Молитві треба віддавати багато часу

Великі вчителі й наставники християнського вчення завжди знаходили в молитві своє найвище джерело просвітлення. Не виходячи за межі Англіканської Церкви, згадаймо, що про єпископа Ендрюса записано: він щодня проводив п’ять годин на колінах. Найбільші практичні рішення, що збагатили й прикрасили людське життя в християнські часи, були прийняті в молитві.— каноник Ліддон

ХОЧА багато особистих молитов, за самою природою речей, мусять бути короткими; хоча публічні молитви, як правило, мають бути короткими й стислими; хоча є чимало місця для коротких молитовних зітхань і їх належно цінують,— усе ж у нашому особистому спілкуванні з Богом час є ознакою, без якої воно втрачає свою цінність. Багато часу, проведеного з Богом,— ось таємниця всякої успішної молитви. Молитва, яку відчувають як могутню силу, є прямим чи непрямим плодом багатьох годин, проведених з Богом. Наші короткі молитви завдячують своєю влучністю й дієвістю довгим молитвам, що передували їм. Коротку переможну молитву не може вимолити той, хто не переміг з Богом у могутнішій і тривалій боротьбі. Перемоги віри Якова не можна було здобути без тієї цілонічної боротьби. З Богом не знайомляться мимохідними візитами. Бог не роздає Своїх дарів випадковим і квапливим відвідувачам, що приходять і йдуть. Багато часу наодинці з Богом — ось таємниця того, як пізнати Його і мати вплив на Нього. Він поступається наполегливості віри, яка знає Його. Він дарує Свої найбагатші дари тим, хто виявляє своє прагнення до цих дарів і цінування їх постійністю і щирістю своєї настирливості. Христос, Який і в цьому, як і в іншому, є нашим Прикладом, проводив у молитві багато цілих ночей. Він мав звичай багато молитися. Він мав Своє звичне місце для молитви. Численні довгі періоди молитви становлять Його історію та Його характер. Павло молився день і ніч. Даниїлові доводилося відривати час від дуже важливих справ, щоб молитися тричі на день. Ранкові, полуденні й вечірні молитви Давида, без сумніву, часто бували дуже тривалими. Хоча ми не маємо точних свідчень про те, скільки часу ці біблійні святі проводили в молитві, усе вказує на те, що вони віддавали молитві багато часу, а часом довгі години молитви були їхнім звичаєм.

Ми не хотіли б, щоб хтось подумав, ніби цінність їхніх молитов слід вимірювати годинником; наша мета — закарбувати у своїх серцях, як необхідно багато бути наодинці з Богом, і що коли наша віра не породила цієї риси, то вона слабка й поверхова.

Люди, які найповніше відобразили Христа у своєму характері й найпотужніше вплинули на світ для Нього, були людьми, що проводили з Богом так багато часу, що це ставало помітною рисою їхнього життя. Чарлз Сімеон присвячував Богові години від четвертої до восьмої ранку. Пан Веслі щодня проводив дві години в молитві. Він починав о четвертій ранку. Один із тих, хто добре його знав, писав про нього: «Він вважав молитву своєю справою більше, ніж будь-що інше, і я бачив, як він виходив зі своєї молитовної комірчини з таким спокоєм на обличчі, що воно майже сяяло». Джон Флетчер заплямував стіни своєї кімнати подихом своїх молитов. Часом він молився цілу ніч; завжди — часто й з великою ревністю. Усе його життя було життям молитви. «Я не підвівся б зі свого місця,— казав він,— не піднісши свого серця до Бога». Його привітанням до друга завжди було: «Чи застаю я тебе в молитві?» Лютер казав: «Якщо я не проведу дві години в молитві щоранку, диявол здобуває перемогу протягом дня. У мене стільки справ, що я не можу впоратися, не проводячи щодня три години в молитві». Він мав гасло: «Хто добре помолився, той добре повчився».

Архієпископ Лейтон так багато перебував наодинці з Богом, що, здавалося, був у безперервному роздумі. «Молитва і хвала були його справою і його втіхою»,— пише його біограф. Єпископ Кен так багато перебував з Богом, що про його душу казали, ніби вона закохана в Бога. Він був з Богом щоранку ще до того, як годинник вибивав третю. Єпископ Езбері казав: «Я маю намір вставати о четвертій годині якомога частіше й проводити дві години в молитві та роздумах». Семюел Резерфорд, чия побожність і досі розливає багатий аромат, вставав о третій ранку, щоб зустрітися з Богом у молитві. Джозеф Аллейн вставав о четвертій годині для своєї справи — молитися до восьмої. Якщо він чув, що інші ремісники беруться до своєї роботи раніше, ніж він устав, то вигукував: «О, як це мене соромить! Хіба мій Учитель не заслуговує більшого, ніж їхні?» Той, хто добре навчився цього ремесла, черпає з неба — невичерпного банку — коли забажає, на першу вимогу, і його вимогу приймають.

Один із найсвятіших і найобдарованіших шотландських проповідників каже: «Я маю проводити найкращі години у спілкуванні з Богом. Це моє найшляхетніше й найплідніше заняття, і його не можна відсувати в куток. Ранкові години, від шостої до восьмої, найменш перервані, і їх слід використовувати саме так. Після вечірнього чаю — моя найкраща година, і її треба урочисто присвячувати Богові. Я не повинен полишати добру стару звичку молитися перед сном, але треба пильнувати, щоб не заснути. Коли я прокидаюся вночі, мені слід вставати й молитися. Трохи часу після сніданку можна віддати заступництву». Таким був молитовний розклад Роберта Мак-Чейна. Пам’ятне методистське братство соромить нас своєю молитвою: «Від четвертої до п’ятої ранку — особиста молитва; від п’ятої до шостої вечора — особиста молитва».

Джон Велш, святий і дивовижний шотландський проповідник, вважав день змарнованим, якщо не провів вісім чи десять годин у молитві. Він тримав напоготові плед, щоб загорнутися в нього, коли вставав молитися вночі. Його дружина скаржилася, коли знаходила його лежачим на землі в сльозах. Він відповідав: «О жінко, мені треба дати звіт за душі трьох тисяч людей, і я не знаю, як стоїть справа з багатьма з них!»