Джерело сили в молитві

Римлян 8:26-27. — Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.

Тут маємо Боже навчання про допомогу Святого Духа в молитві. Перша половина цього розділу має велике значення для того, чого Боже Слово вчить про Духа. У Римлян 6 ми читаємо про те, що ми мертві для гріха й живі для Бога, а в Римлян 7 — про те, що ми мертві для закону й заручені з Христом, а також про безсилля невідродженої людини виконувати Божу волю. Це лише підготовка, щоб показати нам, які ми безпорадні; а тоді у восьмому розділі приходить благословенна праця Духа, висловлена передусім такими словами: «Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти» (Римлян 8:2). Дух звільняє нас від влади гріха, навчає й веде нас, щоб ми ходили за Духом.

У внутрішньому своєму настрої ми можемо стати духовно налаштованими і здатними умертвляти вчинки тіла. Святий Дух допомагає нам у наших немочах. Молитва — найпотрібніша річ у духовному житті. А проте ми не знаємо ані як молитися, ані про що молитися, як належить. Дух, каже нам Павло, молиться невимовними стогонами. І ще каже він, що ми самі часто не знаємо, що Дух робить у нас, але є Один — Бог, — хто досліджує серця. Слова часто виявляють мої думки й бажання, але не те, що лежить глибоко в моєму серці; і Бог приходить і досліджує моє серце, і там, у глибині, приховане — те, чого я не можу бачити і що було для мене невимовною тугою, — Бог знаходить.

Могутня молитва! Визнання власного незнання! Ах, друзі, я часто боюся за себе як за служителя, що молюся надто легко. Я молюся вже сорок чи п’ятдесят років, і молитися стає — наскільки це залежить від людини — легкою справою. Нас усіх навчили молитися, і коли нас просять, ми вміємо помолитися, але це стає аж надто легким, і я боюся, що нам часто здається, ніби ми молимося, коли справжньої молитви там мало. Отже, якщо в нас має молитися Святий Дух, потрібне одне: ми мусимо почати з відчуття: «Я не вмію молитися». Коли людина ламається й не може молитися, а в серці в неї палає вогонь і на ній лежить тягар, — щось тягне її до Бога. «Я не знаю, про що молитися». Ми недостатньо усвідомлюємо своє незнання. Авраам вийшов, не знаючи, куди йде; у цьому був елемент незнання, а також елемент віри (див. Євреїв 11:8).

Ісус сказав Своїм учням, коли вони прийшли з проханням про престол: «Не знаєте, чого просите» (Маттея 20:22). Павло каже: «що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий» (1 Коринтян 2:11). Ви скажете: «Якщо я не маю молитися старими молитвами, яких навчився від матері, чи від професора в коледжі, чи зі свого досвіду вчора й позавчора, то як же мені молитися?» Я відповідаю: моліться новими молитвами і підіймайтеся вище, у багатства Божі.

Ви знаєте, що ми думаємо про студента, який іде до коледжу з уявою, що вже все знає. Він небагато навчиться. Сер Ісаак Ньютон сказав: «Не знаю, яким я можу видаватися світові; але самому собі я здаюся лише хлопчиком, що бавиться на морському березі й розважається тим, що час від часу знаходить гладенький камінчик чи незвично гарну мушлю, тим часом як великий океан істини лежить переді мною зовсім недослідженим». Так і щодо церкви: ми хочемо стати на своє місце як члени Христової церкви в цій країні і, належачи до цього великого тіла, сказати: «Господи Боже, невже нічого не можна вдіяти, щоб благословити церкву цієї країни, оживити її і вивести з її світськості та з її немочі?»

Ми можемо радитися між собою і без віри дійти висновку: «Ні, ми не знаємо, що тут робити; ми не маємо ні впливу, ні влади над усіма цими служителями та їхніми церквами». Але, з другого боку, яке блаженство прийти до Бога й сказати: «Господи, ми не знаємо, чого просити. Ти знаєш, що дати». Святий Дух міг би молитися в нас у сто разів більше, якби ми тільки усвідомлювали своє незнання, бо тоді ми відчули б свою залежність від Нього.

Отже, перша думка — наше незнання. «Про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо», але «сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним» (Римлян 8:26). Ми часто чуємо про діло Бога Отця, і Сина, і Святого Духа у звершенні та довершенні великого викуплення, і знаємо, що коли Бог творив світ, Він не втомився, — а проте ми читаємо в книзі Вихід про суботній день той дивовижний вислів: «і почив» (1 Мойсея 2:2). Він відпочив, суботній день був для Нього відпочинком. Бог мусив працювати, і Христос мусив працювати, а тепер працює Святий Дух, і Його таємне місце праці, місце, де має починатися всяка праця, — це серце, куди Він приходить, щоб навчити людину молитися.

Коли людина починає прозрівати, чого потрібно, що обіцяно і що Бог чекає здійснити, вона відчуває, що це перевершує її уявлення; ось тоді вона буде готова сказати: «Я не можу обмежувати Святого Ізраїлевого своїми думками; я віддаюся у вірі, що Святий Дух може молитися за мене стогонами, тугою, якої не висловити». Застосуйте це до своїх молитов.

Молитва має різні сторони. Є поклоніння, коли людина просто схиляється, щоб поклонитися великому Богові. Ми не знаходимо часу на поклоніння. Нам треба поклонятися на самоті, просто щоб стати віч-на-віч із вічним Богом, аби Він осінив нас, покрив нас і наповнив нас Своєю любов’ю та Своєю славою. Саме Святий Дух може вкласти в нас таку тугу, що ми відмовимося від своїх розваг і навіть від частини своїх справ, щоб часто зустрічатися з нашим Богом.

Наступна сторона молитви — спілкування. У молитві є не тільки поклоніння Цареві, а й спілкування з Богом, як дитини з батьком. Християни приділяють спілкуванню надто мало часу. Вони думають, що молитва — це просто прийти зі своїми проханнями. Якщо Христос має зробити мене тим, ким я маю бути, я мушу перебувати в спілкуванні з Богом. Якщо Бог має впустити Свою любов, щоб вона світила й палала крізь моє серце, я мушу знаходити час, щоб бути з Ним.

Коваль кладе залізний прут у вогонь. Якщо він залишить його там ненадовго, прут не розжариться до червоного. Він може вийняти його, щоб щось із ним зробити, а за якийсь час покласти назад на кілька хвилин, але й цього разу прут не розжариться. Протягом дня він може багато разів класти прут у вогонь і лишати його там щоразу на дві-три хвилини, але прут так і не нагріється як слід. Якщо ж він не поспішатиме й залишить прут у вогні на десять чи п’ятнадцять хвилин, усе залізо розжариться до червоного від жару, що є у вогні. Так і ми: якщо хочемо прийняти вогонь Божої святості, любові й сили, мусимо більше часу проводити з Богом у спілкуванні. Саме це давало силу таким людям, як Авраам і Мойсей. То були люди, відокремлені для спілкування з Богом, і живий Бог робив їх сильними. О, якби ж ми тільки усвідомили, що може зробити молитва!

Ще одна, і найважливіша, сторона молитви — заступництво. Яку працю Бог відкрив для тих, хто є Його священиками, — заступниками! У пророцтві Ісаїї знаходимо дивовижний вислів; Бог каже: «Нехай вони ухопляться за Мою охорону» (Ісаїї 27:5), і ще: «нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись» (Ісаїї 64:7). В інших місцях Бог говорить про заступників за Ізраїль. Чи ви коли-небудь хапалися за Бога? Дякувати Богові, дехто з нас хапався; але, о друзі, представники Христової церкви в Сполучених Штатах, якби Бог показав нам, скільки по всій церкві є палкої молитви за пробудження, скільки щирого визнання гріхів церкви, скільки благання перед Богом, щоб не давати Йому спокою, аж поки Він не зробить Єрусалим славою на землі, — я думаю, нам усім стало б соромно. Нам треба віддати свої серця Святому Духові, щоб Він молився за нас і в нас невимовними стогонами.

Що мені робити, щоб мати в собі цього Святого Духа? Дух хоче часу й простору в серці; Він хоче всієї істоти. Він хоче, щоб увесь мій інтерес і весь мій вплив були спрямовані на честь і славу Божу; Він хоче, щоб я віддав себе. Любий друже, ти не знаєш, що міг би зробити, якби віддав себе заступництву. Заступництво — це праця, яку може з силою виконувати хворий, що рік за роком лежить у ліжку. Це праця, яку бідняк, що ледве має пенні для місійного товариства, може виконувати день у день. Це праця, яку молода дівчина, що живе в батьковому домі й мусить допомагати по господарству, може виконувати Святим Духом. Люди часто питають: що робить Церква наших днів, щоб дійти до мас? Вони питають, хоч і питають з тремтінням, бо почуваються такими безпорадними: що ми можемо вдіяти проти матеріалізму й невір’я в таких місцях, як Лондон, Берлін, Нью-Йорк і Париж? Ми вже покинули це як безнадійне. Ах, якби чоловіків і жінок можна було покликати, щоб вони об’єдналися й ухопилися за Бога! Я не кажу про якийсь молитовний союз чи про якийсь молитовний час, призначений у певні години, але якби Дух знайшов чоловіків і жінок, які віддали б свої життя, щоб волати до Бога, Дух неодмінно прийшов би.

Не себелюбства і не самого лише щастя ми шукаємо, коли говоримо про мир, спочинок і благословення, які може дати Христос. Бог потребує нас, Христос потребує нас, бо Він має виконати працю; праця Голгофи має звершитися в наших серцях, ми маємо віддати в жертву своє життя, щоб благати Бога за людей. О, віддаваймо себе день у день і просімо Бога, щоб Йому було вгодно дати Своєму Святому Духові діяти в нас.

Тоді приходить остання думка: що Бог Сам приходить, щоб з уподобанням поглянути на поставу Своєї дитини.

Можливо, той бідолаха й не знає, що молиться; можливо, він соромиться своїх молитов. Тим краще. Можливо, він почувається обтяженим і неспокійним, але Бог чує, Бог розпізнає, яка думка Духа, і відповість. О, подумайте про цю дивовижну таємницю: Бог Отець на престолі, готовий дати нам Свої благословення за багатством Своєї слави; Христос, всемогутній Первосвященик, що заступається день і ніч. Відкриймо й розширмо свої серця і скажімо Богові: «О, якби я міг бути священиком, щоб завжди перебувати в Божій присутності, і хапатися за Бога, і зводити благословення на моїх ближніх, що гинуть!»

Бог прагне знайти заступництво Ісуса відображеним у серцях Своїх дітей, і там, де Він його знаходить, це Йому втіха. А Той, Хто досліджує серця, знає думку Духа, бо Він молиться за святих згідно з волею Божою. Боже слово безнастанно приходить до нас, щоб ми молилися за всіх і не вдовольнялися самими собою. Подумайте про сотні членів церкви в цій країні, про безліч ненавернених, безліч щойно навернених, але все ще світських і безтурботних. Подумайте про тисячі номінальних християн — християн на ім’я, але які обкрадають Бога! І чи можемо ми бути щасливі? Якщо ми несемо тягар душ, чи можемо ми мати цей мир і радість? Бог дає вам мир і радість з однією метою: щоб ви були сильні нести тягар душ у радості Христового спасіння.

Ми не хочемо казати: «Я намагаюся бути якомога святішим; що мені до тих світських людей довкола мене?» Якщо в моїй руці страшна хвороба, моє тіло не може сказати: «Мене це не стосується». Коли народ згрішив, Ездра роздер свою одежу, схилився в порох і склав визнання. Він каявся за народ.

Неемія, коли народ згрішив, склав визнання і впав перед Богом, оплакуючи їхній непослух Богові їхніх батьків. Даниїл зробив те саме. І ви думаєте, що ми як віруючі не маємо великої праці?

Припустімо, що ми були б без жодного гріха; просто припустімо це; чи могли б ми тоді складати визнання? Погляньте на Христа, без гріха! Він зійшов у води хрещення разом із грішниками; Він зробив Себе одним із ними. Бог заговорив до нас, щоб запитати, чи усвідомлюємо ми, хто ми є. Тепер Він питає нас, чи належимо ми до церкви цієї країни і чи несли ми тягар гріха довкола нас. Ходімо до Бога, і нехай Він Святим Духом наповнить наші серця невимовним тягарем за церкву, і нехай Бог дасть нам благодать сумувати перед Ним. І коли ми почнемо визнавати гріхи церкви, ми почнемо відчувати власні гріхи, як ніколи раніше. У п’ятьох із посланнь до семи церков в Азії основним словом було «покай ся». Не могло бути й думки про перемогу чи про отримання благословення, якщо вони не покаються. Покаймося ж від імені Христової церкви, і Бог дасть нам відвагу відчути, що Він оживить Своє діло.