По Його раду

День п’ятнадцятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: По Його раду.

«Та скоро забули дїла його, не чекали на присуд його.» — Псальма 106:13.

ЦЕ сказано про гріх народу Божого в пустині. Він дивно їх викупив і був готовий так само дивно постачати кожну їхню потребу. Але коли настав час потреби, «не чекали на присуд його.» Вони не подумали, що Всемогутній Бог — їхній Провідник і Постачальник; вони не спитали, які можуть бути Його задуми. Вони просто думали думки власного серця і спокушали та гнівили Бога своїм невірством. «не чекали на присуд його.»

Як це було гріхом народу Божого в усі віки! У землі Ханаанській, за днів Ісуса Навина, три єдині невдачі, про які ми читаємо, сталися через цей один гріх. Ідучи проти Гаю, укладаючи умову з гаваонянами, осідаючи без того, щоб піти й посісти всю землю, — вони не чекали на Його раду. І так навіть зрілий віруючий у небезпеці від цієї найтоншої зі спокус: узяти Боже слово й думати про нього власні думки, а не чекати на Його раду. Візьмімо ж осторогу і подивімося, чого навчає нас Ізраїль. І зважмо на це зовсім особливо не тільки як на небезпеку, на яку наражається окрема людина, а й як на таку, від якої народ Божий у своїй спільній якості мусить себе берегти.

Усе наше відношення до Бога вкорінене в тому, що Його воля має діятися в нас і через нас, як вона діється на небі. Він обіцяв об’явити нам Свою волю Своїм Духом, Провідником до всякої правди. І наше становище має бути становищем тих, хто чекає на Його раду як на єдиного провідника наших думок і вчинків. У нашому церковному поклонінні, на наших молитовних зібраннях, на наших з’їздах, на всіх наших сходинах як управителів, чи керівників, чи членів комітетів, чи помічників у будь-якій частині праці для Бога — нашою першою метою завжди має бути дізнатися Божу думку. Бог завжди діє за радою волі Своєї; чим більше цю раду Його волі шукають, знаходять і шанують, тим певніше й могутніше буде Бог робити Своє діло для нас і через нас.

Велика небезпека на всіх таких зібраннях у тому, що, свідомі того, що маємо свою Біблію, і свій минулий досвід Божого провадження, і свій здоровий символ віри, і своє щире бажання чинити Божу волю, ми вповаємо на це і не усвідомлюємо, що на кожному кроці нам потрібне — і може бути дане — небесне провадження. Можуть бути такі складники Божої волі, такі застосування Божого слова, такі досвіди близької присутності й провадження Божого, такі вияви сили Його Духа, про які ми поки що нічого не знаємо. Бог може хотіти — ні, Бог хоче — відкрити це душам, які пильно поклали собі дати Йому чинити цілком по-Своєму і які охоче в терпінні чекають, доки Він це об’явить. Коли ми сходимося, хвалячи Бога за все, що Він зробив, і навчив, і дав, ми можемо водночас обмежувати Його тим, що не сподіваємося більшого. Саме тоді, коли Бог дав воду зі скелі, вони не повірили Йому щодо хліба. Саме тоді, коли Бог віддав Єрихон у його руки, Ісус Навин подумав, що перемога над Гаєм певна; він тепер знав, що Бог може зробити, і не чекав на раду від Бога. І так, думаючи, що ми знаємо силу Божу й вповаємо на неї щодо того, чого можемо сподіватися, ми можемо перешкоджати Йому тим, що не даємо часу і не плекаємо свідомо звичаю чекати на Його раду.

Служитель не має урочистішого обов’язку, ніж навчати людей чекати на Бога. Чому сталося так, що в домі Корнилія, «як промовляв Петр слова сї, найшов Дух сьвятий на всїх, хто слухав його»? Вони сказали: «Нинї ж усї ми перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що звелено тобі від Бога.» Ми можемо сходитися, щоб давати й слухати найпалкіше викладення Божої правди, і мати мало духовної користі, якщо немає чекання на Божу раду. На всіх наших зібраннях нам треба вірити в Духа Святого як Провідника й Учителя святих Божих, коли вони чекають, щоб Він увів їх у те, що Бог приготував і чого серце не може збагнути.

Більше тиші душі, щоб усвідомити Божу присутність; більше свідомості того, що ми не знаємо, якими можуть бути великі Божі задуми; більше віри в певність, що Бог має більші речі нам показати; більше прагнення, щоб Він Сам відкрився в новій славі, — оце мусять бути ознаки зібрань святих Божих, якщо вони хочуть уникнути докору: «не чекали на присуд його.»

«На одного Бога вповай, душе моя!»