лишивши його застосування в подробицях нам.

Потаємна думка, що це так, лежить у корені всієї нашої немічності. Об’явлення Христа в кожному окремому віруючому, і в кожному щоденне об’явлення, крок за кроком і мить за миттю, є такою ж мірою ділом Божої всемогутності, як народження чи воскресіння Христа. Доки ця правда не ввійде в нас і не наповнить нас, доки ми не відчуємо, що ми так само залежні від Бога на кожну мить нашого життя у втісі відкуплення, як вони були у своєму чеканні на нього, — доти наше чекання на Бога не принесе свого повного благословення. Відчуття цілковитої й безумовної безпорадності, певність, що Бог може і зробить усе, — оце мусять бути ознаки нашого чекання, як були ознаками їхнього. Так само славно, як Бог довів Себе їм вірним і чудотворним Богом, Він доведе Себе й нам.

«На одного Бога вповай, душе моя!»