Сила через молитву
Молитовне служіння — плідне

Розділ 6 · 4 хв читання

Молитовне служіння — плідне

Головна причина моєї духовної худорлявості й безплідності — якась незбагненна неохота молитися. Писати, читати, розмовляти чи слухати я можу з готовим серцем; але молитва духовніша й глибша за все це, а що духовніший обов’язок, то охочіше моє тілесне серце від нього відсахується. Молитва, терпіння й віра ніколи не зазнають розчарування. Я давно зрозумів: якщо мені взагалі судилося стати служителем, то зробити мене ним мають віра й молитва. Коли я знаходжу своє серце налаштованим і вільним для молитви, усе інше дається порівняно легко.— Річард Ньютон

МОЖНА вважати духовною аксіомою, що в кожному справді успішному служінні молитва є явною і керівною силою — явною і керівною в житті проповідника, явною і керівною в глибокій духовності його праці. Служіння може бути дуже вдумливим і без молитви; проповідник може здобути славу й популярність без молитви; увесь механізм життя та праці проповідника може працювати без оливи молитви або з такою її дрібкою, що ледве вистачить змастити один зубець; але жодне служіння не може бути духовним, не може приносити святість і проповідникові, і його людям, якщо молитва не стане в ньому явною і керівною силою.

Проповідник, який справді молиться, вводить у працю Бога. Бог не входить у працю проповідника само собою чи за загальними принципами — Він приходить через молитву й особливу настирливість. Те, що Бог дасть Себе знайти, коли ми шукатимемо Його всім серцем, так само правдиве для проповідника, як і для грішника, що кається. Лише молитовне служіння приводить проповідника до співчуття й єдності з людьми. Молитва так само глибоко єднає з людським, як і з Божественним. Лише молитовне служіння придатне для високих обов’язків і відповідальності проповідника. Коледжі, вченість, книжки, богослов’я, проповідування не можуть зробити проповідника — його робить молитва. Доручення апостолам проповідувати було порожнім бланком, доки його не заповнила П’ятидесятниця, яку принесла молитва. Молитовний служитель вийшов за межі популярного, за межі людини самих лише справ, мирських клопотів і кафедральної привабливості; вийшов за межі церковного організатора чи полководця — у вищу й могутнішу царину, у царину духовного. Плід його праці — святість; преображені серця й життя яскраво засвідчують справжність його праці, її правдивість і суттєвість. Бог із ним. Його служіння не будується на світських чи поверхових засадах. Він глибоко наповнений Божими речами й глибоко навчений у них. Довгі, глибокі розмови з Богом про своїх людей і боротьба його духу, що змагається в муках, увінчали його як князя в Божих речах. Крижаність звичайного професіонала давно розтанула під жаром його молитви.

Поверхові наслідки багатьох служінь, мертвотність інших треба шукати в нестачі молитви. Жодне служіння не може бути успішним без великої молитви, і ця молитва мусить бути основоположною, постійною, щораз зростаючою. Текст, проповідь мають бути плодом молитви. Кабінет має бути скупаний у молитві, усі його обов’язки просякнуті молитвою, а весь його дух — духом молитви. «Шкодую, що так мало молився», — такий був передсмертний жаль одного з Божих вибранців, сумний і сповнений докору жаль для проповідника. «Я прагну життя більшої, глибшої, правдивішої молитви», — казав покійний архієпископ Тейт. Так можемо сказати всі ми, і цього можемо досягти всі ми.

Справжніх Божих проповідників вирізняла одна велика риса: вони були людьми молитви. Часто різнячись у багатьох речах, вони завжди мали спільний центр. Вони могли вирушати з різних місць і йти різними дорогами, але сходилися в одній точці: вони були одним у молитві. Бог був для них центром тяжіння, а молитва — стежкою, що вела до Бога. Ці люди молилися не зрідка, не потроху в призначені чи випадкові години; вони молилися так, що їхні молитви входили в їхні характери й формували їх; вони молилися так, що це впливало на їхнє власне життя та на життя інших; вони молилися так, що творили історію Церкви й впливали на плин часу. Вони проводили в молитві багато часу не тому, що стежили за тінню на сонячному годиннику чи за стрілками на циферблаті, а тому, що молитва була для них такою важливою і захопливою справою, що вони ледве могли її залишити.

Молитва була для них тим, чим вона була для Павла, — боротьбою, повною щирого зусилля душі; тим, чим вона була для Якова, — змаганням і перемогою; тим, чим вона була для Христа, — молитвою «з великим голосїннєм і слїзми». «Всякою молитвою і благаннєм молячись всякого часу духом», вони пильнували в цьому «в усякому терпінню». «Молитва праведного ревна», що багато може, була наймогутнішою зброєю наймогутніших Божих воїнів. Сказане про Іллю — що він «був чоловік подобний нам страстями, а помоливсь молитвою, щоб не було дощу, то й не було дощу на землї три роки і шість місяцїв. А знов помолив ся, то й дало небо дощ, і земля зростила овощ свій» — стосується всіх пророків і проповідників, що зрушували своє покоління для Бога, і показує знаряддя, яким вони творили свої чудеса.

Сторінка 1 / 1 · 4 хв до кінця розділу