Вхід у спочинок

Євреїв 4:1. — «Біймо ся ж оце, щоб, коли зостаєть ся обітниця ввійти в покій Його, не явив ся хто з вас опізнившись.»

Євреїв 4:11. — «Стараймо ся ж увійти в той відпочинок, щоб хто не впав тим же робом у недовірство.»

Я хочу якнайпростіше відповісти на запитання: «Як людині ввійти в той спочинок?» — і показати ті прості кроки, які вона робить і які всі вміщаються в одному акті віддання себе й віри. І перший крок, думаю, такий: людина вчиться казати: «Я щиро вірю, що в житті віри є спочинок».

Ізраїль пройшов через два етапи. Це чудово висловлено в книзі Повторення Закону: «А нас випровадив звідтам, щоб нас привести сюди» — дві частини Божого діла викуплення, — «А нас випровадив звідтам, щоб нас привести сюди, і дати нам у наслїддє землю, що про неї клявся батькам нашим» (5 Мойсея 6:23). І це стосується кожного віруючого. Коли ви навернулися, Бог вивів вас із Єгипту, і той самий всемогутній Бог прагне ввести вас у життя Ханаану.

Ви знаєте, як Бог вивів ізраїльтян, але вони не дали Йому ввести їх, і їм довелося сорок років блукати пустелею, — це прообраз дуже багатьох християн. Бог виводить їх у наверненні, але вони не дають Йому ввести їх у все те, що Він для них приготував. Людині, яка питає мене: «Як мені ввійти в спочинок?» — я кажу: насамперед промов таке слово: «Я вірю, що є спочинок, у який Ісус, наш Ісус Навин, може ввести довірливу душу». А якщо хочете знати, яка різниця між двома життями — життям, яке ви досі вели, і життям, яке тепер хочете вести, — просто погляньте на пустелю і на Ханаан. У чому відмінності? У пустелі — сорок років блукання туди й назад; у Ханаані — досконалий спочинок у землі, яку дав їм Бог. Ось різниця між життям християнина, який увійшов у Ханаан, і того, який не ввійшов.

У пустелі — блукання туди й назад: людина йде за світом, вертається й кається; її зводить спокуса, і вона повертається лише для того, щоб знову відійти; життя злетів і падінь. У Ханаані ж, навпаки, — життя спочинку, бо душа навчилася довіряти: «Бог мене щогодини береже Своєю могутньою силою». Ось друга відмінність: життя в пустелі було життям нестачі, у Ханаані — життям достатку. У пустелі не було що їсти, часто не було води. Бог милостиво задовольняв їхні потреби манною та водою зі скелі. Але вони не вдовольнялися цим, і їхнє життя було життям нестачі й нарікань. А в Ханаані Бог дав їм виноградники, яких вони не садили, і там чекало на них старе збіжжя тієї землі; земля, що тече молоком і медом; земля, що жила дощем з неба і над якою була турбота Самого Бога.

О християнине, прийди й скажи сьогодні: «Я вірю, що можлива така зміна: перехід із того життя духовної смерті, темряви, смутку й нарікань, яким я часто жив, у край, де є все потрібне, де благодать Ісуса щодня, щогодини виявляється достатньою».

Скажи сьогодні: «Я вірю, що такий край спочинку можливий і для мене». А далі третя відмінність: у пустелі не було перемоги. Коли вони, згрішивши в Кадеші, спробували піти на своїх ворогів, їх розбили. У краю ж вони перемагали кожного ворога; від Єрихону й далі вони йшли від перемоги до перемоги. І так Бог чекає, і Христос чекає, і Святий Дух чекає, щоб давати перемогу щодня; не звільнення від спокус — ні, не це; але в єдності з Христом силу, яка може сказати: «Все здолїю в Христї, що мене покрепляє». «У всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.»

Филипян 4:13. Нехай Бог допоможе кожному серцю сказати це.

Тоді настає другий крок. Я хочу, щоб ви не тільки сказали: «Я вірю, що таке життя є», а й, по-друге: «Я його ще не мав». Скажіть це. «Я ще ніколи його не здобув». Хтось може сказати: «Я шукав його»; хтось скаже: «Я ніколи про нього не чув»; а хтось скаже: «Часом я думав, що знайшов його, але знову втратив». Нехай кожен буде чесний перед Богом. І тепер чи почнуть усі, хто ще його не знайшов, чесно казати: «Господи, досі я ніколи його не мав»? А чому так важливо говорити саме так? Тому що, дорогі друзі, дехто хоче поступово ковзнути в це життя спочинку, тихенько прокрастися в нього, а Бог цього не допустить. Ваше життя в пустелі було не тільки життям смутку для вас самих, а й гріхом і безчестям для Бога.

Кожне глибше входження в спасіння завжди має відбуватися через усвідомлення гріха й визнання. Тож нехай кожен християнин буде готовий сказати: «Я не жив тим життям, і я винен; я безчестив Бога; я був як Ізраїль; я гнівив Його своїм невір’ям і непослухом. Боже, змилуйся наді мною!»

О, нехай підійметься до Бога це потаємне визнання: «Я його не мав; на жаль! Я не прославив Бога життям у краю спочинку».

Тоді настає третє слово, яке я хочу, щоб ви промовили, а саме: «Дякувати Богові, це життя — для мене». Дехто каже: «Я вірю, що таке життя є, але не для мене». Є люди, які постійно кажуть: «Ох, мій характер такий нестійкий; моя воля від природи дуже слабка; мій темперамент нервовий і збудливий — неможливо, щоб я завжди жив без тривоги, спочиваючи в Бозі». Любий брате, не кажи так. Ти кажеш так лише з однієї причини: ти не знаєш, що твій Бог зробить для тебе. Почни ж відводити погляд від себе й дивитися вгору, на Бога. Візьми те дорогоцінне слово: «А нас випровадив звідтам, щоб нас привести сюди». Бог, що провів їх через Червоне море, був тим самим Богом, що провів їх через Йордан у Ханаан. Бог, що навернув тебе, — це Бог, що може давати тобі щодня це блаженне життя.

Почни казати — з першими проблисками кволої віри, ще навіть до того, як ти його прийняв, почни хоча б розумом казати: «Воно для мене; я в це вірю. Бог не позбавляє спадщини жодного зі Своїх дітей. Те, що Він дає, — для всіх. Я вірю, що те блаженне життя чекає на мене. Воно призначене для мене. Бог чекає, щоб подарувати його й звершити його в мені. Слава Його благословенному імені! Моя душа каже: воно і для мене». О, візьми це маленьке слово «мене» — і, дивлячись просто в лице Богові, наважся сказати: «Цей безцінний скарб — для мене; він для мене». Ти це сказав? Скажи зараз: «Це життя можливе і для мене».

Потім настає наступний крок, а саме: «Я ніколи жодним своїм зусиллям не схоплю його; це Бог мусить мені його подарувати». Я хочу, щоб ви дуже сміливо казали: «Воно для мене». Але потім хочу, щоб ви впали дуже низько й сказали: «Я не можу його схопити; я не можу взяти його собі». Як же тоді його одержати? Хвала Богові: коли Він одного разу привів вас до усвідомлення цілковитої безпорадності й зневіри в собі, тоді настає час, коли Він може наблизитися й спитати вас: «Чи довіриш ти своєму Богові звершити це в тобі?» Любі християни, скажіть у своєму серці: «Я ніколи жодним зусиллям не вхоплюся за Бога й не схоплю цього сам; це дар Божий». Плекайте це благословенне безсилля.

Це Він вивів нас, і Він Сам мусить нас увести.

Люди дивуються, коли чують стільки проповідей про віру і стільки палких закликів вірити, і питають, чому ж вони не можуть повірити. Є лише одна відповідь: через самість. Самість діє; вона пробує, силкується — і мусить зазнати поразки. Але коли ви доходите до кінця самих себе й можете тільки кликати: «Господи, допоможи мені! Господи, допоможи мені!» — тоді визволення близько; вірте в це. Це Бог увів народ. Це Бог уведе й вас.

Задля цього спочинку треба бути готовим віддати все. Божа благодать цілком дарова. Її дано без грошей і без плати. А проте, з другого боку, Ісус сказав, що кожен, хто хоче мати дорогоцінну перлину, мусить пожертвувати всім, мусить продати все, що має, щоб купити ту перлину.

Недостатньо побачити красу, привабливість і славу цього чудового життя, яке було вам показане, і майже скуштувати його втіху й радість. Ви мусите стати його власником, господарем поля. Чоловік, що знайшов поле зі скарбом, і чоловік, що знайшов велику перлину, обидва раділи; але вони ще не мали цього. Вони знайшли, побачили, забажали, раділи з того, але ще не мали. Аж поки не пішли й не продали все, не відмовилися від усього, не купили землю й не купили перлину.

Друзі, від багато чого треба відмовитися: від світу, його втіх, його прихильності і його доброї думки.

Ви маєте стати щодо світу в те саме становище, у якому був Ісус. Світ відкинув Його й вигнав, і ви маєте зайняти становище свого Господа, Якому належите, і йти за відкинутим Христом. Вам треба відмовитися від усього. Вам треба відмовитися від усього, що є доброго у вас самих, і впокоритися до пороху смерті.

І це ще не все. Ваше минуле релігійне життя, досвід і успіхи — усе це треба віддати й стати нічим, щоб слава була тільки Богові. Бог вивів вас у наверненні; це було власне Боже життя, дане вам, але ви осквернили його непослухом і невір’ям. Віддайте все. Відмовтеся від усієї своєї мудрості й від власних думок про Боже діло.

Як важко служителеві Євангелії відмовитися від усієї своєї мудрості, покласти її до ніг Ісуса, стати безумним і сказати: «Господи, я нічого не знаю так, як мав би знати. Я проповідував Євангелію, і як мало я бачив слави благословенного краю й благословенного життя!» Чому благословенний Дух не може навчити нас ефективніше? Причина одна: цьому заважає людська мудрість; людська мудрість не дає Божому світлу засяяти всередину. І так можна було б сказати ще про інше: віддайте все. Комусь, можливо, треба відмовитися від якогось окремого гріха. Може бути християнин, що гнівається на свого брата. Може бути християнка, що посварилася з сусідкою. Можуть бути друзі, які живуть не так, як слід. Можуть бути християни, що міцно тримаються якоїсь дрібної сумнівної речі й не хочуть віддатися та покинути все пустельне життя з його пожадливістю. О, любий, зроби цей крок і скажи: «Я готовий віддати все, щоб мати цю дорогоцінну перлину; мій час, мою увагу, мої справи — усе це я вважаю другорядним щодо цього Божого спочинку, який є першим у моєму житті; я віддаю все, щоб ходити в досконалому спілкуванні з Богом».

Ви не можете здобути цього й щодня жити в досконалому спілкуванні з Богом, не віддаючи на це часу. Ви знаходите час на все. Скільки годин на день роками й роками проводить молода панна, щоб навчитися вправно грати на фортепіано? Скільки років юнак навчається, щоб приготуватися до фаху юриста чи лікаря? Години, дні, тижні, місяці й роки він охоче віддає, щоб удосконалитися у своєму фаху. І ви сподіваєтеся, що релігія така дешева, що без віддання часу ви знайдете тісне спілкування з Богом? Не знайдете. Але, о мої брати й сестри, дорогоцінна перлина варта всього. Бог вартий усього.

Христос вартий усього. О, прийдіть сьогодні й скажіть: «Господи, за всяку ціну допоможи мені; я справді хочу жити цим життям».

А якщо вам важко це сказати і якщо в серці точиться боротьба — нічого; скажіть Богові: «Господи, я думав, що готовий, але бачу, скільки в мені неготовності; прийди й відкрий, яке зло ще є в серці». З Його благодаті, якщо ви лежатимете біля Його ніг і довірятимете Йому, прийде визволення.

Потім настає наступний крок, а саме сказати: «Я тепер віддаю себе святому й вічному Богові, щоб Він увів мене в цей досконалий спочинок». Ах, друзі, ми мусимо навчитися стояти перед Богом лицем у лице. Мій гріх був проти Бога. Давид відчував це, коли казав: «Перед тобою одним я согрішив». Це з Богом на судовому престолі вам доведеться особисто стати лицем у лице. Це Сам Бог особисто зустрів вас, щоб простити ваші гріхи. Прийдіть сьогодні й віддайте себе в руки живого Бога. Бог є любов. Бог близько. Бог чекає, щоб дати вам Своє благословення. Серце Боже тужить за вами. «Дитино Моя, — каже Бог, — ти думаєш, що це ти прагнеш спочинку; це Я прагну тебе, бо бажаю спочивати в твоєму серці, як у Своєму домі, як у Своєму храмі». Вам потрібен ваш Бог.

Так, але й ваш Бог потребує вас, щоб знайти повне вдоволення Свого Отцівського серця в Христі, що у вас. Прийдіть сьогодні й скажіть: «Я тепер віддаю себе Христові. Я зробив вибір. В ім’я Ісуса я приймаю те життя досконалого спочинку».

А тоді — моя остання думка. Коли ви це сказали, додайте: «А тепер я довіряю Богові, що Він зробить усе це дійсністю в моєму досвіді. Чи мені жити ще один рік, чи тридцять років, я знову почув сьогодні: „Бог є Єгова, великий Я Є вічного майбутнього, Вічний; і тридцять років для Нього те саме, що тепер“; і що Бог віддає мені Себе не за моєю силою втримати Його, а за Своєю всемогутньою силою любові втримати мене». Чи довіритеся ви сьогодні Богові щодо майбутнього? О, чи поглянете ви ще раз угору, на Бога в Христі Ісусі? Тисячу разів ви чули, і думали, і дякували: «Бог дав нам Свого Сина»; але чи не скажете ви: «Як же Він не дасть мені з Ним і всього — щомиті й щодня мого життя?» Скажіть це з вірою. «Як же Богові не бажати тримати мене у світлі Свого лиця, у повному досвіді спасенної сили Христа? Хіба Бог не дав сонцю сяяти так ясно, і хіба світло не прагне вилитися в кожен куточок, куди лиш може знайти доступ? І хіба мій Бог, що є любов, не захоче цілий день сяяти в це моє серце, від ранку до ночі, від року до року?» Бог є любов. Він прагне віддати нам Себе.

О, прийдіть, християни: досі ви жили життям у власній силі. Чи не почнете ви сьогодні? Чи не оберете життя, у якому Бог буде всім і в якому ви в усьому спочиватимете в Ньому? Чи не оберете життя, у якому казатимете: «О Боже, я прошу, я очікую, я довіряю Тобі в цьому. Я входжу цього дня в Божий спочинок, щоб дати Богові берегти мене; щоб дати Богові берегти мене щогодини. Я входжу в Божий спочинок». Чи готові ви це сказати? Будьте відважні; не бійтеся, ви можете довіритися Богові. Він вводить у спочинок. Послухайте ще раз Боже слово в Пророках: «Бувай обачен і спокоєн; не лякайсь і нехай не заниває в тебе серце». Довіртеся Йому знову сьогодні: «О Любий, візьми мене, введи мене, і я довірятимусь Тобі, а в Тобі — Отцеві». Можете на це покластися. Він візьме вас, і діло буде звершене.