Розділ 30 · 3 хв читання · 4 хв слухання
Вибрання
Не ви мене вибрали, а я вибрав вас, та й настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили—Йоана 15:16
Вітка не вибирає лози і не вирішує, на якій лозі їй рости. Лоза випускає вітку так і там, як і де хоче. Так і Христос каже: «Не ви мене вибрали, а я вибрав вас». Але дехто скаже: хіба ж не в цьому якраз різниця між віткою в природному і в духовному світі, що людина має волю і здатність вибирати і що вона тепер вітка саме тому, що вирішила прийняти Христа, вибрала Його своїм Господом? Безперечно, це правда. І все ж це лише половина правди. Урок Лози і вчення нашого Господа вказують на другу половину — глибшу, божественну сторону нашого буття в Христі. Якби Він не вибрав нас, ми ніколи не вибрали б Його. Те, що ми вибрали Його, було наслідком того, що Він вибрав нас і взяв нас. За самою природою речей це Його право як Лози — вибирати і творити Свою вітку. Усе, чим ми є, ми маємо «по вибору благодатї». Якщо ми хочемо пізнати Христа як правдиву Лозу, єдине джерело і силу життя вітки, а себе — як вітки в нашій абсолютній, найблаженнішій і найнадійнішій залежності від Нього, то напиймося глибоко з цієї благословенної істини: «Не ви мене вибрали, а я вибрав вас».
А з якою метою Христос це каже? Щоб вони знали, для чого Він їх вибрав, і знайшли у своїй вірі в Його вибрання певність, що виконають своє призначення. У всьому Письмі це і є велика мета вчення про вибрання. «Наперед і призначив бути подобним образу Сина Його» (бути вітками за образом і подобою Лози). «Вибрав нас у Йому перед оснуваннєм сьвіта, щоб бути нам сьвятим». «Вибрав вас Бог від початку на спасеннє осьвяченнєм духа». «Через осьвяченнє Духа, на послуханнє». Дехто зловживав ученням про вибрання, а інші, боячись зловживання, відкидали його, бо не помічали цього вчення. Вони займалися його прихованим джерелом у вічності, незбагненними таїнами Божих задумів, замість того щоб прийняти одкровення його мети в часі і ті благословення, які воно приносить у наше християнське життя.
Тільки подумай, які це благословення. У нашому вірші Христос відкриває Свою подвійну мету, з якою Він вибрав нас бути Його вітками: щоб ми приносили плід на землі й мали силу в молитві на небі. Яку впевненість дає думка, що Він вибрав нас для цього, — що Він неодмінно зробить нас здатними виконати Його задум! Яку певність, що ми можемо приносити плід, який залишиться, і можемо молитися так, щоб отримувати! Який безперервний поклик до найглибшого смирення і хвали, до найцілковитішої залежності й очікування! Він не вибрав би нас для того, до чого ми не придатні або до чого Він не міг би нас зробити придатними. Він вибрав нас; це запорука: Він усе звершить у нас.
Послухаймо в тиші душі, як наша свята Лоза каже кожному з нас: «Не ви мене вибрали!» І скажімо: «Так, Господи, але ж я вибрав Тебе! Амінь, Господи!» Попроси Його показати, що це означає. У Ньому, правдивій Лозі, твоє життя як вітки має своє божественне джерело, свою вічну безпеку і силу виконати Його задум. Від Того, Чиїй волі любові ти завдячуєш усім, ти можеш чекати всього. Дозволь мені перебувати в Ньому, в Його задумі, і в Його силі, і в Його вірності, в Його любові.
А я вибрав вас. Господи, навчи мене, що це означає: що Ти поклав Своє серце на мене і вибрав мене, щоб я приносив плід, який залишиться, і молився молитвою, яка переможе. У цьому Твоєму вічному задумі моя душа хоче спочити й сказати: «Для чого Він мене вибрав, тим я буду, тим я можу бути, тим я стану».