Реформований пастор
Стаття 2

Розділ 12 · 5 хв читання · 6 хв слухання

Стаття 2

СПОНУКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ ІЗ ТРУДНОЩІВ ЦІЄЇ ПРАЦІ

Виклавши вам перший ряд доводів, узятих із користі цієї праці, я переходжу до другого, взятого з її труднощів. Якби їх, справді, брати окремо, то, визнаю, вони були б радше знеохоченнями, ніж спонуками; але якщо брати їх разом із тими, що йдуть перед ними й після них, справа зовсім інша: адже труднощі мусять спонукати до більшої старанності в потрібній праці.

А труднощів ми знайдемо багато — і в собі, і в наших людях; але оскільки вони такі очевидні, що ваш досвід не залишить вам місця для сумніву в них, я обмежуся кількома словами.

1. Дозвольте мені вказати на труднощі в нас самих.

(1) У нас самих багато млявості й лінощів, тож нелегко буде змусити нас бути вірними в такій тяжкій праці. Як лінивий у ліжку, що знає, що треба вставати, а все ж зволікає й хотів би лежати якомога довше, так і ми поводимося з обов’язками, до яких наша зіпсута природа відчуває відразу. Це змусить нас докласти всіх наших сил. Самі лише лінощі зв’яжуть руки багатьом.

(2) Маємо ми й низьку схильність догоджати людям, яка змушує нас дозволяти людям гинути, аби тільки не втратити їхньої любові, і дозволяти їм спокійно йти до пекла, аби тільки не розгнівати їх на себе тим, що ми шукаємо їхнього спасіння; і ми готові наразитися на невдоволення Бога та ризикнути вічним нещастям наших людей, аби тільки не накликати на себе їхньої неприязні. Цій недузі треба старанно опиратися.

(3) Багато з нас мають також безглузду сором’язливість, через яку ми не наважуємося почати з ними розмову й говорити з ними прямо. Ми, бачте, такі скромні, що соромимося говорити за Христа, чи суперечити дияволові, чи рятувати душу, тоді як водночас менше соромимося ганебних діл.

(4) Ми такі тілесні, що наші тілесні інтереси спонукають нас бути невірними в Христовій праці, аби тільки не зменшити своїх прибутків, чи не накликати на себе клопоту, чи не настроїти людей проти себе, чи щось подібне. Усе це вимагає старанності, щоб опиратися цьому.

(5) Ми такі слабкі у вірі, що це найбільша перешкода з усіх. Звідси й походить, що коли нам слід було б з усієї сили взятися за людину задля її навернення, то, навіть якщо в нас і не ворушиться невіра в те, чи є небо й пекло, то принаймні віра в них така немічна, що ледве збуджує в нас сердечну, рішучу, постійну ревність, тож увесь наш порух буде лише слабким, бо пружина віри така слабка. О, яка ж, отже, потреба служителям, і заради себе, і заради своєї праці, пильно дбати про свою віру, а надто про те, щоб їхня згода з істиною Писання про радощі й муки прийдешнього життя була здорова й жива!

(6) Наостанок, ми здебільшого маємо чимало невмілості й непридатності до цієї праці. Ой, як мало хто знає, як поводитися з темною, світською людиною задля її навернення! Як увійти в неї і здобути її прихильність; як пристосувати свою мову до її стану й вдачі; як обрати найвідповідніші предмети розмови і вести їх зі святим поєднанням серйозності, і страху, і любові, і лагідності, і євангельських принад, — ой, хто здатний на таке? Кажу щиро: з досвіду мені здається, що так само важко, якщо не значно важче, як слід порозмовляти з такою тілесною людиною задля її переміни, як проголошувати ті проповіді, які ми звичайно проголошуємо. Усі ці труднощі в нас самих мають пробудити нас до святої рішучості, приготування й старанності, щоб вони нас не подолали і не перешкодили нам узятися за цю працю чи виконувати її.

2. Вказавши на ці труднощі в нас самих, я тепер назву деякі з тих, що ми зустрінемо в наших людях.

(1) Багато з них уперто не захочуть, щоб їх навчали, і з погордою відмовлятимуться приходити до нас, вважаючи себе надто добрими, щоб їх катехизували, чи надто старими, щоб учитися, — хіба що ми мудро поведемося з ними привселюдно й особисто і силою розуму та могутністю любові намагатимемося подолати їхню впертість.

(2) Багато з тих, хто хоче, такі тупі, що ледве можуть за довгий час вивчити сторінку катехизису, а тому вони триматимуться осторонь, соромлячись свого невігластва, — хіба що ми мудро й старанно їх підбадьорюватимемо.

(3) А коли вони таки прийдуть, то невігластво й нетямущість багатьох такі великі, що вам буде дуже важко домогтися, щоб вони вас зрозуміли; тож якщо ви не маєте щасливого вміння робити речі зрозумілими, ви залишите їх такими ж невігласами, якими вони були раніше.

(4) А ще важче вам буде вплинути на їхні серця і так донести все до їхнього сумління, щоб сталася та спасенна переміна, яка є нашою головною метою і без якої наша праця марна. О, яка ж колода, яка скеля — запекле, тілесне серце! Як сильно опирається воно найпереконливішим умовлянням і слухає про вічне життя чи смерть, наче про ніщо! Тож якщо ви не маєте великої серйозності, і палкості, і вагомого змісту, і доречності висловів, якого добра можете ви сподіватися? А коли ви зробите все, працю мусить виконати Дух благодаті. Але як Бог і люди зазвичай обирають знаряддя, відповідні до природи праці чи мети, так і Дух мудрості, життя і святості зазвичай діє не через нерозумні, мертві, тілесні знаряддя, а через такі умовляння світла, життя й чистоти, що найбільше подібні до Нього самого і до тієї праці, яку має бути через них виконано.

(5) Наостанок, коли ви вже справите на їхні серця бажане враження, то, якщо не наглядатимете за ними й не матимете про них особливої дбайливості, їхні серця скоро повернуться до колишньої запеклості, а давні товариші й спокуси знову все зруйнують. Коротко кажучи, усі труднощі праці навернення, з якими ви звичайно ознайомлюєте своїх людей, постають перед нами в нашій теперішній праці.

Ви завершили: Стаття 2

Назад Далі