Молитва — найголовніше

Ви знаєте цінність молитви: вона дорогоцінна понад усяку ціну. Ніколи, ніколи не нехтуйте нею.— Сер Томас Бакстон

Молитва — це перше, друге і третє, що потрібне служителеві. Тож моліться, мій дорогий брате: моліться, моліться, моліться.— Едвард Пейсон

МОЛИТВА в житті проповідника, в його кабінеті, на його кафедрі має бути помітною силою, що все просякає, і складником, що все забарвлює. Їй не можна грати другорядну роль, бути лише зовнішнім покриттям. Проповідникові дано бути зі своїм Господом «усю ніч на молитві». Щоб навчитися самозреченої молитви, проповідник має дивитися на свого Учителя, Який, «вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся». Кабінет проповідника має бути молитовною комірчиною, Бет-Елем, жертовником, видінням і драбиною, щоб кожна думка підносилася до неба, перш ніж звернутися до людей; щоб кожну частину проповіді овіяло повітря неба і щоб вона стала поважною, бо в кабінеті був Бог.

Як паровий двигун не рушить з місця, доки не розпалено вогню, так і проповідь, з усім своїм механізмом, досконалістю й полиском, мертво стоїть на місці, коли йдеться про духовні плоди, доки молитва не розпалить вогню й не створить пари. Тканина, витонченість і сила проповіді — лише мотлох, якщо в ній, крізь неї і за нею немає могутнього поштовху молитви. Проповідник мусить молитвою вкласти Бога в проповідь. Проповідник мусить молитвою схилити Бога до людей, перш ніж зможе своїми словами схилити людей до Бога. Проповідник мусить мати аудієнцію та вільний доступ до Бога, перш ніж матиме доступ до людей. Відкритий шлях до Бога для проповідника — найпевніша запорука відкритого шляху до людей.

Необхідно знову й знову повторювати, що молитва як звичайна звичка, як обряд, виконуваний за рутиною чи по-професійному, — річ мертва й гнила. Така молитва не має нічого спільного з тією молитвою, за яку ми обстоюємо. Ми наголошуємо на справжній молитві, яка захоплює і запалює кожен високий складник єства проповідника, — на молитві, народженій із живої єдності з Христом і повноти Святого Духа, що б’є з глибоких, переповнених джерел ніжного співчуття, безсмертної турботи про вічне добро людини; на ревності, що пожирає, про Божу славу; на глибокому переконанні, що праця проповідника важка й делікатна і що йому конче потрібна наймогутніша Божа допомога. Молитва, що ґрунтується на цих урочистих і глибоких переконаннях, — єдина справжня молитва. Проповідь, підкріплена такою молитвою, — єдина проповідь, що сіє в людських серцях насіння вічного життя і будує людей для неба.

Правда, може бути популярна проповідь, приємна проповідь, захоплива проповідь, проповідь великої інтелектуальної, літературної та розумової сили, з її мірою і формою добра, — і майже або зовсім без молитви; але проповідь, яка досягає Божої мети проповідування, мусить бути народжена в молитві — від тексту до вступу, виголошена з енергією і духом молитви, а потім супроводжувана молитвами проповідника, які дають їй прорости й зберігають її живу силу в серцях слухачів ще довго після того, як сама нагода минула.

Ми можемо багатьма способами виправдовувати духовну бідність нашого проповідування, але справжню причину знайдемо в браку наполегливої молитви про Божу присутність у силі Святого Духа. Є безліч проповідників, які вміють виголошувати майстерні проповіді свого роду; але їхня дія короткочасна і зовсім не входить як чинник у царину духа, де точиться страшна війна між Богом і сатаною, небом і пеклом, — бо молитва не зробила ці проповіді могутньо войовничими й духовно переможними.

Проповідники, які здобувають для Бога могутні плоди, — це люди, що перемогли у своїх благаннях перед Богом, перш ніж наважитися благати людей. Проповідники, наймогутніші зі своїм Богом у молитовній комірчині, — наймогутніші й з людьми на своїх кафедрах.

Проповідники — люди, як і всі, і вони відкриті сильним людським течіям, а нерідко й бувають ними підхоплені. Молитва — праця духовна, а людська природа не любить виснажливої духовної праці. Людська природа хоче плисти до неба за попутним вітром, повним і спокійним морем. Молитва — праця, що впокорює. Вона принижує розум і гордість, розпинає марнославство і підписує наше духовне банкрутство, а все це важко знести тілу й крові. Легше не молитися, ніж зносити це. Так ми підходимо до одного з кричущих лих нашого часу, а може, й усіх часів, — до малої молитви або її цілковитої відсутності. З цих двох лих мала молитва, мабуть, гірша, ніж зовсім ніякої. Мала молитва — це своєрідне удавання, заспокійливий засіб для сумління, фарс і самообман.

Як мало ми цінуємо молитву, видно з того, як мало часу ми їй приділяємо. Час, який пересічний проповідник віддає молитві, ледве важить у загальній сумі його дня. Нерідко вся молитва проповідника — це молитва біля ліжка, у нічній сорочці, коли він уже готовий лягти й незабаром лягає, хіба що з додатком кількох поспішних уривків молитви вранці, поки він ще не одягнувся. Якою кволою, марною і мізерною є така молитва порівняно з часом і силою, які віддавали молитві святі люди в Біблії і поза нею! Якою вбогою й нікчемною є наша дріб’язкова, дитяча молитва поруч зі звичками справжніх Божих людей усіх віків! Саме людям, які вважають молитву своєю головною справою і присвячують їй час відповідно до такої високої оцінки її ваги, Бог довіряє ключі Свого Царства, і саме через них Він творить Свої духовні чуда в цьому світі. Велика молитва — ознака й печать великих Божих провідників і запорука переможних сил, якими Бог увінчає їхні труди.

Проповідника уповноважено молитися так само, як і проповідувати. Його місія неповна, якщо він не виконує добре і те, і те. Проповідник може говорити з усім красномовством людей і ангелів; але якщо він не вміє молитися з вірою, яка притягує йому на допомогу все небо, його проповідь буде «як мідь дзвіняча і бубен гудячий» — для тривалої служби, що шанує Бога і спасає душі.