Розділ 22 · 3 хв читання · 4 хв слухання
Слухайтеся й перебувайте
Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй—Йоана 15:10
У попередньому роздумі йшлося про вхід у життя спокою і сили, який часто приходить через справжнє прозріння особистої любові Христа і через певність, що ця любов справді означає: Він збереже душу. У зв’язку з цим переходом і з вірою, яка його бачить і приймає, часто вживають слово віддання себе або посвята. Душа бачить, що не може претендувати на опіку цієї дивовижної любові, якщо не віддасть себе життю цілковитого послуху. Вона бачить також, що віра, яка може довіритися Христові, що Він збереже від гріха, мусить довести свою щирість, наважившись одразу довіритися Йому й щодо сили бути слухняною. У цій вірі вона наважується відмовитися від усього, що досі їй заважало, і відтяти це, і обіцяє та сподівається жити життям, яке подобається Богові.
Саме цю думку ми маємо тепер у вченні нашого Спасителя. Сказавши словами «Пробувайте в любові моїй» про життя в Його любові як про необхідність, бо воно водночас і можливість, і обов’язок, Він називає єдину його умову: «Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй». Це, звісно ж, сказано не для того, щоб зачинити двері до оселі Його любові, які Він щойно відчинив. Навіть найвіддаленіше це не наводить на думку, яку дехто надто охоче плекає: мовляв, якщо ми не можемо зберігати Його заповідей, то не можемо й перебувати в Його любові. Ні, наказ — це обітниця: «Пробувайте в любові моїй» не могло б бути наказом, якби не було обітницею. Тож і вказівка про шлях крізь ці відчинені двері не вказує на недосяжний ідеал; любов, що запрошує до своєї блаженної оселі, простягає руку і дає нам силу зберігати заповіді. Не біймося ж у силі нашого вознесеного Господа скласти обітницю послуху і віддати себе зберіганню Його заповідей. Через Його волю, полюблену й виконану, пролягає шлях до Його любові.
Тільки зрозуміймо добре, що це означає. Ідеться про виконання нами всього, що ми знаємо як Божу волю. Можуть бути речі сумнівні, щодо яких ми не певні. Гріх незнання все ж має в собі природу гріха. Можуть бути мимовільні гріхи, що підносяться в тілі, яких ми не можемо ні стримати, ні перемогти. З ними Бог у свій час розбереться, досліджуючи й упокорюючи нас, і якщо ми будемо простими й вірними, дасть нам більше визволення, ніж ми сміємо очікувати. Але все це може бути й у справді слухняній душі. Послух стосується справжнього зберігання заповідей нашого Господа і виконання Його волі в усьому, в чому ми її знаємо. Це можливий ступінь благодаті, і саме про таке прийняття — у Христовій силі — послуху як мети нашого серця говорить тут наш Спаситель. Віра в Христа як нашу Лозу, у Його силу, що дає змогу й освячує, робить нас здатними до цього послуху віри і забезпечує життя перебування в Його любові.
Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй—Це небесна Лоза розкриває таїну життя, яке Вона дає. Тим, хто перебуває в Ньому, Він відкриває таємницю повного перебування в Його любові. Саме цілковите віддання себе, щоб в усьому виконувати Його волю, відкриває доступ до життя в постійній насолоді Його любов’ю.
Слухайтеся й перебувайте. Милостивий Господи, навчи мене цього уроку: тільки пізнаючи Твою волю, можна пізнати Твоє серце, і тільки виконуючи цю волю, можна перебувати в Твоїй любові. Господи, навчи мене, що наскільки нікчемне виконання моєю власною силою, настільки ж необхідне й зовсім незамінне виконання з вірою — Твоєю силою, якщо я хочу перебувати в Твоїй любові.