По несподіване

День двадцять третій. ЧЕКАННЯ НА БОГА: По несподіване.

«Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.» — Ісаїї 64:4.

ПЕРЕГЛЯНУТИЙ переклад подає: «нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.» В Уповноваженому перекладі думка та, що жодне око не бачило тієї речі, яку Бог приготував. У Переглянутому — жодне око не бачило Бога, крім нашого Бога, Який діє для того, хто на Нього чекає. Обом спільні дві думки: що наше місце — чекати на Бога і що нам буде відкрито те, чого людське серце не може збагнути. Різниця ось у чому: у Переглянутому це Бог, Який діє, а в Уповноваженому — та річ, яку Він має вчинити. У 1 Коринтян 2:9 цей вислів наведено щодо речей, які має відкрити Дух Святий, як в Уповноваженому перекладі, і в цьому роздумі ми того й тримаємося.

Попередні вірші, особливо від розділу 63:15, стосуються низького стану народу Божого. Молитва була вилита: «Споглянь же з небес.» (вірш 15). «Щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх.» (вірш 17). А 64:1, ще настійніше: «О, коли б ти прорвав небеса й зійшов, . . . як від жару розтоплюючого, щоб імя твоє узнали вороги твої!» Тоді йде благання з минулого: «Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого.» «бо» — це тепер віра, розбуджена думкою про речі, яких ми не сподівалися: Він і далі той самий Бог — «нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.» Бог один знає, що Він може зробити для Свого народу, який чекає. Як Павло це викладає й застосовує: «Так і що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий.» «Нам же Бог відкрив Духом своїм.»

Потреба народу Божого і клич до Божого втручання такі ж настійні в наші дні, як були за часів Ісаї. Тепер, як і тоді, як і в усі часи, є останок, що шукає Бога всім серцем. Але коли поглянути на християнський світ як ціле, на стан Церкви Христової, є безмежна причина благати Бога, щоб Він прорвав небеса й зійшов. Ніщо, крім особливого втручання Всемогутньої Сили, не поможе. Боюся, що ми не маємо правильного уявлення про те, чим є так званий християнський світ в очах Божих. Якщо Бог не зійде, «як від жару розтоплюючого, щоб імя твоє узнали вороги твої», наші труди порівняно безплідні. Поглянь на служіння — як багато в ньому людської мудрості й літературної культури, як мало виявлення Духа й сили. Подумай про єдність тіла — як мало виявлення сили небесної любові, що зв’язує дітей Божих в одно. Подумай про святість — святість Христоподібного смирення й розп’яття для світу — як мало світ бачить, що серед нього є люди, які живуть у Христі на небі і в яких живуть Христос і небо.

Що ж робити? Є тільки одне. Ми мусимо чекати на Бога. І задля чого? Ми мусимо кричати криком, що ніколи не спочиває: «О, коли б ти прорвав небеса й зійшов! гори б таяли від лиця твого.» Ми мусимо бажати й вірити, ми мусимо просити й сподіватися, що Бог зробить несподіване. Ми мусимо покласти свою віру на Бога, про Якого люди не знають, що Він приготував тим, хто на Нього чекає. Бог, що творить чуда, Який може перевершити всі наші сподівання, мусить бути Богом нашої певності.

Так, нехай народ Божий розширить свої серця, щоб чекати на Бога, здатного зробити геть більше над усе, чого ми можемо просити або думаємо. Згуртуймося як Його вибрані, що день і ніч кличуть до Нього про речі, яких люди не бачили. Він здатен устати й зробити Свій народ іменем і хвалою на землі. «Та Господь жде ще, щоб вам ласку явити; блажен, хто вповає на його.»

«На одного Бога вповай, душе моя!»