Христос — наше життя

Колосян 3:4. — «Христос, життє ваше».

У кожного серця виникає одне питання: «Як мені жити тим життям цілковитого довір’я до Бога?» Багато хто не знає правильної чи повної відповіді. А вона така: «Христос мусить жити ним у мені». Саме для цього Він став людиною: щоб як людина прожити життя довір’я до Бога і так показати нам, як ми маємо жити. Коли Він зробив це на землі, то вознісся на небо, щоб зробити більше, ніж показати, — щоб дати нам це життя довір’я і жити ним у нас. Лише коли ми зрозуміємо, що таке життя Христа і як воно стає нашим, ми будемо готові прагнути цього й просити Його, щоб Він Сам жив ним у нас. Коли ми спершу побачимо, що таке це життя, тоді зрозуміємо, як Він справді може заволодіти нами й учинити нас подібними до Себе. Саме на це перше питання я особливо хочу звернути вашу увагу. Я хочу показати вам життя Христа, як Він його прожив, щоб ми зрозуміли, що Він має для нас і чого ми можемо від Нього чекати.

Христос Ісус прожив на землі життя, яке Він чекає, щоб ми наслідували. Ми часто кажемо, що прагнемо бути подібними до Христа. Ми вивчаємо риси Його характеру, стежимо за Його слідами, молимося про благодать бути подібними до Нього, — і все ж якось маємо в цьому дуже мало успіху. Чому? Бо ми хочемо зірвати плід, коли немає кореня. Якщо ми справді хочемо зрозуміти, що означає наслідувати Христа, то мусимо дійти до того, що було самим коренем Його життя перед Богом. Це було життя абсолютної залежності, абсолютного довір’я й абсолютного віддання себе, і доки ми не станемо єдині з Ним у тому, що є засадою Його життя, марно намагатися тут чи там копіювати окремі чесноти цього життя.

У євангельській історії ми бачимо п’ять великих, особливо важливих подій: народження, життя на землі, смерть, воскресіння і вознесіння. У них ми маємо те, що один давній письменник назвав «шляхом Ісуса Христа», — шлях, яким Він став тим, ким є сьогодні: нашим прославленим Царем і нашим життям. На всьому цьому шляху життя ми маємо стати подібними до Нього. Погляньмо на перше. Що ми скажемо про Його народження? Ось що: Він отримав Своє життя від Бога. Що про Його життя на землі? Він прожив це життя в залежності від Бога. Про Його смерть? Він віддав Своє життя Богові. Про Його воскресіння? Бог підняв Його з мертвих. А про Його вознесіння? Він живе Своїм життям у славі з Богом.

По-перше, Він отримав Своє життя від Бога. Чому ж нам важливо на це дивитися? Бо саме в цьому Христос Ісус мав вихідну точку всього Свого життя. Він казав: «Отець мене післав»; «Отець любить Сина, і все дав у руки Йому»; «як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі» (Йоана 5:26). Христос прийняв його як Своє власне життя, так само як Бог має життя в Собі Самому. І все ж увесь час це було життя дане й прийняте. «Оскільки Всемогутній Отець дав це життя Мені, Синові Людському на землі, Я можу покладатися на Бога, що Він його підтримає й проведе Мене через усе». І це перший урок, який нам потрібен. Нам треба часто роздумувати над ним, молитися, міркувати й чекати перед Богом, доки наші серця не відкриються для дивовижного усвідомлення: вічний Бог має в нас божественне життя, яке не може існувати інакше, як через Нього. Я вірю, що Бог дав Своє життя, яке вкорінене в Ньому. Я відчуваю, що підтримувати його мусить Він.

Ми часто думаємо, що Бог дав нам життя, яке тепер є нашим власним, — духовне життя, за яке ми маємо самі відповідати; а потім скаржимося, що не можемо втримати його в належному стані. Не дивно. Ми мусимо навчитися жити, навчитися жити так, як жив Ісус. Я маю даний Богом скарб у цій глиняній посудині. Я маю світло пізнання Божої слави в обличчі Христа. Я маю в собі життя Божого Сина, життя, дане мені Самим Богом, і підтримувати його може тільки Сам Бог, коли я живу в спілкуванні з Ним.

Чого вчить нас апостол Павло у Римлян 6, де він щойно сказав, що ми мусимо вважати себе мертвими для гріха й живими для Бога в Христі Ісусі? Він одразу ж каже далі: «оддавайте себе Богові, яко з мертвих оживших» (Римлян 6:13). Як часто християнин чує урочисті слова про те, що він живий для Бога і що має вважати себе справді мертвим для гріха й живим для Бога в Христі! Він не знає, що робити; він одразу починає метатися: «Як мені втримати це — цю смерть і це життя?» Послухайте, що каже Павло. Тієї самої миті, коли ти вважаєш себе мертвим для гріха й живим для Бога, іди з цим життям до Самого Бога, віддай себе Йому як оживлений з мертвих і скажи Богові: «Господи, Ти дав мені це життя. Тільки Ти можеш його зберегти. Я приношу його Тобі. Я не можу всього цього зрозуміти. Я ледве знаю, що отримав, але приходжу до Бога, щоб Він довершив те, що почав». Щоб жити, як Христос, я мушу щомиті усвідомлювати, що моє життя прийшло від Бога і тільки Він може його підтримувати.

А по-друге, як Христос проживав Своє життя протягом тридцяти трьох років, коли ходив тут по землі? Він жив ним у залежності від Бога. Ви знаєте, як постійно Він каже: «Істино, істино глаголю вам: Не може Син нїчого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить» (Йоана 5:19). Він невпинно чекав на навчання, накази й провід Отця. Він молився про силу від Отця. Хоч би що Він робив, робив в ім’я Отця. Він, Син Божий, відчував потребу в багатій молитві, у наполегливій молитві, щоб зводити з неба й підтримувати в молитві життя спілкування з Богом.

Ми багато чуємо про довір’я до Бога. Це найблаженніше! І ми можемо сказати: «О, саме цього я й хочу», — та й забути, у чому сама таємниця всього: Бог у Христі мусить усе здійснювати в нас. Мені потрібен Бог не лише як Той, на Кого я покладаюся, — я мушу мати в собі Христа як силу довіряти; Він мусить жити в мені Своїм власним життям довір’я.

Згадайте ту історію про колючку в тілі у 2 Коринтян 12 і подумайте, що вона означає. Павлові загрожувало вивищення, і блаженний Учитель прийшов, щоб упокорити його й навчити. Якщо ми хочемо ввійти в спочинок віри й перебувати в ньому, якщо хочемо жити переможним життям у землі ханаанській, — починатися це мусить тут.

Ми мусимо бути зламані в усякій самовпевненості й навчитися, як Христос, абсолютно й невпинно залежати від Бога. Тут треба зробити більшу роботу, ніж ми, можливо, уявляємо. Ми мусимо бути зламані, і постійним станом нашої душі має бути: «Я ніщо; Бог — усе. Я не можу ходити перед Богом, як належить, і однієї години, якщо Бог не зберігатиме життя, яке Він мені дав».

Яке ж блаженне розв’язання всіх наших питань і труднощів дає Бог, коли каже: «Дитино Моя, Христос пройшов через усе це заради тебе. Христос утворив нову природу, яка може довіряти Богові, і Христос, Живий на небі, житиме в тобі й дасть тобі силу жити цим життям довір’я». Ось чому Павло сказав: «Таку ж певність маємо через Христа перед Богом» (2 Коринтян 3:4). Що це означає? Невже тільки те, що через Христа як Посередника чи Заступника? Ні, справді ні. Це означає значно більше: через Христа, Який живе в нас і дає нам силу довіряти Богові, як Він Сам довіряв Йому.

А тоді, по-третє, смерть Христа. Чого вона вчить нас про стосунок Христа до Отця? Вона відкриває нам один із найглибших і найурочистіших уроків Христового життя, який Церква Христова розуміє аж надто мало. Ми знаємо, що означає смерть Христа як спокута, і ніколи не зможемо надто наголосити на тому блаженному заступленні й пролитті крові, якими для нас здобуто відкуплення. Але пам’ятаймо: це лише половина значення Його смерті.

Друга половина така: так само як Христос був моїм Заступником, Який помер за мене, так само Він є моєю Головою, в Якій і з Якою я вмираю; і так само як Він живе для мене, щоб заступатися, Він живе в мені, щоб здійснювати й довершувати Своє життя. І якщо я хочу знати, що це за життя, яким Він житиме в мені, я мушу дивитися на Його смерть.

Своєю смертю Він довів, що мав життя тільки для того, щоб тримати його й витрачати для Бога. До самого краю, без тіні винятку бодай на мить, Він жив для Бога, — щомиті, всюди Він тримав життя тільки для Свого Бога. І тому, якщо хтось хоче жити життям цілковитого довір’я, мусить бути цілковите віддання його життя і його волі — аж до самої смерті. Він мусить бути готовий піти з Ісусом до кінця, аж на Голгофу.

У дванадцять років Ісус сказав (Луки 2:49): «хиба ж не знали, що в тому, що єсть Отця мого, треба бути менї?»

і знову, коли Він прийшов до Йордану хреститися: «так годить ся нам чинити всяку правду» (Маттея 3:15).

Упродовж усього Свого життя Він казав: «Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене, й скінчити Його дїло» (Йоана 4:34). «Ось, ійду вчинити волю Твою». А в муках Гетсиманії Його слова були: «Не моя воля, а Твоя нехай буде» (Луки 22:42). Хтось каже: «Я справді прагну жити життям цілковитого довір’я; прагну дозволити Христові жити ним у мені; я тужу за таким пізнанням Христа, яке дало б мені певність, що Христос навіки перебуватиме в мені; я хочу дійти до повної впевненості, що Христос, мій Ісус Навин, збереже мене в краю перемоги». Що для цього потрібно? Моя відповідь така: «Стережіться, щоб не прийняти фальшивого Христа, уявного Христа, половину Христа». А що ж таке повний Христос? Повний Христос — це Людина, яка сказала: «Я віддаю все аж на смерть, щоб Бог був прославлений. Не маю жодної думки, не маю жодного бажання; я не хотів би жити ні хвилини, як тільки для Божої слави». Ви одразу кажете: «Який християнин коли-небудь досягне цього?» Не питайте так, а спитайте: «Чи досяг цього Христос і чи обіцяє Христос жити в мені?» Прийміть Його в Його повноті й доручіть Йому навчити вас, як далеко Він може вас довести і що Він може в вас сотворити.

Не ставте жодних умов і застережень щодо невдач, але киньтеся на цього Христа, віддайтеся цьому Христові, Який прожив те життя цілковитого віддання себе Богові, щоб приготувати нову природу, яку Він міг би передати вам і в якій міг би вчинити вас подібними до Себе. Тоді ви будете на тій дорозі, якою Він зможе вести вас далі — до блаженного досвіду й володіння тим, що Він може для вас зробити. Христос Ісус прийшов у світ із заповіддю від Отця покласти Своє життя, і все Своє життя Він носив у Своєму серці цю одну думку. Одна думка, що повинна бути в серці кожного віруючого, — ось яка: «Я в смерті з Христом; я цілком і незмінно відданий на те, щоб чекати на Бога, аби Бог щохвилини здійснював у мені Свій задум і Свою славу».

Мало хто здобуває перемогу, радість і повний досвід відразу. Але ось що ви можете зробити: займіть правильну поставу і, дивлячись на Ісуса і на те, яким Він був, скажіть: «Отче, Ти вчинив мене учасником Божої природи, учасником Христа. Саме в житті Христа, відданому Тобі аж на смерть, у Його силі й перебуванні в мені, у Його подобі хочу я прожити своє життя перед Тобою».

Смерть — річ урочиста, страшна річ. У Гетсиманському саду Христові коштувало великої муки вмерти тією смертю, і не дивно, що нам це нелегко. Але ми охоче погоджуємося, коли пізнали таємницю: тільки в смерті приходить Боже життя; у смерті — невимовне блаженство. Саме це робило Павла таким готовим носити в собі присуд смерті: він знав Бога, Який оживляє мертвих. Присуд смерті лежить на всьому, що від природи. Але чи ми готові прийняти його, чи ми плекаємо його? І чи не намагаємося ми радше втекти від цього присуду або забути про нього? Ми не віримо до кінця, що присуд смерті лежить на нас. Усе, що від природи, мусить померти. Просіть Бога, щоб Він зробив вас готовими повірити серцем, що вмерти з Христом — єдиний шлях жити в Ньому. Ви питаєте: «Та невже ж це має бути вмирання щодня?» Так, улюблені; Ісус щодня жив перед лицем хреста, і ми, у силі Його переможного життя, стаючи подібними до Нього в Його смерті, мусимо щодня радіти, сходячи з Ним у смерть.

Візьмімо приклад. Візьмімо дуб, якому близько ста років. Як народився цей дуб? У могилі. Жолудь посадили в землю, і для нього зробили могилу, щоб жолудь міг померти. Він помер і зник; пустив коріння вниз, пустив паростки вгору, і ось тепер це дерево стоїть уже сто років. Де воно стоїть? У своїй могилі; весь час у тій самій могилі, де помер жолудь; воно стоїть там, запускаючи коріння дедалі глибше в ту землю, у якій була викопана його могила, і все ж, увесь час, хоч і стоїть у тій самій могилі, де померло, воно росло все вище, і міцніше, і ширше, і прекрасніше. І всі плоди, які воно будь-коли родило, і все листя, що прикрашало його рік у рік, — усім цим воно завдячувало тій могилі, у якій вкорінене й тримається його коріння. Так само й Христос усім завдячує Своїй смерті й Своїй могилі. І ми теж усім завдячуємо тій Ісусовій могилі. О, живімо щодня, вкорінені в смерті Ісуса! Не бійтеся, а скажіть: «Для своєї власної волі я помру; для людської мудрості, і людської сили, і для світу я помру; бо саме в могилі мого Господа Його життя має свій початок, і свою силу, і свою славу».

Це підводить нас до наступної думки. По-перше, Христос отримав життя від Отця; по-друге, Христос жив ним у залежності від Отця; по-третє, Христос віддав його в смерті Отцеві; і тепер, по-четверте, Христос знову отримав його, воскрешений Отцем, силою слави Отця. О, яке глибоке значення воскресіння Христа! Що зробив Христос, коли помер? Він зійшов у темряву й цілковиту безпорадність смерті.

Він віддав життя, що було без гріха; життя, дане Богом; життя прекрасне й дорогоцінне; і Він сказав: «Я віддам його в руки Мого Отця, якщо Він цього попросить»; Він так і зробив, і Він був там, у могилі, чекаючи на Бога, щоб Той чинив Свою волю; і тому що Він до краю вшанував Бога у Своїй безпорадності, Бог підніс Його до найвищої міри слави й сили. Христос нічого не втратив, віддавши Своє життя в смерті Отцеві. Тож, якщо ви хочете, щоб Божа слава і Боже життя зійшли на вас, то саме в могилі цілковитої безпорадності народиться те життя слави. Ісус був воскрешений з мертвих, і ця сила воскресіння, з Божої благодаті, може діяти й діятиме в нас. Нехай ніхто не сподівається жити правильним життям, доки не живе повним життям воскресіння в силі Ісуса.

Дозвольте мені іншими словами сказати, що означає це воскресіння. Христос мав досконале життя, дане Богом. Отець сказав: «Чи віддаси Мені це життя? Чи розлучишся з ним на Моє слово?» І Він розлучився з ним, але Бог повернув Йому його в другому житті, у десять тисяч разів славнішому за те земне життя. Так Бог учинить кожному з нас, хто охоче погодиться розлучитися зі своїм життям. Чи ви колись це зрозуміли? Ісус народився двічі.

Першого разу Він народився у Вифлеємі. То було народження в життя немочі. Але вдруге Він народився з могили; Він — «перворідень з мертвих» (Колосян 1:18). Тому що Він віддав життя, яке мав через перше народження, Бог дав Йому життя другого народження — у славі неба і на Божому престолі.

Християни, саме це нам і треба зробити.

Людина може бути ревним християнином; людина може бути успішним працівником; вона може бути християнином, який мав певну міру зростання й поступу; але якщо вона не ввійшла в цю повноту благословення, то їй потрібно прийти до другого, глибшого досвіду спасительної сили Бога; їй потрібно — так само як Бог вивів її з Єгипту через Червоне море — дійти до того місця, де Бог переводить її через Йордан у Ханаан. Улюблені, ми хрищені в смерть Христа. Буває, що ми кажемо: «Я мав дуже благословенне життя, і мав багато благословенних переживань, і Бог багато для мене зробив». Перш ніж Христос здобув Своє життя спочинку й перемоги на престолі, Він мусив померти й віддати все. Зробіть і ви так, і матимете частку в Його перемозі й славі. Лише тоді, коли ми йдемо за Ісусом у Його смерть, Його воскресіння, сила і радість стануть нашими.

Тепер переходимо до нашої останньої думки. П’ятим кроком на Його дивовижному шляху було те, що Він був піднесений, щоб навіки бути з Отцем. Тому що Він упокорив Себе, тому й Бог високо Його підніс (Филипян 2:9). У чому ж краса й блаженство цього піднесення Ісуса? Для Нього Самого — досконале спілкування з Отцем; для інших — участь у силі Божого всемогутства. Так, це був плід Його смерті. Писання обіцяє не лише те, що Бог у житті воскресіння дасть нам радість, і мир, що перевищує всяке розуміння, перемогу над гріхом і спочинок у Бозі, але й те, що Він хреститиме нас Святим Духом; або, іншими словами, наповнить нас Святим Духом.

Ісус був піднесений на небесний престол, щоб там прийняти від Отця Духа в Його новому, божественному виявленні, щоб вилити Його в Його повноті. І коли ми входимо в життя воскресіння, у життя віри в Того, Хто єдиний з нами і сидить на престолі, — коли ми входимо в це, ми теж можемо стати учасниками спілкування з Христом Ісусом, як Він завжди перебуває в Божій присутності, і Святий Дух наповнить нас, щоб діяти в нас і через нас так, як ми ще ніколи не знали.

Ісус здобув це божественне життя, цілковито покладаючись на Отця все Своє життя, покладаючись на Нього аж до смерті. Ісус здобув те життя в повній славі Духа, що мав бути вилитий, віддавши Себе в послуху й відданні одному тільки Богові і дозволивши Богові навіть у могилі виявити Свою могутню силу; і цей самий Христос проживатиме Своє життя в тобі і в мені. О, таємниця! О, слава! І о, Божественна певність! Ісус Христос має намір прожити те життя в тобі і в мені. Що ви думаєте — чи не повинні ми впокоритися перед Богом? Невже ми були християнами стільки років і так мало збагнули, чим ми є? Я — посудина, відокремлена, очищена, спорожнена, посвячена; я просто стою, щохвилини чекаючи, щоб Бог у Христі через Святого Духа здійснив у мені стільки святості й життя Свого Сина, скільки Йому до вподоби.

Доки Христова Церква не зійде в могилу приниження, і визнання, і сорому; доки Христова Церква не покладе себе в самий порох перед Богом і не чекатиме на Бога, щоб Він учинив щось нове, і щось дивовижне, щось надприродне, підносячи її, — вона залишатиметься немічною в усіх своїх зусиллях перемогти світ. Скільки ж у самій Церкві байдужості, скільки світськості, скільки непослуху, скільки гріха!

Як нам коли-небудь вести цю битву чи подолати ці труднощі? Відповідь така: Христос — Воскреслий, Увінчаний, Всемогутній — мусить прийти й жити в кожному окремому члені. Але ми не можемо сподіватися цього інакше, як помираючи з Ним. Я згадував про дерево, що виросло таким високим і прекрасним, коріння якого сто років щодня було в могилі, де помер жолудь. Нехай Бог навчить нас чекати на Нього, щоб Він міг сотворити в нас усе, що сотворив у Своєму Синові, доки Христос Ісус не сформується в нас! Амінь!