По Його світло в серці

День шістнадцятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: По Його світло в серці.

«Надїюсь на Господа; душа моя надїється,

і вповаю на слово його.

Душа моя дожидає Господа,

більше як сторожа ранку,

як сторожі ранку.» — Псальма 130:5,6.

З ЯКИМ палким прагненням часто чекають ранкового світла! Мореплавці на розбитому судні; подорожній, застигнутий ніччю в небезпечному краї; військо, що бачить себе оточеним ворогом. Ранкове світло покаже, яка може бути надія на порятунок. Ранок може принести життя і свободу. Так само й святі Божі в темряві прагнули світла Його обличчя більше, ніж сторожа ранку. Вони казали: «більше як сторожа ранку, душа моя дожидає Господа.» Чи можемо й ми сказати те саме? Наше чекання на Бога не може мати вищої мети, ніж просто мати Його світло, що сяє на нас, і в нас, і через нас цілий день.

Бог є світло. Бог є сонце. Павло каже: «Бог засьвітив у серцях наших на просьвіченнє.» Яке світло? «Розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім.» Як сонце сяє своїм прекрасним, життєдайним світлом на нашу землю і в неї, так Бог сяє в наші серця світлом Своєї слави, Своєї любові, у Христі, Сині Своєму. Наше серце призначене на те, щоб це світло наповнювало й веселило його цілий день. Воно може його мати, бо Бог — наше сонце, і написано: «І не зайде вже сонце твоє.» Божа любов сяє на нас безнастанно.

Але чи справді можемо ми втішатися ним цілий день? Можемо. І як? Нехай природа дасть нам відповідь. Ті прекрасні дерева й квіти з усією цією зеленою травою — що вони роблять, щоб сонце й далі на них сяяло? Вони не роблять нічого; вони просто гріються в сонячному промінні, коли воно приходить. Сонце за мільйони миль, та через усю цю відстань воно посилає своє власне світло й радість; і найменша квітка, що підводить угору свою голівку, зустрічає ту саму щедрість світла й благословення, що заливає найширший краєвид. Нам не треба дбати про світло, потрібне для денної праці; сонце дбає, і постачає, і сяє світлом навколо нас цілий день. Ми просто на нього розраховуємо, і приймаємо його, і втішаємося ним.

Єдина різниця між природою і благодаттю та, що те, що дерева й квіти роблять несвідомо, впиваючи благословення світла, у нас має бути добровільним і любовним прийняттям. Віра, проста віра в Боже слово й любов, має бути відкриттям очей, відкриттям серця, щоб приймати й утішатися невимовною славою Його благодаті. І як дерева день за днем, місяць за місяцем стоять і виростають у красу й плодючість, просто вітаючи всяке проміння, яке сонце може дати, так і найвища вправа нашого християнського життя — просто перебувати у світлі Божому і дати йому, і дати Йому, наповнити нас життям і ясністю, які воно приносить.

А якщо ти спитаєш: невже й справді може бути так, що так само природно й сердечно, як я впізнаю красу ясного сонячного ранку й радію з неї, я можу радіти світлу Божому цілий день? Може, і справді. Від свого столу за сніданком я дивлюся на прекрасну долину з деревами, виноградниками й горами. У наші весняні й осінні місяці ранкове світло вишукане, і майже мимоволі ми кажемо: яке прекрасне! І постає питання: чи тільки світло сонця має приносити таку невпинну красу й радість? І чи немає ніякого приготування на те, щоб світло Боже було так само невпинним джерелом радості й веселості? Є, і справді є, — аби тільки душа втихла й чекала на Нього, аби тільки дала Богові сяяти.

Люба душе! навчися чекати на Господа більше, ніж сторожа ранку. Усе всередині тебе може бути дуже темне; хіба ж це не найкраща причина, щоб чекати світла Божого? Перші початки світла можуть бути якраз такі, що відкриють темряву й болісно впокорять тебе через гріх. Хіба не можеш ти довірити світлу вигнати темряву? Повір, що воно вижене. Схились, ось навіть тепер, у тиші перед Богом і чекай, щоб Він засяяв у тобі. Скажи в смиренній вірі: Бог є світло, безмежно ясніше й прекрасніше за сонячне. Бог є світло. Отець — вічне, неприступне й незбагненне світло. Син — світло зосереджене, втілене й явлене. Дух — світло, що входить, і живе, і сяє в наших серцях. Бог є світло, і Він тут сяє на моє серце. Я був так зайнятий каганцями своїх думок і зусиль, що ніколи не відчинив віконниць, щоб упустити Його світло. Невірство тримало його назовні. Схиляюся у вірі: світло Боже сяє в моє серце. Бог, про Якого писав Павло: «Бог засьвітив у серцях наших», — то мій Бог. Що подумав би я про сонце, яке не може світити? що маю думати про Бога, Який не сяє? Ні, Бог сяє! Бог є світло! Я візьму час і просто втихну й спочину у світлі Божому. Очі мої немічні, і вікна не чисті, але я чекатиму на Господа. Світло таки сяє, світло сяятиме в мені і зробить мене повним світла. І я навчуся ходити цілий день у світлі й радості Божій. Душа моя чекає на Господа більше, ніж сторожа ранку.

«На одного Бога вповай, душе моя!»