Реформований пастор
Розділ 2 — Спонуки до цього нагляду

Розділ 5 · 26 хв читання · 33 хв слухання

Розділ 2 — Спонуки до цього нагляду

Показавши вам, що означає достерігати себе, я далі викладу перед вами деякі спонуки, щоб пробудити вас до цього обов’язку.

1. Достерегайте себе, бо ви маєте небо, яке можете здобути або втратити, і душі, що мусять бути щасливими або нещасними навіки; тож вам належить почати з себе і достерігати себе так само, як і інших. Добра проповідь може послужити спасінню інших і без святості вашого власного серця й життя; це принаймні можливо, хоч і не так звично; але неможливо, щоб вона спасла вас самих. «Многі казати муть до мене того дня: Господи, Господи, чи не в твоє ж імя ми пророкували?» — а Він їм відповість: «Нїколи я вас не знав; ійдїть од мене, ви, що чините беззаконнє.» О панове, скільки людей проповідували Христа — і все ж загинули, не маючи спасенної участі в Ньому! Скільки тих, хто нині в пеклі, розповідали своїм людям про пекельні муки й застерігали їх, щоб вони втекли від них! Скільки проповідували про гнів Божий на грішників — і тепер самі його зазнають! О, чи може бути на світі сумніша доля, ніж коли людина, що зробила своїм ремеслом і покликанням звіщати спасіння й допомагати іншим дійти до неба, сама після всього цього опиниться за дверима! Горе! Мати в наших бібліотеках стільки книжок, що показують нам дорогу до неба; провести стільки років, читаючи ці книжки й вивчаючи науку про вічне життя, — і після всього цього проминути його! — вивчати стільки проповідей про спасіння — і не досягти його! — проголошувати стільки проповідей про вічну загибель — і самим упасти в неї? І все тому, що ми проповідували стільки проповідей про Христа, нехтуючи Ним; про Духа, опираючись Йому; про віру, коли самі не вірили; про покаяння й навернення, перебуваючи в нерозкаяному й ненаверненому стані; про небесне життя, лишаючись самі тілесними й земними. Якщо ми хочемо бути богословами лише на язиці й за званням, а не маємо Божого образу на своїх душах і не віддаємо себе Божій честі й волі, то не дивно, коли нас буде відлучено від Божої присутності й позбавлено радості володіти Богом навіки. Повірте, панове, Бог не дивиться на особу: Він не спасає людей за їхню одежу чи покликання; святе покликання не спасе несвятої людини. Якщо ви стоїте біля дверей Царства благодаті, щоб присвічувати іншим, які входять, а самі не хочете ввійти, то марно стукатимете у ворота слави ви, що не схотіли ввійти дверима благодаті. Тоді ви побачите, що ваші світильники мали мати оливу благодаті, а не тільки служительських дарів, — святості, а не тільки науки, — якщо ви хотіли мати частку в тій славі, яку проповідували. Чи треба мені казати вам, що проповідники Євангелія будуть суджені за Євангелієм, і стоятимуть перед тим самим судом, і будуть засуджені на тих самих умовах, і з ними повестимуться так само суворо, як і з усіма іншими людьми? То чи думаєте ви спастися своїм духовним саном і виправдатися словами «Він уважався священнослужителем», коли бракує слів «Він вірив і жив як християнин»? На жаль, так не буде! Ви знаєте, що так не буде. Отже, достерегайте себе заради самих себе, бо ви маєте душі, які можете спасти або втратити, так само як і інші.

2. Достерегайте себе, бо й ви маєте зіпсовану природу та гріховні нахили, як і інші. Якщо невинний Адам потребував пильності і через брак її погубив себе й нас, то наскільки більше потребують її такі, як ми! Гріх живе в нас, хоч би скільки ми проповідували проти нього; і один його ступінь готує серце до наступного, і один гріх схиляє розум до інших. Якщо в домі є один злодій, він впустить решту, бо вони мають ту саму вдачу й той самий задум. Іскра — початок полум’я, а мала недуга може спричинити більшу. Людина, яка знає, що вона підсліпувата, повинна пильно дивитися собі під ноги. Горе! У наших серцях, так само як і в наших слухачах, є відраза до Бога, відчуженість від Нього, нерозумні й майже неприборкані пристрасті! У нас, навіть у найкращих, є залишки гордості, невіри, самолюбства, лицемірства і всіх найогидніших, смертельних гріхів. То хіба ж нам не належить достерігати себе? Хіба стільки пекельного вогню, що спершу був запалений у нас, ще й досі не згашено? Хіба в самому нашому серці стільки зрадників — і нам не треба пильнувати? Ви навряд чи пустите своїх малих дітей ходити самих, поки вони слабкі, не нагадуючи їм, щоб остерігалися впасти. А горе, які ж слабкі ті з нас, що здаються найсильнішими! Як легко ми спотикаємося об соломинку! Яка дрібниця може нас повалити, — зваблюючи до безумства або розпалюючи наші пристрасті й безладні бажання, перекручуючи наші судження, послаблюючи наші рішення, охолоджуючи нашу ревність і зменшуючи нашу старанність! Служителі — не тільки сини Адамові, а й грішники проти благодаті Христової, як і інші; тож вони ще й примножили свій корінний гріх. Ці ваші зрадливі серця колись та й обдурять вас, якщо ви не будете пильні. Ті гріхи, що тепер ніби лежать мертві, оживуть: ваша гордість, і світськість, і чимало гидких вад проростуть знову, хоч ви думали, що їх вирвано з корінням. Тож конче потрібно, щоб люди такої великої немочі достерігали себе і дбали про нагляд над власними душами.

3. Достерегайте себе, бо спокусник більше докучатиме вам своїми спокусами, ніж іншим людям. Якщо ви хочете бути проводирями в боротьбі проти князя темряви, він щадитиме вас лише настільки, наскільки його стримує Бог. Найбільшу злобу він має до тих, хто взявся завдати йому найбільшої шкоди. Як він ненавидить Христа більше, ніж будь-кого з нас, бо Він — Вождь на полі бою, Начальник нашого спасіння, і робить проти його царства більше, ніж увесь світ разом, — так він ненавидить і проводирів під Ним більше, ніж простих воїнів: він знає, який розгром може вчинити серед них, якщо проводирі впадуть у них на очах. Він давно випробовує цей спосіб боротьби — нападати, власне, не на великих і не на малих, а вражати пастирів, щоб розпорошити стадо; і цей спосіб приносив йому такий великий успіх, що він і далі ним користуватиметься, наскільки зможе. Тож пильнуйте, браття, бо ворог особливо стежить за вами. На вас будуть спрямовані його найхитріші підступи, невпинні намовляння і жорстокі напади. Хоч які ви мудрі й учені, достерегайте себе, щоб він вас не перехитрив. Диявол — більший учений, ніж ви, і спритніший сперечальник; він може прикидатися ангелом світла, щоб обманювати: він пролізе до вас усередину і підставить вам ногу, перш ніж ви отямитеся; він непомітно показуватиме вам свої фокуси і виманить у вас вашу віру чи невинність, а ви й не знатимете, що втратили її; ба більше, він переконає вас, що вона примножилася чи зросла, коли її вже втрачено. Ви не побачите ні гачка, ні волосіні, а тим паче самого хитрого рибалки, коли він підсовуватиме вам свою принаду. А принада його буде так припасована до вашої вдачі й схильностей, що він неодмінно знайде у вас слабкі місця і змусить ваші власні засади й нахили зрадити вас; а коли він вас погубить, то зробить вас знаряддям погибелі для інших. О, яку перемогу він думатиме, що здобув, якщо зможе зробити служителя лінивим і невірним, якщо зможе спокусити служителя до користолюбства чи до згіршення! Він хвалитиметься перед Церквою і казатиме: «Ось які ваші святі проповідники! Подивіться, яка їхня суворість і куди вона їх заводить». Він хвалитиметься перед Самим Ісусом Христом і казатиме: «Ось які Твої поборники! Я можу змусити найперших Твоїх слуг зневажати Тебе; я можу зробити невірними управителів Твого дому». Якщо він так зухвало кидав виклик Богові на підставі фальшивого здогаду і казав Йому, що може змусити Йова проклясти Його в лице, то що ж він зробить, якщо подолає вас? А зрештою він так само тріумфуватиме і над вами, що зміг довести вас до зради вашого великого доручення, до плямування вашого святого ісповідання і до такої великої служби йому, який був вашим ворогом. О, не догоджайте так сатані; не робіть йому такої забави; не дозвольте йому повестися з вами так, як филистимляни з Самсоном, — спершу позбавити вас сили, потім виколоти вам очі, і так зробити вас предметом свого тріумфу й глуму.

4. Достерегайте себе, бо на вас дивиться багато очей і багато хто помічатиме ваші падіння. Ви не можете схибити, щоб світ про це не загомонів. Затемнення сонця вдень рідко минають без свідків. Якщо ви вважаєте себе світильниками церков, то можете сподіватися, що очі людей будуть звернені на вас. Якщо інші люди можуть грішити непомітно, то ви — ні. І вам слід з вдячністю зважити, яка це велика милість, що стільки очей стежить за вами і стільки людей готові сказати вам про ваші хиби; і так ви маєте більшу допомогу, ніж інші, принаймні для того, щоб утримуватися від гріха. Хоч вони можуть робити це зі злим наміром, але користь із того маєте ви. Борони Боже, щоб ми виявилися такими безсоромними, щоб чинити зло на очах у всіх і свідомо грішити, коли світ дивиться на нас! «Ті бо, що сплять, у ночі сплять, і що впивають ся, у ночі впивають ся.» Тож зважте, що ви завжди на відкритому світлі: навіть світло вашої власної науки викриватиме ваші лихі вчинки. Коли ви — як світильники, поставлені на горі, не думайте сховатися. Отже, достерегайте себе і виконуйте свою працю, як ті, що пам’ятають: світ дивиться на них, і то пильним оком злоби, готовим усе витлумачити якнайгірше, знайти найменшу хибу там, де вона є, перебільшити її, коли знайде, розголосити її і скористатися нею для власних задумів, а де не знайде — вигадати. Як же обережно маємо ходити ми перед стількома недоброзичливими спостерігачами!

5. Достерегайте себе, бо ваші гріхи мають тяжчі обтяжливі обставини, ніж гріхи інших людей. Король Альфонс мав приказку, що «велика людина не може вчинити малого гріха»; тим паче можемо сказати ми, що вчена людина, або той, хто навчає інших, не може вчинити малого гріха; або принаймні, що гріх, учинений ним, великий, тоді як учинений кимось іншим він менший.

(1) Ви частіше за інших можете грішити всупереч знанню, бо маєте його більше, ніж вони; принаймні ви грішите проти більшого світла, або більших засобів пізнання. Що! Хіба ви не знаєте, що користолюбство й гордість — гріхи? Хіба ви не знаєте, що означає бути невірним своєму дорученню і через недбалість чи самолюбство зрадити людські душі? Ви знаєте «волю свого Пана; і якщо не виконаєте її, будете биті багато». Чим більше знання, тим неминуче більше свідомого свавілля.

(2) Ваші гріхи мають у собі більше лицемірства, ніж гріхи інших людей, бо ви більше говорили проти них. О, яка ж це жахлива річ для нас — дошукуватися, як щонайбільше зганьбити гріх і зробити його якомога огиднішим в очах наших людей, а покінчивши з цим, жити в ньому і потай плекати те, що прилюдно ганьбимо! Яке мерзенне лицемірство — щодня викривати гріх і все ж триматися його; прилюдно називати його цілковитим злом, а приватно робити його своїм співмешканцем і товаришем; накладати тяжкі тягарі на інших, а самим не торкатися їх і пальцем! Що ви скажете на це на суді? Чи думали ви про гріх так погано, як говорили, чи ні? Якщо ні, то навіщо лукаво говорили проти нього? Якщо так, то навіщо трималися його й чинили його? О, не носіть того знаку лицемірного фарисея: «говорять бо, й не роблять». Багато служителів Євангелія будуть посоромлені й не зможуть звести очей через це тяжке звинувачення в лицемірстві.

(3) Ваші гріхи мають у собі більше віроломства, ніж гріхи інших людей, бо ви більше зобов’язалися протистояти їм. Окрім усіх ваших спільних зобов’язань як християн, ви маєте ще багато інших як служителі. Як часто ви проголошували зло й небезпеку гріха і закликали грішників покинути його? Як часто ви звіщали проти нього страхіття Господні? Усе це, певно, означало, що ви самі відреклися від нього. Кожна проповідь, яку ви виголосили проти нього, кожне напоминання, кожне визнання його перед громадою накладали на вас зобов’язання покинути його. Кожна дитина, яку ви охрестили, і кожне звершення Вечері Господньої означали ваше власне зречення світу й тіла і ваше зобов’язання перед Христом. Як часто і як відкрито ви свідчили про огидність і згубну природу гріха? І все ж ви приймете його попри всі ці свої ісповідання і свідчення? О, яка це зрада — здіймати такий шум проти гріха на кафедрі, а після всього приймати його у своєму серці, і давати йому місце, що належить Богові, і навіть ставити його вище за славу святих!

6. Достерегайте себе, бо такі великі справи, як наші, вимагають більшої благодаті, ніж справи інших людей. Слабші дари й благодатні чесноти можуть провести людину через рівніший життєвий шлях, не підвладний таким великим випробуванням. Меншої сили може вистачити для легших справ і тягарів. Але якщо ви зважуєтеся на великі звершення служіння; якщо ви хочете вести загони Христові проти сатани та його послідовників; якщо ви хочете вступити в боротьбу з начальствами й владами і з духами злоби в піднебесних місцях; якщо ви беретеся визволяти полонених грішників із пазурів диявола, — не думайте, що недбалий, безтурботний шлях здійснить таку велику справу. Ви мусите очікувати, що вийдете з більшим соромом і глибшими ранами сумління, ніж якби жили звичайним життям, якщо думаєте провести такі важливі справи з безтурботною душею. Не тільки праця вимагає пильності, а й працівник, щоб він був придатний до справи такої ваги. Ми бачили багатьох людей, які жили як рядові християни і мали добру славу щодо здібностей і побожності, а коли бралися чи то до урядової, чи то до військової служби, де праця перевищувала їхні дари, а спокуси переважали їхню силу, — виявлялися людьми згіршення й ганьби. І ми бачили деяких рядових християн, що мали добру славу, які, надто високо думаючи про свої здібності і втиснувшись у служительський уряд, виявилися людьми слабкими й порожніми і стали для Церкви більшим тягарем, ніж деякі з тих, кого ми намагалися усунути. Вони могли б зробити Богові більшу службу у вищому ряду мирян, ніж роблять серед найнижчих у служінні. Отже, якщо ви хочете ввійти в саму гущу ворогів і зносити тяготу дня і спеку, достерегайте себе.

7. Достерегайте себе, бо честь вашого Господа й Учителя, і Його святої істини та Його доріг, лежить на вас більше, ніж на інших людях. Як ви можете зробити Йому більшу службу, так можете завдати Йому й більшої шкоди, ніж інші. Що ближче люди стоять до Бога, то більшої зневаги зазнає Він через їхні провини; і то більше нерозумні люди приписуватимуть їх Самому Богові. Тяжкі суди, виконані над Ілієм і над його домом, сталися тому, що вони топтали Його жертву й приношення: «Оце ж були дуже тяжкі провини перед Господом обох молодиків, бо вони відвертали від приношення жертов Господеві.» Саме ця велика обтяжлива обставина — те, що він «подав ворогам Господнїм привід, його хулити», — спонукала Бога повестися з Давидом суворіше, ніж Він інакше повівся б. Якщо ви справді християни, то слава Божа буде вам дорожча за ваше життя. Тож стережіться того, що чините проти неї, як стереглися б того, що чините проти власного життя. Хіба не поранило б вас до глибини серця чути, як ім’я та істину Божу паплюжать через вас; бачити, як люди показують на вас пальцем і кажуть: «Онде йде користолюбний піп, потайний пияк, людина згіршення; оце ті, що проповідують суворість, а самі можуть жити так само розпусно, як інші; вони засуджують нас своїми проповідями, а себе — своїм життям; попри всі їхні балачки, вони такі ж погані, як і ми»? О браття, чи могли б ваші серця витерпіти, чуючи, як люди кидають гній ваших беззаконь в обличчя святого Бога, і в обличчя Євангелія, і всіх, хто прагне боятися Господа? Хіба не розбило б вам серце думати, що всі побожні християни довкола вас зазнаватимуть ганьби за ваші провини? Адже якщо хтось із вас, хто є проводирем стада, хоч раз потрапить у тенета якогось скандального злочину, то навряд чи знайдеться чоловік чи жінка, що старанно шукає свого спасіння і почує про це, яким, окрім скорботи серця через ваш гріх, не дорікатимуть ним безбожні довкола них, хоч як вони його ненавиділи б і оплакували. Безбожний чоловік казатиме про це своїй дружині, безбожні батьки — своїм дітям, а безбожні сусіди й співслуги розповідатимуть про це одне одному, кажучи: «Ось які ваші побожні проповідники! Подивіться, що виходить з усього вашого галасу. Чим ви кращі за інших? Ви всі однакові». Такі слова доведеться чути всім побожним у краю через вас. Правду сказано: «треба бо прийти поблазням, тільки ж горе тому чоловікові, що через него поблазнь приходить!» О, стережіться, браття, кожного слова, яке кажете, і кожного кроку, який робите, бо ви несете ковчег Господній, — вам довірено Його честь! Якщо ви, що «знаєте Його волю й розпізнаєте ліпше, навчаючись із закону, і впевнені, що ви самі проводирі сліпим, світло тим, що в темряві, наставники нерозумним, учителі малолітнім», — якщо ви, кажу, житимете всупереч своїй науці і «переступом закону» зневажатимете Бога, то ім’я Боже хулитиметься серед неосвічених і безбожних «через вас». І вам не невідома та непорушна постанова неба: «я прославлю тих, що мене будуть прославляти, а хто мене зневажає, того соромити му.» Ніколи жодна людина не зневажала Бога без того, щоб це не обернулося найбільшою ганьбою для неї самої. Бог знайде досить способів стерти будь-яку пляму, кинуту на Нього; але ви не так легко знімете сором і скорботу з себе.

8. І нарешті, достерегайте себе, бо від цього дуже залежить успіх усіх ваших трудів. Бог має звичай спершу приготувати людей до великих діл, а тоді вже вживати їх як Своїх знарядь для їх звершення. Тож коли Господнє діло не зроблене як слід у ваших власних серцях, як ви можете сподіватися, що Він благословить ваші труди, щоб звершити його в інших? Він може це зробити, якщо захоче, але ви маєте чимало підстав сумніватися, чи захоче. Наведу тут кілька причин, які можуть переконати вас, що той, хто хоче бути засобом спасіння інших, мусить достерігати себе, і що Бог значно рідше дає успіх трудам неосвячених людей.

(1) Чи можна сподіватися, що Бог благословить труди людини (я маю на увазі — порівняно з іншими служителями), яка працює не для Бога, а для себе? А саме так стоїть справа з кожною неосвяченою людиною. Ніхто, крім навернених, не робить Бога своєю найвищою метою і не чинить усього чи хоч чогось від щирого серця для Його слави; інші ж роблять зі служіння лише ремесло, щоб із нього жити. Вони обирають його, а не інше покликання, бо батьки призначили їх до нього, або тому, що воно дає їм достатнє утримання; бо це життя, в якому вони мають більше нагоди збагатити свій розум усіляким знанням; або тому, що воно не таке виснажливе для тіла — для тих, хто волів би своє тіло пощадити; бо воно супроводжується певною пошаною й повагою від людей, і бо вони вважають гарною річчю бути провідниками й учителями, щоб інші «з їхніх уст приймали закон». Ось задля таких цілей вони служителі, і задля них проповідують; і якби не ці або подібні речі, вони скоро покинули б це. І чи можна сподіватися, що Бог щедро благословить труди таких людей? Не для Нього вони проповідують, а для себе, для власної слави чи зиску. Не Його, а себе вони шукають і собі служать; тож не дивно, якщо Він залишає успіх їхніх трудів на них самих, і якщо їхні труди мають не більше благословення, ніж вони самі здатні дати, і якщо слово сягає не далі, ніж його може донести їхня власна сила.

(2) Чи можете ви думати, що матиме такий самий успіх, як інші, той, хто не щиро й не вірно ставиться до своєї праці, хто не вірить у те, що каже, і не є по-справжньому серйозним тоді, коли здається найстараннішим? І чи можете ви думати, що будь-яка неосвячена людина може бути щирою й серйозною в служительській праці? Певну серйозність вона, справді, може мати — таку, що випливає із загальної віри чи думки, що Слово правдиве; або її може рухати природний запал чи своєкорисливі цілі; але серйозності й вірності здорового віруючого, який зрештою має на меті Божу славу і спасіння людей, — цього вона не має. О панове, усе ваше проповідування й переконування інших буде лише маренням і мерзенним лицемірством, доки це діло не буде ґрунтовно зроблене у ваших власних серцях. Як ви можете віддаватися день і ніч праці, до якої ваші тілесні серця почувають відразу? Як ви можете з серйозним запалом закликати бідних грішників покаятися й навернутися до Бога, коли самі ніколи не покаялися й не навернулися? Як ви можете щиро ходити слідом за бідними грішниками з настирливими благаннями стерегтися гріха й провадити святе життя, коли самі ніколи не відчули ні зла гріха, ні цінності святості?

Цих речей ніколи не пізнаєш як слід, доки їх не відчуєш, і не відчуєш як слід, доки ними не володієш; а хто сам їх не відчуває, той навряд чи говоритиме про них іншим із почуттям або допоможе іншим їх відчути. Як ви можете ходити слідом за грішниками зі співчуттям у серці та сльозами в очах і благати їх в ім’я Господнє зупинитися на своїй дорозі, навернутися й жити, коли самі ніколи не мали стільки співчуття до власної душі, щоб зробити це хоч для себе? Що! хіба ви можете любити інших людей більше, ніж себе? Хіба можете жаліти їх, коли не маєте жалю до самих себе? Панове, чи думаєте ви, що щиро старатимуться рятувати людей від пекла ті, хто сам щиро не переконаний, що пекло є? Або приводити людей до неба ті, хто по-справжньому не вірить, що небо є? Як каже Кальвін на мій текст: «Бо ніколи не дбатиме старанно про спасіння інших той, хто нехтує власним спасінням». Хто не має такої міцної віри в Боже Слово і в життя майбутнє, яка відірвала б його власне серце від марнот цього світу й спонукала його до святої старанності задля спасіння, від того не можна чекати, що він буде вірним у шуканні спасіння інших людей. Певно, хто сміє прирікати на загибель себе, той сміє й інших лишити на дорозі до загибелі; хто, як Юда, продасть свого Учителя за срібло, той не завагається торгувати стадом; хто радше відмовиться від своїх надій на небо, ніж покине свої світські й тілесні втіхи, той навряд чи покине їх задля спасіння інших. Ми цілком природно можемо збагнути, що не матиме жалю до інших той, хто свідомо жорстокий до себе; що не можна довірити душі інших людей тому, хто невірний своїй власній і готовий продати її дияволові за короткі втіхи гріха. Признаюся: та людина, яка не достерігає себе, а недбає про власну душу, ніколи не матиме моєї згоди на те, щоб їй доручили опіку над душами інших людей і нагляд над ними задля їхнього спасіння, хіба що в разі крайньої потреби, коли не можна знайти нікого кращого.

(3) Чи думаєте ви, що буде правдоподібним, аби щосили боровся з сатаною той, хто сам є слугою сатани? Чи завдасть великої шкоди царству диявола той, хто сам є членом і підданим того царства? Чи буде вірним Христові той, хто перебуває в союзі з Його ворогом? А саме таке становище всіх неосвячених людей, хоч би якого стану чи звання вони були. Вони слуги сатани й піддані його царства; це він панує в їхніх серцях; і чи можна чекати, що будуть вірні Христові ті, ким править диявол? Який князь обере друзів і слуг свого ворога, щоб вони вели його війська у війні проти нього? Ось що зробило так багатьох проповідників Євангелія ворогами того самого діла Євангелія, яке вони проповідують. Не дивно, якщо такі висміюють святу слухняність вірних і якщо, беручись проповідувати святе життя, вони кидають докори на тих, хто його провадить! О, скільки таких зрадників було в Церкві Христовій у всі віки, які під Його прапорами вчинили проти Нього більше, ніж могли б учинити у відкритому полі! Вони добре говорять про Христа й про побожність загалом, а проте потай роблять усе, що можуть, щоб їх зганьбити, і щоб люди повірили, ніби ті, хто віддається шуканню Бога всім серцем, — це гурт фанатиків чи лицемірів. А коли їм соромно говорити так із кафедри, вони роблять це приватно серед своїх знайомих. Ой, скільки таких вовків було поставлено над вівцями! Якщо серед дванадцятьох у Христовій родині знайшовся зрадник, то не дивно, якщо тепер їх багато. Не можна сподіватися, щоб раб сатани, з тих, «котрим Бог черево, … котрі про земне думають», був чимось кращим, ніж одним із «ворогів хреста Христового». Що з того, що він живе пристойно, проповідує переконливо й зовні тримається визнання віри? Він може так само міцно сидіти в тенетах диявола через світськість, гордість, приховану неприязнь до старанної побожності чи через нещире серце, не вкорінене у вірі й не віддане Христові без застережень, як інші — через пияцтво, нечистоту та подібні ганебні гріхи. Митники й блудниці швидше входять у небо, ніж фарисеї, бо їх швидше вдається переконати в їхньому гріху й нужді.

І хоча багато з цих людей можуть здаватися чудовими проповідниками й можуть так само голосно, як інші, викривати гріх, проте все це лише удаваний запал, а надто часто — просто марний крик; бо хто плекає гріх у власному серці, той ніколи не нападає на нього по-справжньому в інших. Знаю, щоправда, що нечестива людина може охочіше бажати виправлення інших, ніж свого власного, і тому може виявляти певну ревність, відмовляючи їх від їхніх лихих доріг; бо їй легше проповідувати проти гріха, ніж покинути його, а виправлення іншої людини може узгоджуватися з тим, що вона сама й далі тішиться своїми пожадливостями. Тому чимало нечестивих служителів чи батьків можуть палко закликати своїх людей чи дітей виправитися, бо від чужого виправлення вони не втрачають своїх грішних зисків чи втіх, і воно не кличе їх до того самозречення, якого вимагало б їхнє власне. Але попри все це в них немає тієї ревності, рішучості й старанності, які знаходимо в усіх, хто вірний Христові. Вони виступають проти гріха не як проти ворога Христового і не як проти того, що наражає на небезпеку душі їхніх людей. Командир-зрадник, який стріляє по ворогові самим лише порохом, може змусити свої гармати гриміти так само гучно, як ті, що заряджені ядрами; але ворогові він не завдає жодної шкоди. Так і хтось із цих людей може говорити так само голосно й вигукувати слова з удаваним запалом, але рідко завдає якогось великого удару гріхові й сатані. Ніхто не може добре битися, якщо не ненавидить або не дуже розгніваний; а тим паче — проти тих, кого любить, і любить понад усе. Кожна невідроджена людина так далека від того, щоб по-справжньому ненавидіти гріх, що він для неї — найдорожчий скарб. Звідси ви можете бачити, що неосвячена людина, яка любить ворога, зовсім не придатна бути провідником у Христовому війську й навертати інших до того, щоб вони зреклися світу й тіла, адже сама вона чіпляється за них як за своє найвище благо.

(4) Малоймовірно, що люди зважатимуть на науку таких людей, коли бачать, що ті не живуть так, як проповідують. Вони думатимуть, що він не має на увазі того, що говорить, якщо не живе так, як говорить. Важко повірити людині, яка, здається, сама собі не вірить. Якщо хтось велить вам тікати, рятуючи життя, бо за вашою спиною ведмідь чи ворог, а сам не прискорює кроку, вас візьме спокуса подумати, що він лише жартує і що насправді немає такої небезпеки, про яку він твердить. Коли проповідники говорять людям про необхідність святості, про те, що без неї ніхто не побачить Господа, а самі лишаються несвятими, люди думатимуть, що вони лише балакають, аби збути годину, і бо мусять щось сказати за свої гроші, і що все це лише слова для годиться. Довго можете ви підносити голос проти гріха, перш ніж люди повірять, що в ньому є таке зло чи така небезпека, як ви кажете, доки вони бачать, що та сама людина, яка його ганить, плекає його у своєму лоні й має в ньому свою втіху. Ви радше спокушаєте їх думати, що в гріху є якесь особливе добро і що ви ганите його так, як ненажери ганять улюблену страву, щоб мати її всю для себе. Доки люди мають очі так само, як і вуха, вони думатимуть, що бачать ваш намір так само, як і чують його; і вони схильніші вірити своєму зорові, ніж слухові, бо це досконаліше з двох чуттів. Усе, що робить служитель, — це певного роду проповідь; і якщо ви живете зажерливим чи недбалим життям, ви своєю поведінкою проповідуєте ці гріхи своїм людям. Якщо ви пиячите, граєте в азартні ігри чи марнуєте час у пустих розмовах, вони сприймають це так, ніби ви сказали їм: «Сусіди, ось життя, яким вам усім слід жити; цією дорогою ви можете ступати без жодної небезпеки». Якщо ви безбожні, не навчаєте своїх родин страху Божого, не перечите гріхам товариства, в якому перебуваєте, не повертаєте течії їхніх пустих балачок і не говорите з ними відверто про їхнє спасіння, вони сприймуть це так, ніби ви проповідуєте їм, що такі речі непотрібні і що вони сміливо можуть чинити так само, як ви. Ба більше, ви робите гірше за все це, бо навчаєте їх думати лихе про інших, які кращі за вас. Скільки вірних служителів і простих християн ненавидять і ганьблять через таких, як ви! Що кажуть їм люди? «Ви такі прискіпливі, стільки говорите нам про гріх і обов’язок, і зчиняєте такий галас довкола цих речей, тоді як такий-то служитель, такий самий учений, як ви, і такий самий добрий проповідник, весело жартує з нами, дає нам спокій і ніколи не турбує ні себе, ні нас такими розмовами. Ви ніяк не можете заспокоїтися, а все зчиняєте більше метушні, ніж треба, і любите лякати людей розмовами про вічну загибель, тоді як тверезі, вчені, мирні богослови спокійні й живуть із нами, як інші люди». Такі думки й розмови людей породжує ваша недбалість. Вони дозволять вам проповідувати проти їхніх гріхів і скільки завгодно говорити на кафедрі на користь побожності, аби лише ви потім дали їм спокій, були з ними приязні й веселі, коли закінчите, говорили так, як вони, жили так, як вони, і були з ними байдужі у своїй поведінці. Бо кафедру вони вважають лише сценою — місцем, де проповідники мусять себе показати й зіграти свої ролі; де ви маєте свободу протягом години казати, що вам заманеться; а на те, що ви кажете, вони не зважають, якщо ви не покажете їм, кажучи це особисто їм у вічі, що ви говорили всерйоз і справді мали на увазі саме їх. Чи ж може така людина зробити багато добра, чи придатна вона бути служителем Христовим, коли в день Господній годину говорить за Нього, а своїм життям усю решту тижня проповідує проти Нього, ба навіть виставляє брехнею свої прилюдні слова?

А якщо хтось із людей і має досить розуму, щоб не йти за прикладом таких людей, то все ж огидність їхнього життя зробить їхню науку менш дієвою. Хоч ви й знаєте, що страва добра й поживна, вона все ж може викликати відразу в слабкого шлунку, якщо в кухаря чи слуги, що її несе, руки прокажені чи навіть просто брудні. Тож достерегайте себе, якщо ви колись хочете зробити добро іншим.

І нарешті, подумайте, чи не залежить успіх ваших трудів від допомоги й благословення Господа. А де Він дав безбожним людям якусь обітницю Своєї допомоги й благословення? Якщо Він і обіцяє Своїй Церкві благословення навіть через таких, то їм самим Він не обіцяє жодного благословення. Своїм вірним слугам Він обіцяв, що буде з ними, що покладе на них Свого Духа і вкладе Своє слово в їхні уста, і що сатана впаде перед ними, як блискавка з неба. Але де є така обітниця безбожним служителям? Ба більше, хіба ви своїм лицемірством і своєю зневагою до Бога не провокуєте Його покинути вас і звести нанівець усі ваші зусилля — принаймні щодо вас самих, хоч Він і може благословити їх для Своїх вибраних? Бо я не заперечую, що Бог може чинити добро Своїй Церкві через нечестивих людей; проте Він робить це не так звичайно і не так помітно, як через Своїх власних слуг. І те, що я сказав про самих нечестивих, почасти стосується й побожних, коли вони дають згіршення й відступають, — відповідно до міри їхнього гріха.

Ви завершили: Розділ 2 — Спонуки до цього нагляду

Назад Далі