Як на Бога суду

День дев’ятнадцятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: Як на Бога суду.

«На стежцї судів твоїх, Господи, ми вповали на тебе. . . . Коли бо присуди твої дїються на землї, тодї живущі на сьвітї навчаються справедливостї.» — Ісаїї 26:8,9.

«Бо Господь — се Бог правди; блажен, хто вповає на його.» — Ісаїї 30:18.

БОГ — Бог милосердя і Бог суду. Милосердя й суд завжди разом у Його поводженні. У потопі, у визволенні Ізраїля з Єгипту, у поваленні хананеїв ми завжди бачимо милосердя посеред суду. У внутрішньому колі Його власного народу ми бачимо це також: суд карає гріх, а милосердя рятує грішника. Або, радше, милосердя рятує грішника не всупереч, а саме через той суд, що прийшов на його гріх. У чеканні на Бога нам треба стерегтися, щоб цього не забути: чекаючи, ми маємо сподіватися Його як Бога суду.

«На стежцї судів твоїх, ми вповали на тебе.» Це справдиться в нашому внутрішньому досвіді. Якщо ми щирі у своєму прагненні святості, у своїй молитві бути цілком Господніми, Його свята присутність розворушить і відкриє прихований гріх і зведе нас дуже низько в гіркому переконанні про зло нашої природи, про її протиставлення законові Божому, про її безсилля той закон сповнити. Справдяться слова: «Хто ж видержить день приходу його? Він бо — огонь розтоплюючий.» «О, коли б ти прорвав небеса й зійшов, як від жару розтоплюючого!» У великому милосерді Бог виконує в душі Свої суди над гріхом, коли дає їй відчути свою злобу й провину. Багато хто пробує втекти від цих судів; душа ж, яка прагне Бога і визволення від гріха, схиляється під ними в смиренні й надії. У тиші душі вона каже: «Встань, Господе, і розсиплються вороги твої. На стежцї судів твоїх, ми вповали на тебе.»

Нехай ніхто, хто шукає навчитися блаженного мистецтва чекати на Бога, не дивується, якщо спершу спроба чекати на Нього лише відкриє більше його гріха й темряви. Нехай ніхто не впадає в розпач через те, що непереможені гріхи, чи лихі думки, чи велика темрява, здається, ховають Боже лице. Хіба ж не було так, що в Його власному Улюбленому Сині, дарі й носієві Його милосердя на Голготі, милосердя ніби сховалося й загубилося в суді? О, піддайся й поринь глибоко під суд над кожним твоїм гріхом: суд готує дорогу і проривається дивовижним милосердям. Написано: «Сион із потали вийде правосуддєм.» Чекай на Бога у вірі, що Його ніжне милосердя звершує в тобі Його відкуплення посеред суду; чекай на Нього — Він буде милостивий до тебе.

Є ще одне застосування, невимовно врочисте. Ми сподіваємося, що Бог дорогою Своїх судів навідає цю землю; ми чекаємо на Нього. Яка думка! Ми знаємо про ці прийдешні суди; ми знаємо, що є десятки тисяч наших номінальних християн, які живуть далі в безтурботності і які, коли не станеться зміни, мусять загинути під Божою рукою. О, чи не зробимо ми всього, що можемо, щоб їх остерегти, щоб благати їх і за них, — може, Бог змилується над ними. Якщо ми відчуваємо, що нам бракує сміливості, бракує ревності, бракує сили, чи не почнемо ми чекати на Бога виразніше й наполегливіше як на Бога суду, просячи Його так відкрити Себе в судах, що надходять на самих наших друзів, щоб нас надхнув новий страх перед Ним і за них і щоб нас спонукало говорити й молитися так, як ніколи ще. Далебі, чекання на Бога не має бути духовним потуранням собі. Його мета — дати Богові і Його святості, Христові і любові, що вмерла на Голготі, Духові і вогню, що горить на небі й прийшов на землю, заволодіти нами, щоб остерігати й будити людей звісткою, що ми чекаємо на Бога дорогою Його судів. О християнине! доведи, що ти справді віриш у Бога суду.

«На одного Бога вповай, душе моя!»