Смирення Христа — наше спасіння

Филипян 2:5-8. — «Так бо нехай думаєть ся у вас, як і в Христї Ісусї, котрий, бувши в образї Божому, не вважав хижацтвом бути рівним Богу; тільки ж умалив себе, прийнявши вид слуги, бувши в подобиї чоловічому, і здававшись видом, яко чоловік, принизив себе, бувши слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної.»

Усі добре знають це дивовижне місце. Павло говорить про одну з найпростіших, найпрактичніших речей щоденного життя — про смирення; і саме у зв’язку з цим відкриває нам чудову картину Божої істини. У цьому розділі ми бачимо вічне Божество Ісуса: Він був в образі Божому і єдиний з Богом. Бачимо Його втілення: Він зійшов і став подібним до людини. Бачимо Його смерть і спокуту: Він був слухняний аж до смерті. Бачимо Його піднесення: Бог Його високо підніс. Бачимо славу Його Царства: кожне коліно вклониться, і кожен язик визнає Його. І в якому ж зв’язку все це сказано? Це богословське дослідження? Ні. Опис того, хто такий Христос? Ні; усе це сказано у зв’язку з простим, прямим закликом до смиренного життя у стосунках одне з одним.

Наше земне життя пов’язане з усією вічною славою Божества, що відкрилася в піднесенні Ісуса. Саме те, що ми дивимося на Ісуса, саме те, що ми схиляємо перед Ним коліна, має бути нерозривно пов’язане з духом найглибшого смирення. Погляньмо ж на смирення Ісуса. По-перше, це смирення — наше спасіння; далі, це смирення — саме те спасіння, якого ми потребуємо; і ще — це смирення є тим спасінням, яке дасть нам Святий Дух.

Смирення — це спасіння, яке приносить Христос. Це наша перша думка. Часто ми маємо дуже туманні — я сказав би навіть мрійливі — уявлення про те, Хто такий Христос; ми любимо особу Христа, але того, з чого складається Христос, що власне робить Його Христом, ми не знаємо й не любимо. Якщо ми любимо Христа понад усе, то мусимо понад усе любити й смирення, бо смирення — сама суть Його життя і слави та спасіння, яке Він приносить. Лише подумайте: де воно почалося? Чи є смирення на небі? Ви знаєте, що є, бо там кладуть свої вінці перед престолом Бога й Агнця. А чи є смирення на самому Божому престолі? Так; що ж, як не небесне смирення, спонукало Ісуса на престолі сказати: «Я зійду, щоб стати слугою і померти за людину; Я піду й житиму як тихий і смиренний Агнець Божий»?

Ісус приніс нам смирення з неба. Саме смирення привело Його на землю — інакше Він ніколи б не прийшов. І як Христос став людиною в цьому божественному смиренні, так і все Його життя було ним позначене. Він міг обрати інший образ, у якому з’явитися; міг прийти в образі царя, але обрав образ слуги. Він позбавив Себе слави; Він умалив Себе; Він обрав образ слуги. Він сказав: «Як Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити, й дати душу свою яко викуп за многих» (Маттея 20:28). І ви знаєте, що останньої ночі Він став на місце раба, підперезався рушником і пішов умивати ноги Петрові та іншим учням.

Любі, життя Ісуса на землі було життям найглибшого смирення. Саме це надавало Його життю цінності й краси в Божих очах. А Його смерть — можливо, ви мало думали про неї в цьому зв’язку — Його смерть була виявом смирення, якому немає рівних.

У посланні до филип’ян Павло згадує, як Ісус Христос принизив Себе і був слухняний аж до смерті, і то смерті хрестної. Мій Господь Христос займав низьке місце весь час Свого перебування на землі; Він зайняв дуже низьке місце, коли почав умивати учням ноги; але коли Він пішов на Голгофу, то зайняв найнижче місце, яке тільки можна знайти у Божому всесвіті, найнижче з усіх, і дозволив, щоб гріх, і прокляття гріха, і гнів Божий покрили Його. Він став на місце винного грішника, щоб понести наш тягар, щоб послужити нам, спасаючи нас від нашої нужди, щоб Своєю дорогоцінною кров’ю здобути для нас визволення, щоб тією кров’ю змити з нас нашу пляму й нашу провину.

Нам загрожує небезпека думати про Христа як про Бога, як про людину, як про спокуту, як про Спасителя, як про Того, Хто піднесений на престолі, — і ми творимо собі образ Христа, а справжній Христос, саме серце Його вдачі, лишається незнаним. Хто ж такий справжній Христос? Божественне смирення, що схилилося в найглибші глибини заради нашого спасіння.

Смирення Ісуса — наше спасіння. Читаємо: «Принизив себе… Тим же і Бог Його високо вознїс» (Филипян 2:8-9). Таємниця Його піднесення на престол ось у чому: Він принизив Себе перед Богом і людьми. Смирення — це Божий Христос, і нині на небі, сьогодні, цей Христос, Муж смирення, сидить на Божому престолі. Що я бачу? Агнця, що стоїть, наче заколений, на престолі; у славі Він і далі тихий і лагідний Агнець Божий. Його смирення — це знак, який Він там носить. Ви часто вживаєте це ім’я — Агнець Божий — і вживаєте його у зв’язку з кров’ю жертви. Ви співаєте хвалу Агнцеві й покладаєте надію на кров Агнця. Хвала Богові за кров! Довіряти їй ніколи не буде забагато. Але боюся, ви забуваєте, що слово «Агнець» мусить означати для нас дві речі: не лише жертву, пролиття крові, а й лагідність Божу, втілену на землі, лагідність Божу, представлену в лагідності та сумирності маленького Ягняти. Проте спасіння, яке приніс Христос, не лише випливає зі смирення, — воно й веде до смирення. Ми мусимо зрозуміти, що це не тільки спасіння, яке приніс Христос, а й саме те спасіння, якого потребуємо ви і я.

Що є причиною всієї людської нужди? Передусім гордість: людина шукає своєї волі й своєї слави.

Так, гордість — корінь кожного гріха, і тому Агнець Божий приходить до нас у нашій гордості й приносить нам спасіння від неї. Понад усе нам треба спастися від нашої гордості та свавілля. Добре бути спасенним від гріхів крадіжки, вбивства і всякого іншого зла; але понад усе людині треба спастися від того, що є коренем усякого гріха, — від свавілля і гордості. Лише коли людина починає відчувати, що саме такого спасіння вона потребує, вона справді може зрозуміти, Хто такий Христос, і прийняти Його як своє спасіння. Саме такого спасіння особливо потребуємо ми, християни й віруючі. Ми знаємо сумну історію Петра та Йоана і те, що навело на них їхнє свавілля й гордість. Їм не треба було спасатися ні від чого, крім самих себе, і цього уроку мусимо навчитися ми, якщо хочемо ввійти в життя спочинку.

І як нам увійти в те життя й перебувати там, на лоні Агнця Божого, якщо панує гордість? Хіба ми не чули часто нарікань на те, скільки гордості в Церкві Христовій? Що є причиною всіх розділень, сварок і заздрощів, які нерідко трапляються навіть серед Божих святих? Чому в родині часто буває гіркота — хай лише на пів години чи на пів дня; але що є причиною суворих осудів і поспішних слів? Що є причиною відчуження між друзями? Що є причиною лихослів’я? Що є причиною егоїзму й байдужості до почуттів інших? Просто ось що: людська гордість. Людина підносить себе й присвоює собі право мати думки та судження, які їй до вподоби. Спасіння, якого ми потребуємо, — це справді смирення, бо тільки через смирення нас може бути відновлено в правильних стосунках з Богом.

«Чекання на Бога» — ось єдиний правдивий вираз справжнього ставлення створіння до Бога: бути ніщо перед Богом. Яка головна думка про створіння, сотворене Богом? Ось яка: бути посудиною, у яку Він може вилити Свою повноту, у якій Він може виявити Своє життя, Свою доброту, Свою силу і Свою любов. Посудина мусить бути порожня, щоб її можна було наповнити, і якщо ми хочемо сповнитися Божим життям, то мусимо цілком спорожніти від самості. У цьому слава Божа: Він має наповнити все, а надто Свій викуплений народ.

Як у цьому слава створіння, так у цьому і єдине відкуплення, і єдина слава кожної викупленої душі: бути порожньою і як ніщо перед Богом, чекати на Нього й дозволити Богові бути всім в усьому. Смирення займає чільне місце майже в кожному посланні Нового Завіту. Павло каже: «ходити достойно поклику, яким вас покликано, з усякою смирнотою й тихостю, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любови, стараючись держати єдиненнє духа в мирному союзї» (Єфесян 4:1-3). Що ближче ви до Бога, що повніші Богом, то нижче ви будете, і перед Богом, і перед людьми ви любитимете схилятися дуже низько. Ми знаємо, якою самовпевненістю вирізнявся Петро спершу; але якою ж іншою мовою говорить він у своїх посланнях! Там він написав: «Саме так, молодші, коріть ся старшим; усї ж, один одному корячись, смирностю підпережіть ся».

1 Петра 5:5. Він зрозумів — і наважився проповідувати смирення всім. Це справді те спасіння, якого ми потребуємо. Що ж заважає людям прийти до того цілковитого віддання себе, про яке ми говоримо? Просто вони не наважуються покинути себе й довіритися Богові; вони не хочуть бути ніщо, віддати Христові свої бажання, свою волю і свою честь.

Хіба ж ми не приймемо спасіння, яке пропонує Ісус? Він відрікся Своєї волі; Він відрікся Своєї честі; Він відрікся всякої надії на Себе; Він жив, залежачи від Бога, як слуга, якого послав Отець. Ось спасіння, якого ми потребуємо, — дух смирення, що був у Христі. Що часто тривожить наші серця й порушує наш мир? Чи не гордість, що прагне бути чимось? І Божа постанова незмінна: «Бог гордим противить ся, смирним же дає благодать» (1 Петра 5:5). Як часто Ісусові доводилося говорити про це Своїм учням!

В Євангелії ви раз у раз знайдете ці прості слова: «Хто ж нести меть ся вгору, принизить ся, а хто принизить ся, пійде вгору» (Маттея 23:12). Він навчав Своїх учнів: «хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою» (Маттея 20:26). Нехай це буде нашим єдиним благанням перед Богом: «Нехай сила Святого Духа зійде на мене разом зі смиренням Ісуса, щоб я зайняв те місце, яке зайняв Він».

А тепер третя думка: це спасіння, яке приносить Святий Дух. Ви знаєте, яка переміна сталася з тими учнями. Хвалімо ж за це Бога! Святий Дух означає ось що: життя, вдача, настрій і схильності Ісуса, принесені з неба в наші серця. Ось що таке Святий Дух. Він має Свої могутні дії, які дарує як дари; але повнота Святого Духа — ось вона: Ісус Христос у Своєму смиренні приходить жити в нас. Коли Христос навчав Своїх учнів, усі Його настанови могли допомагати як приготування: вони ламали учнів, давали їм усвідомити, що не так, і будили в них прагнення; але самі настанови не могли цього зробити, і вся їхня любов до Ісуса та бажання догодити Йому не могли цього зробити, аж доки не зійшов Святий Дух. Ось обітниця, яку дав Христос. Говорячи про прихід Святого Духа, Він каже: «прийду до вас» (Йоана 14:18).

Христос сказав Своїм учням: «Я три роки був з вами, і ви були в найтіснішому спілкуванні зі Мною, і Я зробив усе, щоб досягти ваших сердець; Я намагався ввійти у ваші серця, але не зміг; та не бійтеся, Я прийду знову. Того дня ви побачите Мене, і зрадіє ваше серце, і ніхто не відбере від вас вашої радості. Я прийду знову, щоб жити у вас і проживати в вас Своє життя» (див. Йоана 16:22). Христос вознісся на небо, щоб здобути силу, якої раніше ніколи не мав. Яку ж? Силу жити в людях. Хвала за це Богові! Саме тому, що Ісус, Смиренний, Агнець Божий, Лагідний, Покірний і Тихий, зійшов у Святому Дусі в серця Своїх учнів, гордість було вигнано, і саме дихання неба повіяло через Нього в любові, що зробила їх одним серцем і одною душею.

Дорогі друзі, Христос — ваш. Христос, що приходить у силі Святого Духа, — ваш. Чи прагнете ви мати Його, мати досконалого Христа Ісуса? Тож прийдіть і подивіться, як серед слави Свого Божества — того, що Він був в образі Божому і рівним Богові; серед слави Свого втілення — того, що Він став людиною; серед слави Своєї спокути — того, що Він був слухняний аж до смерті; і серед слави Свого піднесення, яка є найвищою і найяскравішою славою, Він принизив Себе, зійшовши з неба на землю й на хрест.

Він принизив Себе, щоб прийняти це ім’я, виявити лагідність і померти смертю Агнця Божого.

А що ж тепер потрібно робити нам? Як нам спастися цим смиренням Ісуса? Це урочисте питання, але, дякувати Богові, на нього можна дати відповідь. По-перше, ми мусимо прагнути цього понад усе. Навчімося молити Бога, щоб Він визволив нас від найменшого сліду гордості, бо це проклята річ. Навчімося на якийсь час відкласти інші речі християнського життя і почати день у день благати Агнця Божого: «Агнче Божий, я знаю Твою любов, але так мало знаю Твою лагідність». Приходьте день у день, притуліть своє серце до Його серця і кажіть Йому з палким бажанням: «Ісусе, Агнче Божий, дай, о, дай мені Себе, з Твоєю лагідністю і смиренням», — і Він сповнить бажання тих, хто Його боїться. Мало лише прагнути цього й молитися про це; вимагайте цього й прийміть як своє. Це смирення дане вам у Христі Ісусі.

Христос — наше життя. Що це означає? О, якби Бог дав вам і мені побачити, що це означає! Повітря — наше життя, і повітря всюди, воно всеосяжне. Ми дихаємо без зусиль, бо Бог оточує нас повітрям, — але хіба повітря ближче до мене, ніж Христос? Сонце дає світло кожному зеленому листку й кожній травинці, сяючи година за годиною, мить за миттю. Та хіба сонце ближче до травинки, ніж Христос до людської душі? Воістину ні; Христос довкола нас з усіх боків, Христос натискає на нас, щоб увійти, і немає нічого ні на небі, ні на землі, ні в пеклі, що могло б завадити світлу Христа сяяти в серце, яке порожнє й відкрите.

Якби вікна вашої кімнати були зачинені віконницями, світло не змогло б увійти; воно було б знадвору, лилося б і лилося на віконниці, але ввійти не могло б. Та залиште вікна без віконниць — і світло приходить, воно радіє ввійти й наповнити кімнату. Так і з вами, Божі діти: Ісус і Його світло, Ісус і Його смирення — довкола вас з усіх боків, і Він прагне ввійти у ваші серця. Прийдіть і прийміть Його сьогодні в Його благословенній лагідності й сумирності. Не бійтеся Його; Він — Агнець Божий. Він такий терплячий до вас, такий добрий, такий ніжний і люблячий.

Наберіться сьогодні відваги й довіртеся Ісусові, щоб Він увійшов у ваше серце й заволодів ним. А коли Він заволодіє, настане життя щоденного благословенного спілкування з Ним, і ви відчуватимете дедалі глибшу потребу в тихому часі з Ним, у поклонінні Йому й у тому, щоб просто схилятися перед Ним у безпорадності та смиренні й казати: «Ісусе, я — ніщо, а Ти — все». Це буде благословенне життя, бо ви усвідомлюватимете, що перебуваєте біля ніг Ісуса. Цієї самої миті ви можете прийняти Ісуса в Його божественному смиренні як життя своєї душі. Чи зробите ви це? Чи не відчините свого серця й не скажете: «Увійди, увійди»?

Прийдіть сьогодні, прийміть Його наново в цій благословенній силі Його дивовижного смирення і скажіть Йому: «О Ти, що сказав: „навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим.“ Мій Господи, я знаю, чому не маю досконалого життя: це моя гордість; але сьогодні прийди й оселися в моєму серці. Ти, що ввів навіть Петра та Йоана в блаженство Свого небесного смирення, — Ти не відмовиш і мені. Господи, ось я; Ти, що лише Своїм дивовижним смиренням можеш спасти, — увійди. Агнче Божий, я вірю в Тебе; заволодій моїм серцем і живи в мені». Сказавши це, ідіть у тиші, усамітньтеся, ступайте обережно, як той, хто несе Агнця Божого у своєму серці, і кажіть: «Я прийняв Агнця Божого; Він дбає про моє серце; Він вдихає в мене Своє смирення і залежність від Бога й так приводить мене до Бога. Його смирення — моє життя і спасіння».