Молитовна кафедра народжує молитовну громаду

Я вважаю, що моя молитва сильніша за самого диявола; якби було інакше, Лютерові давно б уже велося зовсім по-іншому. Проте люди не хочуть бачити й визнавати тих великих чудес і дивовижних діл, які Бог творить задля мене. Якби я занедбав молитву хоч на один-єдиний день, то втратив би чимало вогню віри.— Мартін Лютер

ЛИШЕ проблиски великої ваги молитви могли вловити апостоли до П’ятидесятниці. Але Дух, Який зійшов і наповнив їх у П’ятидесятницю, підніс молитву на її життєво важливе й усевладне місце в Христовій Євангелії. Заклик до молитви, звернений нині до кожного святого,— це найгучніший і найнагальніший заклик Духа. Побожність святих твориться, очищується й удосконалюється молитвою. Євангелія посувається повільним і боязким кроком, коли святі не моляться рано й пізно, і довго.

Де ті Христові провідники, які можуть навчити сучасних святих молитися і взятися до цього? Чи усвідомлюємо ми, що виховуємо покоління святих, які не моляться? Де ті апостольські провідники, які можуть навернути Божий народ до молитви? Нехай вони вийдуть наперед і виконають цю роботу, і це буде найбільша робота, яку тільки можна зробити. Примноження освітніх можливостей і великий приріст грошової сили стануть найлютішим прокляттям для віри, якщо їх не освятить більша й краща молитва, ніж та, якою молимося ми. Більше молитви не прийде саме собою. Кампанія зі збирання фонду двадцятого чи тридцятого століття не допоможе нашій молитві, а радше зашкодить, якщо ми не будемо обережні. Ніщо не допоможе, крім цілеспрямованого зусилля молитовного проводу. Найперші мусять очолити апостольське зусилля, щоб укорінити життєву вагу і дійсність молитви в серці й житті Церкви. Лише провідники, що моляться, можуть мати послідовників, що моляться. Апостоли, що моляться, породять святих, що моляться. Молитовна кафедра породить молитовну громаду. Нам конче потрібен хтось, хто зміг би залучити святих до цієї справи молитви. Ми не покоління молитовних святих. Святі, що не моляться,— жалюгідна ватага святих, у яких немає ні запалу, ні краси, ні сили святих. Хто заповнить цей пролом? Найбільшим з реформаторів і апостолів буде той, хто зможе навернути Церкву до молитви.

Ми висловлюємо як своє найтверезіше переконання, що велика потреба Церкви в наш час і в усі віки — це люди такої владної віри, такої незаплямованої святості, такої помітної духовної снаги й палкої ревності, що їхні молитви, віра, життя і служіння матимуть таку докорінну й наступальну силу, що здійснюватимуть духовні переміни, які творитимуть цілі епохи в житті окремої людини й Церкви.

Ми не маємо на увазі людей, які збурюють сенсаційний галас новими вигадками, ані тих, хто приваблює приємною розвагою; але людей, які можуть зрушити речі з місця і здійснити переміни проповіддю Божого Слова та силою Святого Духа,— переміни, що змінюють увесь плин подій.

Природні здібності й освітні переваги не відіграють тут ролі чинників; важать здатність до віри, уміння молитися, сила цілковитого посвячення, уміння применшувати себе, абсолютне розчинення себе в Божій славі та завжди присутня й ненаситна туга і шукання всієї Божої повноти,— люди, які можуть запалити Церкву для Бога; не галасливо й показно, а напруженим і тихим жаром, що розтоплює і зрушує все для Бога.

Бог може творити чудеса, якщо знайде відповідну людину. Люди можуть творити чудеса, якщо дозволять Богові вести їх. Повне обдарування тим духом, що перевернув світ догори дном, було б надзвичайно корисним у ці останні дні. Люди, які можуть могутньо зрушувати речі для Бога, чиї духовні переміни змінюють увесь вигляд речей,— ось загальна потреба Церкви.

Церква ніколи не була без таких людей; вони прикрашають її історію; вони — незмінні чуда, що свідчать про божественність Церкви; їхній приклад та історія — невичерпне натхнення й благословення. Про примноження їхнього числа і їхньої сили має бути наша молитва.

Те, що було зроблено в духовних справах, можна зробити знову, і зробити краще. Так дивився на це Христос. Він сказав: «Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду.» Минуле не вичерпало ні можливостей, ні потреби робити великі справи для Бога. Церква, яка покладається на своє минуле в чудесах сили й благодаті,— занепала Церква.

Бог потребує вибраних людей — людей, з яких «я» і світ вийшли через суворе розп’яття, через банкрутство, що так остаточно зруйнувало і «я», і світ, що немає ні надії, ні бажання їх відновити; людей, які через цю неплатоспроможність і розп’яття звернули до Бога досконалі серця.

Молімося палко, щоб Божа обітниця, дана молитві, здійснилася з лишком.