Романтика релігійного життя

Несхвалення мого власного релігійного товариства на цих ранніх ступенях мого нового життя кинуло мене вельми під вплив Плимутських Братів, які на той час зчиняли в Філадельфії неабиякий рух і чиє ясне навчання доктрин — надто доктрини «виправдання вірою» — було особливо співзвучне моєму новому способові дивитися на речі. Вони були великими дослідниками Біблії, і я скоро знайшла під їхнім навчанням чарівне зацікавлення біблійним вивченням.

Це все був для мене новий ґрунт, і я взялася до нього з найбільшою жадібністю. Я так тішилася скарбами, які знаходила на її сторінках, що спочатку єдиним моїм страхом було, що, оскільки Біблія така коротка книга, я скоро її вичерпаю й дійду кінця її втіх. Я, бувало, обмежувала себе малими уривками, щоб розтягти її довше. Але скоро виявила, що це зовсім не потрібно, бо що більше я вивчала, то більше знаходила, що є ще вивчати, і кожне місце, здавалося, мало тисячу значінь, які безнастанно розкривалися.

Книга не була більшою, ніж я гадала, але вона була безмежно глибша. Мені здавалося, ніби правди в Біблії вкриті безліччю шкурок і ніби, як я вивчала, одна шкурка по другій злущувалася, лишаючи слова ті самі, а значіння тих слів глибшим і вищим. Я ніколи не зможу досить надякуватися Плимутським Братам за те, що ввели мене в чари біблійного вивчення.

Це було чудове й утішне життя, яке я тепер почала жити. Я почала пізнавати Бога і знаходила Його прекрасним і любим понад мої найпалкіші уявлення. Романтика мого життя зайнялася. Не скажу, як релігія могла впливати на інших людей, але для мене моя релігія була, від початку до кінця, чарівною романтикою, що безнастанно розкривається.

Коли б і ні за що інше, я жалію бідолашних нещасних агностиків теперішнього дня за те, що вони проминають цю найутішнішу з усіх романтик. Вони не можуть мати нічого, я певна, в усьому своєму житті, що з нею зрівнялося б. Найближче наближення, яке я можу собі уявити до подібного досвіду, — це втіха досліджувати незнану науку чи нове поле розумового пошуку; але навіть це не може зрівнятися, я певна, з утіхами досліджування Науки про Бога.

Уявіть це лише на хвилину: натрапити на слід справжнього знайомства зі шляхами й вдачею Бога, Творця неба й землі, і безнастанно робити свіжі відкриття нових і чудових речей про Нього — яке наукове дослідження могло б так захоплювати?

Усе, за чим я тужила й мучилася в першому своєму пробудженні, приходило до мене в найяснішому видінні, день по дневі, і повсякчасна втіха нових об’явлень і нових думок була солодша, ніж слова можуть передати. А до того ж радість розповідати це все іншим і величезне вдоволення бачити, як їхні обличчя ясніють, а серця ширшають, коли їхні душі роблять ті самі відкриття, що й моя. Ах, ніхто, хто цього не зазнав, не може знати, яке це все чарівне!

Я не хочу сказати, що відкрила все одразу, ані навіть що все, що я гадала, ніби відкрила, виявилося тривкою правдою. Моя оповідь, як я її провадитиму, покаже, що це було не так. Як усі новаки в науковому дослідженні, я хапалася за багато напівправд і доходила багатьох хибних висновків. Але сам пошук був солодкий, і виявлення власних помилок далеко перевершувало прикрість від того, що ти їх зробив.

Моя душа рушила у свою подорож відкриттів, і познайомитися з Богом було її незмінною й безнастанною метою. Я була ще тільки на початку, але який же то був пишний початок. Бог був дійсністю, і Він був мій Бог. Він мене сотворив, і Він мене любив, і між нами все було гаразд.

Усяка турбота про мою власну майбутню долю була знята з моїх плечей. Я могла сказати з Павлом: «Знаю, в кого увірував, і певен, що силен Він переказ мій схоронити до того дня.» Мені вже не треба було працювати на спасення своєї душі, а тільки виробляти те спасення, яке мені даровано.

Усі роки мого самозаглиблення й самоіспиту скінчилися. Замість моїх давніх безплідних шукань у своїх почуваннях і зворушеннях якогось відчутного доказу Божої прихильності, славна новина, оголошена в Біблії, — що Він так полюбив світ, що послав Свого єдинородного Сина спасти світ, — поглинула кожну мою здібність.

Це вже не було «Як я почуваюся?», а завжди «Що каже Бог?» А Він казав такі втішні речі, що з’ясовувати їх стало моєю найвищою втіхою. Я не маю на думці того, що Він казав мені особисто в моєму серці, а того, що Він сказав кожній людській істоті в Біблії, — доброї новини спасення в Господі Ісусі Христі.

Усе, сказане мені самій, могло б підлягати сумнівові, чи справді малася на увазі саме я; але все, сказане цілому світові, не могло не включати й мене, і я жадібно все це собі привласнювала.

Це тривало кілька років, протягом яких я мала направду славну пору. Між радощами відкриттів з одного боку й радощами розповідати іншим про свої відкриття з другого, моя чаша вина життя була повна й переливалася через край.

Я мала доволі земних випробувань, але якось вони були на задньому плані порівняно з чарами мого релігійного життя. Ніщо, що належало лише до земного життя, не могло направду мати значіння, коли душа щодня коштувала блаженної радості примирення з Богом і того, що стала учасницею славного спасення Господа Ісуса Христа.

А проте як мало я знала навіть про це порівняно з тим, що мало прийти!