По більше, ніж ми знаємо

День тринадцятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: По більше, ніж ми знаємо.

«І чого ж я тепер дожидаю, Господи? Моя надїя на тебе! Спаси мене від всїх переступів моїх.» — Псальма 39:7,8.

МОЖУТЬ бути часи, коли нам здається, ніби ми не знаємо, чого чекаємо. Можуть бути інші часи, коли ми думаємо, що знаємо, і коли нам було б якраз так добре усвідомити, що ми не знаємо, про що маємо молитися, як належить. Бог може зробити нам геть більше над усе, чого просимо або думаємо, і нам загрожує небезпека обмежити Його, коли ми замикаємо свої бажання й молитви у власних думках про них. Велика річ — часами сказати, як каже наш псалом: «І чого ж я тепер дожидаю, Господи?» Я ледве знаю чи можу сказати; одне тільки можу мовити: «Моя надїя на тебе.»

Як виразно бачимо ми це обмеження Бога на прикладі Ізраїля! Коли Мойсей обіцяв їм м’ясо в пустині, вони сумнівалися, кажучи: «Чи може Бог приготовити стіл у пустинї? Бач, скелю пробив він, і бризнула вода, і заклекотїли потоки; чи зможе він дати хлїба? Або чи дасть мяса народові свому?» Якби їх запитали, чи може Бог дати потоки в пустелі, вони відповіли б: так. Бог це зробив: Він може зробити це знову. Але коли приходила думка, що Бог зробить щось нове, вони обмежували Його; їхнє очікування не могло піднятися вище за їхній минулий досвід чи за їхні власні думки про те, що можливе. Так само й ми можемо обмежувати Бога своїми уявленнями про те, що Він обіцяв або що спроможний зробити. Стережімося ж обмежувати Святого Ізраїлевого в самій нашій молитві. Віруймо, що кожна обітниця Божа, на яку ми покликаємося, має Божественне значення, безмежно вище за наші думки про неї. Віруймо, що Його сповнення їх може бути в силі й повноті благодаті понад найширший обсяг нашої думки. І плекаймо ж тому звичай чекати на Бога не тільки задля того, що, як нам здається, нам потрібне, а й задля всього, що Його благодать і сила готові для нас зробити.

У кожній правдивій молитві діють два серця. Одне — твоє серце з його малими, темними, людськими думками про те, чого ти потребуєш і що Бог може зробити. Друге — велике серце Боже з його безмежними, Божественними намірами благословення. Як гадаєш? Котрому з цих двох належить дати більше місця, коли ти приступаєш до Нього? Безсумнівно, серцю Божому: усе залежить від того, щоб знати його й бути ним зайнятим. Але як мало це робиться! Саме цього має навчити тебе чекання на Бога. Подумай тільки про дивовижну любов Божу й про відкуплення — у тому значенні, яке ці слова мусять мати для Нього. Визнай, як мало ти розумієш, що Бог хоче для тебе зробити, і кажи щоразу, як молишся: «Чого ж я тепер дожидаю, Господи?» Моє серце не може сказати. Серце Боже знає і чекає, щоб дати. «Моя надїя на тебе.» Чекай на Бога, щоб Він зробив тобі більше, ніж ти можеш просити або думати.

Приклади це до молитви, що йде далі: «Спаси мене від всїх переступів моїх.» Ти молився, щоб бути визволеним від запальності, чи гордості, чи свавілля. Здається, ніби намарно. Чи не може бути, що ти мав власні думки про спосіб або про міру того, як Бог це зробить, і ніколи не чекав на Бога слави, щоб Він по багатству слави Своєї зробив тобі те, що не зійшло на серце чоловікові? Навчися поклонятися Богові як Богові, що творить чуда, що хоче довести на тобі, що Він може вчинити щось надприродне й Божественне. Схились перед Ним, чекай на Нього, доки душа твоя не усвідомить, що ти в руках Божественного й всемогутнього Робітника. Не погоджуйся знати, що і як Він робитиме; сподівайся, що це буде щось цілком Богоподібне — таке, чого треба чекати в глибокому смиренні і що приймається тільки Його Божественною силою. Нехай «І чого ж я тепер дожидаю, Господи? Моя надїя на тебе» стане духом кожного прагнення й кожної молитви. Він у Свій час зробить Своє діло.

Люба душе, у чеканні на Бога ти часто можеш бути готова знемогти, бо навряд чи знаєш, чого маєш сподіватися. Прошу тебе, будь мужня — це незнання часто одна з найкращих ознак. Він навчає тебе лишити все в Його руках і чекати на Нього Самого. «Вповай на Господа! Будь потужен, і май одвагу в серцї, і дожидай помочі від Господа.»

«На одного Бога вповай, душе моя!»