Розділ 16 · 9 хв читання · 12 хв слухання
Стаття 1
Спершу я маю дати вам кілька настанов, як схилити ваших людей підкоритися цьому порядку катехизації та наставляння.
1. Найголовніший засіб з-поміж усіх такий: служитель має так поводитися в загальному плині свого життя й служіння, щоб переконати своїх людей у своїй здібності, щирості й нелицемірній любові до них. Бо якщо вони вважатимуть його неуком, то зневажатимуть його науку і вважатимуть себе такими ж мудрими, як він; а якщо вважатимуть його своєкорисливим чи лицемірним, тим, хто не думає того, що каже, то підозрюватимуть усе, що він говорить і робить для них, і не зважатимуть на нього. Натомість, якщо вони переконані, що він розуміє, що робить, і високо цінують його здібності, то шануватимуть його і тим легше схилятимуться до його порад; а коли вони переконані в його щирості, то менше підозрюватимуть його пропозиції; а коли бачать, що він не має на меті жодних власних приватних цілей, а лише їхнє добро, то тим охочіше дадуть йому себе переконати. А що ті, до кого я пишу, імовірно, не належать до найздібніших служителів і тому можуть зневіритися, що їх шануватимуть за їхні обдарування, то я сказав би їм: тим більше вам треба вчитися й трудитися, щоб їх примножити; а чого вам бракує в здібностях, те треба надолужити іншими якостями, і тоді ваші поради можуть мати такий самий успіх, як і в інших.
Якби служителі погоджувалися здобувати прихильність своїх людей найдорожчою ціною для власного тіла, і поблажливо сходили до них, і були приступні, і сердечні, і розважливі в поведінці, і рясніли, наскільки спроможні, добрими ділами, вони могли б досягти зі своїми людьми значно більшого, ніж зазвичай досягають; не для того, щоб ми дуже дбали про їхню прихильність ради нас самих, а щоб ми були спроможніші звеличувати справу Христову й сприяти їхньому спасінню. Якби не ради них самих, то не було б великої ваги, люблять вони нас чи ненавидять; але який полководець може зробити щось велике з військом, що його ненавидить? І як можемо ми думати, що вони дуже зважатимуть на нашу пораду, поки гидують тими, хто їм її дає, чи нехтують ними? Тож трудіться, щоб здобути належну пошану й прихильність своїх людей, і тоді ви зможете краще на них впливати. Але, можливо, хтось скаже: що ж робити служителеві, який бачить, що втратив прихильність своїх людей? На це я відповідаю: якщо це такі ниці люди, що ненавидять його не за якусь його слабкість чи хибну поведінку, а лише за те, що він дбає про їхнє добро, і ненавиділи б будь-кого іншого, хто виконував би свій обов’язок, то він мусить і далі з терпеливістю й лагідністю дбати, «щоб нагідно навчав противних, чи не дасть їм Бог покаяння на зрозуміннє правди». Але якщо це через якусь його слабкість, або через розбіжність у менш важливих поглядах, або через упередження проти нього особисто, нехай він спершу спробує всіма законними засобами усунути упередження; а якщо не зможе, нехай скаже їм: «Я труджуся не для себе, а для вас; і тому, коли ви не хочете слухатися Слова з моїх уст, я прошу вас погодитися прийняти когось іншого, хто зможе зробити вам те добро, якого не можу я», — і так залишить їх, і спробує, чи не буде інший чоловік придатніший для них, а він — для інших людей. Бо шляхетна людина навряд чи може лишатися з людьми проти їхньої волі; а щира людина ще важче може, задля якоїсь власної вигоди, залишатися на місці, де, найпевніше, буде безплідна і перешкоджатиме добру, яке вони могли б одержати від іншого чоловіка, що має перевагу більшої прихильності й пошани в їхніх очах. 2. Коли таку загальну підготовку зроблено, наступне, що треба зробити, — це вжити найдієвіших засобів, щоб переконати їх у користі й конечності цього порядку для їхніх власних душ. Спосіб здобути згоду людей на будь-що, що ви пропонуєте, — це довести, що воно добре й корисне для них. Тож вам треба заздалегідь виголосити їм кілька сильних, переконливих проповідей на цю тему і показати їм користь і конечність пізнання божественних істин загалом, а перших основ зокрема; і що літні мають той самий обов’язок і ту саму потребу, що й інші, а в деяких відношеннях і значно більшу: наприклад, з Євреїв 5:12: «Бо коли вам годилось би бути учителями задля (часу), знов треба, щоб вас учено первих початків словес Божих, і стались такими, котрим треба молока, а не кріпкої пищі.» — що дає нам багато спостережень, придатних для нашої теперішньої мети:
А саме:
(1) Що словеса Божі мають бути уроками людини.
(2) Служителі мусять навчати їх, а люди мусять учитися їх від служителів.
(3) Словеса Божі мають певні засадничі основи, які мусять знати всі, хто хоче бути спасенним.
(4) Ці основи треба вивчати першими: такий правильний порядок.
(5) Цілком слушно очікувати, що люди зростатимуть у пізнанні відповідно до засобів наставляння, які вони мають; а якщо не зростають, це їхній великий гріх.
(6) Якщо хтось довго жив у церкві, маючи засоби пізнання, і все ж не знає цих перших основ, то їх треба ще навчати цього, хоч би якими старими вони були.
Усе це ясно з тексту; звідси ми маємо добру нагоду багатьма ясними, переконливими доводами показати їм: по-перше, конечність знати словеса Божі. По-друге, і особливо, — знати засадничі основи. По-третє, і зокрема для літніх, що вже так грішно втратили стільки часу і так довго обіцяли покаятися, коли постаріють; що мали б бути вчителями молодих і чиє невігластво — подвійний гріх і сором; що мають тепер так мало часу, щоб учитися, і так близько до смерті й суду; і що мають душі, які можуть спасти чи втратити, так само як і інші. Переконайте їх, як неможливо йти дорогою до неба, не знаючи її, коли на цій дорозі стільки труднощів і ворогів; і коли люди не можуть робити своїх світських справ без знання, ані вивчитися ремесла, не побувши в учнях. Переконайте їх, яка це суперечність — бути християнином і водночас відмовлятися вчитися; бо хто такий християнин, як не учень Христів? І як може бути учнем Христовим той, хто не хоче, щоб Він його навчав? А хто не хоче, щоб його навчали Його служителі, той не хоче, щоб його навчав Він; бо Христос не зійде знову з неба, щоб навчати їх власними устами, а призначив Своїх служителів тримати школу й навчати їх під Його проводом. Тож сказати, що вони не хочуть, щоб їх навчали Його служителі, — це сказати, що вони не хочуть, щоб їх навчав Христос; а це означає сказати, що вони не хочуть бути Його учнями, тобто що вони не християни.
Дайте їм зрозуміти, що це не довільна справа, яку ми самі вигадали й накладаємо; а що на нас покладено примус і що, якщо ми не пильнуватимемо кожного члена стада, наскільки спроможні, вони можуть загинути у своїй провині, а їхньої крові вимагатимуть від нас. Покажіть їм, що задумав і наклав цю працю Бог, а не ми; і що тому, осуджуючи її, вони більше дорікають Богові, ніж нам. Спитайте їх: невже вони були б такі жорстокі до свого служителя, щоб бажати, аби він свідомо й навмисно занапастив власну душу, боячись потурбувати їх спробою перешкодити їхній вічній загибелі? Ознайомте їх докладно з природою служительського уряду та з тим, як Церква його потребує; з тим, що він полягає в навчанні й проводі всього стада; і що, як вони мусять приходити до громади, мов учні до школи, так мусять і погоджуватися давати звіт про те, чого навчилися, і далі навчатися — кожен окремо. Нехай знають, як це сприяє їхньому спасінню, яке це корисне використання їхнього часу і від скількох марнот і зла це вбереже. І коли вони раз побачать, що це для їхнього ж добра, то тим легше на це пристануть.
3. Коли це зроблено, буде вкрай потрібно, щоб ми дали по одному катехизису кожній родині в парафії, чи багатій, чи бідній, щоб вони не мали виправдання: бо якщо ви полишите їм самим купувати їх, то, може, половина з них їх не придбає; натомість коли їм вкладуть примірники в руки, то саме їх отримання буде своєрідним зобов’язанням вивчити їх; і якщо вони бодай прочитають напучення (а найпевніше, що прочитають), воно, може, переконає їх і спонукає підкоритися. Щодо роздачі їх, то найкраще, щоб служитель спершу оголосив у громаді, що їх принесуть до їхніх домівок, а тоді сам ішов від дому до дому, роздавав їх і користався нагодою схиляти людей до цієї праці; і, обходячи всіх, складав список усіх осіб у кожній родині, які дійшли розважливого віку, щоб знати, про кого йому треба дбати й кого наставляти і кого чекати, коли настане їхня черга. Колись, роздаючи своїм людям деякі інші книжки, я просив кожну родину прийти по них; але побачив, що в такий спосіб більше плутанини й непевності, і тепер обираю цей як кращий. Але в малих громадах годиться будь-який із двох.
Щодо витрат на катехизиси, то, якщо служитель спроможний, добре буде, щоб він сам їх поніс; якщо ні, то найприхильніші з його людей, із заможніших, мають понести їх спільно. Або ж у день упокорення, готуючись до цієї праці, нехай збірку, зроблену для бідних, ужиють на купівлю катехизисів, а людей попросять бути щедрішими, ніж звичайно; а чого забракне, те можуть доповнити ті, хто прихильний до цієї праці.
Щодо порядку дій, то буде потрібно, щоб ми брали людей по черзі, родину за родиною, починаючи через місяць чи шість тижнів після роздачі катехизисів, щоб вони мали час їх вивчити. І так, коли брати їх усіх разом, вони охочіше приходитимуть, а неохочим буде тим соромніше ухилятися.
4. Неодмінно поводьтеся з ними лагідно і якомога дієвіше усувайте все, що знеохочує.
(1) Скажіть їм прилюдно, що коли вони вже вивчили якийсь інший катехизис, ви не наполягатимете, щоб вони вчили цей, хіба що вони самі цього захочуть: бо суть усіх правовірних катехизисів однакова; лише ваша причина запропонувати їм саме цей — його стислість і повнота, щоб ви могли дати їм якомога більше в небагатьох словах і так полегшити їм працю. Або, якщо хтось із них волів би вивчити якийсь інший катехизис, нехай має вибір.
(2) Щодо старих людей, які мають слабку пам’ять і навряд чи довго проживуть на світі, і які скаржаться, що не можуть запам’ятати слів, — скажіть їм, що ви не чекаєте, щоб вони надміру сушили собі через це голову, а щоб часто слухали, як його читають уголос, і дбали про те, щоб розуміти його, і вкладали його зміст у свій розум і серце; і тоді до них можна поставитися поблажливо, хоч вони й не пам’ятають слів.
(3) Нехай ваше поводження з тими, з кого ви починаєте, буде таким лагідним, переконливим і привабливим, щоб чутка про це заохочувала інших приходити.
5. Насамкінець, якщо все це не допоможе схилити якихось окремих людей підкоритися, не відкидайте їх; а йдіть до них, і умовляйте їх, і довідайтеся, які в них причини, і переконайте їх у гріховності й небезпеці того, що вони нехтують запропонованою їм допомогою. Душа така дорогоцінна, що ми не повинні втратити жодної через брак праці, а маємо йти за ними, доки є хоч якась надія, і не облишати їх як безнадійних, доки не залишиться жодної ради. Перш ніж облишити їх, спробуймо все до краю, щоб мати досвід їхньої впертої зневаги, який виправдав би те, що ми їх покидаємо. Любов довго терпить і довго чекає.