Багато молитви — ціна помазання

Усі зусилля служителя будуть марнотою або й чимось гіршим за марноту, якщо він не має помазання. Помазання мусить зійти з неба й розлити пахощі, почуття і смак на все його служіння; і серед інших засобів, що готують його до його покликання, Біблія мусить посідати перше місце, а останнє також мусить належати Божому Слову й молитві.— Річард Сесіл

У ХРИСТИЯНСЬКОМУ вченні помазання — це намащення Святим Духом, яке відокремлює для Божої справи і робить до неї здатним. Це помазання — єдина божественна сила, завдяки якій проповідник досягає особливих і спасенних цілей проповідування. Без цього помазання не буває жодних справжніх духовних плодів; наслідки й сили проповідування не підносяться вище за наслідки неосвяченої мови. Без помазання звичайна мова така ж могутня, як і кафедра.

Це божественне помазання на проповідникові через Боже Слово породжує ті духовні плоди, що випливають з Євангелії; а без цього помазання цих плодів не здобути. Можна справити багато приємних вражень, але всі вони далеко не сягають цілей євангельського проповідування. Це помазання можна підробити. Є багато речей, схожих на нього, є багато наслідків, що нагадують його дію; але вони чужі і його плодам, і його природі. Запал чи розчуленість, збуджені зворушливою чи емоційною проповіддю, можуть бути схожі на порухи божественного помазання, але в них немає тієї гострої, проникливої сили, що сокрушує серце. Немає цілющого для серця бальзаму в цих поверхових, чуттєвих, емоційних порухах; вони не сягають коріння, не викривають гріха і не зцілюють від нього.

Це божественне помазання — єдина відмітна риса, що відрізняє справжнє євангельське проповідування від усіх інших способів подавати істину. Воно підкріплює і пронизує об’явлену істину всією Божою силою. Воно освітлює Слово, розширює і збагачує розум та дає йому силу збагнути й осягнути Слово. Воно готує серце проповідника і приводить його до того стану ніжності, чистоти, сили і світла, який потрібен, щоб досягти найвищих плодів. Це помазання дає проповідникові свободу і простір думки та душі — свободу, повноту і прямоту мови, яких не здобути жодним іншим шляхом.

Без цього помазання на проповідникові Євангелія має не більше сили поширювати саму себе, ніж будь-яка інша система істин. Це — печать її божественності. Помазання в проповідникові вкладає Бога в Євангелію. Без помазання Бога немає, і Євангелію залишено на поталу низьким і незадовільним силам, які людська винахідливість, зацікавленість чи таланти можуть вигадати, щоб утверджувати й поширювати її вчення.

Саме в цьому кафедра зазнає невдачі частіше, ніж у будь-чому іншому. Саме в цій найважливішій точці вона й підупадає. Вона може мати вченість, блиск і красномовство можуть тішити й чарувати, сенсаційність чи менш неприємні прийоми можуть збирати юрми народу, сила розуму може вражати й утверджувати істину всіма своїми засобами; але без цього помазання все це, разом і кожне окремо, буде лише як дратівливий натиск хвиль на Гібралтар. Бризки й піна можуть укрити скелі й засяяти на них блискітками; але скелі стоять, як і стояли, незворушні й непорушні. Людське серце так само не можна очистити від його твердості й гріха цими людськими силами, як не можна змити ці скелі невпинною течією океану.

Це помазання — сила посвяти, а його присутність — постійне випробування цієї посвяти. Саме це божественне намащення на проповідникові забезпечує його посвяту Богові і Його справі. Інші сили й мотиви можуть покликати його до праці, але посвята — тільки це. Відокремлення для Божої справи силою Святого Духа — єдина посвята, яку Бог визнає законною.

Помазання, божественне помазання, це небесне намащення — ось чого потребує кафедра і що вона мусить мати. Ця божественна й небесна олія, покладена на неї Божою рукою, мусить пом’якшити й намастити всю людину — серце, голову, дух, — аж поки не відокремить її могутнім відокремленням від усіх земних, мирських, світських, себелюбних мотивів і цілей, відокремлюючи її для всього, що чисте і богоподібне.

Саме присутність цього помазання на проповідникові викликає хвилювання і тертя в багатьох громадах. Ті самі істини проголошувалися в усій суворості букви, але не було видно жодної брижі, не відчувалося ні болю, ні трепету. Усе тихо, як на цвинтарі. Приходить інший проповідник, і на ньому цей таємничий вплив; букву Слова запалив Дух, відчуваються муки могутнього руху — це помазання проймає й збурює сумління і сокрушає серце. Проповідування без помазання робить усе твердим, сухим, їдким, мертвим.

Це помазання — не спогад і не епоха лише минулого; це теперішній, дійсний, усвідомлений факт. Воно належить до досвіду самої людини так само, як і до її проповідування. Саме воно перетворює її на образ її божественного Учителя, і саме ним вона з силою звіщає Христові істини. Воно настільки є силою служіння, що без нього все інше видається кволим і марним, а своєю присутністю воно відшкодовує брак усіх інших, слабших сил.

Це помазання — не такий дар, якого не можна втратити. Це дар умовний, і його присутність підтримується й зростає тим самим шляхом, яким його було здобуто спочатку: невпинною молитвою до Бога, палкою жагою Бога, високою його цінністю в наших очах, шуканням його з невтомним запалом, коли без нього все інше вважається втратою і поразкою.

Як і звідки приходить це помазання? Прямо від Бога у відповідь на молитву. Лише серця, що моляться, сповнюються цією святою олією; лише уста, що моляться, помазані цим божественним помазанням.

Молитва, багато молитви — ось ціна помазання для проповідування; молитва, багато молитви — єдина, одна-єдина умова збереження цього помазання. Без невпинної молитви помазання ніколи не сходить на проповідника. Без витривалості в молитві помазання, мов манна, залишена надовго, заводить червів.