Єдиний Учитель

«І сталось, як Він молив ся на одному місцї, і як перестав, сказав один з учеників до Него: Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчив учеників своїх». — Луки 11:1.

Учні були з Христом і бачили, як Він молиться. Вони навчилися дещо розуміти про зв’язок між Його дивовижним життям на людях і Його потаємним життям молитви. Вони навчилися вірити в Нього як в Учителя в мистецтві молитви. Ніхто не вмів молитися так, як Він. І тому вони прийшли до Нього з проханням: «Господи, навчи нас молитись» (Луки 11:1). А через роки вони розповіли б нам, що мало чого Він навчив їх чудовішого чи благословеннішого, ніж Його уроки молитви. І ще й тепер буває так, що, коли Він молиться на одному місці, учні, які бачать Його за цим, відчувають потребу повторити те саме прохання: «Господи, навчи нас молитись» (Луки 11:1).

Що більше ми зростаємо в християнському житті, то дорогоціннішими стають для нас думка про Улюбленого Учителя в Його безнастанному заступництві й віра в Нього, а надія стати подібними до Христа в Його заступництві набуває привабливості, якої ми досі не знали. І коли ми бачимо, як Він молиться, і пам’ятаємо, що немає нікого, хто міг би молитися, як Він, і нікого, хто міг би навчати, як Він, ми відчуваємо, що прохання учнів: «Господи, навчи нас молитись» — це саме те, чого нам потрібно.

І коли ми думаємо про те, що все, чим Він є і що Він має, що Він Сам — цілковито наш, що Він Сам — наше життя, ми впевнюємося, що нам досить лише попросити, і Він радо прийме нас у тісніше спілкування з Собою і навчить нас молитися так, як молиться Він Сам.

Прийдіть, брати мої! Чи не підемо ми до Благословенного Учителя й не попросимо Його наново записати й наші імена до тієї школи, яку Він завжди тримає відчиненою для тих, хто прагне продовжувати навчання в Божественному мистецтві молитви й заступництва? Так, скажімо ж Учителеві цього самого дня, як сказали вони тоді: «Господи, навчи нас молитись». Коли ми роздумуватимемо над цим проханням, то побачимо, що кожне його слово сповнене глибокого змісту.

«Господи, навчи нас молитись». Так, саме молитись. Ось чого нам треба навчитися. Хоча на своїх початках молитва така проста, що молитися може й немічна дитина, вона водночас є найвищою і найсвятішою справою, до якої може піднятися людина. Це спілкування з Невидимим і Пресвятим. Сили вічного світу віддано в її розпорядження. Вона — сама суть справжньої віри, русло всіх благословень, таємниця сили й життя. Не лише для нас самих, а й для інших, для Церкви і для світу. Саме в молитві Бог дав нам право ухопитися за Нього і за Його силу. Саме в молитві обітниці чекають свого сповнення, Царство — свого приходу, а слава Божа — свого повного об’явлення. Які ж ми ліниві й непридатні до цієї благословенної справи! Лише Дух Божий може дати нам силу чинити її як слід. Як швидко ми даємо себе ошукати й заспокоюємося формою, тоді як сили бракує.

Наше раннє виховання, навчання Церкви, вплив звички, порив почуттів — як легко все це веде до молитви, у якій немає духовної сили і яка мало що може. Справжня молитва, що береться за Божу силу, що багато може, перед якою ворота неба справді відчиняються навстіж, — хто б не вигукнув: О, коли б хтось навчив мене так молитися! Ісус відкрив школу, у якій Він навчає Своїх викуплених, особливо тих, хто цього бажає, тих, хто хоче мати силу в молитві. Чи ж не ввійдемо ми до неї з проханням: Господи! саме цього нам і треба навчитися! О, навчи нас молитись!

«Господи, навчи нас молитись». Так, нас, Господи. Ми читали в Твоєму Слові, з якою силою молилися тоді Твої віруючі люди і які могутні чудеса ставалися у відповідь на їхні молитви. І якщо це було за Старого Завіту, у час приготування, то чи ж не даси Ти тим більше тепер, у ці дні сповнення, Своєму народові цієї певної ознаки Твоєї присутності посеред нього? Ми чули обітниці про силу молитви в Твоє ім’я, дані Твоїм апостолам, і бачили, як славно вони пізнали їхню правдивість. Ми напевно знаємо, що й для нас вони можуть стати правдою. Ми й у наші дні безнастанно чуємо, які славні знаки Своєї сили Ти й досі даєш тим, хто цілком довіряється Тобі, Господи! Усі вони — люди, подібні нам страстями; навчи ж і нас так молитися.

Обітниці — для нас, сили й дари небесного світу — для нас. Навчи нас так молитися, щоб ми рясно отримували. І нам Ти доручив Свою справу, і від нашої молитви залежить прихід Твого Царства, і в нашій молитві Ти не можеш прославити Свого імені; «Господи, навчи нас молитись». Так, нас, Господи; ми віддаємо себе Тобі як учні; ми справді хочемо, щоб Ти нас навчав. «Господи, навчи нас молитись».

«Господи, навчи нас молитись». Так, тепер ми відчуваємо потребу, щоб нас навчили молитися. Спочатку жодна справа не здається такою простою; згодом жодна не видається важчою; і з нас виривається визнання: «Молитись нам так, як треба, не знаємо». Правда, ми маємо Боже Слово з його ясними й певними обітницями; але гріх так затьмарив наш розум, що ми не завжди знаємо, як застосувати Слово. У духовних речах ми не завжди шукаємо найпотрібнішого або ж не вміємо молитися згідно із законом святилища.

У дочасних речах ми ще менше здатні скористатися з тієї дивовижної свободи, яку дав нам наш Отець, — просити того, чого нам потрібно. А навіть коли ми знаємо, чого просити, то скільки ще нам бракує, щоб молитва була Йому приємна?

Вона мусить бути на славу Божу, у повному відданні себе Його волі, у повній певності віри, в ім’я Ісуса, і з такою витривалістю, яка, коли треба, не приймає відмови. Усього цього треба навчитися. А навчитися цього можна лише в школі рясної молитви, бо вправа веде до досконалості. Серед болісного усвідомлення свого невігластва й недостойності, у боротьбі між вірою і сумнівом, пізнається небесне мистецтво дієвої молитви. Бо навіть коли ми про це не пам’ятаємо, є Той — Починатель і Звершитель віри й молитви, — Хто пильнує нашу молитву і дбає про те, щоб у всіх, хто довіряє Йому в цьому, навчання в школі молитви було доведене до досконалості. Нехай лише глибоким підголоском усієї нашої молитви буде та готовність учитися, що походить від усвідомлення власного невігластва і від віри в Нього як у досконалого Учителя, — і ми можемо бути певні, що нас навчать і ми навчимося молитися в силі. Так, ми можемо на це покластися: Він навчає нас молитися.

«Господи, навчи нас молитись». Ніхто не навчає так, як Ісус, ніхто, крім Ісуса; тому ми й кличемо до Нього: «Господи, навчи нас молитись». Учневі потрібен учитель, який знає свою справу, який має дар навчати, який у терпінні й любові зійде до потреб учня. Благословенний будь Бог! Ісус — усе це й набагато більше. Він знає, що таке молитва. Це Ісус, Який Сам молиться, навчає нас молитися. Він знає, що таке молитва. Він навчився її серед випробувань і сліз Свого земного життя. На небі це й досі Його улюблена справа: Його життя там — молитва. Ніщо не тішить Його більше, ніж знайти тих, кого Він може взяти з Собою в присутність Отця, кого Він може зодягнути силою вимолювати Боже благословення для тих, хто довкола них, кого Він може виховати на Своїх співробітників у заступництві, через яке Царство має об’явитися на землі. Він уміє навчати. То через нагальність відчутої потреби, то через упевненість, яку дає радість. То через навчання Слова, то через свідчення іншого віруючого, який знає, що таке вислухана молитва.

Через Свого Святого Духа Він має доступ до наших сердець і навчає нас молитися, показуючи нам гріх, що перешкоджає молитві, або даючи нам певність, що ми подобаємося Богові. Він навчає не лише тим, що дає думки про те, чого просити і як просити, а й тим, що вдихає в нас самий дух молитви, живучи в нас як Великий Заступник. Ми справді можемо, і то з найбільшою радістю, сказати: «Хто навчає так, як Він?» Ісус ніколи не вчив Своїх учнів, як проповідувати, — лише як молитися. Він небагато говорив про те, що потрібно, щоб добре проповідувати, але багато — про те, як добре молитися. Уміти говорити з Богом — більше, ніж уміти говорити з людьми. Не сила перед людьми, а сила перед Богом — ось що найперше. Ісус любить навчати нас молитися.

Що ви думаєте, мої улюблені співучні? Чи не було б це саме те, чого нам потрібно, — попросити Учителя, щоб Він упродовж місяця дав нам курс особливих уроків мистецтва молитви? Роздумуючи над словами, які Він говорив на землі, віддаймо себе Його навчанню з найповнішою довірою, що з таким Учителем ми матимемо поступ. Знайдімо час не лише роздумувати, а й молитися, перебувати біля підніжжя престолу і вчитися справи заступництва. Робімо це з певністю, що серед нашого белькотіння й страхів Він найпрекрасніше провадить Свою справу. Він вдихне в нас Своє власне життя, яке все — молитва. Як Він робить нас учасниками Своєї праведності й Свого життя, так зробить і учасниками Свого заступництва. Як члени Його тіла, як святе священство, ми візьмемо участь у Його священицькій праці — благати Бога за людей і перемагати. Так, скажімо ж з найбільшою радістю, хоч які ми невігласи й немічні: «Господи, навчи нас молитись».

Благословенний Господи! Ти любиш давати мені частку в Своїй славі на небі — щоб я безнастанно молився і завжди стояв як священик у присутності мого Бога. Господи Ісусе! Прошу Тебе цього дня: запиши моє ім’я між тими, хто визнає, що не знає, як молитися так, як треба, і особливо прошу Тебе про курс навчання молитви. Господи, навчи мене перебувати з Тобою в школі й давати Тобі час, щоб Ти мене виховував. Нехай глибоке усвідомлення мого невігластва, дивовижного привілею й сили молитви, потреби Святого Духа як Духа молитви спонукає мене відкинути мої думки про те, що я, як мені здається, знаю, і поставить мене на коліна перед Тобою в справжній готовності вчитися та в убогості духа.

Наповни мене, Господи, упевненістю, що з таким Учителем, як Ти, я навчуся молитися. Маючи певність, що мій Учитель — Ісус, Який завжди молиться Отцеві і Своєю молитвою керує долями Своєї Церкви і світу, я не боятимуся. Усе, що мені потрібно знати з таємниць світу молитви, Ти мені відкриєш. А коли я не зможу знати, Ти навчиш мене, щоб я «покріпшав вірою, давши славу Богові». Благословенний Господи! Ти не осоромиш Свого учня, що довіряє Тобі, і, з Твоєї благодаті, не захотів би цього. Амінь.