Неквапливість — умова найбільших плодів молитви

Ця безнастанна метушня справ і товариства губить мене, якщо не тілом, то душею. Більше усамітнення і раніше вставати! Підозрюю, що я звично відводив надто мало часу на духовні вправи — особисту молитву, благочестиві роздуми, читання Писання тощо. Тому я виснажений, холодний і черствий. Краще мені відводити на це щодня дві години або півтори. Я надто пізно лягав спати, і тому вранці мав для себе лише квапливі пів години. Безперечно, досвід усіх добрих людей підтверджує: без належної міри особистої молитви душа виснажується. Але все можна здійснити молитвою — всемогутньою молитвою, готовий я сказати,— а чом би й ні? Адже вона всемогутня лише з милостивої постанови Бога любові та істини. Тож молися, молися, молися!— Вільям Вілберфорс

НАШІ молитви не вимірюються годинником, але час належить до самої їхньої суті. Здатність чекати, перебувати й наполягати невід’ємна від нашого спілкування з Богом. Поспіх, що всюди недоречний і шкідливий, у великій справі спілкування з Богом шкодить аж до тривожної міри. Короткі молитви — прокляття глибокої побожності. Спокій, зосередженість, сила ніколи не бувають супутниками поспіху. Короткі молитви виснажують духовну силу, зупиняють духовне зростання, підточують духовні підвалини, нищать корінь і цвіт духовного життя. Вони — щедре джерело відступництва, певна ознака поверхової побожності; вони ошукують, нищать, гноять зерно і виснажують ґрунт.

Правда, біблійні молитви, записані словами на письмі, короткі, але молільники Біблії перебували з Богом упродовж багатьох солодких і святих годин боротьби. Вони перемагали небагатьма словами, але довгим чеканням. Молитви, які записує Мойсей, можуть бути короткими, але Мойсей молився Богові з постом і могутнім воланням сорок днів і ночей.

Розповідь про молитви Іллі можна вмістити в кілька коротких абзаців, але, без сумніву, Ілля, який, коли «помоливсь молитвою», провів багато годин вогненної боротьби й піднесеного спілкування з Богом, перш ніж зміг із певною сміливістю сказати Ахавові: «Сього року не буде нї роси, нї дощу, хиба на моє слово». Словесний виклад Павлових молитов короткий, але Павло молився, «ніч і день ревно молячись». «Молитва Господня» — це божественний стислий зразок для дитячих уст, але Людина Христос Ісус провів багато цілих ночей у молитві, перш ніж звершив Своє діло; і ці цілонічні, довго триваючі молитви надали Його ділу завершеності й досконалості, а Його характерові — повноти й слави Його божественності.

Духовна праця — праця виснажлива, і люди неохоче за неї беруться. Молитва, справжня молитва, вимагає затрат пильної уваги й часу, до яких тіло й кров не мають смаку. Мало хто зроблений з такого міцного матеріалу, щоб іти на дорогі затрати, коли поверхова робота так само добре йде на ринку. Ми можемо звикнути до своєї жалюгідної молитви, аж поки вона не здаватиметься нам цілком пристойною,— принаймні вона зберігає благопристойну форму й заспокоює сумління,— найсмертоносніший з усіх дурманів! Ми можемо легковажити молитвою і не усвідомлювати небезпеки, аж поки не зникнуть підвалини. Квапливі молитви породжують слабку віру, кволі переконання, сумнівну побожність. Мало бути з Богом — означає мало бути для Бога. Скорочувати молитву — означає робити весь духовний характер куцим, убогим, скупим і недбалим.

Потрібно чимало часу, щоб Бог повним потоком увійшов у дух. Короткі молитви перерізають трубу повного Божого потоку. Потрібен час у потаємних місцях, щоб отримати повне об’явлення Бога. Брак часу й поспіх псують картину.

Генрі Мартін нарікає, що «брак особистого молитовного читання і стислість молитви через безнастанне писання проповідей спричинили велике відчуження між Богом і його душею». Він дійшов висновку, що присвячував надто багато часу публічному служінню і надто мало — особистому спілкуванню з Богом. Він відчув сильне спонукання відводити час для посту й присвячувати час урочистій молитві. Після цього він записує: «Сьогодні вранці мені було дано силу молитися дві години». Вільям Вілберфорс, рівня королям, казав: «Я мушу виборювати більше часу для особистої молитви. Я живу надто публічним для себе життям. Скорочення особистої молитви морить душу голодом; вона виснажується й знесилюється. Я надто пізно лягав спати». Про одну поразку в парламенті він пише: «Нехай запишу свій сум і сором — і все це, мабуть, через те, що я скоротив особисту молитву, і тому Бог дав мені спіткнутися». Більше усамітнення і раніше вставати — ось були його ліки.

Більше часу й ранні години для молитви подіяли б, як чари, оживляючи й зміцнюючи багато занепалих духовних життів. Більше часу й ранні години для молитви виявилися б у святому житті. Святе життя не було б такою рідкісною і такою важкою справою, якби наші молитви не були такими короткими й квапливими. Христова вдача з її лагідними й безпристрасними пахощами не була б такою чужою і безнадійною спадщиною, якби наше перебування в молитовній комірчині подовжилося й поглибилося. Ми живемо убого, бо убого молимося. Досить часу, щоб бенкетувати в молитовній комірчині, наповнить наше життя шпиком і ситістю. Наша здатність перебувати з Богом у молитовній комірчині — міра нашої здатності перебувати з Богом поза нею. Поспішні відвідини молитовної комірчини оманливі й зрадливі. Вони не лише вводять нас в оману, але й завдають нам втрат у багатьох відношеннях і позбавляють багатьох щедрих спадщин. Перебування в молитовній комірчині навчає і перемагає. Воно навчає нас, і найбільші перемоги часто бувають плодом великого чекання — чекання, аж поки слова й задуми не вичерпаються, і мовчазне та терпеливе чекання здобуває вінець. Ісус Христос із ображеним притиском запитує: «Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч?»

Молитися — найбільше, що ми можемо робити; а щоб робити це добре, потрібні спокій, час і неквапливість, інакше молитва принижується до найдрібнішої й найнікчемнішої з речей. Справжня молитва приносить найбільші плоди добра, а убога молитва — найменші. Справжньої молитви не може бути забагато; фальшивої не може бути замало. Ми мусимо наново пізнати цінність молитви, наново вступити до школи молитви. Немає нічого, для навчання чого потрібно більше часу. І якщо ми хочемо опанувати це дивовижне мистецтво, ми не повинні віддавати уривок тут і там — „Коротка розмова з Ісусом“, як співають крихітні святенята,— але мусимо вимагати й залізною хваткою утримувати для Бога й молитви найкращі години дня, інакше не буде молитви, гідної цього імені.

Однак наш час — не час молитви. Мало є людей, які моляться. Молитву зневажають і проповідник, і священник. У ці дні поспіху й метушні, електрики й пари люди не хочуть знаходити час для молитви. Є проповідники, які «проказують молитви» як частину своєї програми, у звичайних чи урочистих випадках; але хто «постановив твердо, за тебе держатись»? Хто молиться так, як молився Яків,— аж поки його не буде увінчано як переможного, царственного заступника? Хто молиться так, як молився Ілля,— аж поки всі замкнені сили природи не були розпечатані і спустошена голодом земля не розцвіла, мов Божий сад? Хто молився так, як молився Ісус Христос, коли на горі Він «був усю ніч на молитві Богу»? Апостоли «віддалися молитві» — а до цього найважче схилити людей чи навіть проповідників. Є миряни, які віддадуть свої гроші — дехто з них у щедрому достатку,— але вони не «віддадуть себе» молитві, без якої їхні гроші — лише прокляття. Є чимало проповідників, які проповідуватимуть і виголошуватимуть великі й красномовні промови про потребу пробудження і поширення Божого Царства, але небагато є таких, які робитимуть те, без чого всяке проповідування й організування гірші, ніж марні,— молитимуться. Молитва вийшла з ужитку, стала майже втраченим мистецтвом, і найбільшим добродійником, якого могла б мати ця доба, був би той, хто поверне проповідників і Церкву до молитви.