Цілковите віддання себе

1 Мойсея 39:1-3. — Йосифа ж приведено в Египет, і купив його Потифар, дворянин Фараонів, гетьман вартовиків його, Египтянин, із рук Ізмайлитян, що привели його туди. І був Господь із Йосифом, так що у всьому йому таланило, і жив у дому в свого пана, Египтянина. Бачив же пан його, що Господь із ним, і що нї робить, Господь щастить руцї його.

У цьому уривку ми маємо наочний урок, який навчає нас, чим є для нас Христос. Зверніть увагу: Йосиф був рабом, але Бог був із ним так явно, що його пан міг це бачити. «Бачив же пан його, що Господь із ним, і що нї робить, Господь щастить руцї його. І знайшов Йосиф ласку в очах його, і вслуговував йому» (1 Мойсея 39:3-4). Це було щось нове. Йосиф був рабом, а тепер став господарем.

«І той поставив його над усїм домом своїм, і все, що мав, оддав у руки його. І сталось того часу, як поставив його над домом своїм і над усїм майном своїм, Господь благословив Египтянина задля Йосифа, і було благословеннє Господнє на всьому, що мав у господї і в полї. І передав усе, що мав, Йосифові, і не знав нїчогісїнько в свойму майнї, опріч хлїба, що їв» (1 Мойсея 39:4-6).

У домі Потифара ми бачимо Йосифа у двох ролях: по-перше, як слугу й раба — того, кому довіряють і кого люблять, але все ж цілком слугу; по-друге, як господаря. Потифар поставив його наглядачем над своїм домом, і своїми землями, і всім, що мав, тож далі ми читаємо, що він залишив усе в його руках і не знав нічого, крім хліба, що подавали йому на стіл. Я хочу звернути вашу увагу на Йосифа як на прообраз Христа. Ми іноді говоримо в християнському житті про цілковите віддання себе, і слушно, — і тут маємо чудову ілюстрацію того, що це таке.

По-перше, Йосиф був у домі Потифара, щоб служити йому й допомагати, і він це робив; Потифар навчився йому довіряти, тож сказав: «Усе, що маю, віддам у його руки». Саме це й має статися з багатьма християнами. Вони знають Христа, довіряють Йому й люблять Його, але Він для них не Господар, а лише якийсь помічник.

Коли приходить біда, вони йдуть до Нього; коли грішать, просять у Нього прощення в Його дорогоцінній крові; коли опиняються в темряві, кличуть до Нього; але знову і знову вони живуть за власною волею і шукають допомоги в самих собі. Але який блаженний той, хто приходить і, як Потифар, каже: «Я віддам усе Ісусові!»

Є багато таких, що прийняли Христа як свого Господа, але ще ніколи не дійшли до остаточного, безумовного віддання всього. Християни, якщо ви прагнете досконалого спочинку, незмінної радості, сили працювати для Бога, — о, прийдіть і навчіться в того бідного язичника-єгиптянина, що вам слід робити. Він побачив, що Бог був із Йосифом, і сказав: «Я віддам йому свій дім». О, навчіться й ви робити так. Є й такі, що ще ніколи не прийняли Христа, — ті, що шукають Його, спраглі й голодні, але не знають, як Його знайти.

Дозвольте мені спрямувати вашу увагу на чотири думки щодо цього віддання себе Христові: по-перше, його спонуки; по-друге, його міра; по-третє, його блаженство; і нарешті, його тривалість. Насамперед — спонуки. Що спонукало Потифара так учинити? Думаю, відповідь дуже проста: він був довіреним слугою царя, мав на собі царські справи і, найімовірніше, не міг доглядати власного дому. Увесь його час і вся увага були потрібні при дворі фараона. Там був його обов’язок; він мав високу честь, але його власний дім занедбувався. Мабуть, у нього раніше були інші наглядачі — один раб, поставлений правити іншими, — і, можливо, той виявився невірним чи нечесним, і так чи інакше дім його був не таким, яким він хотів би його бачити.

Тож він купує ще одного раба, так само як робив і раніше, але цього разу бачить те, чого ніколи досі не бачив.

У цій людині є щось незвичайне. Він поводиться так смиренно, служить так вірно й так любляче, а разом із тим так успішно. Потифар починає доходити причини цього і врешті робить висновок, що з ним Бог.

Велика річ — мати людину, з якою Бог, щоб доручити їй свої справи. Язичник це збагнув, і, зваживши потребу свого дому й те, що він побачив у Йосифові, вирішив поставити його наглядачем. Питаю вас: хіба ці дві спонуки не благають вас якнайнаполегливіше сказати: «Я зроблю Ісуса господарем над усім своїм єством»? Твій дім, християнине, твоє духовне життя, оселя, храм Божий у твоєму серці, — у якому він стані? Чи не буває він часто подібний до давнього храму в Єрусалимі, який збезчестили й зробили домом торгівлі, а згодом — вертепом розбійників? Твоє серце, що мало б бути домівкою Ісуса, — чи не буває воно часто сповнене гріха й темряви, сповнене смутку, сповнене роздратування? Ти робив усе, що міг, аби його змінити; ти кликав на допомогу людей і всякі засоби; ти вдавався до кожного способу, який лише спадав тобі на думку, щоб дати йому лад; але ладу не буде, доки не прийде Той, Чиє воно, і не візьме його під Свою руку.

Якщо у твоєму серці є якийсь неспокій, якщо ти в темряві чи під владою гріха, я приводжу до тебе Сина Божого з обітницею, що Він увійде й візьме все під Свою руку. Як Потифар узяв Йосифа, чи не візьмеш і ти Ісуса?

Хіба Він не довів, що гідний довіри? Прийди й скажи: «Ісус матиме повну владу над усім; Він цього гідний». Думай не лише про Його Божественну силу, а й про Його дивовижну любов; думай про те, як Він зійшов із неба, щоб спасти тебе; думай про Його смерть на Голгофі, про те, як Він пролив Свою кров із палкої любові до тебе. О, подумай про це: Христос на небі любить кожного, кого дано Йому і кого Він зробив дитиною Божою. «Любивши своїх, що були в сьвітї, до кінця любив їх».

Чи мушу я благати в ім’я любові розп’ятого Ісуса; чи мушу я благати вас, християни, і казати: погляньте на Ісуса, Сина Божого, вашого Викупителя, — і просити вас поставити Його наглядачем над усім? Віддай Йому під опіку свою вдачу, прив’язання свого серця, свої думки, усе своє єство, і Він доведе, що гідний цього. Йосиф якийсь час був просто звичайним рабом серед інших рабів, що служили фараонові. На жаль! Багато християн використовували Христа для власного поступу й вигоди, так само як використовують усе в світі. Вони використовують батька й матір, служителя, гроші й усе інше, що може дати світ, аби втішитися й бути щасливими; є небезпека використовувати так само й Христа Ісуса. Брати, це неправильно. Ви — Його дім, і Він має право в ньому жити. Чи не прийдете ви, щоб віддати все й сказати: «Господи Ісусе, я поставив Тебе наглядачем над усім»?

Але тепер, по-друге, — міра цього віддання. У 4-му вірші читаємо: «і той поставив його над усїм домом своїм, і все, що мав, оддав у руки його». Потім у вірші 5: «того часу, як поставив його над домом своїм і над усїм майном своїм» — ось маєте це вдруге — «Господь благословив Египтянина задля Йосифа, і було благословеннє Господнє на всьому, що мав» — ось утретє. Потім у вірші 6: «І передав усе, що мав» — ось ці слова вчетверте — «Йосифові, і не знав нїчогісїнько в свойму майнї, опріч хлїба, що їв». Що я тут бачу? Що Потифар справді віддав усе в Йосифові руки. Він поставив його господарем над своїми рабами. Усі гроші було віддано в Йосифові руки, бо ми читаємо, що Потифар ні про що не дбав. Коли на стіл подавали обід, він його їв, — і це все, що він знав про те, що діється в його домі. Хіба це не цілковите віддання себе? Він віддає все в руки Йосифа. Ах, любі християни, я хочу, щоб ви запитали себе: «Чи я це зробив?»

Ви не раз промовляли молитву посвяти й не раз казали: «Ісусе, усе, що маю, я віддаю Тобі». Ви казали це щиро, але, найпевніше, не до кінця усвідомлювали, що це означає. Слово «віддання себе» завжди, здається, має ширше й глибше значення. Нам не вдається виконати свої наміри, і згодом ми забираємо назад то одне, то інше, аж поки зовсім не втрачаємо з виду свого початкового наміру. Любі християни, дозвольте Христові Ісусові мати все. Нехай Він має все ваше серце з його прив’язаннями; Він Сам любить більшою любов’ю, ніж любов Йонатана. Нехай Він має все ваше серце, коли ви кажете: «Ісусе, кожна жилка мого єства, кожна сила моєї душі буде присвячена Тобі». Він прийме це віддання. Він промовив урочисте слово: «Ти мусиш, у порівнянні, зненавидіти всіх інших — свого батька й матір». Скажіть сьогодні: «Господи Ісусе, любов до батька й матері, до дружини й дитини, до брата й сестри я віддаю Тобі. Навчи мене любити Тебе. У мене лише одне бажання — любити Тебе. Я хочу віддати Тобі все своє серце, щоб воно було сповнене Твоєї любові».

Але коли ви віддали своє серце, є ще що віддати. Є голова — розум із його думками. Я вірю, що християни не знають, як багато вони відбирають у Христа, читаючи стільки світської літератури.

Вони часто такі заклопотані своїми газетами, що Біблії лишається дуже мало місця. О, друзі, благаю вас: принесіть цю шляхетну силу, яку дав вам Бог, — силу розуму, здатного думати про небесне, вічне й безмежне, — і покладіть її до ніг Ісуса, кажучи: «Господи Ісусе, кожну здібність свого єства я хочу віддати Тобі, щоб Ти навчив мене, що думати і як думати — для Тебе і для Твого Царства». Благословен Бог, є люди, які віддали свій розум Ісусові, і Він його прийняв. А в цьому зв’язку є ще все моє зовнішнє життя. Є моє ставлення до суспільства, моє становище серед людей, моє спілкування в рідному домі, з друзями й родиною; є мої гроші, мій час, моя справа, — усе це треба віддати в руки Ісуса. Наперед не можна знати блаженства цього віддання, але що воно блаженне — це певне. Прийдіть, бо Він гідний; прийдіть, бо ви знаєте, що самі не можете дати ладу своїм справам, і поставте Христа господарем над усім, що маєте. Віддайте батька й матір, дружину й дитину, дім, землю й гроші — усе Ісусові, і ви побачите, що, віддаючи все, отримуєте це назад у сто крат.

По-третє, погляньте на благословення цілковитого віддання себе. Тут маємо дивовижні слова: «І сталось того часу, як поставив його над домом своїм і над усїм майном своїм, Господь благословив Египтянина задля Йосифа, і було благословеннє Господнє на всьому, що мав у господї і в полї» (1 Мойсея 39:5). Питаю вас, християни: якщо Бог зробив це для того язичника за те, що він шанував Йосифа; якщо Бог задля Йосифа так дивовижно благословив того єгиптянина, — чи не насмілиться християнин сказати: «Якщо я віддам своє життя в руки Ісуса, то чи певен я, що Бог благословить усе, що я маю?» О, насмільтеся це сказати. Потифар довіряв Йосифові безоглядно й цілковито, і всюди було процвітання, бо Бог був із Йосифом. Любі друзі, якщо ви віддасте все, будьте певні: від того часу благословення буде вашим. Буде благословення у вашому внутрішньому житті й благословення у вашому зовнішньому житті. Він благословив Потифара в домі, в полі — всюди.

О, християнине, яке ж благословення ти отримаєш? Я не можу розповісти всього, але можу сказати тобі ось що: якщо ти прийдеш до Христа Ісуса й віддаси все, Боже благословення буде на всьому, що ти маєш. Буде благословення для твоєї власної душі. «Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає» (Ісаїї 26:3).

Спробуй це: покладайся на Ісуса в усьому й довір усе Йому — і Боже благословення зійде на тебе: солодкий спочинок, спочинок віри. Усе в руках Ісуса; Він вестиме тебе; Він навчатиме тебе; Він діятиме в тобі; Він берегтиме тебе; Він буде для тебе всім. Який блаженний спочинок і яка свобода від відповідальності й турбот, бо все в руках Ісуса! Я не кажу, що біда й випробування ніколи не прийдуть; але серед випробувань і біди ти матимеш всеповноту присутності Ісуса, що буде твоєю втіхою, твоєю допомогою і твоїм провідником.

Йосифа продали його брати, але він побачив у цьому Бога і був цілком спокійний. Христа зрадив Юда, засудив Каяфа й віддав на страту Пилат; але в усьому цьому Христос бачив Бога, і Він був спокійний. Віддай своє життя, з усіма його сторонами, в руки Ісуса, пам’ятаючи, що навіть волосся на твоїй голові пораховане і жоден горобець не впаде на землю без відома Отця. Погодься тепер і скажи: «Я віддам усе в руки Ісуса».

Бог благословив Потифара в полі, у видимому житті поза його домом; і Бог благословить тебе, щоб у твоєму спілкуванні з людьми ти міг бути благословенням; щоб своєю святою, смиренною, шанобливою, тихою ходою ти міг нести розраду; щоб своєю люблячою готовністю бути слугою й помічником для всіх ти міг довести, що Дух Божий учинив у тобі. О, брате мій, сестро моя, ти не маєш уявлення, — і я не маю, — як Бог готовий благословити душу, цілком віддану Ісусові. Бог не може тішитися нічим, крім Ісуса. Бог безмежно тішиться Ісусом.

Бог прагне не бачити в нас нічого, крім Ісуса, і якщо я віддам своє серце й життя Ісусові й скажу: «Боже мій, я хочу, щоб Ти не бачив у мені нічого, крім Ісуса», тоді я приношу Отцеві найприємнішу з усіх жертв. О, віруючі, прийдіть сьогодні; вийдіть із усіх своїх бід, з усіх своїх власних зусиль, своєї самовпевненості, і дозвольте благословенному Синові Божому заволодіти вами.

І нарешті дозвольте мені спрямувати ваші думки на тривалість цього віддання. Я хочу це підкреслити, бо в багатьох випадках віддання не триває. Дехто йде звідси й якийсь час має багато веселості й радості, але невдовзі все це починає згасати, а за кілька тижнів чи, може, місяців зникає зовсім. Інші, які не втрачають цього цілком, часом сумно скаржаться, що воно то зникає, то повертається. Вони кажуть: «Моє життя дуже благословенне від часу того віддання себе Богові, але воно не завжди на тому самому рівні». Що зробив Потифар? У 4-му вірші читаємо: «і той поставив його над усїм домом своїм, і все, що мав, оддав у руки його». Яке просте слово! Він залишив усе там.

Діти Божі, якщо ви лише дійдете до цього й скажете: «На всю вічність я залишаю це в руках Ісуса», — ви побачите, яке це благословення. Потифар тепер побачив, що може виконувати царські справи обома руками й з неподіленим серцем. Я міг би спробувати врятувати потопаючого, міцно тримаючись за щось однією рукою, а другу простягаючи до нього; але велика річ — мати змогу простягнути обидві руки, і така людина — це той, хто залишив усе Ісусові: усе своє внутрішнє життя, усі свої турботи й біди, — і цілком віддав себе на те, щоб чинити волю Божу.

Чи залишите ви це там? Мушу на цьому наполягати, бо знаю, що прийдуть спокуси. Одна спокуса буде в тому, що почуття, які ви мали в час віддання себе, минуть; вони вже не будуть такими яскравими.

Інша — що вас спокушатимуть обставини. Любі, спокуси прийдуть; Бог має на меті ваше добро.

Кожна спокуса приносить вам благословення. Зрозумійте це. Навчіться віддавати все Ісусові й дозволяти Ісусові опікуватися всім. Залиште все Ісусові. Не думайте, що завдяки вашому відданню себе сьогодні чи будь-якого іншого дня, хоч яким сильним, хоч яким могутнім воно було б, усе саме собою триматиметься ладу. Вам треба щоранку наново, коли Бог будить вас від сну, віддавати своє серце, своє життя, свій дім і свою справу в руки Ісуса. Чекайте на Нього, коли треба, у тиші чи в молитві, доки Він не дасть вам запевнення: «Дитя Моє, на сьогодні все в безпеці; Я беру це на Себе». І ранок за ранком Він поновлюватиме вам благословення, і ранок за ранком ви виходитимете зі своєї тихої години зі свідомістю: «Сьогодні я мав спільність зі своїм Царем, і все гаразд». Ісус узяв усе на Себе. І так день за днем ви можете мати благодать залишати все в руках Ісуса.

На завершення дозвольте мені звернутися до двох груп. Бувають часи, коли ваше серце неспокійне; бувають часи, коли ви боїтеся померти.

До віруючих, які вже робили це раніше і які з невимовною тугою прагнуть зробити це цілковито й досконало, — дитя Боже, ти можеш це зробити, бо Святого Духа послано з неба саме для цієї однієї мети — прославити Ісуса; прославити Ісуса у твоєму серці, давши тобі побачити, як досконало Ісус може заволодіти всім серцем; прославити Ісуса, увівши Його в саме твоє життя, щоб усе твоє життя сяяло славою Ісуса. Будь певен: Отець дасть тобі це через Святого Духа, якщо ти готовий. О, прийди, і нехай твоє спілкування з Богом зведеться до простої молитви й відповіді: «Боже мій, скільки Ти хочеш від мене, щоб наповнити Христом, стільки Ти матимеш сьогодні». «Дитя Моє, скільки Христа прагне мати твоє серце, стільки ти матимеш; бо Моя радість у тому, що Мій Син перебуває в серцях Моїх дітей».