Наша спроможність — від Бога

Але понад усе він вирізнявся в молитві. Глибина й вага його духу, благоговіння й урочистість його звертання та поведінки, стислість і повнота його слів часто сповнювали захватом навіть чужих людей, так само як інших вони наповнювали розрадою. Найвеличнішим, найживішим, найблагоговійнішим станом душі, який я будь-коли відчував чи бачив, мушу сказати, була його молитва. І справді, це було свідчення. Він знав Господа і жив ближче до Нього, ніж інші люди, бо ті, хто знає Його найбільше, найбільше бачать причин наближатися до Нього з благоговінням і страхом.— Вільям Пенн про Джорджа Фокса

НАЙСОЛОДШІ дари благодаті через невелике викривлення можуть принести найгіркіший плід. Сонце дає життя, але сонячний удар — це смерть. Проповідування покликане давати життя; воно може й убивати. Проповідник тримає ключі; він може як відмикати, так і замикати. Проповідування — це велика Божа установа для насадження й визрівання духовного життя. Коли його звершують належно, його користь незліченна; коли ж звершують хибно, жодне зло не перевищить завданої ним шкоди. Легко знищити отару, якщо пастух необачний або пасовисько спустошене; легко захопити фортецю, якщо вартові сплять або їжу й воду отруєно. Коли проповідування наділене такими благодатними правами, наражене на такі великі небезпеки і несе на собі стільки важкої відповідальності, то було б пародією на хитрість диявола й наклепом на його вдачу та славу, якби він не спрямував усіх своїх найвправніших впливів на те, щоб зіпсувати і проповідника, і проповідь. Зважаючи на все це, вигук-запитання Павла: «Та кого на се вистачить?» — ніколи не буває недоречним.

Павло каже: «Сила наша від Бога, котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить». Справжнє служіння торкнуте Богом, уповноважене Богом і створене Богом. Дух Божий спочиває на проповіднику силою помазання, плід Духа — у його серці, Дух Божий оживив і людину, і слово; його проповідь дає життя — дає життя, як весна дає життя; дає життя, як воскресіння дає життя; дає палке життя, як літо дає палке життя; дає плідне життя, як осінь дає плідне життя. Життєдайний проповідник — це Божий чоловік, чиє серце завжди спрагле Бога, чия душа завжди невідступно лине за Богом, чиє око спрямоване тільки на Бога і в кому силою Божого Духа розіп’ято тіло й світ, а його служіння подібне до щедрого розливу життєдайної ріки.

Проповідь, що вбиває, — це неодухотворена проповідь. Її сила не від Бога. Енергію та поштовх їй дали джерела, нижчі за Бога. Духа не видно ні в проповідникові, ні в його проповіді. Проповідь, що вбиває, може породжувати й розбурхувати різні сили, але це не духовні сили. Вони можуть бути схожими на духовні, але це лише тінь, підробка; життя вони нібито мають, але це життя штучно наелектризоване. Проповідь, що вбиває, — це буква; вона може бути стрункою і впорядкованою, але це все одно буква, суха, лушпинна буква, порожня, гола шкаралупа. Буква може мати в собі зародок життя, але в ній немає подиху весни, щоб його пробудити; це зимове насіння, тверде, як зимовий ґрунт, крижане, як зимове повітря, — воно не відтає і не проростає. Ця проповідь букви має істину. Але навіть божественна істина сама по собі не має життєдайної сили; її мусить наснажити Дух, і за нею мають стояти всі Божі сили. Істина, не оживлена Божим Духом, умертвляє так само, як і омана, а то й більше. Це може бути істина без жодної домішки; але без Духа її тінь і дотик смертельні, її істина — омана, її світло — темрява. Проповідь букви позбавлена помазання, її не пом’якшив і не намастив Дух. Можуть бути сльози, але сльози не приведуть у рух Божого механізму; сльози можуть бути лише літнім подихом на вкритому снігом айсбергу — нічого, крім сльоти на поверхні. Почуття й запал можуть бути, але це емоція актора і запал адвоката. Проповідник може запалюватися від власних іскор, бути красномовним над власним тлумаченням, палким у викладі плоду власного розуму; професор може посісти місце апостола й наслідувати його вогонь; розум і нерви можуть заступити місце й удавати дію Божого Духа, і завдяки цим силам буква може сяяти й іскритися, мов ілюмінований рукопис, але це сяйво й іскріння будуть так само позбавлені життя, як поле, засіяне перлами. Смертоносна стихія криється за словами, за проповіддю, за нагодою, за манерою, за дією. Велика перешкода — у самому проповідникові. Він не має в собі могутніх життєтворчих сил. Можливо, його ортодоксальності, чесності, чистоті чи запалу нічого не можна закинути; але чомусь людина, внутрішня людина, у своїх потаємних глибинах ніколи не зламалася і не віддала себе Богові, його внутрішнє життя не стало великим шляхом для передачі Божої вістки, Божої сили. Чомусь у святая святих панує власне «я», а не Бог. Десь, зовсім непомітно для нього самого, якийсь духовний непровідник торкнувся його внутрішнього єства, і божественний струм зупинився. Його внутрішнє єство ніколи не відчуло свого цілковитого духовного банкрутства, своєї повної безсилості; він ніколи не навчився кричати невимовним криком відчаю в самому собі й власної безпорадності, доки не прийдуть Божа сила і Божий вогонь і не наповнять, не очистять, не наділять силою. Самоповага, покладання на власні здібності в якійсь згубній формі збезчестили й осквернили храм, що мав би бути святим для Бога. Життєдайне проповідування дорого коштує проповідникові — смерть для себе, розп’яття для світу, муки народження власної душі. Тільки розп’ята проповідь може давати життя. Розп’ята проповідь може виходити тільки від розп’ятої людини.