Терпляче

День одинадцятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: Терпляче.

«Вповай тихим серцем на Господа, і дожидай його!

Хто ж надїється на Господа, ті будуть властенцями землї.» — Псальма 37:7,9.

«У терпінню вашому осягнїть душі ваші.» «Терпіннє бо вам треба мати.» «Терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні.» Такі слова Духа Святого показують нам, яким важливим складником християнського життя і вдачі є терпіння. І ніде немає кращого місця плекати чи виявляти його, ніж у чеканні на Бога. Там ми відкриваємо, які ми нетерплячі і що означає наше нетерпіння. Часом ми визнаємо, що нетерплячі до людей і обставин, які нас затримують, або до себе самих і свого повільного поступу в християнському житті. Якщо ми справді покладемо собі чекати на Бога, то виявимо, що нетерплячі ми саме до Нього, бо Він не робить одразу — чи так скоро, як нам хотілося б — того, що ми велимо. Саме в чеканні на Бога відкриваються наші очі, щоб вірити в Його мудру й верховну волю і бачити, що чим скоріше і чим повніше ми беззастережно їй піддамося, тим певніше може прийти до нас Його благословення.

«Воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.» Ми так само мало владні побільшити чи зміцнити своє духовне життя, як мало владні були його зачати. Ми «не від хотїння тїлесного, нї від хотїння мужеського, а від Бога родили ся». Так само й наше хотіння й біг, наше бажання й зусилля не важать нічого; усе — «від милуючого Бога.» Усі вправи духовного життя, наше читання й молитва, наше хотіння й діяння мають вельми велику вартість. Але далі цього вони йти не можуть: вони вказують дорогу і готують нас у смиренні дивитися на Самого Бога й на Нього одного покладатися, а в терпінні дожидати Його доброго часу й милосердя. Чекання має навчити нас цілковитої залежності від могутнього діяння Божого і в досконалому терпінні віддати нас у Його розпорядження. Ті, що надіються на Господа, будуть властенцями землі — обіцяної землі та її благословення. Спадкоємці мусять чекати; вони можуть собі дозволити чекати.

«Вповай тихим серцем на Господа, і дожидай його!» На полі проти «Вповай на Господа» стоїть: «Мовчи перед Господом», а в переглянутому перекладі — «Утихомирся перед Господом». Саме спочинок у Господі, у Його волі, Його обітниці, Його вірності та Його любові робить терпіння легким. А спочинок у Ньому є не що інше, як мовчання до Нього, тиша перед Ним. Коли наші думки й бажання, наші страхи й надії втишені в спокій і супокій у тому великому «мир Божий, що вище всякого розуму». Той мир хоронить серце й думку, коли ми про щось тривожимося, бо ми виявили своє прохання перед Ним. Спочинок, мовчання, тиша й терпляче чекання — усі знаходять свою силу й радість у Самому Богові.

Потребу, розумність і блаженство терпіння буде відкрито душі, що чекає. Виявиться, що наше терпіння — то відповідник Божого терпіння. Він прагне благословити нас повно куди більше, ніж ми того можемо бажати. Але як рільник має довге терпіння, доки не достигне плід, так і Бог схиляється до нашої повільності й довго терпить нас. Пам’ятаймо це і чекаймо терпляче: про кожну обітницю і про кожну відповідь на молитву правдиве слово: «Я, Господь, покваплю довершити се свого часу.»

«Вповай тихим серцем на Господа, і дожидай його!» Так, Його. Шукай не тільки помочі, не тільки дару, якого потребуєш; шукай Його Самого; чекай на Нього. Віддай Богові славу Його, спочиваючи в Ньому, цілком Йому довіряючи, терпляче Його дожидаючи. Це терпіння вельми Його шанує; воно лишає Йому, як Богові на престолі, робити Своє діло; воно цілком віддає себе в Його руки. Воно дає Богові бути Богом. Якщо твоє чекання — про якесь окреме прохання, чекай терпляче. Якщо твоє чекання — радше вправа духовного життя, що прагне пізнати й мати більше Бога, чекай терпляче. Чи то в коротших окреслених часах чекання, чи як безнастанний звичай душі — вповай тихим серцем на Господа, мовчи перед Господом і чекай терпляче. «Хто ж надїється на Господа, ті будуть властенцями землї.»

«На одного Бога вповай, душе моя!»