Серцем

День девʼятий. ЧЕКАННЯ НА БОГА: Серцем.

«Будьте сильні і майте в серцї одвагу,

ви всї, що вповаєте на Господа.» — Псальма 31:24.

СЛОВА майже ті самі, що й у нашому останньому роздумі. Але я радо користаю з них знову, щоб втовкмачити вельми потрібний урок усім, хто бажає навчитися правдиво й повно, що таке чекання на Бога. Урок такий: саме серцем ми маємо чекати на Бога. «Майте в серцї одвагу.» Усе наше чекання залежить від стану серця. Яке в людини серце, така вона й перед Богом. Ми не можемо посунутися далі чи глибше у святе місце Божої присутності, щоб чекати там на Нього, ніж наше серце приготоване до того Святим Духом. Вість така: «Майте в серцї одвагу, ви всї, що вповаєте на Господа.»

Ця правда видається такою простою, що дехто може спитати: хіба не всі це визнають? нащо наполягати на ній так особливо? Тому що вельми багато християн не мають чуття великої різниці між побожністю розуму й побожністю серця, і першу плекають куди пильніше за другу. Вони не знають, наскільки безмежно більше серце за розум. Саме в цьому треба шукати одну з головних причин кволості нашого християнського життя, і лише коли це зрозуміти, чекання на Бога принесе своє повне благословення.

Приповісті 3:5 можуть допомогти зробити мою думку ясною. Говорячи про життя в страху й ласці Божій, вони кажуть: «Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум.» У всякій побожності ми маємо вживати цих двох сил. Розум має збирати знання з Божого слова і готувати ту поживу, якою має живитися серце з внутрішнім життям. Але тут і входить страшна небезпека — покладатися на власний розум і довіряти своєму розумінню Божественних речей. Люди уявляють, що коли вони зайняті правдою, то духовне життя саме собою зміцниться. А це аж ніяк не так. Розум має справу з поняттями й образами Божественних речей, але він не може досягти справжнього життя душі. Звідси й наказ: «Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум.» Серцем людина вірує і входить у дотик із Богом. У серце Бог дав Свого Духа, щоб Він був для нас там присутністю й силою Божою, що діє в нас. У всій нашій побожності саме серце має вірити, і любити, і поклонятися, і слухатися. Мій розум цілком безсилий створити чи підтримати духовне життя в мені: серце мусить чекати на Бога, щоб Він учинив його в мені.

Тут так само, як і в тілесному житті. Мій розсуд може сказати мені, що їсти й пити і як пожива живить мене. Але в самому їденні й живленні розсуд не може зробити нічого: для цього тіло має свої органи. Так само й розсуд може сказати мені, що каже Боже слово, але він нічого не може зробити для живлення душі хлібом життя — це може вчинити лише серце своєю вірою й довірою до Бога. Людина може вивчати природу й дію поживи чи сну; коли ж вона хоче їсти чи спати, вона відкладає свої думки й вивчення і вживає сили їсти чи спати. Так і християнинові треба завжди, коли він повчився чи послухав Божого слова, спинити свої думки, не покладати на них надії, а збудити своє серце, щоб воно відкрилося перед Богом і шукало живого спілкування з Ним.

І ось у цьому блаженство чекання на Бога: що я визнаю безсилля всіх своїх думок і зусиль і стаю тихо, щоб схилити серце перед Ним у святій мовчанці й довіритися Йому, що Він оновить і зміцнить Своє власне діло в мені. І це саме й урок нашого тексту: «Майте в серцї одвагу, ви всї, що вповаєте на Господа.» Памʼятайте різницю між знанням розумом і вірою серця. Стережіться спокуси покладатися на свій розум із його ясними, сильними думками. Вони лише допомагають вам знати те, що серце має дістати від Бога: самі по собі вони тільки образи й тіні. «Майте в серцї одвагу, ви всї, що вповаєте на Господа.» Принесіть його перед Ним як ту дивовижну частину вашої духовної природи, у якій Бог відкриває Себе і якою ви можете Його пізнати. Плекайте якнайбільшу певність, що хоч ви й не можете зазирнути у своє серце, Бог діє там Своїм Святим Духом. Нехай серце часом чекає в досконалій мовчанці й тиші; у його прихованих глибинах Бог діятиме. Будьте певні цього і просто чекайте на Нього. Віддавайте все своє серце, з його таємними порухами, у Божі руки безнастанно. Він хоче серця, і бере його, і Бог живе в ньому. «Будьте сильні і майте в серцї одвагу, ви всї, що вповаєте на Господа.»

«На одного Бога вповай, душе моя!»