Перемога віри

Йоана 4:50. — «І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус».

Дозвольте навести з Євангелії від Йоана, 4-го розділу, від 46-го до 48-го вірша: «Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі. Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти. Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте». Тут уперше маємо слово «увіруєте». «Каже до Него царський: Господи, йди перш, нїж умре дитина моя» (див. Йоана 4:49). «Рече йому Ісус: Іди, син твій живий» (Йоана 4:50).

«І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов» (в. 50). Тут маємо це слово вдруге.

«Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий. Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка» (Йоана 4:51-52). Батько зрозумів, що то була саме та година, коли Ісус сказав йому: «син твій живий» (Йоана 4:50). «І увірував сам і ввесь дім його» (в. 53). Тут маємо слово «віра».

Цією історією часто пояснювали різні ступені віри в духовному житті. Саме таке її застосування в одній проповіді привело блаженної пам’яті каноніка Баттерсбі до повної радості спочинку. Він був побожною людиною, але жив життям поразок. У цій історії він побачив, що означає спочити на Слові й довіритися спасенній силі Ісуса, — і від тієї ночі став іншою людиною. Він пішов додому, щоб свідчити про це, і з Божої ласки йому було дано започаткувати Кесвікську конференцію.

Дозвольте показати вам три сторони віри, які ми тут бачимо: спершу віра, що шукає; потім віра, що знаходить; і нарешті віра, що тішиться. Або, ще краще: віра, що бореться; віра, що спочиває; віра, що перемагає. Насамперед — віра, що бореться. Ось чоловік, язичник, вельможа, який чув про Христа. У Капернаумі в нього вмирає син, і в своїй скруті він покидає дім і йде пішки годин шість чи сім аж до Кани Галилейської.

Він чув про Пророка — можливо, як про Того, Хто перетворив воду на вино; чув і про інші Його чуда довкола Капернаума — і має певну довіру, що Ісус зможе йому допомогти. Він приходить до Нього й молиться, щоб Господь зійшов до Капернаума й оздоровив його сина. Ісус Христос сказав йому: «Коли ознак та див не побачите, не увіруєте» (Йоана 4:48). Він бачив, що вельможа хоче, аби Він прийшов і став біля дитини. Цей чоловік не мав віри сотника: «а промов одно слово» (Маттея 8:8). Віра в нього була. То була віра з чуток, і то була віра, яка певною мірою таки сподівалася на Христа; але то не була віра в Христову силу, якої Христос бажав. Та все ж Христос прийняв цю віру й вийшов їй назустріч. Коли Господь отак сказав йому, чого Він хоче, — віри, яка могла б цілковито на Нього покластися, — вельможа вдруге закликав: «Господи, йди перш, нїж умре дитина моя» (Йоана 4:49). Бачачи його щирість і його довіру, Христос сказав: «Син твій живий».

Йоана 4:50.

Далі читаємо й бачимо, що вельможа увірував. Він увірував і пішов своєю дорогою. Він повірив слову, яке сказав Ісус, бо спочив на ньому й був задоволений. І пішов, не маючи жодної іншої запоруки, крім слова Ісуса. Коли він ішов додому, слуги зустріли його, щоб сказати, що його син живий. Він спитав, о котрій годині синові полегшало. А коли вони сказали, він зрозумів, що то була саме та година, коли Ісус говорив до нього. Спершу він мав віру, що шукала, боролася й добивалася благословення; потім мав віру, яка просто прийняла благословення таким, яким воно містилося в слові Ісуса. Коли Христос сказав: «Син твій живий», він задовольнився, пішов додому й знайшов благословення — сина, поверненого до життя.

Потім настав третій крок його віри. Він увірував з усім своїм домом. Тобто він не лише повірив, що Христос може зробити цю одну річ — оздоровити його сина, — а й увірував у Христа як у свого Господа. Він цілком віддав себе, щоб стати учнем Ісуса. І не сам лише, а з усім своїм домом. Багато християн схожі на цього вельможу. Вони чули про краще життя. Вони зустрічали людей, чиє християнське життя справило на них враження, і тому відчули, що Христос може зробити для людини дивовижні речі.

Багато християн кажуть у серці: «Я певен, що є краще життя, яким я міг би жити; як би я хотів дійти до того блаженного стану!» Але великої надії на це в них немає. Вони читали й молилися, але все здавалося їм таким важким. Якщо спитати їх: «Чи вірите ви, що Ісус може допомогти вам жити цим вищим життям?» — вони скажуть: «Так, Він всемогутній». Якщо спитати: «Чи вірите ви, що Ісус хоче це зробити?» — вони скажуть: «Так, я знаю, що Він любить». А якщо спитати: «Чи вірите ви, що Він зробить це для вас?» — вони відразу скажуть: «Я знаю, що Він готовий, але чи справді Він зробить це для мене, не знаю. Я не певен, що я готовий. Не знаю, чи я досить зрілий. Не знаю, чи маю досить благодаті для цього». І так вони голодують, борються, змагаються і часто лишаються без благословення. Такий стан інколи триває роками: вони чекають, що побачать ознаки й чуда, і сподіваються, що Бог якимсь дивом усе в них виправить. Вони точнісінько як ізраїльтяни: обмежують Святого Ізраїлевого.

Чи ви колись помічали, що роблять це саме ті люди, яких Бог так дивовижно поблагословив? Що казали ізраїльтяни? «Бог дав воду в пустині. Але чи може Він приготувати стіл у пустині?

Ми не думаємо, що Він може». І так ми зустрічаємо віруючих, які кажуть: «Так, Бог учинив чуда. Усе викуплення — це чудо, і Бог учинив чуда для декого з тих, кого я знаю. Але чи візьме Бог такого немічного, як я, і чи виправить мене цілковито?» Боротьба, змагання й шукання — це початки віри у вас, віри, що прагне й сподівається. Але вона мусить іти далі. А як же ця віра може зростати? Погляньте на другий крок.

Ось вельможа, і Христос каже йому це дивовижне слово: «Син твій живий», — і вельможа просто спочиває на цьому слові живого Ісуса. Він спочиває на ньому — без жодного доказу того, що отримає, і без жодної людини на світі, яка б його підбадьорила. Він іде додому з думкою: «Я отримав благословення, якого шукав; я здобув для свого сина життя з мертвих. Живий Христос пообіцяв мені це, і на цьому я спочиваю». Віра, що боролася й шукала, стала вірою, що спочиває. Чоловік увійшов у спочинок щодо свого сина.

І тепер, дорогі віруючі, ось та єдина річ, якої Бог просить від вас: Бог сказав, що в Христі ви маєте вічне життя, життя з надміром; Христос сказав вам: «бо я живу, й ви жити мете» (Йоана 14:19). Слово каже нам, що Христос — наш Мир, наша Перемога над кожним ворогом, Той, Хто вводить нас у Божий спочинок. Це слова Божі, і до нас прийшла Його звістка, що Христос може зробити для нас те, чого Мойсей не міг би зробити.

Мойсей не мав Христа, Який жив би в ньому. А вам сказано, що ви можете мати те, чого Мойсей не мав: ви можете мати живого Христа в собі. І чи повірите ви в це — незалежно від будь-якого досвіду й незалежно від будь-якого відчуття сили? Якщо Божий мир має панувати у вашому серці, то робити це мусить Сам Бог миру, перебуваючи там. Мир невіддільний від Бога. Світло сонця — чи можу я відокремити його від сонця?

Цілковито неможливо. Доки я маю сонце, я маю й світло. Якщо я втрачаю сонце, я втрачаю й світло. Стережіться!

Не шукайте Божого миру чи Христового миру окремо від Бога й Христа. Але як Христос приходить до мене? Він приходить до мене в цьому дорогоцінному Слові; і так само, як Він сказав вельможі: «Син твій живий» (Йоана 4:50), так Христос приходить до мене сьогодні й каже: «Іди своєю дорогою, твій Спаситель живий». «Я з вами по всї днї». «Я живу, й ви жити мете». «Я чекаю, щоб узяти на Себе все твоє життя. Чи хочеш, щоб Я це зробив? Довір Мені все, що лихе й немічне; всю свою грішну й зіпсовану природу — віддай її Мені; ту вмираючу, хвору гріхом душу — віддай її Мені, і Я подбаю про неї». Чи не послухаєте ви, як Він говорить до вашої душі:

«Дитино, іди вперед у всі обставини життя, які спокушали тебе, у всі труднощі, які тобі загрожують». Твоя душа живе Божим життям; твоя душа живе в Божій силі; твоя душа живе в Христі Ісусі.

Чи не зробите ви, як той вельможа, простого кроку віри й не повірите слову, яке сказав Ісус? Чи не скажете: «Господи Ісусе, Ти сказав — я можу спочити на Твоєму Слові. Я побачив, що Христос хоче бути для мене більшим, ніж я будь-коли знав; я побачив, що Христос хоче бути моїм життям у найсправжнішому й найглибшому значенні цих слів»? Усе, що ми знаємо про Святого Духа, зводиться до одного: Святий Дух приходить, щоб зробити Христа справжнім Спасителем, Який живе в нас і завжди в нас перебуває.

Нарешті — віра, що перемагає. Чоловік ішов додому, міцно тримаючись обітниці. Він мав лише одну обітницю, але тримався її міцно. Коли Бог дає мені обітницю, Він так само близько до мене, як і тоді, коли її виконує. Це велика розрада. Коли я маю обітницю, я маю й запоруку виконання. Але все Боже серце — в Його обітниці так само, як і в її виконанні; і часом Бог, Той, Хто обіцяє, стає дорожчим, бо я змушений міцніше чіплятися за Нього, підходити ближче, жити простою вірою й поклонятися Його любові. Не думайте, що це важке життя — жити обітницею. Це означає жити вічним Богом. Хто скаже, що це важко? Це означає жити розп’ятим, люблячим Христом. Вельможа прийшов додому й застав дитину живою. І що сталося тоді? Дві речі. По-перше, він віддав усе своє життя, щоб бути віруючим в Ісуса. Якби серед жителів Капернаума стався поділ і тисячі з них зненавиділи Христа, цей чоловік однаково стояв би на Його боці.

Він увірував у Господа. Це мусить статися і з нами. Ідімо вперед, довіряючи живому Христу й знаючи, що Він нас збереже. Тоді ми отримаємо благодать, щоб нести Христове життя в усю нашу поведінку, в усе наше ходіння й спілкування. Віра, що спочиває в Ісусі, — це віра, яка довіряє Йому все, з усім, що ми маємо. Хіба ми не читаємо, що коли Бог закінчив Своє діло й спочив, то лише для того, щоб почати нове діло? Так; велике діло мало тривати далі — пильнувати Свій світ і Свою Церкву та правити ними. І хіба не так і з Господом Ісусом? Коли Він закінчив Своє діло, Він сів на престолі, щоб чинити Своє діло вдосконалення тіла через Святого Духа. І тепер Святий Дух провадить це благословенне діло, навчаючи нас спочивати в Христі й у силі цього спочинку йти далі та покривати все наше життя силою, і послухом, і волею, і подобою Господа Ісуса. Вельможа віддав усе своє життя, щоб бути віруючим у Христа; і від того дня вулицями Капернаума ходив віруючий в Ісуса — не просто чоловік, який міг сказати: «Колись Він мені допоміг», — а той, хто казав: «Я вірую в Нього всім своїм життям». Нехай так буде з нами всюди; нехай Христос буде єдиним предметом нашої довіри.

Ще одна думка: він увірував з усім своїм домом. Це була віра, що перемагає. Він став на позицію віруючого в Христа; і свою дружину, своїх дітей, своїх слуг — усіх їх він зібрав разом і поклав до ніг Христа. І якщо ви хочете сили у своєму домі, якщо хочете сили у своєму біблійному гуртку, якщо хочете сили у своєму колі спілкування, якщо хочете сили впливати на народ і якщо хочете сили впливати на Церкву Христову, — подивіться, де це починається. Увійдіть у зв’язок з Ісусом у цьому спочинку віри, що цілковито приймає Його життя, що цілковито Йому довіряє, — і прийде сила: вірою перемагати світ, вірою благословляти інших, вірою жити життям на славу Божу. Іди своєю дорогою, твоя душа жива; бо це Ісус Христос живе в тобі.

Іди своєю дорогою; не тремти й не бійся, а спочивай на слові й силі Сина Божого. «Я з вами по всї днї» (Маттея 28:20). Іди своєю дорогою з серцем, відкритим, щоб прийняти Його, і з серцем, яке вірить, що Він увійшов. Певно, ми молилися не надаремно. Христос вислухав прагнення наших сердець і ввійшов.

Ідімо ж своєю дорогою тихо, спокійно, сповнені хвали, радісні й довірливі, завжди чуючи слова нашого Учителя: «Іди своєю дорогою, твоя душа жива», — і завжди кажучи: «Я довірив Христові явити Його щедре життя в моїй душі; з Його благодаті я чекатиму на Нього, щоб Він виконав Свою обітницю». Амінь.