Схильності, яких слід стерегтися

Будемо ж часто дивитися на Брейнерда в лісах Америки, що виливав саму свою душу перед Богом за гинучих язичників, без спасіння яких ніщо не могло зробити його щасливим. Молитва — таємна, палка, віруюча молитва — лежить у корені всякої особистої побожності. Добре знання мови краю, де живе місіонер, лагідна й прихильна вдача, серце, віддане Богові в побожності молитовної комірчини, — ось, ось ті надбання, які більше, ніж усяке знання чи всі інші дари, зроблять нас придатними знаряддями Бога у великій справі людського відкуплення.— Братство Кері, Серампур

Є дві крайні схильності у служінні. Перша — відгородитися від спілкування з людьми. Прикладом цього були чернець і пустельник: вони відгороджувалися від людей, щоб більше бути з Богом. Звісно, їм це не вдалося. Наше перебування з Богом корисне лише тоді, коли ми витрачаємо його безцінні плоди на людей. Наш вік — ні проповідники, ні народ — не надто прагне Бога. Наша жага спрямована не туди. Ми замикаємося у своєму кабінеті, стаємо вченими, книжковими черв’яками, біблійними черв’яками, виробниками проповідей, відомими своєю літературою, думками й проповідями; але народ і Бог — де ж вони? З серця геть — із думки геть. Проповідники, які є великими мислителями, великими вченими, мусять бути й найбільшими молільниками, інакше вони стануть найбільшими відступниками, бездушними професіоналами, раціоналістами, меншими за найменших проповідників у Божій оцінці.

Друга схильність — цілком спопуляризувати служіння. Проповідник тоді вже не Божий чоловік, а діловий чоловік, чоловік народу. Він не молиться, бо його місія — до народу. Якщо він може зворушити людей, збудити зацікавлення, викликати сенсацію на користь релігії, інтерес до церковної праці, — він задоволений. Його особисті стосунки з Богом не відіграють у його праці жодної ролі. Молитві в його планах відведено мало місця або й зовсім нічого. Лиха й руїни такого служіння не обчислити земною арифметикою. Яким є проповідник у молитві до Бога — за себе, за свій народ, — такою є і його сила чинити людям справжнє добро, такою є і його справжня плідність, його справжня вірність Богові й людині, для часу й для вічності.

Проповідник не може зберегти свій дух у згоді з божественною природою свого високого покликання без багатої молитви. Велика помилка думати, ніби проповідник силою обов’язку й сумлінної вірності праці та розпорядку служіння може втримати себе в належній формі й придатності. Навіть складання проповідей, безупинне й виснажливе — як мистецтво, як обов’язок, як праця чи як утіха, — поглине й загрубить серце, відчужить його від Бога, якщо занедбати молитву. Науковець губить Бога в природі. Проповідник може загубити Бога у своїй проповіді.

Молитва оновлює серце проповідника, тримає його в співзвуччі з Богом і в співчутті до людей, підносить його служіння з холодного повітря професії, робить плідною щоденну рутину й приводить у рух кожне колесо з легкістю й силою божественного помазання.

Пан Сперджен каже: «Звісно, проповідник понад усіх інших вирізняється як людина молитви. Він молиться як звичайний християнин, інакше він був би лицеміром. Він молиться більше, ніж звичайні християни, інакше він був би непридатний для служби, яку взяв на себе. Якщо ви, служителі, не дуже молитовні, вас варто пожаліти. Якщо ж ви ослабнете у святій посвяті, то жалю потребуватимете не лише ви, а й ваш народ, і настане день, коли ви будете посоромлені й збентежені. Усі наші бібліотеки й кабінети — сама лише порожнеча порівняно з нашими молитовними комірчинами. Наші часи посту й молитви в Скинії були воістину великими днями; ніколи небесна брама не стояла ширше відчиненою; ніколи наші серця не були ближчими до осередку Слави».

Молитва, яка робить служіння молитовним, — це не трохи молитви, доданої так, як додають приправу для приємного присмаку; ні, молитва мусить бути в самому тілі, творити кров і кості. Молитва — не дрібний обов’язок, запханий у куток; не уривчасте діло, складене з клаптиків часу, вихоплених у справ та інших життєвих занять; вона означає, що їй треба віддати найкраще з нашого часу, саму серцевину нашого часу й сили. Це не означає, що молитовна комірчина поглинена кабінетом чи проковтнута клопотами службових обов’язків; це означає: спершу молитовна комірчина, а кабінет і діяльність — потім, і тоді і навчання, і діяльність оновлені й зроблені дієвими завдяки комірчині. Молитва, яка впливає на служіння, мусить задавати тон усьому життю. Молитва, що надає характерові барви й спрямування, — не приємна, квапна розвага. Вона мусить так само сильно входити в серце й життя, як входили Христові молитви «з великим голосїннєм і слїзми»; мусить виводити душу в агонію бажання, як у Павла; мусить бути вкоріненим вогнем і силою, як та «молитва праведного ревна», про яку пише Яків; мусить бути такої якості, що, покладена в золоту кадильницю й піднесена кадилом перед Богом, вона творить могутні духовні муки народження й перевороти.

Молитва — не маленька звичка, пришпилена до нас, коли ми ще трималися материного фартуха; і не пристойна чвертьхвилинна подяка, промовлена над годинним обідом, — це найсерйозніша праця наших найзріліших років. Вона забирає більше часу й запалу, ніж наші найдовші обіди чи найрясніші бенкети. Молитві, яка робить нашу проповідь вагомою, треба надавати великої ваги. Характер нашої молитви визначить характер нашої проповіді. Легковажна молитва породить легковажну проповідь. Молитва робить проповідь сильною, дає їй помазання й робить так, що вона западає в душу. У кожному служінні, вагомому для добра, молитва завжди була серйозною справою.

Проповідник мусить бути передусім людиною молитви. Його серце мусить закінчити школу молитви. Лише в школі молитви серце може навчитися проповідувати. Жодна вченість не може заступити нестачі молитви. Жодна ревність, жодна старанність, жодне навчання, жодні дари не заповнять цієї прогалини.

Говорити до людей від Бога — велика справа, але говорити до Бога за людей — ще більша. Той ніколи не говоритиме добре й зі справжнім успіхом до людей від Бога, хто не навчився добре говорити до Бога за людей. Більше того, безмолитовні слова — на кафедрі й поза нею — це слова, що умертвляють.