Потрібне приготування серця

Бо ніщо не досягає серця, окрім того, що йде від серця, і ніщо не пронизує совісті, окрім того, що походить від живої совісті.— Вільям Пенн

Уранці більше дбав про те, щоб приготувати голову, ніж серце. Це часто була моя помилка, і я завжди відчував її шкоду, особливо в молитві. Тож виправ це, Господи! Розшир моє серце — і я проповідуватиму.— Роберт Мюррей Мак-Чейн

Проповідь, у яку вкладено більше голови, ніж серця, не донесеться з силою до слухачів.— Річард Сесіл

МОЛИТВА з її різноманітними й багатогранними силами допомагає устам висловлювати правду в усій її повноті й свободі. За проповідника треба молитися, і проповідника творить молитва. За уста проповідника треба молитися; його уста мають бути відкриті й наповнені молитвою. Святі уста творить молитва, рясна молитва; відважні уста творить молитва, рясна молитва. Церква і світ, Бог і небо багато завдячують устам Павла; а уста Павла завдячували своєю силою молитві.

Яка ж різноманітна, безмежна, цінна й помічна молитва для проповідника — у стількох відношеннях, у стількох місцях, у всьому! Одна з її великих цінностей у тому, що вона допомагає його серцю.

Молитва робить проповідника проповідником серця. Молитва вкладає серце проповідника в його проповідь; молитва вкладає проповідь проповідника в його серце.

Серце творить проповідника. Люди великого серця — великі проповідники. Люди з лихим серцем можуть зробити якусь міру добра, але це рідкість. Наймит і чужий можуть подекуди допомогти вівцям, але саме добрий пастир із серцем доброго пастиря благословить овець і сповна відповідатиме покликанню пастиря.

Ми так наголошували на приготуванні проповіді, що втратили з поля зору найважливіше, що треба приготувати, — серце. Приготоване серце набагато краще за приготовану проповідь. Приготоване серце саме створить приготовану проповідь.

Написано цілі томи, що викладають механіку й смак творення проповідей, аж доки нами не заволоділа думка, ніби це риштовання і є будівлею. Молодого проповідника вчили вкладати всю свою силу у форму, смак і красу проповіді як механічного й інтелектуального виробу. Тим самим ми виплекали в народі зіпсований смак і збудили галасливу вимогу таланту замість благодаті, красномовства замість побожності, риторики замість одкровення, слави й блиску замість святості. Через це ми втратили правдиве уявлення про проповідування, втратили силу проповіді, втратили гостре переконання в гріху, втратили багатий досвід і піднесений християнський характер, втратили ту владу над сумліннями й життями, що завжди випливає зі справжнього проповідування.

Не годилося б казати, що проповідники надто багато навчаються. Деякі з них не навчаються зовсім; інші навчаються недостатньо. Багато хто не навчається так, як треба, щоб показати себе робітником, схваленим перед Богом. Але найбільша наша нестача — не в розвитку голови, а в розвитку серця; не брак знання, а брак святості — ось наша сумна й відчутна вада. Не в тому біда, що ми знаємо надто багато, а в тому, що ми недостатньо роздумуємо про Бога і Його слово, недостатньо чуваємо, постимо й молимося. Серце — ось велика перешкода нашому проповідуванню. Слова, сповнені Божої правди, знаходять у наших серцях непровідники; затримані, вони падають обтяті й безсилі.

Чи може честолюбство, що жадає похвали й становища, проповідувати Євангеліє Того, Хто применшив Себе і прийняв вигляд слуги? Чи можуть гордий, марнославний, самозакоханий проповідувати Євангеліє Того, Хто був лагідний і смиренний? Чи може запальна, пристрасна, самолюбна, черства, світська людина проповідувати вчення, що аж переповнене довготерпінням, самозреченням, ніжністю, що владно вимагає відокремлення від ворожнечі й розп’яття для світу? Чи може найманий урядовець, бездушний і байдужий до справи, проповідувати Євангеліє, яке вимагає від пастиря покласти життя за овець? Чи може зажерливий чоловік, що рахує платню й гроші, проповідувати Євангеліє, поки не очистить свого серця й не зможе сказати в дусі Христа і Павла словами Веслі: «Я вважаю це за гній і сміття; я топчу це своїми ногами; я (але не я, а Божа благодать, що в мені) ціную це лише як багно на вулицях, я не бажаю цього, я не шукаю цього»? Боже одкровення не потребує світла людського генія, полиску й сили людської освіченості, блиску людської думки, сили людського розуму, щоб прикрасити чи утвердити його; але воно вимагає простоти, слухняності, смирення і віри дитячого серця.

Саме це віддання й підпорядкування розуму та генія божественним і духовним силам зробило Павла незрівнянним серед апостолів. Саме це дало Веслі його силу і вкоренило його праці в історії людства. Це дало Лойолі снагу зупинити відступ сил католицизму.

Наша велика потреба — приготування серця. Лютер тримався як аксіоми: «Хто добре помолився, той добре навчився». Ми не кажемо, що люди не мають думати й користуватися своїм розумом; але найкраще користуватиметься розумом той, хто найбільше плекає своє серце. Ми не кажемо, що проповідники не повинні бути вченими; але ми кажемо, що їхнім великим предметом навчання має бути Біблія, і найкраще вивчає Біблію той, хто пильно беріг своє серце. Ми не кажемо, що проповідник не повинен знати людей; але більшим знавцем людської природи буде той, хто збагнув глибини й заплутаності власного серця. Ми кажемо, що хоча руслом проповідування є розум, його джерело — серце; ви можете розширювати й поглиблювати русло, але якщо не подбаєте як слід про чистоту й глибину джерела, матимете сухе або забруднене русло. Ми кажемо, що майже кожна людина звичайного розуму має досить глузду, щоб проповідувати Євангеліє, але дуже мало хто має досить благодаті, щоб це робити. Ми кажемо, що той, хто боровся з власним серцем і переміг його; хто навчив його смирення, віри, любові, правди, милосердя, співчуття, мужності; хто може вилити багаті скарби так вихованого серця через мужній розум, увесь сповнений сили Євангелія, на сумління своїх слухачів, — такий буде найправдивішим, найуспішнішим проповідником у очах свого Господа.