Чекання на Бога

Псальма 62:5. — Лише на Бога мовчки чекай, душе моя, бо від Нього надія моя.

Постає перед нами урочисте питання: «Чи той Бог, Якого я маю, — це Бог, що для мене вищий за всі обставини, ближчий до мене, ніж може бути будь-яка обставина?» Брате, чи навчився ти жити так, щоб Бог був справді з тобою щомиті, щоб і в найтяжчих обставинах Він завжди був присутніший і ближчий, ніж усе довкола тебе? Усе наше знання Божого Слова мало нам допоможе, якщо це не стане питанням, на яке ми дістанемо відповідь. Що ж може бути причиною того, що стільки улюблених Божих дітей постійно скаржаться: «Мої обставини відділяють мене від Бога; мої випробування, мої спокуси, мій характер, моя вдача, мої друзі, мої вороги — будь-що може стати між мною і моїм Богом»? Хіба Бог не здатен так заволодіти мною, щоб бути ближчим до мене, ніж будь-що у світі? Хіба багатство чи бідність, радість чи смуток можуть мати наді мною владу, якої не має мій Бог? Ні.

Чому ж тоді Божі діти так часто скаржаться, що обставини відділяють їх від Нього? Відповідь може бути лише одна: «Вони не знають свого Бога». Якщо в Божій Церкві є негаразди чи неміч, то лише тому, що ми не знаємо Бога, Якого маємо. Ось чому до обітниці в Еремії 30:22: «я буду вашим Богом», — так часто додається ще одна: «і зрозумієте, що я Господь, ваш Бог». Якщо я знаю це не з людського навчання, не розумом і не уявою, а знаю через живе свідчення, яке Бог дає в моєму серці, тоді я знаю, що божественна присутність мого Бога буде такою дивовижною, а Сам мій Бог — таким прекрасним і таким близьким, що я зможу всі свої дні й роки жити переможцем через Того, Хто полюбив мене. Хіба не такого життя ми потребуємо? І знову постає питання: чому Божий народ не знає свого Бога? А відповідь така: люди беруть будь-що, тільки не Бога, — служителів, проповіді, книжки, молитви, працю й зусилля, будь-яке напруження людської природи, — замість того щоб чекати, і чекати довго, якщо треба, аж поки Бог не відкриє Себе.

Жодне навчання, яке ми можемо дістати, і жодне зусилля, яке можемо докласти, не дадуть нам володіти цим благословенним світлом Бога, що є всім у всьому для наших душ. І все ж воно досяжне. Воно цілком досяжне, якщо Бог відкриє Себе. Це єдина потреба. Я молив би Бога, щоб кожен запитав своє серце, чи казав він і чи каже щодня: «Я хочу більше Бога. Не говоріть мені лише про прекрасну істину, що є в Біблії. Вона не може мене наситити. Я хочу Бога».

У нашому внутрішньому християнському житті, у щоденних молитвах, у християнському поводженні, у наших церквах, на молитовних зібраннях, у нашому спілкуванні має дійти до того, щоб Бог завжди мав перше місце; і якщо Йому його віддати, Він заволодіє нами. Якби в нашому особистому житті кожне око було звернене до Бога, до живого Бога, якби кожне серце волало: «Душа моя жадає Бога», — яка сила, яке благословення і яка присутність вічного Бога відкрилися б нам! Що ми читаємо в Євреїв 7:25?

«Спасти може до кінця». — Кого? «Приходящих через Нього до Бога», — а не тих, хто лише приходить до Христа. У Христі — благословенне Його ім’я! — ми маємо ласкавість, милостиве зниження до нас і ніжність Бога. Але нам загрожує небезпека зупинитися на цьому й цим вдовольнитися, а Христос хоче привести нас назад, щоб ми так само раділи славою Самого Бога — Його праведністю, Його святістю, Його владою, Його присутністю і Його силою. Він може цілковито спасти тих, хто приходить через Нього до Бога!

А тепер лише кілька думок про шлях, яким я можу пізнати Бога як Бога, вищого за всі обставини, що щодня наповнює моє серце і життя. Єдине, що потрібне, — це: я мушу чекати на Бога. В оригіналі сказано — так і в нашому голландському перекладі, і на полях теж: «Лише на Бога мовчки чекай, душе моя, бо від Нього надія моя» (Псальма 62:5). Якою ж має бути мовчанка душі перед Богом? Це душа, що усвідомлює свою малість, своє незнання, свої упередження і небезпеки, які їй загрожують від пристрастей, від усього людського й грішного, — душа, що усвідомлює це і каже: «Я хочу, щоб вічний Бог увійшов і взяв мене, і взяв так міцно, щоб я все своє життя був збережений у пригорщі Його руки; я хочу, щоб Він так заволодів мною, щоб щомиті творити в мені все в усьому». Саме це й закладено в самій природі нашого Бога.

Як же нам слід мовчати перед Ним і чекати на Нього!

Дозвольте мені з благоговінням запитати: для чого існує Бог? Бог існує для того, щоб бути світлом і життям творіння, джерелом і силою всякого буття. Прекрасні дерева, зелена трава і яскраве сонце, які створив Бог, мали являти Його красу, Його мудрість і Його славу. Дерево, якому сто років, — коли його посадили, Бог не дав йому запасу життя, щоб воно далі існувало само. Ні, воістину, Бог щороку наново зодягає лілеї в їхню красу; щороку Бог зодягає дерево листям і плодами. Щодня й щогодини саме Бог підтримує життя всієї природи.

Бог створив нас, щоб ми були посудинами, в яких Він міг би виявити Свою красу, Свою волю, Свою любов і подобу Свого благословенного Сина. Ось для чого існує Бог: щоб діяти в нас Своєю могутньою силою, не припиняючи ні на мить. Коли я починаю це осягати, я вже не думаю про справжнє християнське життя як про щось недосяжно високе й неприродне, а кажу: «Найприродніша річ у творінні — щоб Бог володів мною щомиті і щоб мій Бог був ближчий до мене, ніж усе інше». Подумайте лише на мить, яке це безумство — уявляти, що я не можу сподіватися, що Бог буде зі мною щомиті.

Погляньте на сонячне світло: чи мали ви колись клопіт, коли працювали, навчалися чи читали книжку при світлі, яке дає сонце? Чи казали ви колись: «Ох, як мені вберегти це світло, як утримати його, як бути певним, що я й далі матиму його для свого вжитку?» Ви ніколи так не думали. Бог подбав, щоб саме сонце давало вам світло, і без ваших турбот; світло приходить непрохане. І я питаю вас: як ви думаєте? Якщо Бог влаштував так, що світло того сонця, яке одного дня згорить, може приходити до вас непомітно й благословенно та могутньо перебувати у вас, — то невже Бог не хоче або не може дати Своєму світлу і Своїй присутності так сяяти крізь вас, щоб ви могли ходити цілий день із Богом, ближчим до вас, ніж будь-що в природі? Хваліть Бога за цю певність: Він може це зробити. То чому ж Він цього не робить? Чому так рідко і чому такою слабкою мірою? Відповідь лише одна: ви Йому не дозволяєте.

Ви такі зайняті й наповнені іншим — релігійними речами, проповідями й молитвами, навчанням і працею, такі зайняті своєю релігією, що не даєте Богові часу, щоб Він дав Себе пізнати, увійшов і заволодів вами. О брате, послухай слова людини, яка так добре знала Бога, і почни казати: «На одного Бога вповай, душе моя!» Я міг би показати, що це і є сама слава Творця, те саме життя, яке Христос приніс у світ, життя, яким Він жив, і те саме життя, до якого Христос хоче підняти нас у його цілковитій залежності від Отця.

Сама таємниця життя Христа ось у чому: таке усвідомлення Божої присутності, що — чи то був Юда, який прийшов зрадити Його, чи Каяфа, що несправедливо засудив Його, чи Пилат, що видав Його на розп’яття, — присутність Отця була на Ньому, і в Ньому, і довкола Нього, і людина не могла торкнутися Його духа.

І саме цим Бог хоче бути для вас і для мене.

Хіба весь ваш тривожний неспокій і марні зусилля не доводять, що ви не дали Богові робити Своє діло? Бог притягає вас до Себе. Це не ваше власне бажання і не порив вашого власного серця — це вічний Божественний магніт притягає вас. Пам’ятайте: ці неспокійні пориви і спрага — діло Боже. Прийдіть, затихніть і чекайте на Бога. Він відкриє Себе.

Як мені чекати на Бога? У відповідь скажу: насамперед у молитві приділяйте більше часу, щоб стояти тихо перед Богом, не кажучи ані слова. Що в молитві найважливіше? Щоб я привернув слух Того, до Кого звертаюся. Ми не готові приносити своє прохання, доки цілком не усвідомимо, що маємо увагу Бога.

Ви кажете мені, що все це знаєте. Так, знаєте; але вам потрібно, щоб Святий Дух наповнив ваше серце святим усвідомленням того, що вічний, всемогутній Бог справді підходить до вас зовсім близько. Той, Хто любить, прагне, щоб ви належали Йому. Затихніть перед Богом, і чекайте, і скажіть: «О Боже, заволодій мною. Відкрий Себе — не моїм думкам чи уяві, а через урочисте, благоговійне усвідомлення, що впокорює душу: Бог сяє на мене, щоб привести мене до залежності й смирення».

Молитва справді може бути чеканням на Бога, але є дуже багато молитви, яка не є чеканням на Бога.

Чекання на Бога — перший і найкращий початок молитви. Коли ми схиляємося в смиренному, мовчазному визнанні Божої слави і близькості, то, починаючи молитися, матимемо саме те благословення, яке часто дістаємо лише наприкінці.

Від самого початку я стаю лицем до лиця з Богом; я торкаюся вічного всемогутства любові і знаю, що мій Бог благословить мене. Не біймося ж ніколи затихати перед Богом; тоді ми понесемо цю тишу у свою працю; і коли ми підемо до церкви в неділю чи на молитовне зібрання в будні, то з одним бажанням: щоб ніщо не стояло між нами і Богом і щоб ми ніколи не були такі зайняті слуханням, аби забути про Божу присутність.

О, якби Бог зробив кожного служителя таким, яким був Мойсей біля підніжжя гори Синай: «повиводив Мойсей людей до Бога», і вони справді зустріли Його і злякалися (2 Мойсея 19:16). Нехай кожен служитель просить з усією ревністю, на яку здатна його душа, щоб Бог визволив його від гріха — проповідувати й навчати, не даючи людям насамперед відчути: «Ця людина хоче привести нас до Самого Бога». Це можна відчути не лише в словах, а й у самому настрої смиренного серця, що чекає й поклоняється. Ми мусимо нести це чекання в усе наше богослужіння; нам доведеться вивчати його; нам доведеться говорити про нього; нам доведеться допомагати одне одному, бо ця істина надто втрачена в Церкві Христовій; ми мусимо чекати на Бога заради неї. Тоді ми зможемо переносити її і в наше щоденне життя.

Так багато християн дивуються, що зазнають поразки; але подумайте, як легко вони балакають і долучаються до розмов, проводячи в них години й ніколи не думаючи, що все це може розпорошувати силу душі й вести до того, що вони проводять години поза безпосередньою присутністю Бога. Боюся, що це й є велика трудність: ми не хочемо принести потрібну жертву заради життя в безперервному чеканні на Бога.

Хіба немає серед нас таких, кому здавалося б неможливим щомиті перебувати під покровом Всевишнього: «він захистить мене в заулку намета свого»? Любі, не думайте, що це надто високо чи надто важко. Для вас і для мене це надто важко осягнути, але наш Бог дасть нам це. Почнімо ж уже тепер чекати на Бога ревніше й наполегливіше.

Схилімося іноді ненадовго в мовчанні в наших домівках; чекаймо в мовчанні в наших кімнатах на самоті й укладімо завіт — може, й без слів, — що всім серцем шукатимемо, щоб Божа присутність зійшла на нас. Що таке релігія? Скільки маєш Бога, що діє в тобі, лише те й є релігія. І якщо хочеш більше релігії, більше благодаті, більше сили й більше плідності, ти мусиш мати більше Бога. Нехай це буде вигуком наших сердець: більше Бога! Більше Бога! Більше Бога! І скажімо своїм душам: «Лише на Бога мовчки чекай, душе моя, бо від Нього надія моя» (Псальма 62:5).