Реформований пастор
Стаття 2

Розділ 17 · 33 хв читання · 43 хв слухання

Стаття 2

Ужившись цих засобів, щоб спонукати людей приходити й коритися вашому наставлянню, ми маємо далі розглянути, як вам найуспішніше працювати з ними в самій цій справі. І знову мушу сказати: я вважаю, що далеко легше скласти й виголосити добру проповідь, ніж як слід попрацювати з неосвіченою людиною, наставляючи її в найістотніших засадах віри. Хоч як дехто зневажає цю працю, я не сумніваюся, що вона випробує дари й дух служителів і покаже вам різницю між однією людиною та іншою повніше, ніж це зробить проповідь. І тут, як годиться для моєї мети, я перепишу слова наймудрішого, правовірного й побожного мужа, архієпископа Ашшера, з його проповіді перед королем Яковом у Вонстеді на Єфесян 4:13: «Турботі Вашої Величності ніколи не віддати достатньої хвали за те, що Ви наказали, аби в звичайному служінні по всій країні старанно викладали й пояснювали людям головні розділи катехизису; і я бажав би, щоб це повсюди виконувалося так само сумлінно, як побожно Ви це задумали. «Великі вчені, можливо, думають, що не личить їхній славі так низько схилятися й витрачати стільки свого часу на навчання цих початків і перших засад науки Христової; але їм слід зважити, що вміло закласти основу — це, як найважливіша справа в усій будові, так і найвищий шедевр наймудрішого будівничого. „По благодатї Божій, даній менї, яко мудрий будівничий, положив я основину“, — каже великий апостол. І хай найвченіший з-поміж нас спробує це, коли лише схоче, — ми переконаємося, що правильно закласти цю основу (тобто пристосуватися до здатності звичайних слухачів і довести неосвічену людину до того, щоб вона бодай якоюсь доброю мірою зрозуміла ці таємниці) випробує нашу вмілість і завдасть нам куди більше клопоту, ніж якби нам довелося розбирати якусь суперечку чи обговорювати тонке вчене питання в школах. А проте Христос дав як своїх апостолів, і пророків, і благовісників, так і своїх звичайних пасторів та вчителів, щоб привести нас усіх, і вчених, і невчених, до єдності цієї віри й пізнання; і нехтувати цим — означає зводити нанівець усю працю служіння. Бо хоч скільки проповідей ми виголошуватимемо людям, наша праця марна, доки основу не закладено й не навчено перших засад, на яких має будуватися вся інша наука».

Ось настанови, які я вважаю за потрібне дати для правильного ведення цієї праці:

1. Коли ваші люди прийдуть до вас — одна родина чи кілька, — почніть із короткого вступу, щоб пом’якшити їхні серця, усунути всяку образу, небажання чи збентеження і приготувати їх до прийняття ваших наставлянь. «Друзі мої, — можете сказати ви, — комусь із вас, мабуть, видасться незвичною й обтяжливою справа, до якої я вас закликаю; але сподіваюся, ви не вважатимете її непотрібною, бо якби я сам так думав, то вберіг би від цього труду і вас, і себе. Але моє сумління сказало мені — ба, сам Бог сказав мені у своєму Слові, — так урочисто, що означає мати на собі відповідальність за душі і як кров тих, що гинуть, буде стягнено з рук служителя, який ними нехтує, що я не смію й далі бути винним у цьому, як був досі. На жаль! Уся наша справа в цьому світі — щасливо дістатися до неба; і Бог поставив нас провідниками свого народу, щоб допомогти йому безпечно туди дійти. Якщо це зроблено добре, зроблено все; а якщо цього не зроблено, ми навіки пропали. Господь знає, як недовго ми з вами, можливо, будемо разом; тож нам належить зробити все, що можемо, для нашого і вашого спасіння, перш ніж ми вас залишимо або ви залишите цей світ. Усі інші справи у світі — лише іграшки й сни в порівнянні з цією. Праці вашого покликання — це тільки підпирання глиняної хатини, тоді як ваші душі поспішають до смерті й суду, які, може, вже зовсім близько. Тож сподіваюся, ви будете раді допомозі в такій потрібній справі і не вважатимете за тягар, що я завдаю вам цього клопоту, коли й дрібниць цього світу не здобути без набагато більшого клопоту». Це або щось подібне може зробити їх охочішими слухати вас, приймати наставляння й дати вам якийсь звіт про свої знання та своє життя.

2. Коли ви так промовите до всіх них, беріть їх по одному і, наскільки можете, говоріть із ними наодинці, так, щоб інші не чули; бо дехто не може говорити вільно при інших, а дехто не витримає, щоб його розпитували при інших, бо думає, що буде йому соромно, якщо інші почують його відповіді; а деякі люди, що самі можуть відповісти краще, охоче розповідатимуть потім про почуте і ганьбитимуть тих, хто говорить не так добре, як вони; і так люди падатимуть духом, а ті, хто неохоче береться до цієї вправи, матимуть приводи ухилятися від неї й покинути її та казати: «Не підемо, щоб із нас глузували й сміялися». Тож ви мусите дуже дбайливо запобігати всім цим незручностям. Але головна причина в тому, що, як я переконався на досвіді, люди краще приймають просту й пряму розмову про свій гріх, нещастя й обов’язок, коли ви з ними наодинці, ніж при інших; а якщо ви не матимете нагоди донести правду до серця й вільно звернутися до їхнього сумління, то зведете все нанівець. Тож якщо маєте зручне приміщення, нехай інші почекають в одній кімнаті, поки ви розмовлятимете з кожним окремо в іншій; тільки, щоб уникнути поговору, з жінками ми повинні говорити лише в присутності когось іще; і якщо ми через це дещо втратимо, тут нічого не вдієш. Краще так, ніж дати злостивим привід для наклепу й зруйнувати всю працю. А проте можна влаштувати так, що, хоч у кімнаті будуть і інші, те, що їм менш годиться чути, буде сказано тихим голосом, щоб вони не почули; для цього їх можна посадити в найдальшому куті кімнати; або принаймні нехай не буде присутній ніхто, крім членів тієї самої родини, які ближчі одне одному й не такі схильні дорікати одне одному. А далі, у своїх найпробудливіших розпитуваннях і докорах, звертайтеся найбільше до неосвічених, безпечних і порочних, щоб мати ясніші підстави для своєї прямої розмови, а те, що почують присутні, могло пробудити їх, хоч ви, здавалося б, і не застосовуєте цього до них так прямо. Ці дрібниці варті уваги, бо служать праці, що зовсім не дрібна; а дрібні помилки можуть перешкодити великому добру.

3. Почніть свою працю з того, щоб з’ясувати, що вони вивчили зі слів катехизису, і вислухати їхню відповідь на кожне питання; а якщо вони можуть повторити з нього небагато або й нічого, перевірте, чи можуть вони переказати Символ віри й десять заповідей.

4. Тоді виберіть кілька найважливіших пунктів і подальшими питаннями перевірте, наскільки вони їх розуміють. І при цьому пильнуйте ось чого:

(1) Не починайте з менш потрібних пунктів, а з тих, які, як вони самі можуть побачити, найближче їх стосуються. Наприклад: «Як ви думаєте, що стається з людьми, коли вони помирають? Що буде з нами після кінця світу? Чи вірите ви, що маєте гріх, або що ви народилися з гріхом? На що заслуговує кожен гріх? Який засіб приготував Бог для спасіння грішних, нещасних душ? Чи постраждав хтось за наші гріхи замість нас, чи ми мусимо страждати за них самі? Кого Бог простить і хто буде спасений кров’ю Христовою? Яка зміна має статися з усіма, хто буде спасений, і як ця зміна відбувається? У чому наше найвище щастя? І до чого найбільше мають бути прикуті наші серця?» І тому подібні питання.

(2) Остерігайтеся ставити їм прискіпливі, чи непотрібні, чи сумнівні, чи дуже важкі питання, хай навіть про речі, які самі по собі найвагоміші. Деякі самовпевнені люди так завзято беруться до таких питань, на які й самі не можуть відповісти, і так суворо засуджують бідних людей, що не можуть на них відповісти, ніби від цього залежать життя і смерть.

Ви, може, спитаєте їх: «Що таке Бог?» — а яку ж недосконалу відповідь мусите дати ви самі! Ви швидше скажете, чим Він не є, ніж що Він є. Якщо ви спитаєте: «Що таке покаяння, що таке віра або що таке прощення гріхів?» — скількох служителів можна розпитати, перш ніж почуєте правильну відповідь, інакше вони не розходилися б так у цьому питанні! Так само, якщо ви спитаєте їх, що таке відродження, що таке освячення. Але ви, можливо, скажете: «Якщо люди не знають, що таке Бог, що таке покаяння, віра, навернення, виправдання й освячення, то як вони можуть бути справжніми християнами й спастися?» Відповідаю: одна річ — точно знати, що вони таке, а інша — знати їх у їхній природі та дії, хоч і загальнішим і невиразнішим знанням; і одна річ — знати, а інша — пояснити, що є те чи те. Саме слово, як його звичайно вживають, означає для них саму річ і виражає її в їхніх устах без жодного визначення; і вони почасти розуміють, що означає це слово, хоч і не можуть сказати вам цього іншими словами; так, вони знають, що таке каятися, вірити, бути прощеним. Зі звичаю мови вони знають, що це означає, а проте не можуть цього визначити, а хіба відбудуть вас сільською відповіддю: «Каятися — це каятися, а бути прощеним — це бути прощеним»; а якщо скажуть: «Це коли тобі відпустили провину», — то й добре. Проте я зовсім не відраджую вас від таких питань; але ставте їх обережно, коли підозрюєте в цьому пункті якесь грубе незнання, особливо щодо самого Бога.

(3) Складайте свої питання так, щоб вони зрозуміли, що ви маєте на увазі і що від них ви чекаєте не тонкого визначення, а простої відповіді; і зважайте не на слова, а на суть, і навіть залишайте їм просте «так» чи «ні» або тільки вибір між двома описами, які ви самі запропонували. Наприклад: «Що таке Бог? Чи Він із плоті й крові, як ми, чи Він невидимий Дух? Чи Він людина, чи ні? Чи мав Він якийсь початок? Чи може Він померти? Що таке віра? Чи це віра в усе Слово Боже? Що означає вірити в Христа? Чи це те саме, що стати справжнім християнином, або вірити, що Христос — Спаситель грішників, і довіряти Йому як своєму Спасителеві, що Він простить, освятить, керуватиме і прославить вас? Що таке покаяння? Чи це тільки жаль за гріх, чи це зміна думки від гріха до Бога і відвернення від нього? Чи, може, воно охоплює і те, і те?»

(4) Коли бачите, що вони не розуміють суті вашого питання, ви мусите видобути з них відповідь рівнозначним або пояснювальним питанням; а якщо й це не допоможе, вкладіть відповідь у саме питання і вимагайте у відповідь лише «так» чи «ні». Я часто питав деяких дуже неосвічених людей: «Як ви думаєте, як можуть бути прощені ваші гріхи, такі численні й такі великі?» А вони кажуть мені: «Тим, що ми каємося й виправляємо своє життя», — і ніколи не згадують Ісуса Христа. Я питаю далі: «А чи думаєте ви, що ваше виправлення може дати Богові якесь відшкодування чи задосить учинення за минулий гріх?» Вони відповідають: «Сподіваємося, що так, а інакше не знаємо, що ж тоді?» Можна було б подумати, що ці люди зовсім нічого не знають про Христа, раз вони Його не згадують; і деякі, я справді бачу, нічого про Нього не знають; а коли я розповідаю їм історію Христа — хто Він, що зробив і що вистраждав, — вони стоять, дивуючись цьому, як чомусь дивному; і дехто каже, що ніколи раніше цього не чув і не знав, хоч і ходив до церкви щонеділі. Але дехто, як я помічаю, дає такі відповіді тому, що не розуміє мети мого питання, а припускає, що Христову смерть я вважаю за самозрозумілу і питаю їх лише: «Що вчинить Богові задосить як їхня частка під Христом?» — хоча й у цьому вони виявляють сумне незнання. А коли я питаю їх: «Чи можуть ваші добрі діла заслужити щось у Бога?» — вони відповідають: «Ні, але ми сподіваємося, що Бог їх прийме». А якщо я питаю далі: «Чи можете ви спастися без смерті Христової?» — вони кажуть: «Ні». А якщо питаю ще далі: «Що Він зробив або вистраждав для вас?» — вони скажуть: «Він помер за нас», або: «Він пролив за нас свою кров», — і визнають, що покладають на це свою надію на спасіння. Багато людей мають у думках те, що ще не дозріло, щоб бути висловленим; і через недосконале виховання та брак звички вони не вміють висловити того, про що все-таки мають якесь уявлення. І, до речі, тут ви бачите, чому з простими людьми слід поводитися дуже лагідно щодо знання і невміння висловитися, якщо вони піддатливі до науки, слухняні й охоче користуються засобами; бо багато хто, навіть старі побожні люди, не можуть висловитися бодай із якоюсь стерпною точністю і не можуть навчитися, навіть коли їм вкладають слова в уста. Деякі з найпобожніших, найдосвідченіших і найвипробуваніших християн, яких я знаю (люди літні), зі сльозами скаржаться мені, що не можуть вивчити слів катехизису; і коли я зважаю на їхні переваги — що вони мали найкращі допомоги, у постійному виконанні обов’язків і в найкращому товаристві, протягом сорока, п’ятдесяти чи шістдесяти років поспіль, — це вчить мене, чого чекати від бідних неосвічених людей, які ніколи не мали такого товариства й спілкування бодай рік чи тиждень, і не відкидати їх так поспішно, як того хотіли б від нас деякі гарячі й надто високої думки про себе визнавці віри.

(5) Якщо бачите, що вони розгубилися й не можуть відповісти на ваші питання, не тисніть на них надто сильно чи надто довго, питання за питанням, щоб вони не подумали, що ви хочете тільки збити їх із пантелику й осоромити; але коли бачите, що вони не можуть відповісти, вступіть самі, зніміть із них цей тягар і самі дайте відповідь на питання; і зробіть це ґрунтовно й просто, і дайте їм повне пояснення всієї правди, щоб вашим навчанням їх довести до її розуміння, перш ніж ви їх відпустите. І для цього зазвичай треба почати справу від самого початку й вести її по порядку, аж поки дійдете до питання, про яке йдеться.

5. Коли ви зробите те, що вважаєте за потрібне, щоб перевірити їхні знання, переходьте далі до того, щоб самим наставляти їх, і це має бути відповідно до здатності кожного. Якщо це визнавець віри, що розуміє основні засади релігії, візьміться за те, чого, як ви бачите, йому найбільше бракує: або поясніть глибше якусь із таємниць Євангелія, або покажіть підстави якогось обов’язку, щодо якого він може мати сумнів, або доведіть потребу того, чим він нехтує, або вкажіть на його гріхи чи помилки — як буде для нього найпереконливішим і найповчальнішим. Якщо ж, навпаки, це людина, грубо неосвічена, дайте їй простий, зрозумілий виклад суті християнської віри в кількох словах; бо хоч це вже є в катехизисі, проте простіший спосіб може краще допомогти їй це зрозуміти. Ось так: «Ви маєте знати, що від віків був єдиний Бог, що не мав початку і не матиме кінця, що не є тілом, як ми, а є найчистішою, духовною Істотою, яка все знає і все може і має в собі всю доброту й блаженство. Цей Бог — один, а проте в трьох Особах, Отець, Син і Святий Дух, у спосіб, що перевищує наше розуміння. І ви маєте знати, що цей єдиний Бог створив увесь світ своїм Словом; небеса Він створив, щоб вони були місцем Його слави, і безліч святих ангелів, щоб служили Йому. Але деякі з них через гордість чи якийсь інший гріх відпали від свого високого стану, стали бісами і будуть нещасні навіки. Створивши землю, Він створив людину як своє найшляхетніше творіння тут, на землі, — одного чоловіка й одну жінку, Адама і Єву; і Він створив їх досконалими, без жодного гріха, і поселив їх в Едемському саду, і заборонив їм їсти з одного дерева в саду, і сказав їм, що, як вони з нього з’їдять, то помруть. Але диявол, що сам першим упав, спокусив їх до гріха, і вони піддалися його спокусі і так підпали під прокляття Божого закону. Але Бог зі своєї безмежної мудрості й милосердя послав власного Сина, Ісуса Христа, щоб Він став їхнім Відкупителем; і Він, коли сповнився час, став людиною, народившись від діви силою Святого Духа, і жив на землі серед юдеїв близько тридцяти трьох років, протягом яких сам проповідував Євангеліє і творив багато чудес на доказ своєї науки, зціляючи кривих, сліпих, хворих і воскрешаючи мертвих своєю Божою силою; а наприкінці Його було принесено на хресті в жертву за наші гріхи, щоб Він поніс те прокляття, яке мали понести ми.

«І тепер, якщо грішники тільки повірять у Нього й покаються у своїх гріхах, Він задарма простить їм усе минуле, і освятить їхню зіпсовану природу, і нарешті приведе їх до свого небесного Царства і слави. А якщо вони легковажитимуть своїми гріхами і Його милосердям, Він засудить їх на вічну муку в пеклі. Це Євангеліє Христос, воскреснувши з мертвих третього дня, доручив своїм служителям проповідувати всьому світові; і, давши цей наказ усім своїм апостолам, Він вознісся на небо в них на очах, де Він тепер у славі з Богом Отцем у нашій природі. А наприкінці цього світу Він знову прийде в нашій природі, і воскресить мертвих до життя, і поставить їх усіх перед собою, щоб кожен дав звіт за все, „що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе“. Тож якщо ви хочете спастися, ви мусите вірити в Христа як у єдиного Спасителя від прийдешнього гніву; ви мусите покаятися у своїх гріхах; коротко кажучи, ви мусите стати цілком новими створіннями, інакше не буде для вас спасіння». Якийсь такий короткий виклад засад віри, у найпростіший спосіб, який ви зможете придумати, із коротким застосуванням наприкінці, буде потрібний, коли маєте справу з грубо неосвіченими. А якщо бачите, що вони вас не розуміють, повторіть це ще раз, і спитайте, чи вони зрозуміли, і постарайтеся закріпити це в їхній пам’яті.

6. Чи вони грубо неосвічені, чи ні, якщо ви підозрюєте, що вони ненавернені, постарайтеся далі розважливо розпитати про їхній стан. Найкращий і найменш образливий спосіб зробити це — приготувати їх до розпитування, сказавши щось таке, що пом’якшить їхні серця й переконає їх у потребі такого розпитування, а тоді, скориставшись якимось пунктом катехизису, торкнутися їхнього сумління. Наприклад: «Ви бачите, що Святий Дух через Слово просвічує людські уми, і пом’якшує та відкриває їхні серця, і навертає їх від влади сатани до Бога через віру в Христа, щоб „очистити собі людей вибраних“; і що ніхто, крім таких, не стане учасником вічного життя. Тож хоч я й не маю бажання без потреби випитувати чиїсь таємниці, але оскільки обов’язок служителів — давати своїм людям пораду в справах спасіння, і оскільки так небезпечно помилитися в тому, від чого залежить вічне життя або вічна смерть, я прошу вас бути щирим і сказати мені: чи зазнали ви коли-небудь цієї великої зміни у своєму серці? Чи відчували ви коли-небудь, як Дух Божий через Слово входить у ваше розуміння з новим і небесним життям, яке зробило вас новим створінням? Господь, що бачить ваше серце, знає, так це чи ні; тож прошу вас, глядіть, щоб казати правду». Якщо він скаже вам, що сподівається, що навернений, — усі ж бо грішники, — але йому жаль своїх гріхів, чи щось подібне, тоді розкажіть йому докладніше, кількома словами, про деякі найочевидніші ознаки справжнього навернення і так поновіть і посильте розпитування: «Оскільки від цього залежить ваше спасіння чи загибель, я хотів би трохи допомогти вам у цьому, щоб ви не помилилися в такій важливій справі, а з’ясували правду, поки не пізно; бо як Бог судитиме нас неупереджено, так ми маємо перед собою Його Слово, за яким можемо судити самих себе; адже це Слово найпевніше каже нам, хто ті, що підуть на небо, а хто — до пекла. Отож Писання каже нам, що стан ненаверненої людини такий: вона не бачить великого щастя в любові до Бога й спілкуванні з Ним у майбутньому житті, яке могло б притягти туди її серце від цього теперішнього світу; але вона живе для свого тілесного „я“, або для тіла; і головне спрямування її життя — щоб їй добре велося на землі; а та релігія, яку вона має, — лише дещиця побіжно, щоб не загинути навіки, коли вже не зможе втримати світу; так що світ і тіло стоять у неї найвище в пошані й найближче до серця, а Бог і слава — нижче за них, і все їхнє служіння Богові — лише давання Йому того, без чого можуть обійтися світ і тіло. Такий стан кожної ненаверненої людини; і всі, хто в такому стані, перебувають у нещасті. Але той, хто справді навернений, мав світло, що засяяло в його душу від Бога, яке показало йому велич його гріха й нещастя і зробило це тяжким тягарем на його душі; і показало йому, хто такий Христос і що Він зробив для грішників, і змусило його дивуватися багатству Божої благодаті в Ньому. «Ох, яка радісна для нього звістка, що є ще надія для таких загиблих грішників, як він; що стільки й таких великих гріхів може бути прощено; і що прощення пропонується всім, хто захоче його прийняти! Як радо він приймає цю звістку й цю пропозицію! І надалі він віддає себе і все, що має, Христові, щоб бути цілком Його і щоб Він ним розпоряджався заради вічної слави, яку Він обіцяв. Тепер він так бачить блаженний стан святих у славі, що вважає весь цей світ за сміття й гній у порівнянні з ним; і там він складає своє щастя і свої надії, і всі справи цього життя вважає лише за стільки допомог чи перешкод на шляху туди; так що головна турбота і справа його життя — бути щасливим у майбутньому житті. Такий стан усіх, хто справді навернений і буде спасений. Тож чи такий ваш стан, чи ні? Чи зазнали ви такої зміни у своїй душі?»

Якщо він скаже, що сподівається, що має, перейдіть до деяких подробиць, приблизно так: «Прошу вас тоді, дайте мені відповідь на два чи три запитання.

(1) Чи можете ви щиро сказати, що всі відомі вам гріхи вашого минулого життя — це скорбота вашого серця, і що ви відчули, що за них вам належить вічна мука; і що під тягарем цього важкого вантажу ви відчули себе загиблою людиною, і з радістю прийняли звістку про Спасителя, і поклали свою душу на одного лише Христа, шукаючи прощення через Його кров?

(2) Чи можете ви щиро сказати, що ваше серце настільки відвернулося від гріха, що ви ненавидите гріхи, які колись любили, і любите те святе життя, до якого раніше не мали охоти; і що ви тепер не живете в умисному чиненні жодного відомого вам гріха? Чи немає такого гріха, якого ви не були б від щирого серця готові покинути, хоч би чого це вам коштувало; і такого обов’язку, якого ви не були б готові виконувати?

(3) Чи можете ви щиро сказати, що ви настільки прийняли вічну насолоду Богом за своє щастя, що вона посідає більшу частину вашого серця, вашої любові, бажання і турботи; і що ви постановили, силою Божої благодаті, радше відпустити все, що маєте у світі, ніж ризикувати нею; і що щоденна й головна ваша справа — шукати її? Чи можете ви щиро сказати, що хоч у вас і є свої хиби та гріхи, проте головна ваша турбота і напрям усього вашого життя — догоджати Богові й насолоджуватися Ним навіки; і що ви віддаєте світові, так би мовити, те, що лишається після Бога, а не Богові те, що лишається після світу; і що ваші світські справи — це лише те саме, що для подорожнього пошук харчів у дорозі, а небо — те місце, яке ви вважаєте своїм домом?»

Якщо він відповість на ці запитання ствердно, скажіть йому, яка це велика річ, щоб серце людини гидувало своїм гріхом і нелицемірно складало своє щастя в іншому світі; і щоб жити в цьому світі задля іншого, якого не видно; і тому попросіть його подбати, щоб так було насправді. Тоді зверніться до деяких пунктів катехизису, які говорять про ті обов’язки, що їх, як ви найбільше підозрюєте, він занедбує, і запитайте його, чи виконує він такий чи такий обов’язок; наприклад, молитву в родині або на самоті, і святе проведення дня Господнього.

Проте я радив би вам бути дуже обережними, щоб не виносити надто поспішних чи остаточних присудів комусь, з ким маєте справу; бо розпізнати, що людина напевно позбавлена благодаті, не так легко, як багато хто уявляє; а справу, яка перед вами, ви можете виконати так само добре без такого остаточного висновку, як і з ним.

7. Якщо ж ви, чи то через попереднє виявлення грубого невігластва, чи то через ці пізніші розпитування про його духовний стан, побачили явну ймовірність того, що ця людина ще перебуває в ненаверненому стані, ваша наступна справа — докласти всього свого вміння, щоб довести її серце до усвідомлення свого становища. Наприклад: «Справді, мої друзі, Господь знає, я не маю наміру робити ваше становище гіршим, ніж воно є, ані завдавати вам безпідставного страху чи тривоги; але, гадаю, ви вважали б мене підступним ворогом, а не вірним служителем, якби я лестив вам і не сказав вам правди. Коли ви шукаєте лікаря в недузі, ви хочете, щоб він сказав вам правду, хоч би вона була найгіршою. Тим паче тут! Бо там знання вашої недуги може через ваші страхи посилити її; а тут ви мусите знати її, інакше ніколи від неї не одужаєте. Я дуже боюся, що ви ще чужі християнському життю. Бо якби ви були справді християнином і по-справжньому наверненим, саме ваше серце було б звернене до Бога й майбутнього життя, і ви зробили б своєю головною справою готуватися до вічного щастя; і ви не посміли б, ви не захотіли б жити в жодному умисному гріху, ані в занедбанні жодного відомого обов’язку.

«На жаль! що ви наробили? як ви досі провели свій час? Хіба ви не знали, що маєте душу, яка буде або спасенна, або загублена; і що ви мусите жити навіки або в небі, або в пеклі; і що життя й час у цьому світі вам дано головно для того, щоб готуватися до іншого? На жаль! що ви робили всі свої дні, що ви такі невігласи або такі неготові до смерті, якби вона зараз вас застала? Якби ви мали хоч стільки думки про небо, скільки про землю, ви знали б про нього більше, і робили б для нього більше, і старанніше розпитували б про нього, ніж робили досі. Ви вмієте навчитися вести свої справи у світі; то чому ж ви не могли б навчитися більше про волю Божу, якби лише зважали на неї? У вас є сусіди, які змогли навчитися більше, хоч мали у світі стільки ж справ, як ви, і мали так само мало часу. Чи ви думаєте, що небо не варте вашої праці? або що його можна здобути без жодної турботи чи зусиль, коли ви не можете мати навіть дрібниць цього світу без них, і коли Бог звелів вам: „шукайте перш царства Божого та правди Його“? Ох, мої друзі, а що, якби ви померли до цієї години в ненаверненому стані? що тоді сталося б із вами, і де б ви тепер були? Ох, як же ви були жорстокі до самих себе, що так відчайдушно ризикували своїм вічним станом, як робили це досі! Про що ви думали? Хіба ви весь цей час не знали, що скоро мусите померти й бути судженими такими, якими вас тоді буде знайдено? Чи мали ви якусь більшу роботу чи важливішу справу, про яку треба дбати, ніж ваше вічне спасіння? Чи ви думаєте, що все, що ви можете здобути в цьому світі, потішить вас у годину смерті, або купить вам спасіння, або полегшить муки пекла?»

Доносьте ці речі до самого серця з особливою палкістю; бо якщо ви не дійдете до серця, то зробите мало або нічого; а те, що не зворушує, швидко забувається.

8. Завершіть усе практичним напученням, яке має містити дві частини: по-перше, обов’язок вірувати в Христа; і по-друге, обов’язок надалі користуватися зовнішніми засобами благодаті та уникати колишніх гріхів. Наприклад: «Мій друже, мені щиро шкода бачити вас у такому сумному становищі, але мені було б ще більше шкода залишити вас у ньому, а тому дозвольте мені благати вас, заради Господа і заради вас самих, зважити на те, що я вам скажу щодо часу, який настане. Це з великої Господньої милості, що Він не стяв вас у вашому ненаверненому стані, і що ви ще маєте життя і час, і що для вас приготовано ліки в крові Христовій, і що прощення, освячення і вічне життя пропонуються вам так само, як і іншим. Бог не залишив грішну людину на цілковиту загибель, як учинив це з дияволами; і не зробив Він у пропозиції прощення і вічного життя жодного винятку проти вас, так само як і проти будь-кого іншого.

«Якби у вас тепер було хоч серце, що кровоточить через гріх, і ви могли прийти до Христа з вірою по зцілення, і віддати себе Йому як своєму Спасителеві й Господеві, і захотіли б надалі бути новою людиною, Господь помилував би вас, простивши ваші гріхи і давши вічне спасіння вашій душі. І я мушу сказати вам, що, як дати вам таке серце має бути великим ділом Божої благодаті, так, якщо Він коли-небудь має намір простити і спасти вас, Він учинить у вас цю переміну: Він дасть вам відчути ваш гріх як найтяжчий тягар у світі, як те, що найогидніше саме по собі і що зробило вас підвладним Його гніву й прокляттю; Він дасть вам побачити, що ви загибла людина і що на вас не чекає нічого, крім вічної загибелі, якщо вас не буде прощено кров’ю Христовою і освячено Його Духом; Він дасть вам побачити, яку потребу ви маєте в Христі і що вся ваша надія і життя — в Ньому; Він дасть вам побачити марноту цього світу і всього, що він може вам дати, і що все ваше щастя — у Бога, у тому вічному житті на небі, де ви зможете разом зі святими й ангелами споглядати Його славу, і жити в Його любові, і бути зайнятим Його хвалою. Дозвольте мені сказати вам, що доки це діло не звершиться у вас, ви нещасна людина; і якщо ви помрете раніше, ніж воно звершиться, ви загинули навіки. Тепер перед вами є надія й допомога, а тоді не буде жодної.

«Тож дозвольте мені благати вас, як ви любите свою душу: по-перше, не заспокоюйтеся в тому стані, в якому ви тепер перебуваєте. Не будьте спокійні в думці, доки у вашому серці не звершиться спасенна переміна. Думайте, коли встаєте вранці: О, а що, якщо цей день стане для мене останнім і смерть застане мене в неоновленому стані? Думайте, коли ви при своїй праці: О, наскільки більшу роботу я ще маю зробити — примирити свою душу з Богом і освятити її Його Духом! Думайте, коли їсте, чи п’єте, чи дивитеся на щось, чим володієте у світі: Яка мені користь від усього цього, якщо я житиму й помру ворогом Богові і чужим для Христа та Його Духа, і так загину навіки? Нехай ці думки день і ніч займають ваш розум, доки ваша душа не зміниться. По-друге, благаю вас серйозно поміркувати, який марний цей світ і як скоро він залишить вас холодній могилі та вічній муці, якщо ви не маєте кращого скарбу, ніж він. І подумайте, що то за життя — жити в присутності Бога, і царювати з Христом, і бути подібним до ангелів; і що саме це життя Христос здобув для вас, і готує для вас, і пропонує вам, якщо ви лише захочете його прийняти; і о, подумайте, чи не божевілля нехтувати такою безкінечною славою і ставити ці тілесні мрії та земні тіні вище за неї. Привчайте себе до таких роздумів, коли буваєте на самоті, і нехай вони перебувають у вашій думці. По-третє, благаю, щоб ви негайно, без жодного зволікання, прийняли це блаженство і цього Спасителя. Пристаньте до Господа Ісуса, який пропонує вам це вічне життя: радісно і вдячно прийміть Його пропозицію як єдиний шлях зробити вас щасливим; і тоді ви можете вірити, що всі ваші гріхи Він змиє. По-четверте, негайно постановіть рішуче відкинути свої колишні гріхи; знайдіть, що осквернило ваше серце і життя, і відкиньте це від себе, як ви викинули б отруту зі шлунку, і гидуйте самою думкою знову прийняти її.

«Моє останнє прохання до вас — щоб ви взялися старанно користуватися засобами благодаті, доки ця переміна не звершиться, а тоді й далі користувалися цими засобами, доки не утвердитеся і зрештою не досягнете досконалості.

(1) Оскільки самі ви не можете звершити цієї переміни у своєму серці й житті, щодня звертайтеся до Бога в молитві і благайте палко, як за своє життя, щоб Він простив усі ваші гріхи, і змінив ваше серце, і показав вам багатство Його благодаті в Христі та славу Його Царства. Невідступно звертайтеся до Бога день і ніч із цими проханнями.

(2) Тікайте від спокус і нагод до гріха, і покиньте своє колишнє лихе товариство, і пристаньте до товариства тих, хто боїться Бога і допоможе вам на дорозі до неба.

(3) Особливо дбайте про те, щоб проводити день Господній у святих вправах, і громадських, і приватних, і не втрачайте жодної чверті години зі свого часу; а надто того найдорожчого часу, який Бог дав вам саме для того, щоб ви звернули свою думку до Нього, і були наставлені Ним, і приготували себе до свого кінця. Що ви скажете на це? Чи зробите ви це негайно, чи принаймні стільки з цього, скільки зможете? Чи дасте мені в цьому обіцянку, і чи будете відтепер старатися дотримати цієї обіцянки?»

І тут неодмінно, якщо зможете, домогтеся від них обіцянки і зобов’яжіть їх до виправлення, особливо до того, щоб користуватися засобами благодаті, і змінити своє товариство, і покинути свої гріхи, бо це більше в їхній силі; і так вони можуть чекати звершення тієї переміни, яка ще не відбулася. І робіть це урочисто, нагадуючи їм про присутність Бога, який чує їхні обіцянки і який чекатиме їх виконання; а коли згодом матимете нагоду, ви можете нагадати їм про їхню обіцянку.

9. Відпускаючи їх, зробіть дві речі:

(1) Знову пом’якшіть їхні серця кількома словами, відводячи будь-яку думку про образу. Наприклад: «Прошу вас, не беріть за зле, що я завдав вам цього клопоту або говорив із вами так відверто. Мені це так само мало приємно, як і вам. Якби я не знав, що ці речі правдиві й необхідні, я позбавив би цієї праці і себе, і вас; але я знаю, що ми будемо тут разом лише недовго: ми вже майже в прийдешньому світі; і тому всім нам час оглянутися й подбати, щоб ми були готові, коли Бог нас покличе».

(2) Оскільки вам, можливо, не скоро випаде нагода поговорити з тими самими людьми, наставте їх на шлях довершення того, що ви почали. Зобов’яжіть господаря кожної родини скликати всю свою родину, щоб кожного дня Господнього вони повторювали те, що вивчили з катехизису; і продовжувати це, доки всі вони не вивчать його досконало; а коли вивчать, і далі регулярно вислуховувати, як вони його повторюють, щоб не забули; бо навіть для найрозважливіших буде чудовою допомогою мати в пам’яті Суму християнської релігії — щодо змісту, порядку і слів.

Що ж до самих голів родин або тих, хто перебуває під такими господарями, які не допомагатимуть їм, — якщо вони вивчили лише якусь частину катехизису, зобов’яжіть їх або знову прийти до вас (навіть раніше своєї черги), коли вивчать решту, або ж піти до якогось здібного, досвідченого сусіда і повторити йому; а ви користайте з допомоги таких людей, коли самі не матимете часу.

10. Майте при собі в книзі імена всіх своїх парафіян; і коли вони приходять і повторюють катехизис, зазначайте у своїй книзі, хто приходить, а хто ні; і хто настільки грубо невігласний, що непридатний до Вечері Господньої та іншого святого спілкування, а хто ні; і відповідно до того, які потреби кожного ви бачите, так і поводьтеся з ними надалі. А щодо тих, хто цілком упертий і не хоче ні приходити до вас, ні приймати від вас наставляння, поводьтеся з ними так, як належить поводитися з упертими зневажниками наставляння щодо установ, які запечатують і утверджують; тобто уникайте їх і не майте з ними святого чи близького спілкування у Вечері Господній чи інших установах. І хоч деякі шановні брати стоять за те, щоб допускати їхніх дітей до хрещення (і ображаються на мене за те, що я цьому заперечую), але я так не можу і не наважуся робити цього під жодним приводом — ні віри їхніх предків, ні догматичної віри цих бунтівних батьків.

11. Протягом усієї вашої розмови з ними дбайте, щоб і спосіб, і зміст відповідали меті.

А щодо способу, зважайте на такі подробиці:

(1) Робіть різницю відповідно до вдачі людей, з якими маєте справу. Молодих ви мусите сильніше соромити за чуттєву хтивість і показувати їм природу й необхідність умертвіння тіла. Літнім ви мусите більше виставляти в ганебному світлі цей теперішній світ і давати їм усвідомити близькість переміни, що на них чекає, та обтяжливість їхнього гріха, якщо вони житимуть і помруть у невіданні чи нерозкаяності. З нижчими за становищем і молодими ви мусите бути вільнішими; з вищими і старшими — шанобливішими. Багатим ви мусите показувати марноту цього світу, і природу й необхідність самозречення, і згубність того, щоб віддавати перевагу теперішньому станові перед прийдешнім; а разом із тим необхідність примножувати свої таланти, чинячи добро іншим. Бідним ви мусите показувати велике багатство слави, яке пропонується їм у Євангелії, і як легко можна обійтися без теперішньої втіхи, коли можна здобути вічну радість. Також найбільше слід наполягати на тих гріхах, до яких кожного найбільше схиляє його вік, або стать, або темперамент, або покликання й заняття у світі; як-от у жінок — балакучість, лихі слова, запальність, злоба, гордість; у чоловіків — пияцтво, честолюбство тощо.

(2) З тими, хто має слабші здібності, сходьте якнайнижче до їхнього рівня, будьте якомога невимушенішими й простішими.

(3) Подавайте їм доказ із Писання на все, що говорите, щоб вони бачили, що до них говорите не лише ви, а Бог через вас.

(4) Будьте якомога серйознішими протягом усієї цієї вправи, але особливо в частині застосування. Я мало чого боюся більше, ніж того, що деякі недбалі служителі виконуватимуть цю працю абияк, і робитимуть усе поверхово та без життя, і зруйнують її, як руйнують усі інші обов’язки, перетворивши її на голу формальність: поставлять своїм людям кілька холодних запитань і дадуть їм дві-три холодні поради, без жодного життя й почуття в собі самих і без надії викликати якесь почуття в слухачах. Але напевно той, хто цінує душі і знає, яка нагода перед ним, проведе цю вправу з глибокою серйозністю і буде таким ревним із ними, наче йдеться про життя чи смерть.

(5) Для цього я вважав би дуже необхідним, щоб і перед працею, і під час неї ми особливо потрудилися над власними серцями, щоб пробудити й зміцнити нашу віру в істинність Євангелія та в невидиму славу і муку, що настануть. Я певен, що ця праця надзвичайно випробує силу нашої віри. Бо той, хто християнин лише поверхово, а не щирий у самій глибині, найімовірніше відчує, що ревність зовсім його покидає, особливо коли цей обов’язок стане звичним, — через брак віри в те, про що він має говорити. Удавана, лицемірна палкість недовго протримається в обов’язках такого роду. Кафедра матиме її більше, ніж розмова з бідними невігласними душами. Бо кафедра — це сцена лицемірного служителя: там, і в друці, і в інших публічних діях, де є місце для показності, ви побачите його найкраще, а може, і все, що в нього є. Цю працю, яка тепер перед нами, дієво виконати мусять люди іншого кшталту.

(6) Тому дуже годиться, щоб ми готувалися до неї таємною молитвою; і, якщо час дозволить і людей буде багато разом, добре було б, якби ми починали й закінчували короткою молитвою з нашими людьми.

(7) Ведіть усе, навіть найпалкіші місця, з ясними виявами любові до їхніх душ, і нехай вони протягом усієї розмови відчувають, що ви не прагнете нічого, крім їхнього спасіння. Уникайте всякої різкої, знеохочувальної мови.

(8) Якщо ви не маєте часу поводитися з кожною окремою людиною так докладно, як тут наставлено, то не пропускайте принаймні найнеобхідніших частин. Беріть кількох із них разом — тих, що є друзями і не прагнутимуть розголошувати слабкості одне одного, — і говоріть до них спільно стільки, скільки стосується всіх. Лише випробування їхнього знання і стану, і їхнього усвідомлення гріха й нещастя, і особливі настанови для них слід застосовувати до кожного окремо; але стережіться робити це абияк, з невірними лінощами, або надто коротко без справжньої потреби.

12. Насамкінець, якщо Бог дасть вам змогу, поширте свою доброчинність на найбідніших, перш ніж вони підуть від вас. Дайте їм щось на підмогу і за той час, який таким чином відібрано від їхньої праці, особливо щоб заохотити тих, хто старається найкраще. А решті пообіцяйте стільки ж, коли вони вивчать катехизис. Я знаю, що ви не можете дати того, чого не маєте, але я говорю до тих, хто може. А тепер, браття, я закінчив свої поради і залишаю вас їх виконувати. Хоч горді можуть прийняти їх із презирством, а себелюбні й ліниві — з неохотою чи навіть з обуренням, я не сумніваюся, що Бог використає їх, попри опір гріха й сатани, щоб пробудити багатьох Своїх слуг до їхнього обов’язку і сприяти ділу справжньої реформи; і що Його благословення супроводжуватиме теперішнє починання — для спасіння багатьох душ, для миру вас, що його починаєте й виконуєте, для спонукання Його слуг по всьому народові підтримати вас, і для зростання чистоти та єдності Його церков. Амінь

Назад