Правдиві поклонники

«Та прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою; Отець бо таких шукає покланяючих ся Йому. Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись.» Йоана 4:23-24.

Ці слова Ісуса до самарянки — перше записане Його навчання про молитву. Вони дають нам кілька чудових перших поглядів у світ молитви. Отець шукає поклонників: наше поклоніння вдовольняє Його любляче серце і є для Нього радістю. Він шукає правдивих поклонників, але знаходить багатьох не такими, якими хотів би їх бачити.

Правдиве поклоніння — це те, що духом і правдою. Син прийшов, щоб відкрити шлях до цього поклоніння духом і правдою і навчити нас його. Тож одна з перших наших лекцій у школі молитви мусить бути в тому, щоб зрозуміти, що означає молитися духом і правдою, і знати, як нам цього досягти.

Говорячи з самарянкою, наш Господь згадав про потрійне поклоніння. Є, по-перше, несвідоме поклоніння самарян: «Ви кланяєтесь, а чому — не знаєте» Йоана 4:22. Друге — свідоме поклоніння юдея, що має правдиве знання Бога: «Ми кланяємось, і чому — знаємо, бо спасеннє від Жидів» Йоана 4:22. І нарешті нове, духовне поклоніння, яке Він Сам прийшов запровадити: «Та прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою» Йоана 4:23. Зі зв’язку видно, що слова «духом і правдою» не означають, як часто думають, «ревно, від серця, щиро».

Самаряни мали п’ять книг Мойсея і певне знання Бога; поміж ними, без сумніву, був не один, хто чесно й ревно шукав Бога в молитві.

Юдеї мали правдиве, повне об’явлення Бога в Його Слові — настільки, наскільки воно було дане досі; були серед них побожні люди, що кликали до Бога всім своїм серцем. А проте не «духом і правдою» в повному значенні цих слів.

Ісус каже: «Та прийде час, і вже єсть» Йоана 4:23. Тільки в Ньому і через Нього поклоніння Богові буде духом і правдою.

Серед християн і досі знаходимо ці три роди поклонників. Одні через своє незнання ледве тямлять, чого просять: вони моляться ревно, а проте одержують мало. Є й інші, що мають правильніше знання, що намагаються молитися всім розумом і серцем і часто моляться дуже ревно, а проте не досягають повного блаженства поклоніння духом і правдою. Саме до цього третього роду ми мусимо просити нашого Господа Ісуса прийняти нас; мусимо бути навчені Ним, як поклонятися духом і правдою. Тільки це є духовне поклоніння; тільки це робить нас такими поклонниками, яких шукає Отець.

У молитві все залежатиме від того, чи ми добре розуміємо і чи провадимо в житті поклоніння духом і правдою. «Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись» Йоана 4:24. Перша думка, яку тут подає Учитель, та, що між Богом і Його поклонниками мусить бути згода: який Бог, таким мусить бути й поклоніння Йому. Це відповідає законові, що панує в усьому всесвіті: ми шукаємо відповідності між предметом і тим органом, якому він себе відкриває чи віддає. Око має внутрішню придатність до світла, а вухо — до звуку.

Людина, яка хоче справді поклонятися Богові, хоче знайти, пізнати, мати Бога і тішитися Ним, мусить бути в згоді з Ним і мусить мати здатність прийняти Його. Оскільки Бог є Дух, ми мусимо поклонятися духом. Який Бог, такий і Його поклонник.

Що ж це означає? Жінка запитала нашого Господа, чи Самарія, чи Єрусалим є правдивим місцем поклоніння. Він відповідає, що відтепер поклоніння вже не буде обмежене якимсь певним місцем: «Жінко, вір менї, що прийде час, коли нї на горі сїй, анї в Єрусалимі покланяти метесь ви Отцеві» Йоана 4:21. Як Бог є Дух, не зв’язаний простором чи часом, але в Своїй безмежній досконалості завжди й усюди Той Самий, так і поклоніння Йому відтепер не буде замкнене в місці чи формі, але буде духовним, як духовний Сам Бог. Це урок глибокої ваги. Як багато втрачає наше християнство через те, що воно замкнене в певних часах і місцях!

Людина, яка прагне ревно молитися в церкві чи у внутрішній кімнаті, більшу частину тижня або дня проводить у дусі, цілком відмінному від того, в якому вона молилася. Її поклоніння було справою певного місця чи години, а не всієї її істоти. Бог є Дух: Він Вічний і Незмінний; що Він є, те Він є завжди і в правді. Так само й наше поклоніння мусить бути духом і правдою: поклоніння Йому мусить бути духом нашого життя; наше життя мусить бути поклонінням у дусі, як Бог є Дух.

«Дух — Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись» Йоана 4:24. Друга думка, що приходить до нас, та, що це поклоніння в дусі мусить походити від Самого Бога. Бог є Дух: тільки Він має Духа, щоб дати. Саме для цього Він послав Свого Сина — щоб зробити нас придатними до такого духовного поклоніння, давши нам Святого Духа. Про Своє власне діло говорить Ісус, коли двічі каже: «прийде час» Йоана 4:23, — а потім додає: «і вже єсть».

Він прийшов хрестити Святим Духом; Дух не міг вилитися, доки Він не був прославлений (Йоана 1:33; 7:37-38; 16:7). Лише коли Він покінчив із гріхом і ввійшов зі Своєю кров’ю до Святого святих, коли там ради нас прийняв Святого Духа (Дїяння 2:33), — лише тоді Він міг послати Його нам як Духа Отця. Лише коли Христос викупив нас і ми в Ньому одержали становище дітей, Отець послав Духа Свого Сина в наші серця, що кличе: «Авва, Отче!» Поклоніння в дусі — це поклоніння Отцеві в Дусі Христа, в Дусі синівства.

Ось чому Ісус уживає тут імені Отця. Ми ніде не бачимо, щоб хтось зі старозавітних святих особисто привласнював собі ім’я дитини чи називав Бога своїм Отцем. Поклоніння Отцеві можливе лише тим, кому дано Духа Сина. Поклоніння в дусі можливе лише тим, кому Син об’явив Отця і хто прийняв дух синівства. Тільки Христос відкриває шлях і навчає поклоніння духом і правдою. Це не означає лише «щиро». Не означає це й тільки «згідно з правдою Божого Слова». Цей вислів має глибоке й Божественне значення. Ісус — «Єдинородний від Отця, повний благодати і правди» Йоана 1:14. «Закон через Мойсея даний був; благодать і правда через Ісуса Христа стала ся» Йоана 1:17. Ісус каже: «Я дорога й правда, й життє» Йоана 14:6.

У Старому Завіті все було тінню й обітницею; Ісус приніс і дав дійсність, саму суть того, на що ми сподіваємося. У Ньому благословення і сили вічного життя стають нашим справжнім надбанням і досвідом. Ісус повний благодаті й правди; Святий Дух — це Дух правди; через Нього благодать, що в Ісусі, справді стає нашою, а правда — це живе вділення з Божественного життя. Тож поклоніння в дусі є поклонінням у правді: справжнє живе спілкування з Богом, дійсна відповідність і згода між Отцем, Який є Дух, і дитиною, що молиться в дусі.

Того, що Ісус сказав самарянці, вона не могла зрозуміти відразу. Потрібна була П’ятидесятниця, щоб відкрити повне значення цих слів. І ми, лише вступаючи до школи молитви, ледве чи готові збагнути таке навчання. Краще ми зрозуміємо його згодом. Тож почнімо лише і приймімо урок так, як Він його дає. Ми тілесні і не можемо принести Богові того поклоніння, якого Він шукає. Але Ісус прийшов, щоб дати Духа: Він дав Його нам. Нехай настрій, у якому ми стаємо до молитви, буде таким, якого навчили нас слова Христа. Нехай буде в нас глибоке визнання нашої неспроможності принести Богові поклоніння, яке Йому миле; дитинна слухняність, що чекає на Нього, щоб Він нас навчив; проста віра, що віддається подихові Духа.

Понад усе тримаймося міцно цієї благословенної правди — ми побачимо, що Господь має ще багато що сказати нам про неї, — що пізнання Божого батьківства, об’явлення Його безмежної батьківської любові в наших серцях, віра в безмежну любов, яка дає нам Свого Сина і Свого Духа, щоб зробити нас дітьми, — це і є таємниця молитви духом і правдою. Це нова й жива дорога, яку Христос відкрив для нас. Мати в собі Христа, Сина, і Духа Сина, що перебуває в нас і відкриває Отця, — ось що робить нас правдивими, духовними поклонниками.

Благословенний Господи! Я прославляю любов, з якою Ти навчив жінку, що відмовила Тобі в кухлі води, яким мусить бути поклоніння Богові. Я радію впевненістю, що й тепер Ти не менше навчиш Свого учня, який приходить до Тебе з серцем, що прагне молитися духом і правдою. О мій Святий Учителю! Навчи мене цієї благословенної таємниці.

Навчи мене, що поклоніння духом і правдою не від людини, але приходить тільки від Тебе; що воно не лише справа часів і пір, але виплив життя в Тобі. Навчи мене наближатися до Бога в молитві з глибоким усвідомленням мого незнання і того, що я не маю в собі нічого, щоб принести Йому, — і водночас того, як Ти, мій Спасителю, дбаєш, щоб Дух дихав у моєму дитячому белькотанні. Благословляю Тебе, що в Тобі я дитина і маю дитячу свободу приступу; що в Тобі я маю дух синівства і поклоніння в правді. Понад усе навчи мене, Благословенний Сину Отця, як саме об’явлення Отця дає відвагу в молитві; і нехай безмежна батьківська любов Божого серця буде моєю радістю і силою для життя в молитві та поклонінні.

Амінь.