Радість у Святому Дусі

Римлян 14:17. — «Бо царство Боже не їжа і питтє, а правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім.»

У цьому тексті ми маємо земне об’явлення діла Трійці. Царство Боже — це праведність; вона представляє діло Отця. Основа Його престолу — справедливість і суд. Далі йде діло Сина: Він — наш мир, наш Шілох, наш спочинок. Царство Боже — це мир; не лише мир прощення за минуле, а й мир повної певності щодо майбутнього. У Христі завершене не лише діло спокути, а й діло освячення, і я можу прийняти те, що для мене приготовано, і тішитися ним.

Новий чоловік уже створений, і я можу в Ньому прожити своє життя; якщо царство утверджене на праведності, якщо влада досконала, то може бути й досконалий спочинок.

Якщо панує мир — нема війни ззовні й нема чвар усередині, — народ може бути щасливим і квітучим.

І ось тут, після праведності й миру, приходить радість, те блаженне щастя, у якому людина може жити: «Бо царство Боже не їжа і питтє, а правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім» (Римлян 14:17). Дивімося ж на цю радість Святого Духа не лише як на щось прекрасне, чим можна милуватися, не лише як на предмет гарних роздумів, а як на благословення, яке ми збираємося взяти як своє.

Ми часто бачимо крамницю з фруктами чи кондитерську, де у вітрині спокусливо викладено чудові фрукти чи тістечка. Перед ними — велика вітринна шиба, і голодні хлопчаки стоять, дивляться й прагнуть, але дістати не можуть. Якби ви сказали котромусь: «Ну ж бо, хлопчику, бери той фрукт», — він здивовано подивився б на вас. Він уже знає, що між ними щось є. Якби він ніколи не знав про скло, то, може, й спробував би. Вітринне скло часом буває таке прозоре, що навіть доросла людина може на мить обманутися й простягти руку. Але вона швидко виявляє, що між нею і фруктами є щось невидиме. Саме таке життя багатьох християн: вони бачать, але взяти не можуть. Що ж це за невидима вітринна шиба, яка не дає мені взяти те прекрасне, що я бачу? Це не що інше, як життя самості; я бачу Божественне, але не можу до нього дотягтися, — життя самості і є тим невидимим склом.

Ми хочемо, ми працюємо, ми змагаємося, і все ж щось притримуємо; ми боїмося віддати все Богові. Ми не знаємо, які можуть бути наслідки. Ми ще не збагнули, що Бог і Христос Ісус варті всього. Хоч що б нам казали про блаженне життя в мирі й радості, ми відповідаємо: «Слава Богу; Боже Слово правдиве; я вірю Слову», — а проте день у день стоїмо осторонь. Коли хтось каже: «Візьми», — ми відповідаємо: «Не можу взяти; щось стоїть посередині». Чи готові ми відмовитися від життя самості? Чи вистачить нам мужності відмовитися від нього сьогодні й дозволити, щоб радість Святого Духа стала нашою радістю?

Що ж це за радість? Насамперед це радість присутності Ісуса. Ми часто схильні говорити про дві інші речі — про силу для освячення і про силу для служіння, — але я бачу, що є річ, важливіша за обидві: Святий Дух зійшов з Неба, щоб бути постійною присутністю Христа в Його учнях, у Церкві й у серці кожного віруючого.

Господь Ісус відходив, і Його учні були дуже засмучені; серця їхні сповнилися смутком; але Він сказав їм: «Знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас» (Йоана 16:22).

Те, що сталося з ними, може статися й з нами. Святий Дух даний для того, щоб присутність Ісуса стала постійною дійсністю, безнастанним досвідом. І що то була за радість, якої ніхто ніколи не міг торкнутися? Це була радість П’ятидесятниці. А що таке П’ятидесятниця? Прихід Господа Ісуса у Святому Дусі, щоб жити зі Своїми учнями.

Поки Ісус був зі Своїми учнями на землі, Він не міг як слід увійти в їхні серця. Вони любили Його, але не могли вмістити Його науки, не могли стати учасниками Його вдачі, не могли прийняти самого Його духа у своє єство. Та коли Він вознісся на Небо, то повернувся в Дусі, щоб жити в їхніх серцях. Лише це допоможе нам іти — служителеві до своєї громади з її труднощами, підприємцеві до свого прилавка, матері до своєї великої родини з її клопотами, працівниці до своєї біблійної групи. Лише це допоможе нам відчути: «Я можу перемагати, я можу жити в Божому спочинку». Чому? «Бо всемогутній Ісус зі мною щодня». Здається, у Божого народу є одна перешкода: вони не знають свого Спасителя. Вони не усвідомлюють, що цей благословенний Христос — завжди присутній, усе проникає, живе в них і хоче взяти під Свою опіку все їхнє життя. Вони не знають, не вірять, що Він — Всемогутній Христос, готовий серед будь-яких труднощів і за будь-яких обставин бути їхнім Охоронцем і їхнім Богом. Це безумовна правда. Багато християн питають, як можна мати радість невимовну, радість, якої ніщо не може відняти, радість дружби, близькості й любові Ісуса, що сповнює серце. Ми нарікаємо, що гонитва конкуренції така страшна, що ми не можемо знайти часу для особистої молитви.

Брате, якщо Господь Ісус Христос прийде до тебе як брат, і друг, і постійний Гість, Він може дати твоєму серцю радість Святого Духа, так що справи займуть своє належне місце — під твоїми ногами. Твоє серце надто святе, щоб наповнювати його справами; хай справи будуть у голові й під ногами, а Христові віддай усе серце, і Він збереже все життя. Наш славний, піднесений, всемогутній, завжди присутній Христос! Чому ж ти і я не можемо довіритися Йому цілком і досконало, щоб Він чинив Своє діло? Чи не скажемо перед Богом, що ми довіряємо Йому, що довіримо Христові бути для нас щомиті всім, чого ми можемо бажати? На хресті Голгофи Христос був зовсім сам, і ти віриш, що Він звершив досконале й благословенне діло; і Христос на Небі зовсім сам як Первосвященик і Заступник, і ти довіряєш Йому Його діло там. Але, слава Богу! Так само правдиве й те, що Христос у серці здатен сам-один зберігати його по всі дні. Нехай же Богові буде вгодно відкрити Своїм дітям близькість Христа, що стоїть і стукає в двері кожного серця, готовий увійти, і навіки там спочити, і ввести душу в Свій спочинок!

Усі ми знаємо, яка сила в радості; знаємо, що ніщо так не приваблює, як радість, ніщо так не допомагає людині нести й терпіти, як радість; знаємо, що Сам Господь Ісус заради радості, яка була перед Ним, витерпів хрест. Не живе як слід той, хто живе життям зітхань, тремтіння й сумнівів.

Прийди сьогодні й повір, що радість Святого Духа призначена для тебе. Хіба Писання не каже: «Котрого не бачивши любите, і на котрого нинї не дивлячись, а віруючи, радуєтесь радістю невимовною і преславною» (1 Петра 1:8)? Хіба ти не віриш, що цей благословенний, гідний поклоніння, неймовірно прекрасний Син Божий, утіха Отця, — хіба ти не віриш, що цей Син Божий міг би вдень і вночі наповнювати твоє серце втіхою, якби Він був завжди присутній? І хіба ти не віриш, що Він любить тебе більше, ніж наречений любить свою наречену? Хіба ти не віриш, що, купивши тебе Своєю кров’ю, Ісус тужить за тобою? Ти потрібен Йому, щоб наситити Його серце, сповнене любові. Почни вірити всім серцем: «Радість Святого Духа — моя доля», бо Святий Дух без перерви забезпечує мені присутність і любов Ісуса.

По-друге, є радість визволення від гріха. Святий Дух приходить, щоб освятити нас. Христос — наше освячення, і Святий Дух приходить, щоб передати Його нам, щоб здійснити все, що є в Христі, і відтворити це в нас. Пам’ятаймо, що в Божих очах є щось більше, ніж праця. Є христоподібність — подоба й життя Христа в нас. Саме цього хоче Бог; це й зробить нас придатними до праці. Бог не хоче, щоб Христос жив у нас, а ми лишалися окремими особами, — храми, повні брудних, нечистих, мерзенних створінь, а Христос захований десь там, — це не Божий задум; ні, Він хоче, щоб Христос так сформувався в нас, щоб ми були одно з Христом і щоб у наших думках, почуттях і житті перед Ним виявлявся образ Його благословенного Сина. Святий Дух даний для того, щоб освятити нас.

Брате мій, чи готовий ти бути освячений від кожного гріха, великий він чи малий? Я не питаю, чи відчуваєш ти в собі силу його перемогти. Я навіть не питаю, чи відчуваєш ти силу його вигнати. Може, ти не відчуваєш жодної сили; це не завадить, якщо ти готовий. Я не можу вигнати гріх, але можу досягти того, щоб усемогутній Христос зробив це через Святого Духа, і моя справа — сказати Христові: «Ось гріх, ось лихе, я кладу його до Твоїх ніг, я кидаю його туди, я кидаю його в саме Твоє лоно. Господи, я готовий відтяти праву руку, що завгодно, тільки визволи мене від нього». Тоді Христос вижене злого духа й дасть визволення.

Дух Божий — це Святий Дух, і Його справа — зробити нас вільними від сили гріха і смерті. Якщо ви хочете жити в радості Святого Духа, постає питання: «Чи готові ви віддати все гріховне, навіть те, що здається добрим, але має на собі пляму гріха?» Можливо, ви заплутані в стосунках, які дуже ускладнюють вам життя. Пастор зі своєю громадою може опинитися в дуже важких стосунках, або підприємець зі своїм компаньйоном чи з тими, з ким мусить мати справу, — у надзвичайно скрутному становищі. Але хіба благословенний Агнець Божий не вартий усього цього? Чого вартий для вас Христос? Колись учні поставили питання: «Що ви думаєте про Христа?» А я питаю: «Чого вартий для вас Христос?» І благаю вас: хоч які труднощі можуть чекати попереду, хоч які незрозумілі обставини вас оточують, візьміть сьогодні весь світ і киньте його до Його ніг. Мати Його — варте будь-яких труднощів; мати Його — це розв’язання кожної трудності.

Є не лише такі зовнішні, явні труднощі й збентеження, а й тисяча дрібниць, що входять у наше життя й часто нас тривожать: спокуси до нелюбовних почуттів, різких слів і поспішних суджень. О, прийдіть і повірте, що Святий Дух, Освятитель, може ввійти й запанувати та дати благодать пройти через усе це без гріха, — і ви пізнаєте, що таке радість Святого Духа. Наше тіло, як читаємо в 1 посланні до Коринтян, — храм Святого Духа. Воно має бути святим і в таких речах, як їжа й питво.

Як часто християнин усвідомлює, що бере чи шукає надто багато втіхи в їжі, їсть для насолоди, без жодного самозречення чи самопожертви, годуючи тіло! Як часто ми спокушаємо одне одного їсти, і як часто віруючий забуває, що це тіло — самий потаємний храм Святого Духа і що кожен шматок і кожен ковток мають бути на славу Божу так, щоб цілком подобатися Йому! Улюблені, я несу вам вістку: для вас відкритий доступ до Божого спочинку, і Святий Дух даний, щоб увести вас туди, і Він сповнить ваше серце невимовною радістю присутності Христа; і радістю визволення від гріха, перемоги над гріхом; невимовною радістю знати, що ви виконуєте Божу волю і вгодні в Його очах; невимовною радістю знати, що Він освячує й береже храм, у якому житиме Христос. Віруючі, радість Святого Духа, радість тієї Божої святості — це Його блаженство, Його чистота, Його досконалість, яку ніщо не може зіпсувати, заплямувати чи порушити. Святий Дух чекає, щоб принести її й виявити в нашому житті. Він хоче так увійти в наші серця, щоб ми, як люди Святого Духа, жили освяченим життям, і освячувальна сила Ісуса проймала все наше єство.

Моя третя думка: радість Святого Духа — це радість любові святих. У день П’ятидесятниці Святий Дух не був даний жодній людині окремо від інших; Він зійшов і сповнив усе зібрання. Ми знаємо, скільки між ними було поділів, відчуження й гордості, але того дня Святий Дух так сповнив їхні серця, що згодом, як бачимо, про них казали: «Дивіться, як ці люди люблять одне одного». У первісній церкві була любов, яку помічали навіть язичники й не могли її збагнути. Чому так було? Святий Дух — це узи єдності між Отцем і Сином, і ці узи — любов.

Святий Дух — це саме Божа любов, що приходить жити в серці. Коли Він живе в мені й у моєму братові, ми вчимося любити одне одного. Хоч я від природи нелюблячий і хоч маю дуже мало благодаті, та якщо серце мого брата сповнене Святого Духа, він любить мене попри все. Знаєте, любов — дивовижна річ. Поки людина силкується любити, це не справжня любов; але коли приходить справжня любов, то чим більший опір вона зустрічає, тим більше тріумфує, бо чим більше вона може себе виявляти й удосконалювати, тим більше радіє. Візьміть матір, яку син безчестить. Як її любов іде за ним! Коли вона бачить, що він упав глибше, ніж будь-коли, як серце дорогої матері тільки ще палкіше любить його серед усієї тієї нужди! Хіба не каже Писання: «Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти»? (1 Йоана 3:16). Святий Дух приходить як дух любові, і якщо ви хочете пізнати радість Святого Духа й хочете, щоб Він увів вас у Божий спочинок і беріг вас там, то стережіться понад усе на землі й у пеклі нелюбові. Одне різке слово до брата чи сестри наводить на вас хмару, а ви й не помічаєте. Люди так звикли говорити одне про одного що заманеться, що кажуть різкі, недобрі й нелюбовні речі, а коли через це набігає хмара, не можуть збагнути чому.

Якщо є щось, що засмучує Бога, якщо є щось, що перешкоджає Духові, — а плід Духа — любов, — то це брак любові. Якщо ви хочете жити в радості Святого Духа, укладіть завіт із Богом. «Але, — скажете ви, — є один християнин, що доводить мене до нетерпіння; він так мене турбує й дратує своєю тупістю. А ті світські люди — як вони спокушали мене колись і шкодили мені! А отой підприємець намагається мене розорити». Візьміть їх усіх, і свою дружину, і дітей, і всіх довкола, і скажіть: «Я розумію: любов — це спочинок, а спочинок — це любов. Бог спочиває у Своїй любові. Любов — це спочинок, і спочинок — це любов, і де немає любові, там спочинок неминуче порушується». І скажімо сьогодні: «Я бачу, що це за радість: це радість завжди любити, це радість втрачати власне життя в любові до інших». У зв’язку зі смиренням хтось питає: «А як же той вірш: „честю один одного більшим робіть“?»

Коли душа приходить до досконалого смирення перед Богом, вона стає нічим, а Бог стає всім у всьому. Я — ніщо. Немає самості, яку можна було б образити; я сказав перед Богом: «Я — ніщо; світить лише Твоє життя і світло. Честь — Твоя, і ніщо не може зачепити мене, крім того, що йде проти слави мого Бога». Улюблені, чи живете ви в радості Святого Духа? Прийдіть, прийміть благословення й віддайте себе на життя смирення, у якому ви — ніщо, і на життя любові, як у Христа, у якому ви живете тільки для ближніх, бо Царство Боже — це радість у Святому Дусі. Моя остання думка: радість Святого Духа — це радість праці для Бога. Радість присутності Ісуса, радість визволення від гріха, радість любові до братів, а тоді — радість праці для Бога. Дехто з нас часом відчував, яка це незбагненна річ, що вічний Бог працює через нас; і ми казали: «Господи, що ж це таке, що Ти, Всемогутній, дієш у мені й через мене, нікчемного за природою хробака?» Це таємниця, що перевищує розуміння, і все ж це щира правда.

Радість Святого Духа приходить, коли людина віддає себе христоподібній праці — нести людям Божу любов. Шукаймо тих, хто гине, живімо й помираймо заради душ, живімо й помираймо, щоб наші ближні були повернені й приведені назад до свого Бога. Немає радості, подібної до тієї, коли чуєш радісну пісню новонародженої душі.

Але так, є й інша радість, що може бути не менш глибокою. Навіть якщо Бог не дасть мені благословення почути, як новонароджена душа співає свою пісню, я можу мати радість — співчуття з Ісусом у Його відкинутому житті — і певність, що Отець дивиться на мене з уподобанням. Коли я думаю про тисячі віруючих у християнському світі, а потім про язичницький світ, у моєму серці здіймається крик: «Що ж ми робимо?»

Нам треба день і ніч волати до Бога: «Господи Боже, збуди нас. Господи Боже, нехай Святий Дух палає в нас». Чи ми справжні наступники Ісуса Христа? Чи ми справді послідовники й наступники Христа, Який пройшов увесь шлях до Голгофи, щоб віддати Свою кров за людей? Пам’ятаймо ж: радість Святого Духа — це радість праці для Бога у Христі.

Я вірю, що Бог має нові шляхи, нове проводження і нову силу для Свого народу, якщо тільки той чекатиме на Нього.

Але більшість із нас робить ось що: ми дякуємо Богові за все, що Він дав, дивимося на всі способи праці, які маємо, і кажемо, що постараємося робити свою справу краще. Та о, якби ми відчули потребу, якби ми хоч трохи побачили — баченням, яке дає Святий Дух, — стан мільйонів довкола нас, я певен, ми впали б долілиць перед Богом і сказали: «Боже, допоможи мені зробити щось нове. О, якби кожною жилкою мого єства заволоділа ця велика праця з Богом!» Велика потреба в тому, щоб усі християни цілком посвятили себе Богові для Його праці. Нехай Бог допоможе нам пізнати, що таке радість Святого Духа.

Наприкінці я знову питаю: «Чи вірите ви, що Господь Ісус, наш Шило, про Якого пророкував Яків, наш Ісус Навин, наш славний Цар і Первосвященик, — чи вірите ви, що Христос Ісус може сьогодні ввести вас у Божий спочинок?» Пам’ятайте те слово з Послання до Євреїв 3:7: «Тим же (яко ж глаголе Дух сьвятий): Сьогоднї». Сьогодні наберіться відваги й візьміть своє служіння, візьміть свою справу, візьміть своє оточення, візьміть свою природну вдачу, візьміть свій дім і візьміть своє життя на прийдешні дні на землі — і скажіть: «Я цього не розумію, я не знаю, що буде, але одне знаю: я цілковито віддаю все в руки розіп’ятого Агнця Божого; Він матиме мене всього, без останку». І о, пам’ятайте, улюблені, що Христос буде для вас більшим, ніж ви можете подумати чи зрозуміти, більшим, ніж можете попросити чи забажати.

Прийдіть, кинемося в ті благословенні, люблячі обійми й повірмо вже тепер, що наш Ісус Навин вводить нас у Божий спочинок — спочинок, у якому ми спасені від турботи про себе, від шукання свого, від надії на себе й від любові до себе; спочинок, у якому ми не думаємо про себе, але де Той, Хто всемогутній і всюдисущий, завжди буде з нами й завжди діятиме в нас. А зробивши це, ухопімося за обітницю: оскільки ми шукали насамперед Царства і Божої праведності, усе це додасться нам. Улюблені, Царство Боже всередині вас, і воно — праведність, мир і радість у Святому Дусі. Прийдіть, ухопімося за нього вже тепер у простій, дитячій, смиренній вірі.