Потрібні люди молитви

Прагніть святості в усьому житті. Від цього залежить уся ваша користь, бо ваші проповіді тривають годину чи дві, а ваше життя проповідує весь тиждень. Якщо сатані вдасться зробити жадібного служителя хоча б любителем похвали, насолод чи смачної їжі, він уже зруйнував ваше служіння. Віддайтеся молитві й беріть свої тексти, свої думки, свої слова від Бога. Лютер віддавав молитві свої найкращі три години.— Роберт Мюррей Мак-Чейн

МИ постійно напружуємося, якщо не надриваємося, вигадуючи нові методи, нові плани, нові організації, щоб просувати Церкву та забезпечити євангелії поширення й дієвість. Ця тенденція нашого часу схильна випускати з поля зору людину або топити людину в плані чи організації. Божий план — надавати людині великого значення, значно більшого, ніж будь-чому іншому. Люди — Божий метод. Церква шукає кращих методів; Бог шукає кращих людей. «Був чоловік посланий від Бога, ймя йому Йоан.» Уся доба, що звістила Христа й приготувала Йому дорогу, була пов’язана з цією людиною — Іваном. «Хлопятко народилось нам — син даний нам.» Спасіння світу виходить із колиски цього Сина. Коли Павло посилається на особистий характер людей, що вкоренили євангелію у світі, він розкриває таємницю їхнього успіху. Слава й дієвість євангелії покладені на людей, які її звіщають. Коли Бог проголошує, що «очі Господнї обіймають усю землю, щоб піддержувати тих, що їх серце цїлковито йому віддане», Він засвідчує потребу в людях і Свою залежність від них як від каналу, через який Він виявляє Свою силу у світі. Цю життєво важливу, нагальну істину наша доба машин легко забуває. Забуття її так само згубне для Божої справи, як було б згубне для світу вилучення сонця з його сфери. Настали б темрява, сум’яття і смерть.

Церкві сьогодні потрібні не більше чи кращі механізми, не нові організації чи більше новітніх методів, а люди, яких може використати Святий Дух,— люди молитви, люди, могутні в молитві. Святий Дух тече не через методи, а через людей. Він сходить не на механізми, а на людей. Він помазує не плани, а людей — людей молитви.

Один видатний історик сказав, що випадковості особистого характеру мають більше впливу на перевороти в народах, ніж готові визнати історики-філософи чи демократичні політики. Ця істина повною мірою стосується і Христової євангелії: характер і поведінка послідовників Христа християнізують світ, преображають народи й окремих людей. А щодо проповідників євангелії, то це правда в найвищій мірі.

Проповідникові довірено як характер, так і долю євангелії. Він або звершує, або псує послання від Бога до людини. Проповідник — це золота труба, крізь яку тече Божественна олія. Труба мусить бути не лише золотою, а й відкритою та бездоганною, щоб олія текла повно, без перешкод і без утрат.

Людина творить проповідника. Бог мусить сотворити людину. Посланець, якщо можна так сказати, важить більше, ніж послання. Проповідник важить більше, ніж проповідь. Проповідник творить проповідь. Як живодайне молоко з материних грудей — це не що інше, як материне життя, так і все, що каже проповідник, забарвлене і просякнуте тим, чим проповідник є. Скарб — у глиняних посудах, і присмак посудини просякає його й може його знебарвити. Людина, уся людина, стоїть за проповіддю. Проповідування — це не виступ на годину. Це витікання життя. Щоб створити проповідь, потрібно двадцять років, бо двадцять років потрібно, щоб сформувати людину. Справжня проповідь — це річ живого життя. Проповідь росте, бо росте людина. Проповідь сильна, бо сильна людина. Проповідь свята, бо свята людина. Проповідь сповнена Божественного помазання, бо людина сповнена Божественного помазання.

Павло називав її так: «по благовістю моєму»; не тому, що він принизив її своїми особистими дивацтвами чи відхилив її від мети, привласнивши собі, а тому, що євангелію було вкладено в серце й саму кров людини — Павла — як особисту довіру, яку мали виконати його Павлові риси, яку мала запалити й наснажити полум’яна енергія його полум’яної душі. Проповіді Павла — якими вони були? Де вони? Кістяки, розкидані уламки, що пливуть морем натхнення! Але людина — Павло, більша за свої проповіді, живе вічно, в повній своїй формі, рисах і зрості, і її формувальна рука лежить на Церкві. Проповідування — лише голос. Голос завмирає в тиші, текст забувається, проповідь вивітрюється з пам’яті; проповідник живе.

Проповідь не може піднятися своєю живодайною силою вище за людину. Мертві люди виголошують мертві проповіді, а мертві проповіді вбивають. Усе залежить від духовного характеру проповідника. За юдейського устрою первосвященик мав на золотій налобній бляшці виписані самоцвітними літерами слова: «Сьвятиня Господеві!» Так і кожен проповідник у Христовому служінні мусить бути сформований цим самим святим гаслом і підкорений йому. Це кричуща ганьба, коли християнське служіння опускається нижче від юдейського священства у святості характеру і святості мети. Джонатан Едвардс казав: «Я й далі палко прагнув більшої святості й уподібнення Христові. Небо, якого я бажав, було небом святості.» Христова євангелія не рухається на хвилях популярності. Вона не має сили поширюватися сама собою. Вона рухається так, як рухаються люди, котрим її доручено. Проповідник мусить уособлювати євангелію. Її Божественні, найвиразніші риси мусять утілитися в ньому. Спонукальна сила любові мусить бути в проповідникові як сила, що рветься вперед, незвичайна, всевладна, що забуває про себе. Енергія самозречення мусить бути його єством, його серцем, кров’ю і кістками. Він мусить виходити як людина серед людей, зодягнений у смирення, перебуваючи в лагідності, мудрий, як змій, і безневинний, як голуб; з кайданами слуги, але з духом царя — царя високої, величної, незалежної постави, з простотою і лагідністю дитини. Проповідник мусить кинутися з усією самовіддачею досконалої, самовипорожнювальної віри та всепоглинальної ревності у свою працю задля спасіння людей. Щирими, героїчними, співчутливими, безстрашними мучениками мусять бути люди, які беруться за покоління і формують його для Бога. Якщо вони боязкі пристосуванці, шукачі посад, якщо вони догоджають людям чи бояться людей, якщо їхня віра слабко тримається Бога або Його Слова, якщо їхнє самозречення зламане якимось проявом себелюбства чи світу, вони не зможуть здобути ні Церкву, ні світ для Бога.

Найгостріша й найсильніша проповідь проповідника має бути звернена до нього самого. Його найважча, найделікатніша, найтрудомісткіша і найґрунтовніша праця мусить бути з самим собою. Навчання дванадцятьох було великою, важкою і тривкою працею Христа. Проповідники — не виробники проповідей, а творці людей і творці святих, і добре підготовлений до цієї справи лише той, хто зробив із себе людину і святого. Богові потрібні не великі таланти, не велика вченість і не великі проповідники, а люди, великі у святості, великі у вірі, великі в любові, великі у вірності, великі для Бога,— люди, які завжди проповідують святими проповідями на кафедрі й святим життям поза нею. Такі можуть сформувати покоління для Бога.

За цим зразком були сформовані ранні християни. Вони були людьми міцного гарту, проповідниками небесного взірця — героїчними, стійкими, воїнськими, святими. Проповідування означало для них самозречення, саморозп’яття, серйозну, трудну, мученицьку справу. Вони віддавалися йому так, що це позначалося на їхньому поколінні й формувало в його лоні ще не народжене покоління для Бога. Людина, що проповідує, має бути людиною молитви. Молитва — наймогутніша зброя проповідника. Будучи сама по собі всемогутньою силою, вона дає життя й силу всьому.

Справжня проповідь твориться в молитовній комірчині. Людина — Божий чоловік — твориться в молитовній комірчині. Його життя і його найглибші переконання народилися в його потаємному спілкуванні з Богом. Обтяжена і сповнена сліз агонія його духу, його найвагоміші й найсолодші послання були здобуті тоді, коли він був наодинці з Богом. Молитва творить людину; молитва творить проповідника; молитва творить пастора.

Кафедра наших днів слабка в молитві. Гордість ученості стоїть проти залежного смирення молитви. Молитва на кафедрі надто часто лише офіційна — виконання розпорядку богослужіння. Для сучасної кафедри молитва не є тією могутньою силою, якою вона була в житті Павла чи в його служінні. Кожен проповідник, який не робить молитву могутнім чинником свого власного життя і служіння, слабкий як чинник у Божій справі і безсилий просувати Божу справу в цьому світі.