Щоб Бог був усе в усьому

1 Коринтян 15:24-28. — «Тодї (прийде) конець, як передасть царство Богу й Отцеві, як зруйнує всяке старшинуваннє і всяку власть і силу. Мусить бо Він царювати, доки положить усїх ворогів під ноги Його. Останнїй ворог зруйнуєть ся — смерть. Усе бо впокорив під ноги Його. Коли ж рече, що все впокорено, то явно, що окрім Того, хто покорив Йому все. Коли ж упокорить ся Йому все, тодї і сам Син упокорить ся Тому, хто впокорив Йому все, щоб Бог був усе у всьому.»

Це буде величне завершення великої драми світової історії та Христового викуплення. Настане день — слава його така, що ми не можемо скласти про неї жодного уявлення, таємниця така глибока, що ми не здатні її збагнути, але настає день, коли Син передасть Царство, яке дав Йому Отець, яке Він здобув Своєю кров’ю і яке Він утвердив і довів до досконалості з престолу Своєї слави. «Як передасть царство Богу й Отцеві» (1 Коринтян 15:24).

Сам Син також упокориться Отцеві, «щоб Бог був усе у всьому». Я не можу цього збагнути — вічно благословенний Син, рівний Богові від вічності й на вічність; вічно благословенний Син на престолі упокориться Отцеві; і якимось зовсім незбагненним для нас чином тоді стане явно, як ніколи досі, що Бог є все в усьому.

Саме для цього працював Христос; саме для цього Він працює сьогодні в нас; саме за це Він визнав за варте віддати Свою кров; саме цього прагне Його серце в кожному з нас; у цьому сама суть і слава християнства: «щоб Бог був усе у всьому». І тепер, якщо саме це наповнює серце Христа, якщо це виражає єдину мету Христового діла, то, коли я хочу мати в собі Христового духа, гаслом мого життя має бути: усе впокорене й поглинуте в Ньому, «щоб Бог був усе у всьому». Яке це було б торжество, якби Церква справді боролася, а над нею майорів цей прапор! Яким могло б бути наше життя, якби це справді було нашим прапором! Служити Богові повністю, цілком, тільки Йому, мати Його усім у всьому! Як це облагородило б, розширило й оживило б усе наше єство! Я працюю, я борюся, «щоб Бог був усе у всьому», щоб наблизився день слави. Я молюся, і Святий Дух змагається в мені з невимовною тугою, «щоб Бог був усе у всьому». О, якби ми, християни, усвідомили, для якої великої справи ми працюємо й молимося; якби ми мали хоч якесь уявлення про те, якого Царства ми учасники і до якого об’явлення Бога ми готуємося!

Щоб показати, яка це велика річ — належати до Царства Божого і до славної Христової Церкви на землі, Джон Мак-Ніл розповідає, як він, дванадцятирічним хлопцем, працюючи на залізниці й заробляючи чудову платню — шість шилінгів на тиждень, приходив додому до матері й сестер, які не могли натішитися своїм маленьким Джонні, і втішав їх розповідями про своє становище. Він казав з великою гордістю: «О, наша компанія — через її руки щороку проходить стільки-то тисяч фунтів; вона щороку перевозить стільки-то сотень тисяч пасажирів; у неї стільки-то миль колії, і стільки-то паротягів і вагонів; і стільки-то тисяч людей у неї на службі!»

Мати й сестри дуже пишалися ним, бо він був співучасником такої важливої справи.

Християни, якби ми тільки пробудилися й повірили, що належимо до Царства, яке Христос готується передати Отцеві, щоб Бог був усе в усьому, — як слава наповнила б наші серця й вигнала б усе нікчемне, низьке й земне! Як несла б нас ця блаженна віра! Я живу для цього: щоб Христос мав Царство, яке передасть Отцеві. Я живу для цього, і одного дня побачу, як Він упокориться Отцеві, і тоді Бог буде все в усьому. Я живу для Нього, і я буду там не лише як свідок — я матиму частку в усьому цьому. Царство передане, Син упокорений, і Бог — усе в усьому! Я матиму в цьому частку і в побожному поклонінні розділятиму славу й блаженство.

Візьмімо це до серця, щоб воно панувало в нашому житті, — ця одна думка, ця одна віра, ця одна мета, ця одна радість: Христос жив, і помер, і царює; я живу й помираю і в Його силі царюю; тільки задля одного, «щоб Бог був усе у всьому». Нехай це заволодіє всім нашим серцем і життям. Як нам цього досягти? Це серйозне питання, і я хочу дати вам на нього кілька простих відповідей. І кажу, насамперед: дозвольте Богові зайняти Своє місце у вашому серці й житті. Лютер часто казав людям, коли вони приходили докучати йому своїми труднощами: «Нехай Бог буде Богом». О, дайте Богові Його місце. А яке це місце? «Щоб Бог був усе у всьому». Нехай Бог буде усім у всьому щодня, від ранку до вечора. Бог — щоб правити, а я — щоб слухатися. Ах, яке блаженство сказати: «Бог і я!» Який це привілей, що я маю такого Співучасника! Спершу Бог, а потім я! І все ж у тому, що я ставлю Бога поруч із собою, може таїтися приховане самовозвеличення. І я знаходжу в Біблії ще дорогоцінніше слово. Воно таке: «Бог, а не я». Не «спершу Бог, а я другий»; Бог — усе, а я — ніщо. Павло сказав: «Більш усїх їх працював я; не я ж». Брати, намагаймося дати Богові Його місце — почнімо в нашій кімнаті, у нашому поклонінні й у молитві. Сила молитви майже цілком залежить від того, наскільки ми усвідомлюємо, з Ким я говорю. Надзвичайно важливо, навіть якщо ми маємо лише пів години на молитву, щоб ми знайшли час побачити цього великого Бога — в Його силі, в Його любові, в Його близькості, — Який тільки й чекає, щоб благословити нас. Це набагато важливіше, ніж витратити всі пів години на те, щоб виливати незліченні прохання й посилатися на незліченні обітниці.

Головне — відчути, що ми вкладаємо свої благання в лоно всемогутньої Любові. Перш за все й понад усе, коли молимося, знаймо час усвідомити славу й присутність Бога. Дайте Богові Його місце в кожній молитві. Кажу: дозвольте Богові мати Своє місце. Я не можу дати Богові Його місце на престолі — у певному сенсі можу, і мені слід старатися. Але головне для мене — відчути, що я не можу збагнути, яке це місце, а Бог дедалі більше відкриватиме Себе і те місце, яке Він посідає. Звідки я знаю хоч щось про сонце?

Тому що сонце світить, і в його світлі я бачу, що таке сонце. Сонце само є своїм свідченням. Жоден філософ не зміг би розповісти мені про сонце, якби сонце не світило.

Жодна сила роздумів і думки не може охопити Божої присутності. Будьте тихі, довіряйте й спочивайте — і вічний Бог засяє у ваше серце та відкриє Себе. І тоді так само природно, як я тішуся світлом сонця, і так само природно, як я дивлюся на сторінки книжки, знаючи, що бачу літери, бо світить світло, — так само природно Бог відкриє Себе душі, що чекає, і зробить Свою присутність дійсністю. Бог займе Своє місце як Бог перед Своєю дитиною, так що цілком і насправді головним у серці дитини буде: «Бог тут, Бог дає Себе пізнати».

Любі, хіба не цього ви прагнете — щоб Бог зайняв місце, якого Він ніколи не мав; щоб Бог прийшов до вас у такій близькості, якої ви ще ніколи не відчували; і, понад усе, щоб Бог прийшов до вас у постійному й нерозривному спілкуванні? Бог може займати Своє місце перед вами цілий день. Я повторюю те, про що вже згадував, бо Бог навчив мене цим уроком: як Бог зробив світло сонця таким лагідним, і милим, і ясним, і всеосяжним, і безперервним, що мені ніколи не коштує й хвилини клопоту тішитися ним, — так само, і набагато реальніше, ніж світло, що сяє на мене, близькість мого Бога може відкритися мені як моя постійна доля. Молімося всі, «щоб Бог був усе у всьому» в нашому повсякденному житті.

Уявіть, що далеко в Південній Африці живе жінка, чоловік якої вирушив у довгу подорож углиб країни. Він має місяцями пробути далеко від будь-якої пошти. Дружина з тривогою чекає звісток. Тижнями вона не має від нього ні листа, ні вістки. Одного дня, коли вона стоїть біля своїх дверей, підходить величезний, дикий на вигляд кафр. Він страшний з лиця і несе свої списи та щит. Жінка лякається, кидається в дім і зачиняє двері. Він підходить і стукає в двері, а вона нетямиться від жаху. Вона посилає слугу, і той, повернувшись, каже: «Цей чоловік каже, що мусить вас бачити». Вона виходить, уся перелякана. Він дістає стару газету. Він прийшов від її чоловіка пішки, пройшовши цілий місяць дороги, і всередині брудної газети — лист від її чоловіка, у якому той пише, що з ним усе гаразд. Як тішиться дружина тим листом! Вона забуває про обличчя, яке так її налякало. І тепер, коли знову минають тижні, як вона починає виглядати того негарного посланця-кафра! Після довгого чекання він приходить знову, і цього разу вона вибігає йому назустріч, бо він — посланець, що приходить від її коханого чоловіка, і вона знає, що при всій його відразливій зовнішності він несе вістку любові. О, навчіться приймати Божу волю в усьому!

Якщо Бог має бути усім у всьому у вашому серці й житті, я кажу не лише: дозвольте Йому зайняти Своє місце і прийміть усю Його волю, а й, по-третє: довіртеся Його силі. Любі друзі, це Бог, що «робить у вас, щоб і хотїти (вам) і робити по (Його) вподобі». Це «Бог же впокою», як сказано в іншому місці, — «нехай звершить вас у всякому доброму дїлї, щоб чинили волю Його, роблячи в вас любе перед Ним». Ви скаржитеся на слабкість, на неміч, на порожнечу. Нічого страшного: саме для цього вас і створено — щоб бути спорожненою посудиною, у яку Бог може вкласти Свою повноту й Свою силу. Засвойте ж цей урок. Я знаю, це нелегко. Довго після того, як Павло став апостолом, Господь Ісус мусив прийти до нього в зовсім особливий спосіб, щоб навчити його сказати: «Найлюбіще ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми» (2 Коринтян 12:9). Павлові загрожувало вивищитися через об’явлення з неба, і Ісус прийшов до нього й сказав: «Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершується» (2 Коринтян 12:9).

Відтоді життя Павла змінилося в цьому одному відношенні, і він сказав: «Тим любо менї в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тїснотах за Христа; коли бо я немочний, тодї я сильний» (2 Коринтян 12:10).

Чи справді ви бажаєте, щоб Бог був усім у всьому? Знайдіть час щодня, схиляючись перед Богом, говорити: «Всемогутня сила Бога, що діє в сонці, і в місяці, і в зорях, і в квітах, діє в мені. Це так само певно, як те, що я живу. Всемогутня сила Бога діє в мені. Мені треба тільки впасти низько й затихнути; мені треба бути покірнішим і більше відданим Його волі; мені треба більше довіряти й дозволити Богові чинити зі мною те, що Він хоче». Дайте Богові діяти з вами по-Своєму, дозвольте Богові працювати — і Він працюватиме могутньо. Не раз виявлялося, що найглибша тиша надихає на найвищу дію. Це видно з досвіду багатьох Божих святих, і саме такого досвіду ми потребуємо: що в тиші віддання себе й віри Боже діяння стало явним.

По-четверте: якщо Бог має бути усім у всьому, пожертвуйте всім заради Його Царства й слави. «Щоб Бог був усе у всьому».

Це така шляхетна, славна, свята мета, що Христос сказав: «Заради цього Я віддам Своє життя. Заради цього Я віддам усе, аж до смерті на хресті. Заради цього Я віддам Себе». Якщо для Христа воно було варте такого, невже для вас воно варте менше?

Якби хтось спитав Ісуса з Назарету: «Для чого тіло? Яке найвище призначення Твого тіла?» — Він сказав би: «Призначення і слава Мого тіла в тому, що Я можу віддати його в жертву Богові. У цьому — все». Яка користь мати розум, і яка користь мати гроші, і яка користь мати дітей? Та, що я можу віддати їх Богові; бо Бог має бути усім у всьому — в усьому без винятку. Я молю Бога, щоб Він дав нам так побачити Його Царство і Його славу, щоб усе інше зникло. Тоді, якби ви мали десять тисяч життів, ви сказали б: «Ось краса й цінність життя: „щоб Бог був усе у всьому“ для мене, і щоб я показав людям, що Бог більший за все, що життя варте того, щоб жити, лише тоді, коли воно віддане Богові, щоб Він його наповнив».

Пожертвуймо всім заради Його Царства й слави. Почніть жити день у день з молитвою: «Боже мій, я відданий Тобі. Будь Ти моїм усім у всьому». Ви питаєте: «Чи можу я цього досягти?» Так, ось як: дозвольте Святому Духові перебувати у вас; дозвольте Святому Духові горіти у вас, як вогонь, і горіти у вас невимовними стогонами, що кличуть до Самого Бога, щоб Він об’явив Свою присутність і Свою волю у вас. У восьмому розділі Послання до Римлян Павло говорив про стогін усього створіння.

А чого прагне в стогоні все створіння? Викуплення, славної свободи дітей Божих (див. Римлян 8:19). Я переконаний, що саме це Павло мав на увазі, коли говорив про стогони Святого Духа, — невимовні стогони за прийдешній час слави, коли Бог буде все в усьому. Християни, пожертвуйте своїм часом; пожертвуйте своїми інтересами; пожертвуйте найкращими силами свого серця в молитві, прагненні й благанні, щоб «Бог був усе у всьому».

І насамкінець: якщо Бог має бути усім у всьому, чекайте на Нього безнастанно цілий день. Мій перший пункт стосувався того, щоб дати Богові Його місце, але на завершення я хочу показати це ще виразніше. Чекайте на Бога безнастанно цілий день. Щоб так чинити, ви мусите завжди жити в Його присутності. Святе місце на небесах, у якому ми маємо жити, — це безпосередня присутність Бога. Постійна присутність Бога — така ж певна спадщина кожної Божої дитини, як те, що світить сонце. Отець ніколи не ховає Свого обличчя від Своєї дитини. Гріх ховає його, і невірство ховає його, але Отець дає Своїй любові сяяти цілий день на обличчя Своїх дітей. Сонце світить удень і вночі. Твоє сонце вже не зайде. Почніть цього шукати. Прийдіть і живіть у присутності Бога. Справді є місце постійного перебування в Його присутності, в укритті Його намету, про яке хтось дуже гарно проспівав: Зі мною, куди б я не мандрував, Та велика Присутність іде; Та невимовна радість, Непорушний спокій.

Скрізь — блаженна тиша Того Святого Місця; Тиша любові, що поклоняється, Німа перед Його лицем.

Така доля тих, кому дано те, про що вони молилися: «Одного в Господа прошу, одного тілько бажаю: жити в домі Господнїм поки життя мого, щоб дивитись на благость Господню і служити в храмі його» (Псальма 27:4). «Він бо заховає мене в своїй домівцї» (вірш 5). Сам Бог візьме вас туди й берегтиме вас там, так що вся ваша праця буде виконана в Бозі. Любі, чекайте безнастанно на Бога. Ви не можете цього чинити, якщо не перебуваєте в Його присутності. Ви мусите жити в Його присутності. Тоді ви навчитеся блаженної звички чекати на Бога. Справжня трудність у тому, щоб дійти до справжнього чекання на Бога, полягає в тому, що більшість християн не прагнули усвідомити Божу близькість і дати Богові перше місце. Але прагнімо цього, довірмо Богові, що Він дасть нам це Своєю благодаттю, і чекаймо на Бога цілий день. «Очі мої завжди звернені до Тебе», — каже один. Чекайте на Бога, щоб Він вів вас, і Бог, якщо ви багато чекатимете на Нього, введе вас у нову силу для Його служіння, у нову радість спілкування з Ним. Він виведе вас до ширшої довіри до Нього; Він приготує вас чекати від Нього нового. Любі, неможливо знати, що Бог зробить для людини, яка цілком віддана Йому. Хваліть Його ім’я! Нехай кожен із нас скаже: «Нехай моє життя буде в тому, щоб жити й умирати, трудитися й молитися безнастанно заради одного: щоб у мені, і довкола мене, і в Церкві, і по всьому світі „Бог був усе у всьому“».

Мале зерно — початок великого дерева. Гірчичне зерно стає деревом, у якому можуть гніздитися птахи небесні. Той великий день, про який говорить текст, коли Сам Христос упокориться Отцеві й передасть Царство Отцеві, і Бог буде все в усьому, — це велике дерево Царства Божого, що досягає своєї досконалої повноти й слави. О, приймімо зерно тієї слави в наші серця, схилімося в смиренному відданні себе й покорі і скажімо: «Амінь, Господи; нехай це буде моєю єдиною думкою. Нехай це буде моїм життям — говорити й працювати, молитися й існувати лише для того, щоб і інші пізнали Його. Це моє життя — віддаватися невимовним прагненням Святого Духа, щоб я не спочивав, але завжди тримав погляд на тому дні — дні слави, коли справді Бог буде все в усьому».

Нехай Бог допоможе кожному з нас. Боже, допоможи нам усім віддати себе Йому і Христові й зробити це нашим повсякденним життям — заради Його Імені. Амінь.