Мойсей

«Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяцї від батьків своїх, коли видїли вони, що дитина гарна, і не злякались повелїння царського. Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової, а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха, більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду.

Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить. Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх. Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились» (Євреїв 11:23-29).

Тут починається стислий огляд життя Мойсея, друга Божого.

Повну історію, охоплену наведеним вище коротким уривком Писання, знаходимо в 2 Мойсея 2-14.

Після його народження в Єгипті фараон, що панував у тій землі, видав указ, щоб усіх немовлят чоловічої статі вбивали, бо боявся, що юдеї колись стануть надто численні й повстануть силою проти Єгипту. Але баби-повитухи боялися Бога, тож не робили так, як звелів фараон. Бог благословив їх за цей учинок, і юдейський народ дуже зміцнів.

Одна єврейська родина, що мала малого сина, вірою сховала його в очереті, аж доки Бог не відкрив схованої дитини дочці фараоновій (2 Мойсея 1-2). Це Бог повів цього левита та його дружину сховати дитину саме там, де Бог мав постановити: щоб її знайшла царівна.

Їхня віра виявляється в тому, як вони послухалися цього внутрішнього спонукання.

Коли Мойсей виріс, Бог повів його стати пастухом у землі Мідіямській (Євреїв 11:27). Там він і лишався до вісімдесяти років, пасучи овець свого тестя Їтра (2 Мойсея 2:11-3:1). Природний перебіг подій каже нам, що Мойсей утік від фараона зі страху, бо вбив чоловіка! Хоч його й виховували в домі фараона, навчали його єврейські слуги — серед них і його власна мати, — і він знав себе як дитину єврейського народу. Він відчував внутрішній потяг до народу свого народження, хоч і був оточений розкошами та багатствами Єгипту. Така туга вибухнула насильством убивства й самотністю втечі.

Я не вважаю Писання суперечливим, тож ми маємо читати розповідь у Євреїв 11 як вияв Божого проводу в житті Мойсея — щоб той не зазнав фараонового гніву. «Не боячись» означає тут: не зазнавши фараонового гніву.

Автор Послання до євреїв дивиться на події в ретроспективі й бачить в усіх подіях Мойсеєвого життя ясну руку Божого проводу. Він готує чоловіка для місії.

Дальша історія показує, чому Бог забрав його з фараонового дому, — хоч причиною став власний Мойсеїв учинок насильства.

«Яке ж змарноване життя!» — могли б ми сказати, дивлячись на цього чоловіка, вишколеного в домі фараона, здатного не загубитися в жодному товаристві еліти. А натомість ми бачимо його за працею пастуха, що пасе овець. І так він робив 40 «змарнованих» років!

Але ніщо не марнується, коли керує Бог. Який кращий вишкіл міг бути для місії, яку Бог готував?!

Йому потрібен був чоловік, який знав звичаї фараонових дворів і водночас міг сорок років вести пустелею мільйони двоногих овець, що бекають!

Кожна зміна напряму в Мойсеєвому житті була постановлена Богом; Він готував особливого чоловіка для особливої мети — і вибрав правильного чоловіка, бо знав серце цієї людини і знав, що їй можна довірити йти за Його проводом вірою.

Але спершу мав бути палючий кущ (2 Мойсея 3:2), де Богові було дуже нелегко переконати свого слугу мати більше певності в Його спроможності й проводі (2 Мойсея 3:11, 4:1, 10, 13 і далі). Зауважте 2 Мойсея 4:14: Бог розгнівався через Мойсеїв брак «переконання»!

У двадцять восьмому вірші Мойсей послухався, коли йому було звелено справити Пасху, покропивши кров’ю одвірки кожного єврейського дому в Єгипті (2 Мойсея 12). Він міг би заперечити Богові щодо цього безглуздого наказу — але не заперечив.

Оце і є віра.

А в двадцять дев’ятому вірші він починає виявляти більше певності й довіри до Бога (2 Мойсея 14:13); але наголос вірша в тому, що це Бог відкрив море й потопив єгиптян, а не Мойсей «вірив», доки воно не сталося. Він просто послухався, коли йому сказали, що робити, — після того, як у розпачі волав до Бога. Він простяг свій жезл над водами Червоного моря, і води розступилися, і євреї змогли перейти по суходолу (2 Мойсея 14).

Він міг би заперечити Богові щодо цього безглуздого наказу — але не заперечив. Оце і є віра.

Не дивно, що Мойсея названо другом Божим (2 Мойсея 33:11). Усе його життя — приклад ходи віри.

Якої засади можемо ми навчитися з прикладу Мойсея?

Певна річ, тієї, що Господь іде попереду свого народу, коли той ходить у вірі. Він скеровує їх, щоб уживати їх на хвалу своєї слави. Він приведе їх до того призначення, яке для них задумав. Часом Він веде через долини, часом дороги Його незручні й позбавлені видимої причини, — але Він знає дорогу, якою ми йдемо.

«Коли Бог хоче вимуштрувати чоловіка, і захопити чоловіка, і вивершити чоловіка; коли Бог хоче виліпити чоловіка на найшляхетнішу роль; коли Він усім серцем прагне створити такого великого й сміливого чоловіка, що аж увесь світ здивується, — придивись до Його способів! Придивись до Його доріг!

Як безжально Він доводить до досконалості тих, кого по-царському обирає; як Він кує його й ранить його і могутніми ударами обертає його на грудки глини, які тільки Бог і може зрозуміти!

А змучене серце його волає, і він здіймає благальні руки!

Як Він гне, але ніколи не ламає тих, за чиє добро береться; як Він уживає тих, кого обирає, і люблячим наміром сплавляє, і обтяжену душу його спонукає спробувати Божих багатств.

Бог знає, що робить!»

(автор невідомий) Дві скелі Єдиний записаний учинок у житті Мойсея, коли він не послухався Божественного наказу, знаходимо в 4 Мойсея 20. Цей учинок непослуху коштував йому найбільшого його бажання — увійти в обіцяну землю. Варто розглянути це докладніше, бо на перший погляд це видається вельми дріб’язковим учинком Бога, який називає себе Мойсеєвим другом!

У 2 Мойсея 17, невдовзі після того, як ізраїльтяни покинули Єгипет, вони почали нарікати, що не мають досить води для пиття. Бог сказав Мойсеєві: «Се я стану перед тобою там, на скелї в Горебі; і вдариш ти по скелї, і рине з її вода, щоб напились люде» (2 Мойсея 17:6). Мойсей послухався, і люди змогли напитися.

Майже сорок років потому, при вході в Ханаан, стається схожа подія — із соромливими й болісними наслідками для Мойсея.

У 4 Мойсея 20 люди знову нарікають, що не мають води. Божі настанови Мойсеєві цього разу такі: «Возьми жезло та збери громаду, ти й твій брат Арон, і покличте до скелї перед очима їх; і дасть вона вам воду свою» (4 Мойсея 20:8). Натомість Мойсей спершу картав людей за їхнє буркотіння, а тоді, обернувшись до скелі, ударив по ній жезлом. Вода не потекла! Засоромившись, він ударив ще раз — і Бог виявив благодать, давши воді потекти; але цей учинок непослуху змусив Його заявити: «За те, що не няли ви менї віри, щоб осьвятити мене в очу синів Ізраїля, за те не приведете ви громади сієї в землю, що я надїлив їм» (4 Мойсея 20:12). Хоч Мойсей і благав Бога, щоб йому було прощено і щоб він зазнав радості ввійти в Ханаан, цьому не судилося статися (5 Мойсея 3:23-26).

Дехто сказав би, що Мойсея засуджено за те, що він утратив терпець із людьми. Я так не вважаю. Бог надто великий, щоб судити свого друга за таке! Лише коли ми досліджуємо трохи глибше, ми відкриваємо ту чудову істину, яку Господь хотів, щоб Мойсей нам змалював, — картину, яку той зіпсував своїм непослухом.

Нам треба розглянути дві скелі й два жезли з наведених вище місць. У місці з Другої книги Мойсеєвої єврейське слово для скелі — «цур», тобто гострий, різучий камінь. Це був наче кремінь, малий уламок якого можна нагострити на ніж. Таким каменем убивали й розтинали жертовних тварин. Коли Бог укладав свій завіт з Авраамом, це було через розтинання тварин надвоє й розкладання їх окремо, щоб між ними пройшов божественний палючий смолоскип (1 Мойсея 15). Навіть сьогодні, коли деякі африканські племена укладають племінну угоду, вони вживають вислів «розтяти завіт». Картина 2 Мойсея 17 — це Бог, який стоїть на місці гострого каменя й приймає на своє тіло удари Мойсеєвого жезла.

Який цікавий прообраз того дня, коли наш Спаситель Бог розітне для нас вічний завіт, прийнявши удари Закону у власне тіло на голготському дереві! Вода життя потекла з того зламаного тіла — вода, від якої той, хто нап’ється, «не забажає до віку» (Йоана 4:14).

У місці з Четвертої книги Мойсеєвої єврейське слово для скелі — «села», тобто твердиня, високий бескид або оплот. А жезл має бути Аронів — жезл первосвященика. Прообраз цього разу — Спаситель, високий і піднесений, до якого ми приходимо з владою священиків. Ми говоримо до скелі в молитві й заступництві, у подяці й поклонінні — і вода тече.

Саме цю картину Мойсей не зумів подати через свій непослух.

Апостол Петро написав: «Христос, щоби привести нас до Бога, один раз пострадав за гріхи наші, Праведник за неправедних… [а нині Він] по правицї в Бога, зійшовши на небо, котрому покорились ангели і властї і сили» (1 Петра 3:18,22).

Слава Богові, що діло хреста — довершене діло. Ісусові не треба вмирати знову. Тепер Він царює на висоті, і ми приходимо до Нього з піднятими очима, щоб поклонятися як царі й священики перед нашим Богом, — а Він і далі виливає свою живу воду.

Зауважмо мимохідь, що Мойсей таки ввійшов в обіцяну землю — не в житті тіла, а в прославленому житті друга Божого (Марка 9). Кінець дороги для всіх, хто ходить у вірі, — це бути зі своїм Спасителем, прославленими в Його присутності. Хоч Господь і може карати нас, це лише на якийсь час, щоб виліпити нас на свій образ. Майбутня слава певна, бо весь осуд і суд перейшли від нас на Спасителя!

Підсумок Саме в житті Мойсея я бачу найяскравіший приклад життя віри. Через усе його життя Бог скеровував обставини, які виліплювали чоловіка за Його власним серцем і для Його власних намірів. Оце справді чоловік, який мав бути «на хваленнє слави Його» (Єфесян 1:12).

1. Тим, хто ходить вірою, усе допомагає до доброго.

2. Друзі Божі — це ті, хто ходить вірою.

3. Бог шукає чоловіків і жінок, яких може виліпити на посудини своєї слави.

4. Процес ліплення — це діло віри.

5. Віра не рятує нас від різця чи молота Божественного скульптора.