E. M. Bounds — життєпис і книги

Едвард Мак-Кендрі Баундс помер 1913 року в невеликому містечку в Джорджії, майже невідомий поза церквами, у яких служив. По собі він залишив стос рукописів, скромну бібліотеку і славу — серед кількох друзів — людини, що встає до світанку молитися. Через сто років його книжки про молитву перекладено десятками мов, і їх ніколи не переставали друкувати. Це один із найяскравіших у сучасній Церкві прикладів життя, плоди якого з’явилися майже цілком після його кінця.

Дитинство в Міссурі та рання амбіція

Він народився 15 серпня 1835 року в окрузі Шелбі, штат Міссурі, і дістав ім’я на честь Вільяма Мак-Кендрі, єпископа американського методизму часів освоєння фронтиру, — ім’я, що виявилося своєрідним пророцтвом. Батько помер, коли Едвардові було чотирнадцять, і через раптову скруту родини навчання хлопця обірвалося. Як і багато юнаків його покоління, у роки золотої лихоманки він подався на Захід, але старателем не залишився. Він повернувся до Міссурі, вивчив право і ще підлітком був допущений до адвокатури, ставши одним із наймолодших адвокатів у штаті.

Право тримало його лише кілька років. Він навернувся під час проповіді на методистському відродженні, і поклик проповідувати прийшов із такою силою, що він не зміг його відкинути жодними аргументами, — а це варто зауважити про людину, яку вчили сперечатися. Він покинув практику, і 1859 року, у двадцять чотири, був висвячений і направлений до Методистської єпископальної церкви Півдня в Монтічелло, штат Міссурі. Він проміняв багатообіцяльну кар’єру на служіння в окрузі та невелику платню — і ніколи не показав ані знаку жалю.

В’язниця і війна, якої він не обирав

Через два роки країна розкололася, а з нею розкололася й Міссурі. У травні 1861 року Баундса, тодішнього пастора в Брансвіку, заарештували війська Союзу разом із понад двомастами іншими чоловіками, яких підозрювали в симпатіях до Півдня. Від нього вимагали присягнути на вірність Сполученим Штатам або сплатити штраф у п’ятсот доларів. Він відмовився від обох — за його власними словами, не з політичних міркувань, а тому, що не дозволяв примушувати себе у справах сумління. Ця принциповість дорого йому коштувала. Його тримали в Джефферсон-Сіті, а потім у федеральній в’язниці в Сент-Луїсі, серед некомбатантів, близько півтора року.

Звільнений під час обміну полоненими, він дістався Півдня і до кінця війни служив капеланом конфедератських військ із Міссурі. Це було найтяжче служіння: ховати чоловіків свого віку, писати їхнім матерям, правити богослужіння в багнюці. У Франкліні, штат Теннессі, його вдарили шаблею в чоло і знову взяли в полон. Шрам залишився з ним на все життя.

Слід сказати прямо: справа, якій він служив, боролася за збереження рабства, і ніщо з написаного ним згодом про молитву цього не змінює. А поряд із цим можна розповісти, що він зробив після закінчення війни, — і це здивувало місто, де він це зробив.

Франклін: шестеро чоловіків і вівторковий вечір

Коли війна скінчилася і влітку 1865 року його нарешті звільнили, Баундс повернувся до Франкліна — до міста, де його поранили й побили, на полях якого ще лежали могили чоловіків, котрих він поховав. Він їхав туди не відбудовувати його грошима чи деревом. Він став пастором тамтешньої методистської церкви, і його метод був майже до абсурду простим. Він шукав кількох чоловіків, які справді вірили, що молитва щось змінює, і знайшов близько півдюжини. Щовівторка ввечері вони разом ставали на коліна й молилися — за себе, за церкву, за місто, за відродження у знищеній і озлобленій країні.

Те десятиліття сформувало його назавжди. Усе, що він згодом викладе на папері про марність механізмів і необхідність людей молитви, він спершу засвоїв на підлозі церкви в переможеному місті, поруч із п’ятьма чи шістьма іншими.

Церкві сьогодні потрібні не більше чи кращі механізми, не нові організації чи більше новітніх методів, а люди, яких може використати Святий Дух, — люди молитви, люди, могутні в молитві.

— Е. М. Баундс, Сила через молитву

Редакторський стіл і горе, що не зламало його

Дари Баундса помітили. Він був пастором в Алабамі та Міссурі, служив редактором Сент-Луїського християнського вісника, а потім заступником редактора Нешвіллського християнського вісника, офіційної газети своєї деномінації, — певний час це було одне з найвпливовіших редакторських місць у південному методизмі. За будь-якою звичайною міркою він був успішним церковним діячем.

У вересні 1876 року він одружився з Еммою Елізабет Барнетт із Вашингтона, штат Джорджія; її називали Еммі. Народилося троє дітей — Селеста, Корнель і син Едвард. У лютому 1886 року Еммі померла. Через двадцять місяців Баундс одружився з її кузиною, Гаррієт Елізабет Барнетт, і народилося ще шестеро дітей: Семюел, Чарльз і Осборн, Елізабет, Мері та донька, яку назвали Еммі. Людина, що так наполегливо писала про молитву о четвертій ранку, не була ченцем у порожньому домі. Він був батьком у домі, повному дітей, і знав ту втрату, після якої людина або перестає молитися, або починає молитися інакше.

Години перед світанком

Близько 1894 року він залишив редакторське крісло й перевіз родину до Вашингтона в Джорджії, рідного міста своєї першої дружини. Відтоді він уже не мав жодної видної кафедри. Він здавна вставав рано; тепер, коли не треба було ні дбати про громаду, ні отримувати за це платню, молитва стала його головною працею — і, схоже, він вважав її саме працею, у найпростішому розумінні. Він вставав о четвертій ранку і молився до сьомої.

Ті, хто знав його, описували людину, яка в темні години ходила й молилася вголос, часто носячи в собі один-єдиний текст днями, доки той не запалав. Він не грав на публіку: майже ніхто цього не бачив. Він їздив, коли запрошували, проводив молитовні зібрання, писав до газет і так само часто роздаровував свої книжки, як і продавав. А в ті передсвітанкові години він писав — вісім рукописів про молитву: про її необхідність, її можливості, її реальність, її зброю і про людей, які молилися в Писанні.

Люди, які найбільше зробили для Бога в цьому світі, рано ставали на коліна. Хто розтринькує ранні ранкові години, їхню нагоду й свіжість, на інші заняття замість того, щоб шукати Бога, той мало просунеться в пошуках Його решту дня.

— Е. М. Баундс, Сила через молитву

Лише одна з восьми знайшла видавця за його життя: Проповідник і молитва, видана 1907 року і згодом перейменована на Сила через молитву — книжка, за якою його досі знає більшість читачів. Решта сім лишалися в рукописах. Він не мав жодних підстав вірити, що їх колись прочитають.

«Коли Він готовий, готовий і я»

Баундс помер удома у Вашингтоні, штат Джорджія, 24 серпня 1913 року, через дев’ять днів після свого сімдесят восьмого дня народження. Незадовго до кінця він написав своєму другові Гомерові В. Ходжу рядок, який звучить точнісінько як усе його життя:

Коли Він готовий, готовий і я; я прагну скуштувати радощів небесних.

— Е. М. Баундс, у листі до Гомера В. Ходжа

Рукописи могли б так і закінчити свій шлях на горищі. Натомість двоє друзів — Клавдій Лисій Чілтон, а після нього Ходж — узялися за працю редагувати їх і шукати їм видавців. Мета в молитві вийшла 1920 року, Молитва і люди молитви — 1921-го, а решта виходили впродовж 1920-х і аж до 1931 року. Баундс не побачив нічого з цього.

Чому його читають і досі

Баундс не систематичний богослов і не вдає з себе такого. Він повторюється. Він б’є в один цвях. Але він писав як людина, що описує те, що робила щоранку, а не те, про що вичитала, — і саме тому його книжки пережили майже все, що виходило поряд із ними. Його головне переконання ніколи не хитається: Бог діє через людей, а не через устрої, і людина, яку Бог може використати, — це та, що навчилася молитися.

Говорити до людей від Бога — велика справа, але говорити до Бога за людей — ще більша.

— Е. М. Баундс, Сила через молитву

Він похований у Вашингтоні, штат Джорджія, під скромним каменем. Він не обіймав високих посад, не заснував жодного руху і помер, так і не побачивши надрукованими найкращих своїх праць. Він просто вставав — дев’ятнадцять років поспіль, поки місто ще було в темряві, — і Церква відтоді читає те, що народилося в ті ранки.