Дорога до нової пісні

День чотирнадцятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: Дорога до нової пісні.

«Терпеливо дожидав я Господа, і він нахилився до мене; вислухав молитву мою. . . . А в уста мої вложив нову пісню, псальму Господеві нашому.» — Псальма 40:1-3.

ПРИЙДИ й послухай свідчення того, хто може говорити з досвіду про певний і блаженний вислід терпеливого чекання на Бога. Правдиве терпіння таке чуже нашій самовпевненій природі, воно таке конечне в нашому чеканні на Бога, воно такий істотний складник правдивої віри, що варто нам ще раз поміркувати над тим, чого має навчити нас це слово.

Слово «терпіння» походить від латинського слова, що означає страждання. Воно навіює думку про те, що ми під примусом якоїсь сили, від якої хочемо бути вільні. Спершу ми піддаємося проти своєї волі; досвід навчає нас, що коли опиратися марно, терпеливе зношення — наша наймудріша дорога. У чеканні на Бога має безмежну вагу те, щоб ми піддавалися не лише тому, що змушені, а тому, що любовно й радісно погоджуємося бути в руках нашого блаженного Отця. Тоді терпіння стає нашим найвищим блаженством і нашою найвищою благодаттю. Воно шанує Бога і дає Йому час учинити з нами по-Своєму. Воно найвищий вияв нашої віри в Його доброту й вірність. Воно приносить душі досконалий спокій у певності, що Бог провадить Своє діло. Воно знак нашої повної згоди на те, щоб Бог поводився з нами таким способом і в такий час, які Він уважає за найкращі. Правдиве терпіння — це втрата нашої самоволі в Його досконалій волі.

Таке терпіння потрібне для правдивого й повного чекання на Бога. Таке терпіння — це зріст і плід наших перших уроків у школі чекання. Багатьом видасться дивним, як важко по-справжньому чекати на Бога. Велика тиша душі перед Богом, що поринає у власну безпорадність і чекає, доки Він відкриє Себе; глибоке смирення, що боїться дати власній волі чи власній силі чинити будь-що, окрім як Бог робить у нас хотіння й діяння; лагідність, що вдовольняється бути й знати ніщо, крім того, що Бог дає у Своєму світлі; цілковите зречення волі, що хоче тільки бути посудиною, в якій може рухатися й ліпити Його свята воля, — усі ці складники досконалого терпіння не знаходяться одразу. Але вони прийдуть мірою того, як душа втримує своє становище і знову й знову каже: «Тілько на Бога вповає тихо душа моя, від него моє спасеннє. Він тілько моя скеля, моя защита, моя висока твердиня.»

Чи звертав ти коли увагу, який доказ маємо ми, що терпіння — благодать, на яку дається зовсім особлива благодать, у цих словах Павла: «кріпшаючи усякою силою по потузї слави Його на всяке» — на всяке що? — «видержуваннє і довготерпіннє з радощами.» Так, нам треба кріпшати всякою силою Божою, і то по мірі потуги слави Його, якщо ми маємо чекати на Бога в усякому терпінні. Саме Бог, що відкриває Себе в нас як наше життя й наша сила, дасть нам змогу з досконалим терпінням лишити все в Його руках. Якщо хтось схильний занепадати духом, бо не має такого терпіння, нехай буде мужній: саме в перебігу нашого немічного й вельми недосконалого чекання Сам Бог Своєю прихованою силою зміцнює нас і виробляє в нас терпіння святих, терпіння Самого Христа.

Послухай голос того, хто був глибоко випробуваний: «Терпеливо дожидав я Господа, і він нахилився до мене; вислухав молитву мою.» Почуй, через що він перейшов: «Він випровадив мене з погибельної пропастї, з болотнистого багна; і поставив ноги мої на скалу, і утвердив кроки мої. А в уста мої вложив нову пісню, псальму Господеві нашому.» Терпеливе чекання на Бога приносить багату нагороду; визволення певне; Сам Бог вкладе нову пісню в твої уста. О душе! не будь нетерпляча — чи то у вправі молитви й поклоніння тобі важко чекати, чи то в зволіканні щодо певних прохань, чи то у сповненні сердечного твого бажання, щоб Сам Бог відкрився в глибшому духовному житті, — не бійся, а вповай тихим серцем на Господа і дожидай Його терпляче. А якщо тобі часом здається, ніби терпіння не твій дар, то згадай, що це дар Божий, і візьми ту молитву (2 Солунян 3:5): «Господь же нехай направить серця ваші і в терпіннє Христове.» У те терпіння, яким ти маєш чекати на Бога, Він Сам тебе введе.

«На одного Бога вповай, душе моя!»