У часи темряви

День сімнадцятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: У часи темряви.

«От і надїюсь я на Господа, хоч він і закрив лице своє від дому Яковового, і я вповаю на його.» — Ісаїї 8:17.

ТУТ ми маємо слугу Божого, що чекає на Нього не за себе, а за свій народ, від якого Бог ховав Своє лице. Це підказує нам, що наше чекання на Бога, хоч і починається з наших власних потреб, з бажання, щоб Він відкрив Себе, або з відповіді на особисті прохання, не мусить — і не сміє — на тому спинитися. Ми можемо ходити в повному світлі Божого обличчя, а Бог тим часом ховатиме Своє лице від Свого народу навколо нас; і замість того, щоб вдовольнитися думкою, ніби це не що інше, як справедлива кара за їхній гріх або наслідок їхньої байдужості, ми покликані з ніжним серцем подумати про їхній сумний стан і чекати на Бога за них. Привілей чекати на Бога — це той, що несе велику відповідальність. Як і Христос, увійшовши в Божу присутність, одразу вжив Своє місце привілею й честі як заступник, так само й ми, не менше, якщо знаємо, що то насправді — увійти й чекати на Бога, мусимо вживати свій доступ за менш обдарованих братів. «От і надїюсь я на Господа, хоч він і закрив лице своє від дому Яковового.»

Ти поклоняєшся з певною громадою. Можливо, ні в проповіді, ні в спільноті немає того духовного життя чи радості, яких ти бажав би. Ти належиш до Церкви з її численними громадами. Там так багато омани чи світськості, шукання людської мудрості й культури, вповання на устави й обряди, що ти не дивуєшся, що Бог у багатьох випадках ховає Своє лице і що сили на навернення чи правдиве будування так мало. Далі є галузі християнської праці, з якими ти пов’язаний, — недільна школа, євангельська зала, товариство молодих чоловіків, місійна праця за морем, — у яких немічність діяння Духа, здається, вказує, що Бог ховає Своє лице. Ти думаєш також, що знаєш причину. Забагато вповання на людей і на гроші; забагато обрядовості й потурання собі; замало віри й молитви; замало любові й смирення; замало духа розп’ятого Ісуса. Часом тобі здається, ніби все безнадійне; ніщо не поможе.

Повір, що Бог може помогти і поможе. Нехай дух пророка ввійде в тебе, коли ти береш його слова й поставляєш себе чекати на Бога за Його заблудлих дітей. Замість тону суду чи осуду, зневіри чи розпачу, усвідом своє покликання чекати на Бога. Якщо інші того не роблять, віддайся цьому подвійно. Чим глибша темрява, тим більша потреба взивати до єдиного Визволителя. Чим більша самовпевненість навколо тебе, що не знає, що вона бідолашна, і мізерна, і сліпа, тим настійніший клич до тебе, хто визнає, що бачить лихо і має доступ до Того, Хто один тільки може помогти, — стояти на своєму місці, чекаючи на Бога. І щоразу, як тебе спокушає нарікати, зітхай і кажи знову й знову: «От і надїюсь я на Господа, хоч він і закрив лице своє від дому Яковового.»

Є ще ширше коло — християнська Церква по всьому світі. Подумай про грецьку, римо-католицьку та протестантські церкви і про стан мільйонів, що до них належать. Або подумай тільки про протестантські церкви з їхньою відкритою Біблією та правовірними символами віри. Скільки там показного визнання й обрядовості! скільки панування тіла й людини в самому храмі Божому! І який рясний доказ, що Бог таки ховає Своє лице!

Що ж робити тим, хто це бачить і оплакує? Перше, що треба зробити, — оце: «От і надїюсь я на Господа, хоч він і закрив лице своє від дому Яковового.» Чекаймо на Бога в смиренному визнанні гріхів Його народу. Візьмімо час і чекаймо на Нього в цій вправі. Чекаймо на Бога в ніжному, любовному заступництві за всіх святих, за наших улюблених братів, хоч би яким хибним видавалося їхнє життя чи їхнє навчання. Чекаймо на Бога у вірі й сподіванні, доки Він не покаже нам, що вислухає. Чекаймо на Бога, просто віддаючи себе Йому, і в щирій молитві, щоб Він послав нас до наших братів. Чекаймо на Бога і не даймо Йому спокою, доки Він не зробить Сіон радістю на землі. Так, вповаймо тихим серцем на Господа і дожидаймо терпляче Того, Хто нині ховає Своє лице від стількох Своїх дітей. І скажімо про піднесення світла Його обличчя, якого ми бажаємо для всього Його народу: «Надїюсь на Господа; душа моя надїється, і вповаю на слово його. Душа моя дожидає Господа, більше як сторожа ранку, як сторожі ранку.»

«На одного Бога вповай, душе моя!»