Померлі з Христом

Галат 2:20. — «Я розпятий з Христом».

Переглянутий англійський переклад Біблії слушно передає наведений вище текст: «Я розпятий з Христом» (Галат 2:20). У зв’язку з цим прочитаймо історію людини, яка буквально була розіп’ята з Христом. Усю розповідь про діло Христа на землі в тілі ми можемо брати як прообраз Його духовного діла. Візьмімо цього разу історію розкаяного розбійника (Луки 23:39-43), бо, гадаю, від нього ми можемо навчитися, як жити людям, розіп’ятим із Христом. Павло каже: «Я розпятий з Христом». І ще: «Мене ж не доведи (Боже) хвалитись (чим небудь) тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, котрим менї сьвіт розпято, а я сьвітові» (Галат 6:14). Ми часто щиро питаємо: як мені звільнитися від життя самості? Відповідь така: «Отримай інше життя».

Ми часто говоримо про силу Святого Духа, що сходить на нас, але я сумніваюся, чи ми повністю усвідомлюємо, що Святий Дух — це небесне життя, яке приходить, щоб вигнати життя себелюбне, тілесне й земне. Якщо ми справді хочемо повною мірою втішатися спочинком, що є в Ісусі, ми можемо мати його лише тоді, коли Він входить у силі Своєї смерті, щоб умертвити в нас усе, що від природи, заволодіти нами й жити Своїм власним життям у повноті Святого Духа.

Боже Слово веде нас до хреста Христового і навчає нас про цей хрест двох речей. Воно каже, що Христос помер за гріх. Ми розуміємо, що це означає: у Своїй спокуті Він помер так, як я ніколи не вмираю, як я ніколи не можу вмерти, як мені ніколи й не треба вмирати; Він помер за гріх і за мене.

Що надало Його смерті такої спокутної сили? — можете спитати ви. Ось що: дух, у якому Він помер; не фізичне страждання, не зовнішній акт смерті, а дух, у якому Він помер. А який то був дух? Він помер для гріха. Гріх спокушав Його, обступав Його і мало не довів Його до того, щоб сказати: «Я не можу вмерти».

У Гетсиманії Він благав: «Отче мій, коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся» (Маттея 26:39). Але хвала Богові: Він радше віддав Своє життя, ніж поступився гріхові. Він помер для гріха — і, вмираючи, переміг. І тепер я не можу вмерти за гріх, як Христос, але можу й мушу вмерти для гріха, як Христос. Христос помер за мене. У цьому Він стоїть сам-один.

Христос помер для гріха — і в цьому я маю спільність із Ним. Я був розіп’ятий, я мертвий.

І ось велика тема, до якої я хочу вас привести: що означає бути мертвим із Христом і як я можу на ділі ввійти в цю смерть із Христом. Ми знаємо, що головна риса Христа — Його смерть.

Від вічності Він прийшов із заповіддю Отця покласти Своє життя на землі. Він віддав Себе на це і звернув Своє обличчя до Єрусалима. Він вибрав смерть, і жив, і ходив по землі, щоб приготувати Себе до смерті. Його смерть — це сила викуплення. Навіть на небі, на престолі, Він стоїть як Агнець заколений, і повіки там безустанно співають: «Достоєн Агнець, заколений» (Одкриттє 5:12).

Любий брате, твій Вооз, твій Христос, твій вседостатній Спаситель — це Муж, головна ознака й найбільша слава Якого ось яка: Він помер. І якщо наречена має жити зі своїм Чоловіком як Його дружина, то вона мусить увійти в Його стан, і в Його дух, і в Його вдачу, і завжди бути такою, як Він. Якщо ми хочемо пізнати на досвіді всю силу того, що Христос може зробити для нас, ми мусимо навчитися вмирати з Христом. Може, мені не слід уживати цього виразу: «Ми мусимо навчитися вмирати з Христом»; краще сказати: «Ми мусимо навчитися того, що ми мертві з Христом». Це славна думка 6-го розділу Послання до Римлян: кожному віруючому в церкві в Римі — не вибраним і не тим, хто далеко пройшов, а кожному віруючому в церкві в Римі, хоч який він немічний, — Павло пише: «ми вмерли з Христом». Спираючись на це, він каже: «Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху» (Римлян 6:11). Що ж це означає — ви мертві для гріха?

Ніде ми не побачимо цього ясніше, ніж звернувшись до Адама. Христос був другим Адамом. Що сталося в першому Адамі? Я помер у першому Адамі; я помер для Бога; я помер у гріху. Коли я народився, у мені було життя Адама, яке мало всі риси життя Адама після його падіння. Адам помер для Бога, і Адам помер у гріху, а я успадкував життя Адама, тож я мертвий у гріху, як і він, і мертвий для Бога. Але тієї самої миті, коли я починаю вірити в Ісуса, я з’єднуюся з Христом, другим Адамом, і так само справді, як через народження я з’єднаний із першим Адамом, я стаю учасником життя Христа. Якого життя? Того життя, що на Голгофі померло для гріха і знову воскресло; тому Бог через Свого апостола каже нам: «Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї» (Римлян 6:11). Ви маєте вважати це правдою, бо так каже Бог, — адже ваша нова природа, силою вашого живого єднання з Христом, справді, на ділі й цілковито мертва для гріха.

Якщо ми хочемо мати справжнього Христа, Якого дав нам Бог, справжнього Христа, що помер за нас, у силі Його смерті й воскресіння, ми мусимо стати саме тут. Але багато християн не розуміють, чого навчає нас 6-й розділ Послання до Римлян. Вони не знають, що вони мертві для гріха. Не знають — і тому Павло наставляє їх: «Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились?» Як же ми, мертві для гріха в Христі, можемо й далі жити в ньому?

Ми справді маємо смерть і життя Христа, що діють у нас. Та, на жаль, більшість християн цього не знає, а тому не переживає цього й не живе цим. Їх треба навчити, що перша їхня потреба — дійти до визнання, до знання того, що сталося в Христі на Голгофі, і того, що сталося, коли вони з’єдналися з Христом. Людина мусить почати казати, ще навіть не розуміючи цього: «У Христі я мертвий для гріха». Це заповідь: «думайте, що ви мертві вже гріху». Ухопіться за своє єднання з Христом; вірте в нову природу у вас, у те духовне життя, яке ви маєте від Христа, — життя, що померло й знову воскресло.

Вчинки людини завжди відповідають її уявленню про свій стан. Король поводиться як король; інакше ми сказали б: «Ця людина забула, що вона король». Але коли людина свідома того, що вона король, вона й поводиться як король.

Так і я не можу жити життям справжнього віруючого, якщо щодня не сповнений свідомістю ось чого: «Дякую Богові, що я мертвий у Христі. Христос помер для гріха, і я з’єднаний із Христом, і Христос живе в мені, і я мертвий для гріха».

Яким життям живе в мені Христос? Спитай, яким життям живе в мені Адам. Адам живе в мені життям смерті, життям, що впало під владу гріха й смерті, — смерті для Бога. Цим життям Адам живе в мені від природи, поки я ненавернена людина. А Христос, другий Адам, прийшов до мене з новим життям, і тепер я живу Його життям — життям Христа, що пройшло крізь смерть. Доки я цього не знаю, я не можу діяти згідно з ним, хоч воно й є в мені. Хвала Богові: коли людина починає бачити, що це таке, і в послуху починає казати: «Я чинитиму те, що каже Боже Слово; я мертвий, я вважаю себе мертвим», — вона вступає в нове життя. Спираючись на вічне Боже Слово, і на своє єднання з Христом, і на великий факт Голгофи, вважай, знай себе справді мертвим для гріха. Людина мусить побачити цю правду; це перший крок.

Другий крок — вона мусить прийняти це вірою. А що тоді? Коли вона приймає це вірою, у ній починається боротьба і болісний досвід, бо та віра ще дуже немічна, і людина починає питати: «Але чому ж, коли я мертвий для гріха, я чиню стільки гріха?» І відповідь, яку дає Боже Слово, дуже проста: ти не даєш Святому Духові застосувати до тебе силу тієї смерті. Нам треба зрозуміти, що Святий Дух прийшов із неба, від прославленого Ісуса, щоб принести в нас Його смерть і Його життя. Ці двоє нерозривно пов’язані.

Що Христос помер — Він помер для гріха, а що Він живе — Він живе для Бога. Смерть і життя в Ньому нероздільні; так само й у нас життя для Бога в Христі нерозривно пов’язане зі смертю для гріха. І саме цього навчить нас Святий Дух і це звершить у нас.

Якщо я вірою прийняв Христа через Святого Духа і віддаюся Йому, Христос щодня зберігає владу наді мною і виявляє в моєму серці всю силу моєї спільності з Ним у Його смерті й житті. До декого це, без сумніву, приходить за одну мить найвищої сили й благословення: вони враз бачать і приймають це, і входять, і смерть для гріха стає Божественним досвідом. Не те щоб схильність до зла була викорінена. Ні; але сила Христової смерті береже від гріха і руйнує владу гріха; сила Христової смерті може виявлятися в тому, що Святий Дух безустанно умертвляє діла тіла.

Хтось питає мене, чи потрібне ще зростання. Безперечно. Силою Святого Духа людина тепер може почати жити й зростати, дедалі глибше входячи в спільність Христової смерті. Вона відкриває нове в царинах, про які ніколи й не думала. Людина може часом бути сповнена Святим Духом — і все ж мати в собі великі недосконалості. Чому? Ось чому: її серце, можливо, не було цілком приготоване повним пізнанням гріха. У ній можуть бути гордість, зосередженість на собі, зухвалість чи інші подібні риси, яких вона ніколи не помічала. Святий Дух не завжди виганяє їх одразу. Ні. Є різні шляхи входу в блаженне життя.

Одна людина входить у блаженне життя з думкою про силу для служіння; інша — з думкою про спочинок від тривог і втоми; ще інша — з думкою про визволення від гріха. У кожному з цих поглядів є щось обмежене, і тому кожен віруючий, пізнавши силу Христової смерті, має віддавати себе й безнастанно казати: «Господи Ісусе, нехай сила Твоєї смерті діє до кінця, нехай вона проникне все моє єство». Коли людина без останку віддає себе, вона почне носити знаки розіп’ятої людини. Апостол каже: «Я розпятий», — і живе як розіп’ята людина.

Які ж знаки розіп’ятої людини? Перший — глибоке, цілковите смирення. Христос упокорив Себе й був слухняний аж до смерті, і то смерті хресної. Див. Филипян 2:8. Коли смерть для гріха починає могутньо діяти, це один з її головних і найблаженніших доказів. Вона ламає людину, і велика туга її серця така: «О, якби мені зійти ще нижче перед моїм Богом і бути зовсім нічим, щоб звеличилося життя Христа! Я не заслуговую нічого, крім проклятого хреста; я віддаю себе йому». Смирення — один з великих знаків розіп’ятої людини.

Інший знак розп’яття — спокій. Так. Христа розіп’яли, і Він зійшов у гроб, і ми розіп’яті й поховані з Ним. Немає такого місця спочинку, як гроб; людина нічого там не може робити. «Й тїло моє спочине у певнотї», — сказав Давид, сказав і Месія. Так, і коли людина сходить у гроб Ісуса, це означає ось що: вона просто кличе: «Нема в мене нічого, крім Бога; я уповаю на Бога; я чекаю на Бога; моє тіло спочиває в Ньому; я віддав усе, щоб спочити, чекаючи на те, що Бог учинить зі мною». Пам’ятайте: розп’яття, смерть і поховання — нероздільно одне. І пам’ятайте, що гроб — це місце, де виявиться могутня Божа сила воскресіння. І пам’ятайте ті дорогоцінні слова з 11-го розділу Йоана: «Чи не казав я тобі» — коли Христос сказав це? Це було при гробі Лазаря, — «що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?» Де я найясніше побачу славу Божу? Біля гробу. Зійдіть у смерть, віруючи, — і слава Божа зійде на вас і наповнить ваше серце.

Дорогі друзі, нам треба вмерти. Якщо ми маємо жити в спочинку, мирі й блаженстві нашого великого Вооза; якщо маємо жити життям радості й плідності, сили й перемоги, — ми мусимо зійти в гроб з Христом, і мовою нашого життя має бути: «Я розіп’ята людина. Слава Богові: хоч у собі я не маю нічого, крім гріха, я маю вічного Ісуса з Його смертю і Його життям, щоб Він був життям моєї душі».

Як мені ввійти в цю спільність хреста? Приклад ми знаходимо в історії розкаяного розбійника.

Ще до Христової смерті Тома сказав: «Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним» (Йоана 11:16). І Петро сказав: «Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти» (Луки 22:33). Але всі учні підвели, і наш Господь узяв людину, що була покидьком землі, і повісив її на Голгофському хресті поруч із Собою.

Якщо ви прагнете знати, що означає ввійти в смерть з Ісусом, прийдіть і погляньте на розкаяного розбійника. І що ми там бачимо? Насамперед бачимо стан серця, приготованого вмерти з Христом. Бачимо в тому розкаяному розбійникові смиренне, щиросерде визнання гріха. Він висів на проклятому дереві, натовпи хулили Того, Хто був поруч із ним, але він не посоромився привселюдно визнати: «Та ми по правдї; по заслузї бо за те, що коїли, приймаємо; сей же нїчого недоброго не зробив» (Луки 23:41).

Ось одна з причин, чому Церква Христова так мало входить у смерть Христа: люди не хочуть вірити, що Боже прокляття лежить на всьому в них, що не вмерло з Христом. Люди говорять про прокляття гріха, але не розуміють, що вся природа заражена гріхом і що прокляття лежить на всьому. Мій розум — чи осквернений він гріхом? Жахливо, і прокляття гріха лежить на ньому, а тому мій розум мусить зійти в смерть. Ах, я вірю, що Церква Христова сьогодні страждає від надії на розум, проникливість, культуру й витонченість думки більше, ніж майже від будь-чого іншого.

Входить дух світу, і люди прагнуть своєю мудрістю та своїм знанням допомогти Євангелію — і відбирають у нього знак розп’яття. Христос послав Павла йти й проповідувати Євангеліє хреста, але робити це не в мудрості слова. Прокляття гріха лежить на всьому, що від природи. Якщо є служитель, який захоплюється проповіддю, який зробив усе, що міг, віддав найкраще, що мав, з обдарувань і думки, і питає: «Невже й це має зійти в гроб?» — я кажу: «Так, мій брате, уся людина мусить бути розіп’ята». Так само й з прихильністю серця. Що може бути прекрасніше за любов дитини до матері? Але в цій милій природі є щось неосвячене, і його треба віддати на смерть. Бог воскресить його з мертвих і поверне назад, освяченим і оживленим для Бога. Так я міг би пройти через усе наше життя.

Розкаяний розбійник визнав свій гріх і те, що заслужив смерть. Далі — він мав віру у всемогутню силу Христа. Дивовижну віру. Їй немає рівних у Біблії. Там висить проклятий злочинець поруч з Ісусом із Назарету — і насмілюється заговорити й сказати: «Я вмираю тут під справедливим прокляттям моїх гріхів, але вірю, що Ти можеш прийняти мене у Своє серце і згадати мене, коли прийдеш у Своє Царство». О, якби ми навчилися вірити у всемогутню силу Христа! Той чоловік повірив, що Христос — Цар і має Царство, і що Він візьме його на Свої руки й у Своє серце і згадає його, коли прийде у Своє Царство. Він повірив у це — і, віруючи в це, помер.

Брате, нам з вами треба знайти час, щоб прийти до значно більшої й глибшої віри в силу Христа — що всемогутній Христос справді візьме нас на Свої руки й пронесе крізь це життя смерті, виявляючи в нас силу Своєї смерті. Я не можу жити ним без особистого дотику до Христа щогодини. Христос мусить це зробити; Христос може це зробити. Тож прийдіть і скажіть: «Хіба Він не Всемогутній? Хіба Він не прийшов від Божого престолу? Хіба Він не довів Своєї всемогутності, і хіба Отець не довів її, коли Він воскрес із мертвих?» Чи побоїтеся ви тепер, коли Христос на престолі, зробити те, що зробив злочинець, коли Христос був на хресті, — довірити себе Йому, щоб жити як мертвий разом з Ним? Христос проведе вас тим самим шляхом, яким пройшов Сам, і вчинить так, що Його смерть діятиме у вас кожного дня вашого життя.

Я відзначу в розкаяному розбійникові ще одне — його молитву. Було його усвідомлення гріха і його віра, але було й більше — вираження його віри в молитві. Він звернувся до Ісуса. Пам’ятайте, що того дня весь світ, окрім, можливо, Марії та жінок, був обернений проти Христа. З усього світу людей, наскільки я знаю, лише той один молився до Христа. Не чекайте, щоб побачити, що роблять інші; якщо ви чекатимете цього, — на жаль! Хочу сказати це з любов’ю й ніжністю, — ви не знайдете великого товариства в Церкві Христовій.

Моліться безнастанно: «Господи Христе, нехай сила Твоєї смерті ввійде в мене». Заради Бога, моліться цією молитвою. Якщо ви хочете жити життям Неба, мусить бути смерть для гріха в силі Ісуса. Мусить бути особисте довірення душі Його смерті для гріха й особисте прийняття Ісуса, щоб Він учинив це могутнє діло.

Ми побачили, яким було приготування з боку цього чоловіка; погляньмо, по-друге, як Христос відповів йому. Він відповів йому, як ви знаєте, тією дивовижною обітницею з трьома дивовижними частинами: «Сьогоднї зо мною будеш у раю» (Луки 23:43). Обітниця спільності з Христом — «зо мною будеш»; обітниця спочинку у вічності, у раю, з якого гріх вигнав людину, — «зо мною будеш у раю»; обітниця негайного благословення — «Сьогоднї зо мною будеш». З цим потрійним благословенням Ісус приходить до вас і до мене і каже: «Віруючий, чи прагнеш ти жити райським життям, де я даю душам їсти з дерева життя в раю Божому, день у день? Чи прагнеш ти тієї безперервної спільності з Богом, яка була в раю, перш ніж Адам упав? Чи прагнеш ти досконалої спільності зі мною, прагнеш жити там, де живу я, — у любові Отця?

Сьогодні — як каже Святий Дух: „Сьогоднї зо мною будеш!“ Чи прагнеш ти Мене? Я прагну тебе. Чи прагнеш ти спільності? Я безнастанно прагну спільності з тобою, бо мені потрібна твоя любов, дитино моя, щоб наситити моє серце. Ніщо не може перешкодити мені прийняти тебе у спільність. Я заволодів Небом для тебе як великий Первосвященик, щоб ти жив небесним життям, щоб мав доступ до Святого святих і постійне житло там. Сьогодні, якщо хочеш, ти будеш зі мною в раю».

Не було на землі за тридцять три роки Христового життя жодної людини, що мала б таку дивовижну спільність із Сином Божим, як розкаяний розбійник, бо разом із Сином Божим він увійшов у славу. Що так вирізнило його з-поміж інших? Він був на хресті з Ісусом і ввійшов з Ним у рай. І якщо я житиму на хресті з Ісусом, райське життя буде моїм щодня. А тепер, якщо Ісус дає мені цю обітницю, що мені робити? Відпустити. Коли корабель пришвартований біля пристані, усе готове до відплиття і всі стоять на набережній, лунає останній дзвін і звучить наказ: «Відпускай!» Тоді відв’язують останній канат, і пароплав рушає. Є речі, що прив’язують нас до землі, до життя тіла й до життя самості; але сьогодні приходить звістка: «Якщо хочеш умерти з Ісусом — відпусти». Вам не потрібно розуміти все. Може, не все цілком ясно; серце може здаватися притупленим, — нічого; Ісус переніс того розкаяного розбійника крізь смерть до життя.

Розбійник не знав, куди йде, не знав, що має статися, але Ісус, могутній Переможець, узяв його на Свої руки й приніс його, в його незнанні, до раю.

О, я часом казав у душі: благословенний Бог за незнання того розкаяного розбійника! Він нічого не знав про те, що мало статися, але довірився Христові; і якщо я не можу зрозуміти всього про це розп’яття з Христом, про смерть для гріха й життя для Бога, про славу, що входить у серце, — нічого, я покладаюся на обітницю мого Господа, я кидаюся безпорадний у Його обійми, я тримаюся свого місця на хресті. Відданий Ісусові, щоб умерти з Ним, я можу довіритися Йому, що Він мене проведе. Чи не скористаємося кожен з нас цією благословенною нагодою, щоб зробити те, що зробила Рут, коли вона, слухаючись поради своєї свекрухи, просто кинулася до ніг великого Вооза, Викупителя, щоб бути Його? Чи не прийдемо ми до особистого дотику з Ісусом, і чи не скаже кожен з нас перед світом ці прості слова: «Господи, ось це життя; у ньому ще багато самості, гріховності й свавілля, але я приходжу до Тебе; я прагну цілком увійти в Твою смерть; я прагну цілком пізнати, що я розіп’ятий з Тобою; я прагну жити Твоїм життям кожного дня». А тоді скажіть: «Господи Ісусе, я побачив Твою славу, те, що Ти зробив для розкаяного поруч Тебе на хресті; я довіряю Тобі, що Ти зробиш це й для мене. Господи, я кидаюся в Твої обійми».